Верховний суд США та його роль у політичній системі країни у хх ст. .

Очолює суд. систему США (ст.3) Верховний Суд США, який одночасно є вищим судом загальної та конституційної юрисдикції. Сутність конституц. юрисдикції – у компетенції відповідних органів державної влади визначати відповідність нормативно-правових актів(Конгресу, Президента, інших органів влади) діючому Основному законові та поправкам до нього(конституційний контроль), а також у компетенції тлумачити положення останнього. Порядок діяльності ВС визначається його регламентом (2 травня 2005р. набув чинності Регламент ВС від 14 березня 2005; його розділ 1 – «СУД» регулює питання організації допоміжного персоналу, бібліотеки ВС, його часу роботи, порядку проведення сесії і легітимності кворуму; 2 – «повірені та адвокати» - порядок допуску адвокатів; тощо).Згідно зі статею 3 регламенту 2005 року, засідання ВС тривають з 10 до 15 години; з 12 до 13 години – обідня перерва в четвер і п»ятницю суд не слухає справ, розглядаючи клопотання про їхній перегляд. Кожного понеділка судді складають списки наказів, звіти про діяльність суду та результати розгляду клопотань, питання про зарахування нових адвокатів. У травні-червні суд оголошує рішення, в липні призупиняє роботу, але впродовж літа судді вивчають нові клопотання про перегляд справ і справи, що розглядатимуть восени. Суддівський склад ВС США – 9 суддів (голова суду та 8 суддів).Ця кількість не змінювалася з 1868 року. Хоча спочатку, на підставі Судового акта 1789 року ВС мав складатися із 6 суддів. Президент Ф.Д. Рузвельта (1933-1945рр.) пропонував конгресові збільшити кількість суддів до 15 осіб, аби поповнити його склад своїми прибічниками, котрі не мали перешкоджати йому в провадженні «нового курсу». Зауважимо: ВС спочатку визнав не конституційними чимало положень програми. На підставі цього багато з них було «перероблено» і «пристосовано» до правової позиції ВС.

Судді ВС США призначаються відповідно до Конституції 1787 року, за порадою і згодою Сенату. На сучасному етапі юридичний комітет Сенату рекомендує Президентові кандидатури на посади суддів не лише ВС, а й інших федеральних судів. Однак здебільшого президенти самі пропонували Сенатові кандидатури на посади федеральних суддів. Конституція США чи федеральні закони не містять вимог стосовно віку, з якого можуть призначатися особи на посаду федеральних суддів, обов»язкової юридичної освіти, досвіду практичної діяльності.

Кожен із суддів ВС США має декількох помічників (секретарів), причому Голова ВС – 4-5. Окрім цього у ВС є така посадова особа як головний секретар і під його керівництвом секретарі приймають позовні заяви та клопотання. Безпеку ВС забезпечує судовий пристав, який очолює спеціальну охорону. Рішення ВС публікуються в офіційному збірнику

Часто, навіть якщо низовий суд встановлював наявність федерального питання, ВС відмовлявся переглядати справу, покликаючись на його відсутність або відсутність компетенції, а коли приймав – не заслуховував свідків, не досліджував доказів, підтверджуючи рішення низового суду.

Проте більшість клопотань про перегляд справ ВС подаються у справах, де відсутнє федеральне питання. Тому він розглядає лише 5 відсотків від усіх тих, що подаються до нього.

ВС США як перша інстанція розглядає справи в повному обсязі (досліджує всі обставини справи, письмові докази, допитує сторони та свідків). Це здійснюється не колегіально, а спеціальним суддею-доповідачем, зазвичай федеральним суддею у відставці, котрий виносить рекомендаційне рішення у справі, яке ВС може взяти до уваги.Питання не підсудні ВС як суду першої інстанції, можуть розглядатися ним щодо питань права та факту за винятками і за правилами, встановленими конгресом. Судовий акт 1789 року у статті 25 передбачив право ВС США здійснювати конституційний контроль, тобто функцію, яка в державах континентальної правової системи (Україні і Франції) здійснюють конституційні суди.Багато дослідників зазначають, що повноваження ВС США здійснювати конституційний контроль виникло після розгляду ним справи «Мербюрі проти Медисона» 1803 року, внаслідок чого ВС самостійно «створив» або «привласнив» це право для себе.Цим рішенням було підтверджено право федеральних судів переглядати нормативні акти і діяльність органів виконавчої та законодавчої влади і визначати їхню конституційність; такі повноваження також було визнано за судами штатів.

Вплив Верховного суду різко посилився після 1803. Справу «Мербюрі проти Медисона» розглядали після президентських виборів 1800 р., за підсумками яких переміг анти федераліст Т. Джеферсон (1801-1809рр.), а президент-федераліст Дж.Адамс (1797-1801рр.) зазнав поразки. Напередодні цього сенат схвалив пропозицію ДЖ. Адамса про призначення 42 мирових суддів в окрузі Колумбія. Державний секретар мав вучити накази про призначення суддів. Однак наказ не був вручений декільком особам, котрі підтримували федералістів та їхню програму, у тому числі і В. Мербюрі. Він звернувся до ВС США, оспорюючи відмову Державного секретаря Медисона.

Юридичним наслідком визнання закону неконституційним є втрата ним чинності, але закон формально не скасовується.

Отже, ВС США – вища судова інстанція країни. Певні питання, згідно з Конституцією США 1787р., він може розглядати як перша судова інстанція (справи, стороною в якій є посол, консул, інший офіційний представник, штат). Усі інші – як апеляційна. Підставою перегляду справи ВС є її федеральне значення (коли прав. відносини виникли, змінились чи припинились на підставі норм федерального права)

Деякі рішення Верховного Суду

Денніс проти США (1951) — Акт Сміта визнаний конституційним.

Brown v. BoardofEducation (1954) — Сегрегація за расовою ознакою в школах деяких штатів суперечить 14-ій поправці до Конституції США.

Йейтс проти США(1957) — Заклики до революції можуть бути захищені 1-ою поправкою.

Мапп проти Огайо(1961) — Докази, здобуті неконституційними методами, не можуть бути використані під час судових процесів.

Энгел проти Вітала(1962) — Молитви перед заняттями в держ. школах, навіть якщо вони міжконфесійні і не примусові, порушують 1-у поправку до Конституції.

Бейкер проти Карра (1962) — Розподіл голосів виборцівповинен відповідати конституційному принципу «1 людина — 1 голос».

Гідеон проти Уейнрайта(1963) — людина, звинувачена в серйозному правопорушенні, має право найняти адвоката. Держава повинна надати адвоката, якщо у звинуваченого нема можливості найняти його приватно.

Ескобедо проти Іллінойса(1964) — людина, затримана поліцією, має право говорити зі своїм адвокатом.

Міранда проти Арізони (1966) — Перед тим як допитати затриманого, полицейські повинні пояснити, що він має право зберігати мовчання, найняти свого адвоката чи вимагати адвоката від держави, якщо він не в стані його найняти.

Лавінг проти Віргінії (1967) — Закони, що забороняють шлюби між представниками різних рас, неконституційні.

Епперсон протиАрканзаса (1968) — Закон штата Арканзас, що забороняє викладання теорії еволюції, суперечить Конституції США.

Бранденбург проти Огайо (1969) — Наказуватись можуть тільки ті провокативні промови, які підбивають до безпосереднього правопорушеня.

Вісконсін протиЙодера (1972) — Батьки мають право забирати дітей із держ. шкіл, якщо цьогопотребують їх релігійні переконання.

Роу проти Уейда (1973) — Закони, що забороняють аборти під час перших 6 місяців вагітності, неконституційні.

США проти Ніксона(1974) — Президент США не може бути вище закону (Президент не може відмовити суду в документах, необхідних для справи).

О'Коннор протиДональдсона(1975) — Влада штатів не має права насильно поміщати в лікувальні установи осіб, які страждають психічними розладами, якщовони безпечні для оточуючих і самим собі, а також можуть жити самостійно з допомогою сім»ї чи друзів.

Техас проти Джонсона (1989) — Закон, що забороняє публічне спалення американського прапора, суперечить Конституції США и 1-ій поправці до неї.

Вашингтон проти Глюксберга (1997) — Закон штату Вашингтон,що забороняє надання допомоги під час евтаназії, не суперечить конституції.