Джерела права Середньовічної Англії (загальне право, право справедливості, статутне право і ін.).

До нормандського завоювання основні джерела права – звичай та королівське законодавство (вийшло навіть кілька збірників). Після завоювання з’явилось нормандське право, принесене завойовниками (не замінило старого англосаксонського права). Політика королів (починаючи з Вільгельма) – дотримання «старих і добрих» англосаксонських звичаїв» (для примирення королів з місцевим населенням та знаттю, вираження відносин феодального суспільства, захисту інтересів феодалів, написані рідною мовою місцевого населення). Основне джерело після завоювання – законодавство королів. Вільгельм І видав низку законів щодо судових спорів між нормандцями і англосаксами, введенння судового поєдинку (як доказу), поділу судівництва на світське та духовне, охорони королівських лісів, привілеїв Лондона, спадкування. Варто згадати хартію вольностей Генріха І (1100 р.), Хартію свобод для духовенства Стефана, хартію свобод Генріха ІІ і його Кларедонську асизу (1166 р.) та інші асизи (про озброєння, ліси). Нормативні акти королів – асизи, конституції, статути, ордонанси. Закони – акти, обговорені та схвалені магнатами (на королівській раді чи з’їзді). Хартій – самостійні привілеї короля. Найважливіша роль у виникненні правових норм і єдності права – роз’їзним судам (створені Генріхом ІІ), що створили з норм звичаєвого нормандського та англосаксонського права «загальне право» (ЗГ), яке розуміли як право звичаєве, всього королівства, населення, загальне для всіх (на відміну від церковного або римського) за допомогою королівської канцелярії (видавала накази, що врегульовували засади судочинства і відносини між потерпілими, суддею і т.д.). Пізніше – судові накази безпосередньо до винної сторони – з’явитись і дати відповідь. З часом в них формулювалася суть позову, вид вимоги, накази. Через велику кількість «наказів» в ХІІІ ст. видавались своєрідні збірники, реєстри судових наказів (позовам надано чітких юридичних форм), що змусило сторони обґрунтовувати свої права, дотримуючись встановлених зв’язків, що призвело до окостеніння системи наказів. Наприклад, лорд-канцлер випускав свій судовий наказ, а судді від нього відмовлялися. Не всі особи знаходили позивний захист через відсутність необхідних норм права, зверталися до короля, який виніс розпорядження про розширення лордом-канцлером «реєстру наказів». З ХV ст.. – позивач сам складав формулу наказу, потребував лише печатку в канцелярії. Друге джерело ЗП практика королівських судів (спочатку короткі записи, потім – ґрунтовні), ще пізніше судові протоколи публікувалися у «списках позовів» à»Щорічники судових позовів» àприватні систематизовані звітиДотримуючись власного розуміння, судді створювали прецеденти (могли бути відхиленими вищою судовою інстанцією). Основна ідея: судові рішення – існуюче право, а суддя лише «відкриває» право, а не створює його. Загальне право визнавало всіх рівними, завдяки прецедентам стало динамічнішим, не мало станового характеру. Римське право обмежує юристів, ЗП дозволяє діяти творчо. ХІV ст. – право справедливості (король і канцлер), спочатку скарги надходили до монарха через короля, пізніше – до канцлера, навіть створили апарат урядовців та суддів при ньому; його джерела: загальне, римське, канонічне, власне право; дозволяло швидше розглядати судові справи. ПС створювалося не для заміни ЗП, а для надання останньому гнучкості, хоча пізніше між ними почали виникати непорозуміння, що завершилися виграшем ПС.Великого значення як джерела права набули праці відомих юристів: Гленвілл, Генріх Брактон, Джілберт Тортон, Й.Фортеск’ю, Ф.Літльтон, Е.Кок.До важливих джерел права необхідно віднести статути – законодавчі акти парламенту, що не потребували ні санкції, ні підпису короля і мали вищу юридичну силу, їхня законність не могла оспорюватися в суді, лише інший статут міг замінити чи змінити інший, особливо важливі статути затверджували королі (під час абсолютизму їхня вартість знизилася).Норми торговельного права ґрунтувалися на міжнародному праві, діяли спеціальні торговельні суди. Існували також «ярмаркові суди», що створювали власні прецеденти.Джерелом права були і канонічні норми (церковне право), церковне право впливало на церковну власність, шлюбно-сімейні відносини, поширювалось на єресь, богохульство. Ці суди прагнули розширити юрисдикцію і на суто світські справи, проти чого рішуче боролися королі. Основні галузі права: Право власності – все визначала феодальна власність; ПВ було неоднорідним, складним. Два види землеволодіння: вільне (феодали, рицарі, селяни) та невільне (землі коттерів, бордаріїв, вілланів). Вільне – чітко визначені повинності (військова служба, податки), розгляд справ патримоніальними судами, існував особливий інститут довірчої власності – траст (користування й управління за певну суму грошей). Розріняли рухоме і нерухоме майно à реальна і персональна власність, що захищалася в свою чергу реальними та персональними позовами, відома застава (для забезпечення виконання угоди). Зобов’язальне право – договір – домовленість, але не кожна домовленість є договором; виникли дві підстави виникнення зобов’язань – з договорів і з деліктів, що вимагали для свого захисту певних форм позовів (про борг, про відплату, про домовленість, про правопорушення, про захист словесних правопорушень), також було створено спеціальні статути про купців, на високому рівні – стосунки боржника і кредитора. Шлюбно-сімейне і спадкове право – ШСП – під впливом канонічного права та інтересів феодалів, церковні канони закріпилися в державних законах, патріархальний характер сім’ї, вкрай обмежений правовий статус заміжньої жінки, причому в дворян – більше; пізніше розлучення не допускалося (у виняткових випадках міг дозволити Папа Римський), за окремих обставин подружжя могло проживати окремо, позашлюбні діти не признавалися. Спочатку не було єдиного спадкового закону, землі сеньйорів після смерті держателів до них і поверталися, пізніше діти могли отримати частку землі, сплативши лордові певну суму; потім утворився майорат (спадкував лише старший син), з ХVІ ст. – за заповітом (якщо нерухомість не є родовою власністю). Існував правовий інститут «люб’язність» - рухоме майно отримували чоловік, дружина, діти. Кримінальне право – після завоювання нормандців – серйозна плутанина; при визначенні покарань – станова та національна дискримінація, до ХІІ ст. – не було вини (наміру) як основи відповідальності. Роз’їзні суди були дуже жорстокими, різко відрізнялися покарання світських і церковних судів. Смерть (часто мученицька) – за державну зраду, навмисне вбивство, підпал, грабунок, підробку грошей. Іноді за ці злочини калічили або виганяли з країни. Якщо не було винного – округа платила штраф. До ХІІ ст. не бралася до уваги злочинна бездіяльність, не розрізняли вину і необережність. Було розроблено вчення про співучасть. Самозахист, божевілля – не несли кримінальної відповідальності. Злочини поділяли на 3 групи: зрада, фелонія і місдімінор (підпал, фальшивомонетництво, обдурювання). Найтяжчий злочин – велика (королю, країні) та мала (сеньйорові) зрада. За жебрацтво – особливо суворі покарання. Судовий процес – з ініціативи потерпілого, докази: присяга, свідки, ордалії, судовий поєдинок; згодом – змагально-обвинувачувальний характер процесу, застосовувалися тортури, слідство проводив суддя, вердикт виносив суд присяжних, міру покарання – королівський суддя, покарання за підкуп свідка і лжесвідчення; з ХІІІ ст. – захист (барістери і соліситори). Судовий процес мав відкритий характер (крім в надзвичайних судах).

 

19.Виникнення „Священної римської імперії німецької нації”, її суспільний лад та державний устрій (Х-ХІІІ ст.).

Розпад імперії Карла Великого у середині lX ст. поклав початок самостійному існуванню Східно-Франкського королівства,через 100 років воно почалось називатись Тевтонською державою.

У тевтонській державі було кілька ранньофеодальних утворень – герцогства Саксонія, Тюргінія, Швабія. Герцог мало чим відрізнявся від вождя племені,організація влади була примітивною. Наприкінці 10 ст. князівства згуртувалися, у ник утворилася чудова армія. Німецький король прагнув підкорити італію.,римський папа потребував підтримки нім. короля тому що місцеві феодали захопили владу в римі. Оттон I, в середині Х ст. захоплює північну і центральну частини Італії, і в 962 папа римський коронує його імперською короною. Створена Оттоном I держава отримала назву Священна римська імперія німецької нації. У 12 ст. німецькі князівства переживали занепад, центр. обіжні сили послаблювали могутність імперії.Королі з династії гогенштауфенів намагаличя силою приєднати Італію, але безуспішно.
Німеччина в економічному відношені постає однією з найбільш відсталих країн у Європі.Феодальні відносини стали розвиватись не раніше 12 століття. Суспільство поділялось на 2 класи - військовий і податний(селянство).
Військовий стан складався з великих землевласників та середніх та дрібних лицарів.Частина селян володіла землею на основі чинша,тобто введення певних платежів на користь власника землі. Міщани були землевласниками або ж ремісниками і торговіцями.

 

20. Виникнення та особливості станово-представницької монархії в Німеччині. Формування та роль суспільних станів. Утворення, структура, роль Імперського сейму та імперського камерального суду в Німеччині (ХV – XVІІ). Німеччина до 14ст х-ся децетралізацією управління.Послаблення імпер влади,зростання значущості князів(спричинене безкоролівям і міжусобними війнами), падіння сус-політ ролі міст стали обставинами,що зумовили утв станово-представницької монархії. Суспільний лад:З 14 ст значне піднесення міст,розвиток ремесла,але ек розвиток відставав від розвитку інших європейських країн,не було внут ринку. Дворянство: зникло середня дворянство,воно або перетворилось у дрібних князів або до рицарства.Служили при кор дворах,обіймали незначні війс і адмін посади. Рицарство теж падало.З появою вогнепальної зброї зростала роль піхоти,змінювалась тактика веденя бою,відповідно роль рицарства зменшувалась. Але зростала к-сть знаті за рахунок середнього дворянства. Духовенство з появою книгодрук,розвитку торгівлі збавило дух монопольного становища у сфері дух кул. Воно поділ на 2 групи-біле і чорне,кожне поділялось ше на 2.1-вище дух,2-сіл і міс священники. Міщани- глибше розшарування верхівки(патриціату) та бюргерством(середня верства) і плебйською частиною міста розпочали б-бу з феод ф дух за владу.Але з 15 ст міста все більше залежати від князів,тому їх автономія була урізана. Селянство- розвиток ремесла і торг зумовили переміни у становищу сел.Фільварки з натуральною системою віджила себе.Фільварки почали розбивати на землі і здавати в оренду.Це прифело до того,що феодали в пошуках дод прибутків регулярно посилювали експлуатацію селян,що привело до сел війни. Державний лад:безпосереднім пол наслідком ек посилення князів було зростання політ роздробленості. Міцна центр влада нікому не була потрібна.З 14ст країною керували 7 наймогутніших магнатів(кюрфуристи).Вони обирали імператорая.їх згода була обов’язкова при вирішенні важливих питань. Центральна адміністрація- залишалась нерозвинута, оскільки вся влада на місцях належала князям.Виникло 3 імер установи: імперський сейм(23 пит),камеральний суд(23) і уряд. Уряд-вищий орган управління,виник в 15ст і скл з імператора і 20 членів.Але на постійно його сформувати не вдалось. У той час країну поділили на 10 регіонів,де створили регіональні сейми. До їх обов’язків сеймів входили охорона миру,нагляд за податками,пропонування кандидатів до Камерального суду. Міста Поділялись на імперські,князівські і вільні.Імпер-безпосередні васали імператора.До їх обов’язків належало щорічна сплата податків,присяга на відність короля,виставлення у допомогу певного війська. Князівські-залежали від князів.Їх права були значно обмежені у здійсненні управління і судочинства. Керівним органом була міська рада з бургомістром.Правом вибору її делегатів належало лише найбагатішим родинам. Судочинство Камеральний суд,в якому головував король,на його основі виник імперський Камеральний суд. Існували суди земського миру. Діяли фемні суди,своєрідні суди честі.Засідання були таємні,вирок виконували самі члени суду-лавники.Вирок не оскаржував ся. Суд земський вищий(цив справи) і Суд земський нижчий(стосовно земельних спорів).Існувалли суди-міські,церковні,ленні. Збройні сили з 14ст основу війська становили наймані солдати,проф. військо.Сейм у 1422р ухвалив загальнодерж податок на армію.Деякі князівства ввели обов’язкову службу селян.

Центр адмін. Була нерозвинута через,що вся влада на місцях належала князям. У період стан-сперст монархії виникли декілька імперських установ,зокрема: імперський сейм та імер Камеральний суд. Імперський сейм: зїзди впливових дух і свід феодалів,скликався з 12 ст за ініціативи короля.розгладав питання внут і зовн політики.З 14 ст скликається регулярно і називається рейхстарг,де існувало 3 колегії: 1.колегія кюрфуристів - скл з 8 магнатів.Кожен кюрфурист входив у колегію автоматично,його титул і посада передавались у спадковість.

2 колегія князів- входили князі, єпископи,графи,дворяни.Спочатку їх голос і посада були особистими привілеями,з 14 ст був кожен представник від території. 3 колегія міст- скл з представників держ міст кожне місто мало один голос. Кожна колегія засідала і приймала рішення окремо за більшістю голосів.До 17 ст колегія мала лорадший голос.З 17 ст рішення прийняте всіма колегіями або2 з них,підписував імператор і воно ставало законом. Камеральний суд утв в 1495р.Голова суду з вищого дворянства призначався королем.До його обов’язків входило головування на засіданнях суду та оголошення вироків.16 членів(асесорів) король визначав серед кандидатів,висунених кюрфуристами і сеймами.1/2 була дворянами,друга половина-доктори права. Рішення і вироки суд виносив на підставі імер законодавства і рим права. Функціонував як суд 1 інстанції (справи про порушення земського миру)та суд апеляційної інстанції(розглядав апеляції на рішення і вироки нижчих імпер судів).З приводу відсутності коштів,незначної к-сті персоналу справи тягнулися роками.Всередньому в рік розглядали 60 справ.Незважаючи на це КС відіграв важливу рольв уніфікації прапа і процесу.