Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Падіння Західної імперії та її історичне значенняСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Крах рабовласницького ладу в імперії супроводжувався переворотами, внутрішнім розбратом, народними повстаннями, кривавими війнами, котрі остаточно підірвали колишню могутню Римську державу. Наприкінці IVст. Риму довелося зіткнутися з сильним натиском германського племені вестготів, котрих, у свою чергу, тіснили племена гунів, що насунулись зі степів сучасного Казахстану. Вестготи біля Адріанополя 378 р. вщент розбили і майже знищили римське військо. Це був страшний удар для Риму. Могутня колись імперія вже не могла зібратись з силами і почала розпадатись. Знову з’явилися різні узурпатори, самозванці. Дещо зміцнив державу імператор Феодосій, але в 395., у рік його смерті, вона остаточно розпадається на дві частини – Західну і Східну, дві самостійні, по суті, держави, зі своїми імператорами на чолі.
28. Джерела римського права в період республіки. У стародавньому Римі в найдавніші часи єдиним джерелом права був звичай. Стародавні звичаї регулювали життя общин, порядок ведення господарства, виконання суспільно корисних робіт, побут, шлюбні та сімейні стосунки, вшанування родинних і общинних богів та ін. Звичаї були родові, які стосувалися тільки членів окремих родів, та общинні — всієї общини, всього племені. За недотримання звичаїв на винних чекали такі покарання: зауваження, загальний осуд, вигнання з роду, общини або навіть страта. Поруч з родовими звичаями в перехідний період від родового ладу до державної організації все більшого значення набувають звичаї, котрі виробляла практика нових органів — сенату, жрецьких колегій, а потім і магістратів. Таким шляхом поступово склалися точні формули майнових правочинів, релігійних обрядів, міжнародних угод та ін. З виникненням держави частина старих звичаїв зберігається: їх бере до уваги і використовує держава, вони застосовуються під державним примусом, мають державний захист. З них формується ще одне джерело права — звичаєве право. Звичаєве право складалося не тільки з санкціонованих державою старих звичаїв, а й з нових, які або створювалися самими державними органами, або внаслідок багаторазового повторення громадянами типізувалися; виникало правило, вироблялася норма поведінки, яка знову ж таки санкціонувалася державою. Звичаєве право не фіксувалося в письмовій формі, його правила ніде не оголошувалися. Жерці були його зберігачами і тлумачами та водночас першими суддями в Римі. Тим самим стародавнє римське право було тісно пов'язане з релігією. Його ще називали сакральним правом(засшш — священне, релігійне), оскільки вважалося, що вся поведінка людей, всі вчинки, у тому числі правові акти, визначаються і творяться з волі богів. Закони. Зі становленням і розвитком римської державності основним джерелом права став закон (Іех). Закони затверджувались тільки Народними зборами (куріатними, центуріатними, трибутними) і врегульовували щораз ширшу сферу суспільних відносин. Зі зміцненням державності, цей термін набув значення повеління народ у. Ініціаторами прийняття тих чи інших законів були зазвичай магістрати, які часто саме з цією метою і скликали Народні збори. Певного порядку опублікування законів у Римі не існувало. Однак іноді у центрі міста встановлювали дошки з текстом прийнятих важливих законів. У республіканський період було видано чимало законів, які мали переважно конкретний характер, тобто торкалися конкретних питань, що мали значення в даний час. Тоді ще не було кодексів, які б регламентували ту чи іншу галузь права, не було писаної, встановленої єдиним актом конституції. Римські закони мали на меті організацію діяльності держави, її органів, її безпеки, охорону системи політичних відносин, правового становища населення, землеволодіння, власності на рабів, судочинства. Сенатус-консульти. У період ранньої республіки виникло ще одне джерело права — рішення сенату — сенатус консульти. Це не були закони і законами вони не називалися. Рішення сенату набули загальнообов'язкового характеру, стали юридичними нормами. Закони XII таблиць. Під тиском плебеїв 451 р. до н.е. було обрано комісію з десяти осіб для запису законів. Висічені на 12 мідних дошках закони були виставлені у центрі Рима до загального відома і увійшли в історію як Закони XII таблиць. У Законах XII таблиць зафіксовані положення і норми, що, за невеликими винятками, відбивали інтереси патриціїв. Закони XII таблиць не були кодексом у розумінні систематизованих норм, які з достатньою повнотою регулювали правовідносини в суспільстві. Це збірник коротких звичаєвих норм з найважливіших питань тогочасного життя. Всіх галузей права вони не охоплювали, торкаючись переважно цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального, судового процесу, постанов про порядок поховання. Вони означали ліквідацію родоплемінних відносин, хоч елементи родового ладу ще залишались. Закони передбачали обов'язкову судову процедуру розгляду спірних справ. Відповідач за викликом позивача повинен був з'явитися в суд. Судова процедура являла собою змагання сторін перед судом, які самі подавали докази своєї правоти. З цього збірника можна судити про наявність міцної римської сім'ї з майже необмеженою владою батька, про сімейну власність, яка вже перебувала у стадії розпаду. Регулювались певні майнові правовідносини, зокрема один зі способів набуття власності— манципація. Це був складний, специфічний обряд, що передбачав обов'язкову присутність власника речі і покупця. Закони поділяли речі на дві основні категорії: речі, відчужувані шляхом манципації, і речі, які не потребували обряду манципації. Значну увагу приділяли борговому праву. Найдавнішим видом боргового зобов'язання був пехшп — кабала, самозаклад. За цим зобов'язанням боржник, який не сплатив борг, підпадав під владу кредитора. Закони XII таблиць торкались і сімейних відносин. Батько сім'ї мав над підвладними дітьми, родичами, усиновленими та усіма іншими, що мешкали в його сім'ї, необмежену владу. Спадкування проводилося згідно зі законом і заповітом. Закони XII таблиць визнавали свободу заповіту. Закони передбачали різні злочини і цілу систему покарань за них. Серед покарань домінували штрафи. Закони XII таблиць відбивали соціальні відносини римського суспільства в період переходу його від епохи первіснообщинного ладу до рабовласницького. В них зафіксована ще наявність общини, родової сім'ї, колективної, родової власності та ін. Водночас у них відображена достатньо розвинена приватна власність, на захист якої чітко і послідовно ставали Закони. Вони регулювали ще вузьке коло правовідносин, зокрема в цивільному, зобов'язальному праві, пройняті символічністю, формалізмом, консерватизмом. Закони XII таблиць високо оцінювали римляни впродовж усього періоду республіки, і вони мали велике значення в історії римського права. Історик Т. Лівій називає XII таблиць "джерелом усього публічного і приватного права". Коли скарги і прохання римських громадян з питань, не врегульованих законодавством, стали повторюватися, у преторів виробилися однотипні рішення. Спочатку вони оголошували їх усно, потім (не пізніше II ст. до н.е.) стало звичаєм запроваджувати нові правила у письмовій формі. Претори, вступаючи на посаду, публікували вироблені ними правила і норми. Вони дістали назву преторських едиктів. Це була своєрідна програма дій преторів у сфері судочинства. Щоправда, виданий претором едикт мав юридичну чинність тільки впродовж року, тобто терміну, на який обирався сам претор. Право, покладене в основу едиктів преторів для перегринів, набуло назви право народів. За природою було близьким до римського преторського права, однак відрізнялося від нього за сферою дії. Воно врегульовувало правові відносини між римлянами й іноземцями (перегринами) та між самими іноземцями на території Риму. Оскільки право народів створювалось хоч і римськими магістратами, але з урахуванням правових норм і звичаїв інших держав і народів, тому його небезпідставно вважали і вважають першим у світі своєрідним міжнародним, інтернаціональним правом товаровиробників. Діяльність юристів. Першими юристами у Римі були понтифі-ки — члени жрецької колегії, які, крім вищого нагляду за справами культу, зберігали і тлумачили стародавні звичаї, вирішуючи на їх підставі спори і конфлікти між громадянами. У III ст. до н.е. плебеї здобули право обрання до складу колегії понтифіків, і перший же понтифік — плебей Тиберій Корунканій зробив свої юридичні консультації відкритими та доступними для всіх. У період пізньої і ранньої імперії римська юридична наука досягла найвищого ступеня свого розвитку. Тому цей період в історії римського права називають класичним. Розвиткові правознавства тоді сприяла низка обставин. По-перше, формалізм старого цивільного права потребував суворого дотримання чітко визначених форм для кожної юридично значущої дії. В іншому випадку така дія втрачала правовий захист. Тому укладаючи угоди, треба було добре знати закони, звичаї, вміти їх тлумачити та застосовувати. Отже, потрібні були спеціалісти, які б могли дати кваліфіковану пораду. По-друге, діяльність магістратів, зокрема консулів, преторів, еди-лів передбачала знання законодавства або ж залучення як порадників-консультантів досвідчених спеціалістів. Власне магістрати, набувши за час своєї діяльності правових знань і досвіду, після складення повноважень часто ставали консультантами з правових питань, юристами. За Ціцероном, діяльність юристів зосереджувалась у трьох основних формах: 1) надання громадянам консультацій, юридичних порад щодо тих чи інших спірних ситуацій; 2) вироблення формул для юридичних дій; 3) керівництво процесуальними діями при веденні справ у судах; Законодавчої влади юристи, зрозуміло, не мали, проте консультаційною практикою безпосередньо впливали на розвиток права, своїми тлумаченнями звичаїв і законів надавали їм потрібний зміст, необхідний напрям і тим самим фактично створювали нові норми.
29. Закони 12 таблиць. Як засвідчують стародавні історики, запис і публікація законів були проведені з ініціативи плебеїв, котрі цього наполегливо вимагали, оскільки існуючі звичаї і закони довільно тлумачились патриціями, що захопили владу в державі і використовували неписане право виключно у своїх інтересах. Під тиском плебеїв 451 р. до н.е. було обрано комісію з десяти осіб (децемвірів) для запису законів. Висічені децемвірами на 12 мідних дошках закони були виставлені у центрі Рима до загального відома і увійшли в історію як Закони XII таблиць. У Законах XII таблиць зафіксовані положення і норми, що, за невеликими винятками, відбивали інтереси патриціїв. Первісний текст законів до нас не дійшов. Найімовірніше, вони були знищені під час завоювання Риму галлами у IV ст. до н.е. Закони XII таблиць не були кодексом у розумінні систематизованих норм, які з достатньою повнотою регулювали правовідносини в суспільстві. Це збірник коротких звичаєвих норм з найважливіших питань тогочасного життя. Всіх галузей права вони не охоплювали, торкаючись переважно цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального, судового процесу, постанов про порядок поховання. Вони означали ліквідацію родоплемінних відносин, хоч елементи родового ладу ще залишались. Закони передбачали обов'язкову судову процедуру розгляду спірних справ. Відповідач за викликом позивача повинен був з'явитися в суд. Судова процедура являла собою змагання сторін перед судом, які самі подавали докази своєї правоти. З цього збірника можна судити про наявність міцної римської сім'ї з майже необмеженою владою батька, про сімейну власність, яка вже перебувала у стадії розпаду. Зафіксована в певних межах і приватна власність, якою можна було розпоряджатися: продавати, дарувати, заповідати. Регулювались певні майнові правовідносини, зокрема один зі способів набуття власності— манципація. Це був складний, специфічний обряд, що передбачав обов'язкову присутність власника речі і покупця. Закони поділяли речі на дві основні категорії: речі, відчужувані шляхом манципації, і речі, які не потребували обряду манципації. Значну увагу приділяли борговому праву. Найдавнішим видом боргового зобов'язання була кабала, самозаклад. За цим зобов'язанням боржник, який не сплатив борг, підпадав під владу кредитора. Закони XII таблиць торкались і сімейних відносин. Батько сім'ї мав над підвладними дітьми, родичами, усиновленими та усіма іншими, що мешкали в його сім'ї, необмежену владу. Він міг віддавати своїх дітей у боргове рабство. Щоправда, сина можна було віддати тільки тричі. Дружина також повністю підлягала владі чоловіка. Спадкування проводилося згідно зі законом і заповітом. Закони XII таблиць визнавали свободу заповіту (табл. V). Проте принцип колективної (родової) власності продовжував ще існувати. Закони передбачали різні злочини і цілу систему покарань за них. Серед покарань домінували штрафи. За навмисний підпал будівель або скирд хліба засуджували до покарання батогом і страти. Закони XII таблиць не торкалися основ державного ладу, проте встановлювали низку заходів щодо порядку управління: забороняли у місті "нічні зборища", не дозволяли поховання усередині міста, забороняли міняти ширину доріг, пишні похорони та захоронення з золотими речами тощо. Закони XII таблиць відбивали соціальні відносини римського суспільства в період переходу його від епохи первіснообщинного ладу до рабовласницького. В них зафіксована ще наявність общини, родової сім'ї, колективної, родової власності та ін. Водночас у них відображена достатньо розвинена приватна власність, на захист якої чітко і послідовно ставали Закони. Вони регулювали ще вузьке коло правовідносин, зокрема в цивільному, зобов'язальному праві, пройняті символічністю, формалізмом, консерватизмом. Закони XII таблиць високо оцінювали римляни впродовж усього періоду республіки, і вони мали велике значення в історії римського права. Історик Тіт Лівій називає XII таблиць "джерелом усього публічного і приватного права". 30. Джерела римського права в період імперії. На першому етапі Римської імперії (за принципату) ще зберігали певне значення деякі попередні джерела права. У період принципату силу законів набули постанови сенату — сенатусконсульти. Сенат, щоправда, не мав законодавчої ініціативи, і його постанови були лише законодавчим оформленням пропозицій імператора — принцепса. Зі зміцненням імператорської влади і віднесенням більшості судових справ до компетенції імператора і його урядовців поступово втратила значення діяльність преторів, у тому числі правотворча. Близько 130 р. Сальвій Юліан за дорученням імператора склав текст (збірник) преторських едиктів. Основним джерелом права в період домінату стали розпорядження імператора. Зі зміцненням імператорської влади, переходом до періоду домінату законодавча влада імператора розглядалась уже як одне з виявлення божественності, невід'ємної суті цієї влади. Розпорядження імператора дістали загальну назву конституц ій. Конституції поділяли на чотири види: едикти, декрети, рескрипти, мандати. Едикти — це загальні розпорядження для всього населення імперії (не сплутати з едиктами республіканських магістратів, зокрема преторів, у яких ці останні викладали програму своєї діяльності. Декрети — рішення імператора з конкретних спірних, зокрема судових, справ. Рескрипти — письмові відповіді на скарги і запити, що надійшли імператору з різних питань. Мандати — інструкції службовим особам. Пізніше усі розпорядження імператорів називали законами. В період домінату набували значення (як джерело права) загальні розпорядження таких високих службових осіб, як префект Преторію і префект міста. Вони видавали розпорядження з питань, не регламентованих законами імператорів. Збереглась як джерело права в період імперії і діяльність римських юристів, які й далі користувалися авторитетом і популярністю завдяки глибоким знанням права, умінням кваліфіковано аналізувати конкретні правовідносини. Кодифікація Юстиніана. Незважаючи на різнобічний розвиток римського права у класичний період, питання про його кодифікацію упродовж довгого часу не ставилось. Спроби кодифікації почалися тоді, коли римське право, досягнувши високого ступеня розвитку, вже так інтенсивно не вдосконалювалося. Найважливішою стала кодифікація римського права, проведена після падіння Західної Римської імперії, східно-римським імператором Юстиніаном (527-565) у Візантії. Йшлося вже не про систематизацію римського права, а про його кодифікацію — зібрання, опрацювання, усунення архаїзмів, застарілих, недіючих джерел, пристосування права до сучасних потреб. Для здійснення кодифікації 528 р. Юстиніан призначив комісію у складі 10 осіб. Комісії було доручено систематизувати імператорські консти- туції. Три попередні кодекси імператорських конституцій значно полегшили справу і вже через рік було опубліковано зібрання конституцій усіх римських і візантійських імператорів під назвою Кодекс Юстиніана. Кодекс містив 12 книг, які поділялись на титули. Кожен титул мав свій заголовок. Кодекс є цінною пам'яткою римського права, але періоду його занепаду з домінантою церковних приписів, "божественних повчань". Для вивчення суті справжнього римського права він має значно менше значення, ніж три наступні частини кодифікації. Для кодифікації всього іншого римського права Юстиніан створив у 530 р. нову спеціальну комісію у складі 17 осіб. Вона мала переглянути всі праці юристів класичного періоду, вибрати найцінніші з них, привести їх до певної системи, вилучити повторення і протиріччя. Через три роки робота над кодифікацією праць видатних римських юристів була завершена і опублікована як Дигести, або Пандекти. Вони, по суті, — найважливіша частина кодифікації, складаються з 50 книг, які, однак, не мають заголовків. Усього в Дигестах є 432 титули, поділені на фрагменти, великі фрагменти — на параграфи. Кодифікаційна комісія здійснила також переробку Інституцій Гая, видавши в 533 р. нові Інституції. Це третя частина кодифікації. Вони підготовлені як елементарний підручник права для юридичних шкіл і юристів-початківців. Проте цей підручник мав силу закону: на нього можна було посилатися в процесі вирішення справ. Юстиніан мав намір кодифікувати все наступне законодавство, об'єднавши його в самостійну частину під назвою "Новели". Це було здійснено, але вже після смерті Юстиніана. Значення цієї кодифікації надзвичайно велике. Хоч пізніші дослідники критикували Юстиніана і кодифікаторів за численні зміни оригінального римського права, тобто за те, що вони частково змінили, "спотворили" чисте римське право, проте ця критика втрачає значення на тлі значущості для всього людства тієї величезної кодифікаційної роботи, яка проведена за Юстиніана. Якби не його кодифікація, яка хоч і в дублюючих списках, але все ж таки дійшла до наступних поколінь, то ми б нічого конкретного не знали про суть, зміст, цінність римського права.
СЕРЕДНІ ВІКИ
Особл.,та етапи розвитку. Середніми віками в Європі учені називають період від падіння Західної Римської імперії до падіння Східної Римської імперії(Візантії). Це час існування особливого суспільного ладу,який прийшов на зміну рабовласницькому. Феодальне суспільство так само,як і рабовласницьке,було класовим,воно базувалося на експлуатації людини людиною. Відмінність полягає в тому,що за феодалізму трудящі були вже не рабами,а лише особисто залежними від своїх панів,чи в гіршому випадку, кріпаками представників пануючого класу,який називався класом феодалів. Феодалізм як суспільний лад був неминучою і необхідною стадією в історії розвитку людства,але в порівнянні із рабовласницьким ладом він виступає більш прогресивним явищем,хоча характеризується слабким суспільним поділом праці. Єтапи: Раннє середньовіччя (Станово-представн. монархія, ієрархічність, зв’язок між власністю на землю і політичною владою), період розвинутого феодалізму, пізнє середньовіччя (капіталізм, абсолютизм). Феодальна роздробленість, Станово-представницька монархія (дворянство, духовенство, 3 стан), абсолютизм(буржуазія)
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 307; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.179.120 (0.009 с.) |