Виникнення англійських колоній у Північній Америці. Їх політичне та економічне становище. Організація управління.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Виникнення англійських колоній у Північній Америці. Їх політичне та економічне становище. Організація управління.



Перша англійська колонія в Північній Америці була заснована у 1607 р. Уже на середину XIX ст. Англія стала найбільшою колоніальною державою світу: територія її колоніальних володінь у 1850 р., без врахування Індії, становила 11 700 тис. кв. км, а населення цих колоній -160 млн чол.

Англійські колонії в др. пол. XIX ст. можна умовно поділити на 2-3 типи. Перший - це т. зв. переселенські, утворені переважно вихідцями з самої Англії. Вони перебували у відносно сприятливому становищі. Населення отримувало режим адміністративної, а далі і політичної автономії. Першою самоврядування одержала Канада. Ще в кінці 40-х років XIX ст. англійський уряд надав канадському парламенту право створювати автономний уряд з числа представників партії, яка зібрала більшість голосів на місцевих виборах. У 1854 р. канадським властям було надано право розпоряджатися місцевим земельним фондом, а у 1859 р. було скасовано торговельну монополію Компанії Гудзонової Затоки на зовнішню торгівлю зі Старим Світом. У грудні 1866 р. англійський уряд погодився затвердити текст конституції, виробленої п'ятьма канадськими провінціями (Верхня Канада, Нижня Канада, Нова Скотія, Нью-Брунсвік та о-в Едуарда). Провінції отримували значну автономію, федеральний парламент складався з двох палат. Представником корони з правом затвердження законодавчих актів канадського парламенту англійським урядом призначався генерал-губернатор. Вступила в дію нова конституція («Акт про Британську Північну Америку») 29 березня 1867 р. Нове державне утворення дістало назву «домініону».

До другого типу колоній належали володіння, населені переважно місцевим населенням, чисельність якого у сотні раз перевищувала колоніальну адміністрацію. Прикладом може служити Індія. Англійські власті штучно підтримували феодальну роздробленість країни, розмежованої на більш ніж 600 князівств. Дешеві англійські товари підривали місцеву промисловість, зокрема текстильну. Англійські власті проголосили недоторканність крупних земельних володінь, що стимулювало масовий перехід місцевих поміщиків на сторону колонізаторів. Як один із наслідків цього повстання - у 1858 р. Ост-Індська компанія була остаточно ліквідована, уся Індія перейшла під безпосереднє управління англійського уряду. Для забезпечення своїх територіальних претензій у країнах колоніального світу англійський уряд у 1889 р. провів через парламент закон про флот, в силу якого Британія повинна була зберігати перевагу сил на морі над «двома найбільшими морськими державами» (Франція і Росія). .

Іноді до третього типу колоній відносять Ірландію, давнє завоювання Англії. З метою ослаблення ірландського національно-визвольного руху Лондон у XIX ст. вдавався до поміркованих реформ. Так, у 1869 р. через англійський парламент було проведено закон про відокремлення в Ірландії церкви від держави. У 1885 р. було асигновано 50 млн ф. ст. на викуп землі у ірландських поміщиків з метою її наступного перепродажу дрібними ділянками місцевим селянам. Однак уже в 1887 р. консервативний кабінет Солсбері провів т. зв. Білль про злочини, що призупиняв у Ірландії дію Законів про недоторканність особи та надавав уряду надзвичайних повноважень. У квітні 1912 р. на розгляд британського парламенту було винесено Білль про гомруль (самоуправління) Ірландії. Передбачалося створення двопалатного (верхня палата призначалася англійським королем) парламенту, чиї функції не поширювались би на зовнішню політику, питання війни і миру, зовнішню торгівлю, оподаткування, розпорядження земельною власністю та управління поліцією і армією. Після дебатів в англійському парламенті зі складу Ірландії було «виключено» Ольстер. Криза тривала до початку 1914 р. і закінчилася доволі хитким компромісом.

Услід за Канадою та Австралією статус домініони в 1907 р. отримала Нова Зеландія, а у 1910 p.- Південно-Африканський Союз. Домініони починають претендувати на право самостійно визначати власну зовнішню політикуї. Так, в 1909 р. у складі канадського уряду був створений департамент зовнішніх справ, а у 1911 р. ця країна уклала самостійний торговий договір з США без усякої участі Англії. Конференція 1911 р. закріпила право домініонів брати участь у обговоренні питань зовнішньої політики імперії. Фактично, за півстоліття домініони пройшли шлях від колоній до суверенних держав.

 

10. Війна американського народу за незалежність від Англії. „Декларація незалежності” 1776 р. (зміст та оцінка)

В 1775 р. в 13 колоніях налічувалося 2,5 млн жителів, з них приблизно 500 тис. становили негри-раби. Колонії користувалися певною автономією у внутрішніх справах, що підтверджувалося королівськими грамотами. їх мешканці вважалися громадянами Англії, хоча своїх представників у парламенті метрополії не мали. За ними визнавалася свобода релігії, право обирати посадових осіб, носити зброю, створювати ополчення, брати участь у податко-обкладанні. Тут, в колоніях, діяв суд присяжних і англійське «загальне право».

Метрополія часто втручалася у справи колоній. Так, у 1763 р. король Георг III заборонив колоністам займати землі західніше Аллеганських гір. А в 1765 р. англійський парламент увів в колоніях новий податок -«гербовий збір”. Мали місце й інші економічні утиски: дозволялося експортувати товари лише в Англію і лише з метрополії отримувати імпорт тощо. Зрозуміло, усе це викликало протести і сильні сепаратистські настрої.

У жовтні 1774 р. розпочалися військові сутички між патріотами і роялістами в штатах Кентуккі та Теннесі, а 8 квітня 1775 р. в Північній Кароліні розгорілася справжня громадянська війна. Лоялістів (прихильників англійської корони) вимазували смолою, вивалювали у пір'ї та виганяли з маєтків. 19 квітня 1775 р. відбулася перша сутичка повстанців з англійським військовим загоном поблизу Бостона. Перемога під Бостоном призвела до вибуху патріотичних настроїв. Через три дні у таборі повстанців налічувалося 20 тис. чоловік.

10 травня у Філадельфії відкрився другий Континентальний конгрес, який узяв під свою опіку повстанську армію та призначив її командуючим Дж. Вашингтона (1732-1799).. Конгрес оголосив про створення з 2 січня 1776 р. «комітетів безпеки» для боротьби з відкритими та прихованими лоялістами. 4 липня того ж року у Філадельфії Конгрес виголосив знамениту «Декларацію незалежності Сполучених Штатів», розроблену комісією з п'яти чоловік під головуванням Томаса Джефферсона. В ній називалися усі зловживання та утиски, здійснювані британською короною в колоніях. Проголошувалося, що пригнічений народ має право на повстання. Була проголошена повна незалежність штатів та розрив їх стосунків з англійською метрополією. «В якості вільних і незалежних Штатів вони набувають повне право оголошувати війну, укладати мир, вступати до союзів, вести (зовнішню) торгівлю і чинити усе те, на що має право незалежна держава. Твердо покладаючися на допомогу Божественного провидіння, ми взаємно зобов'язуємося один одному підтримувати цю декларацію життям, майном і честю».

Боротьба за незалежність вимагала неабияких жертв від американського народу. Припинився англійський експорт, що перед війною становив річно 4 млн 200 тис. ф. ст. Внутрішні ціни на початок 1777 р. виросли у чотири рази. Значна частина населення була вимушена, кидаючи майно, переселятися до метрополії чи у Канаду. Одночасно війна за незалежність стала і своєрідною буржуазно-демократичною революцією: ліквідовувалися феодальні форми землеволодіння та приватне володіння деякими колоніями (Пенсільванія), майорат та ін. пережитки феодалізму. В проекті Декларації незалежності містився і пункт про скасування рабства, але рішуче запротестували плантатори і рабовласники, що були представлені в Конгресі, тому рабство збереглося.

11. „Статті конфедерації” у США 1781 р.: передумови прийняття, зміст та оцінка.

Одразу ж після проголошення незалежності (протягом 1775-1778 рр.) в усіх штатах було вироблено та прийнято конституції. Та нерозв'язаним залишалося питання про державну єдність США. Його важливість посилювалась, адже все ще існувала небезпека поразки у війні з Англією. З огляду на це, другий Континентальний конгрес у листопаді 1777 р. приймає першу Конституцію - "Статті конфедерації та вічного союзу", проект якої було передано на схвалення всіх штатів. Остаточно цей документ набуває чинності з 1 березня 1781 р.
Статті конфедерації закріплювали революційні завоювання народу та визначали республіканську форму державного ладу колишніх колоній у Північній Америці, проголосивши утворення конфедерації та вічного союзу штатів. Згідно зі Статтями конфедерації, штати зберігали свій суверенітету внутрішніх і зовнішніх справах. Для керівництва загальними справами (оголошення війни та миру, підписання міжнародних договорів, створення збройних сил тощо) передбачалося щорічно скликати однопалатний конгрес із делегацій, які обирали законодавчі органи штатів. Кожний штат мав право надсилати від двох до семи делегатів, але мав лише один голос. Рішення повинні були прийматися кваліфікованою більшістю (не менше від дев'яти голосів). Конгрес не мав права втручатися у внутрішні справи штатів. Отже, Конгрес був не представницьким, а радше дипломатичним органом. У період між сесіями Конгресу його функції покладалися на Комітет штатів, котрий утворювався з представників від кожного штату (по одному). Однак Комітет, порівняно з Конгресом, мав обмежені права. Проголошений союз штатів був слабким, оскільки:
• не існувало загального бюджету союзу;
• Конгрес не мав права укладати торговельні угоди з іншими
державами, запроваджувати митні тарифи, вводити інші податки
для потреб союзу;
• був відсутній механізм реалізації постанов Конгресу;
• ліве крило в Конгресі та більшість фермерів вважали, що центра
лізація несумісна з демократією.
З огляду на все це, Дж. Вашингтон назвав Статті конфедерації "мотузкою із піску".

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 226; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.013 с.)