Стиль класицизму в архітектурі міст України кінця XVIII – XIX ст.

Архітектура — передусім мистецтво створення будівель, споруд та їх комплексів. Це явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва, що ґрунтується

на єдності принципів краси і корисності. Як вид мистецтва, вона формує просторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї у художньо-естетичних образах.

Кінець XVIII — перша половина XIX ст. характеризуються в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівни-цтва, поширенням та утвердженням нового стилю — класициз-

му. На зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. Як слушно зазначають дослідники, «барокова декоративно-репрезентативна заса-

да відходила в минуле, натомість яскраво відзначався норматив класицизму — об’ємне ідеалізуюче відтворення образу на основі реальності, «в грецькій манері», з прагненням до простоти і ясності, раціональності і логічності, при композиційній цільності і зрівноваженості та загальній гармонійній єдності, що вимагає зразковості пропорцій, симетрії, абсолютної завершеності».

Класицизм (фр. classicisme, від лат. classicus — взірцевий) — художній стиль та естетичний напрям в європейському мистецтві кінця XVII — початку XIX ст. Для класицизму характерна орієн-

тація на художню творчість стародавньої Греції і Риму, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Таким чином, класицизм «спирався на античність і формально, і змістов-

но. Він використовував ордерні системи, героїчні моменти міфології, а також вчення стоїків, які закликали зберігати незворушну ясність духу серед загального хаосу» 2. Величезний вплив на

класицизм XVII ст. здійснив бурхливий розвиток археологічних знань про давньогрецьку та давньоримську культури — розкопки Геркуланума та Помпеї. З античності класицисти часто брали

й теми та сюжети своїх творів, інтерпретуючи їх в дусі сучасної їм історичної епохи.

Окрім наслідування античності, основою теорії класицизму став раціоналізм, що спирався на філософські ідеї французького мислителя Рене Декарта: все, створене людиною, повинно бути

розумно організованим та логічно побудованим. Художній твір, з точки зору класицизму, повинен будуватися на засадах суворих канонів, тим самим підтверджуючи логічність, точність та суво-

рість самого світоустрою. Інтерес для класицизму представляв тільки вічне, незмінне, в кожному явищі він намагався розпізнати тільки сутнісні, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивіду-

альні ознаки. Ще у другій половині XVII ст. французьким мислителем Ф. Блонделем були сформульовані основні постулати класицизму. По-перше, краса вважалася властивістю природи, яка не залежала від смаків та поглядів людей. По-друге, закони краси можна осягнути засобами розуму, зокрема в архітектурі — за допомогою математики та геометрії. По-третє, закони краси вже визначили зодчі античності, тому доцільно вивчати не природу, а спадок античної епохи. Отже (а це було четверте положення), варто виробити чіткі правила, вічні та незмінні канони, яких слід неухильно

дотримуватись. Саме тому інтерес для класицизму представляє тільки вічне, незмінне — в кожному явищі він намагається розгледіти тільки сутнісні, типологічні риси, відкидаючи випадкові

індивідуальні ознаки. Завдання мистецтв — виявити ідеальну закономірність Всесвіту, часто приховану за зовнішнім хаосом і безладдям дійсності. Естетичну цінність для цієї культури має лише

непересічне, непідвладне часові. Естетика класицизму надає великого значення суспільно-виховній функції мистецтва.Предметом мистецтва у класицизмі проголошувалося тільки прекрасне, піднесене. Прекрасне виступає в ній як чітке, розумне, логічне начало, без будь-яких складностей і суперечностей, притаманних реальному життю. Оспівуючи героїчні ідеали, мистецтво класицизму зовсім не цікавилося сучасністю, реальними людьми та їхнім побутом, а тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, проголошувало принцип зображення «чудової», «облагородженої» природи, ґрунтуючись на вивченні античної поетики і мистецтва. Основний естетичний принцип класицизму — вірність природі,

логічно організованій і творчо опрацьованій розумом. На думку теоретиків класицизму, об’єктивно властива світові краса — симетрія, пропорція, міра, гармонія тощо — повинна відтворюватися

в мистецтві у довершеному вигляді, за античними зразками. Естетика класицизму почала своє становлення ще в добу пізнього Відродження в Італії, але як цілісна художня система вона

сформувалася і найповніше виявилася в XVII ст. у Франції. Класицизм виник на гребені суспільного піднесення французької нації й французької держави, бо саме у XVII ст. сформувалась єдина

французька держава, а в другій його половині Франція стала наймогутнішою абсолютистською державою Західної Європи. Можна сказати, що класицизм почався зі слів двох знаменитих людей,

Короля-Сонця Людовика XIV, який мовив фразу: «Держава — це я!», та знаменитого філософа Рене Декарта, який сказав: «Я мислю, а отже — існую». Саме в цих фразах закладені основні ідеї

класицизму: вірність королю, Батьківщині, та торжество розуму над почуттями. Для Людовіка XIV, безумовно, класицизм здавався єдиним стилем, здатним висловити ідеї мудрості і могутності

государя, розумності державного устрою, спокою і стабільності в суспільстві. Внутрішня боротьба, схвильованість, містичність, патетичність, святковість, пишність та вигадлива декоративність, такі явні в мистецтві бароко, ніяк не відповідали ідеалам ясності і логіки французького абсолютизму. Якщо головною ідеологічною опорою бароко була релігія, то пріоритетними для класицистів стали інтереси та потреби світської влади, зокрема монархічної держави. Як архітектурний стиль, класицизм найяскравіше знайшов втілення у резиденції французьких королів у Версалі — єдиному ансамблі палаців, павільйонів, алей, каналів, ставків, фонтанів, статуй. Основні споруди Версаля нагадували формами давньоримські будівлі з величними колонами, портиками, скульптурами.

У досить безлюдній місцевості, за вісімнадцять кілометрів від Парижа, у 1668–1669 роках виріс казковий палац, у безводному полі заструміли фонтани, виріс гігантський парк. Палац, фасад якого

тягнеться на півкілометра, має три поверхи: перший — основа, опора, другий — головний, парадний і тому найвищий, третій, який увінчує будинок, легкий. Цей палац славився пишним деко-

ративним оздобленням, особливо інтер’єру. Самі інтер’єри палацу складалися з анфілади кімнат, кульмінацією розкішного оздоблення яких мала бути спальня короля, де починався і закінчувався

його день і де відбувались аудієнції. Версальський парк, як і весь ансамбль, — це програмний твір класицизму. Це регулярний парк, бо в ньому все вивірено, розкреслено на алеї, визначено місця для

фонтана та скульптур. Жодна доба, жодна епоха не давала такого синтезу мистецтв, як Версальський палац.Архітектура класицизму. В зодчестві під класицизмом розуміється архітектурний стиль, розповсюджений в Європі в XVIII — на початку XIX ст., головною рисою якого було звернення до форм античного зодчества як до еталону гармонії, простоти, суворості, логічної ясності та монументальності.Для архітектури класицизму в цілому притаманна регулярна система планування міст та чіткість форми. Основою архітектурної мови та найяскравішим символом стилю епохи класицизму є антична колона (або ордер) з її чіткими прямими лініями. Палаци стилю класицизм відрізнялися парадною урочистістю і грандіозністю розкішних залів, суворою чіткістю анфілад і садовопаркових ансамблів. Класицизм тоді виправдовував свою назву — як «правильний зразок для наслідування». Все в стилі класицизм визначено, чіткі і прямі лінії, правильні симетричні форми, починаючи від колон, віконних прорізів, меблів і закінчуючи суворими геометричними формами підстрижених кущів в саду. Так, дослідники принагідно зазначають, що «для архітектури класицизму характерні геометрично правильні плани, логічність та врівноваженість симетричних композицій, сувора гармонія пропорцій». У стилі класицизм царюють ясні геометричні форми

і стриманий декор. Форми предметів спрощуються, лінії випрямляються, стає обов’язковою симетрія.

Класицизм на українських землях. Розглядаючи українську архітектуру XVIII — першої половини XIX ст., слід урахувати, що українські землі були історично роз’єднані й перебували в складі Росії, Австрії та Польщі (до її поділів 1772, 1793, 1795 років). Неоднакові умови економічного й культурного життя українського народу, що склалися на різних територіях під впливом конкретних соціальних та історичних обставин, позначилися й на характері архітектурних шкіл. Активне впровадження класицизму на українських землях здійснювалося через три великих центри: Петербург, Варшаву, Відень. Варшавський вплив простежується у палацовій архітектурі Волині та Поділля. Незважаючи на значну кількість італійських зодчих, котрі працювали у Польщі, насамперед у її столиці Варшаві, будівництво у польських землях в другій половині XVIII століття було орієнтовано на архітектуру Франції та Англії. Віденський вплив простежується в архітектурі Галичини.Вплив Петербурга позначився на архітектурі Києва, Лівобережжя, Слобожанщини, в спорудженні грандіозних будівель і палаців. У другій половині XVIII ст. класицизм став домінуюстилем всієї Європи, і в цьому ж столітті класицизм завоював і Російську імперію, ставши одним з найбільш поширених напрямів в архітектурі подальших часів. У цьому стилі побудовано багато будівель Санкт-Петербурга, Москви, а також більшість поміщицьких маєтків. Для дотримання ортодоксальної доктрини класицизму, вивчення античного спадку та його використання в Російській імперії були засновані художні академії, де функціонували школи з підготовки кадрів. Так, відкрита в 1757 році Петербурзька Академія мистецтв виховала багатьох архітекторів та художників, які зіграли значну роль в забудові українських міст. Російська держава виступала не тільки як вихователь кадрів, але і як основний будівельний замовник, вона намагалася розповсюдити ідеологічний вплив на всю галузь архітектурної діяльності. Ще в 1762 році заснували «Комісію забудови Санкт-Петербурга та Москви», де до кінця століття були вироблені принципи теорії та практики планування та забудови всіх міст Російської імперії. У зв’язку з відсутністю в провінції та новостворених містах Російської імперії достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів та намагання надати містам цілісного стильового вигляду почали

впроваджувати типові «взірцеві» проекти.Особливість архітектурного класицизму Російської імперії — небачений масштаб організованого державного будівництва міст, «внаслідок визволення від турецького панування і заселення величезної території півдня України, виникали нові міста, села, резиденції вищих урядовців і поміщиків з палацами й парками, верфі, військові й торговельні порти на Чорноморському узбережжі. Помітно змінювався вигляд старих міст Лівобережної та Правобережної

України, де провадилося перепланування адміністративних центрів, спорудження нових будівель і цілих кварталів за затвердженими планами». Саме в цей час в Санкт-Петербурзі розробляються ре-

гулярні плани більше ніж 400 міст Російської імперії, формуються ансамблі центрів Слобожанщини та півдня (Новоросії): Полтави, Одеси, Миколаєва, Харкова, Єлисаветграда, Катеринослава, Києва,

Севастополя. Як зазначають дослідники, «якщо в галузі світського живопису і скульптури безумовним та найважливішим осередком всієї Російської імперії з другої половини XVIII ст. стає Петербург,

то архітектура України розвивається надзвичайно плідно й вступає в новий період, ознаменований утвердженням принципів класицизму. На півдні України закладаються нові міста: 1754 року — Єлисаветград (нині Кіровоград), 1778 — Херсон, 1779 — Маріуполь, 1770 — Олександрівськ (нині Запоріжжя), 1783 — Катеринослав (нині Дніпропетровськ), 1784 — Миколаїв, 1794 — Одеса» 2.

Норми архітектурного класицизму були зведені в сувору систему, і це дозволяло точно та повною мірою засвоювати стиль за кресленнями та текстами теоретичних трактатів, що було майже неможливою справою для бароко з його примхливою індивідуальністю. Тому класицизм легко розповсюдився і на провінцію. Розвиток промисловості та зростання міст вивели на перший план проблеми містобудування різного типу будівель, потрібних для високоорганізованого міського життя. Адже для торгових яток на базарі чи в торговельній частині міста, чи для установ міського значення (банки, пошта, будинок губернатора) жанр мажорносвяткової архітектури бароко був недоречним. А художня мова класицизму, на відміну від бароко, була універсальна. Класицизм можна було використовувати і при спорудженні імпозантних палацових будівель, і для житла міських «обивателів». Тому дослідники принагідно зазначають, що «поряд з продовженням палацового та церковного будівництва виникла необхідність зведення казенних та приватних споруд державного призначення. До них відносилися торгові будівлі: гостині двори, ринки, ярмаркові комплекси, контрактові будинки, лавки, різноманітні складські приміщення, а також унікальні будівлі загальнодержавного значення — біржі та банки… В містах стали будувати багато казенних адміністративних будівель: так звані «присутственні місця», губернаторські будинки, лікарні, тюремні замки, казарми для військових гарнізонів».За забудовою міст здійснювали нагляд спеціальні комісії та комітети. Цивільні споруди зводилися з урахуваннями їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої краси, а внутрішнього комфорту (високі стелі, вентиляція, освітлення, тощо). Також «розвиток архітектури великою мірою зумовлюється прогресом будівельної техніки. В цей час поступово впроваджуються в будівництво металеві конструкції, встановлюються загальні стандарти на розміри цегли, поліпшується її якість» 2. В XIX столітті складним було питання про типізацію приватних житлових будівель. Уряд не втручався в подробиці планування житлових будинків, але зобов’язував їх власників будувати фасади, які виходять на вулицю, за типовими проектами. Як зазначають дослідники, «розповсюдження в обов’язковому порядку типових проектів казенних споруд і зразкових фасадів житлових будівель змінило обличчя багатьох українських міст, привело до певної єдності стилю забудови вулиць і площ. Було чимало зроблено для благоустрою й озеленення міст». Крім того, опрацьовувалися генеральні плани реконструкції старих міст, містобудівні плани вирізняла більша раціональність. Тому чіткість задуму, притаманна спорудам цієї доби класицизму, переноситься й на планування та забудову малоросійських міст, де з’являються прямі та широкі вулиці, прямокутні квартали і просто-рі площі, геометричний розподіл районів. Створення губернських і повітових адміністративних центрів передбачало докорінну ре-

конструкцію міст. Міський центр переважно забудовувався адміністративними спорудами, а саме це були споруди губернського правління, Дворянського зібрання, лікарня, пошта, банки, театр, торгові

ряди. Розповсюдження в обов’язковому порядку типових проектів казенних споруд і зразкових фасадів житлових будівель змінило обличчя багатьох українських міст, привело до певної єдності стилю

забудови вулиць і площ. Приватні житлові будинки мали уніфіковані фасади за «зразковими» проектами. Було чимало зроблено для благоустрою й озеленення міст; поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, навчальні заклади. Протягом першої половини XIX помітно змінювався вигляд старих міст Лівобережної та Правобережної України, де прова-

дилося перепланування адміністративних центрів, спорудження нових будівель і цілих кварталів за затвердженими планами.З старих українських міст найшвидше змінила своє архітектурне об-

личчя Полтава, яка з своїми вузькими кривими вулицями й звичайнісінькими дерев’яними хатами тоді мало була схожа на місто. У 1802 році стара Полтава стала губернським містом. У 1803 році

було затверджено план її реконструкції, за яким намічали подальший розвиток забудови. Тому, як принагідно зазначають дослідники, «в плані Полтава, розробленому в 1804 році, кругла за

формою головна площа поєднувалась вісімкою радіальних вулиць з основними районами міста... Навколо центральної площі, обмежуючи її, рівномірно розташовувалися однотипні суспільні будівлі. В композиції площі підкреслювався її центр, в якому стояла тріумфальна колона на честь Полтавської перемоги, яка, замикаючи перспективи вулиць, була основним орієнтиром міста».На півдні України і в Криму у другій половині XVIII століття за розробленими в Санкт-Петербурзі та Москві типовими

«взірцевими» планами закладалися нові міста, які стали адміністративними центрами чи значними торговельними та військовими портами. За короткий час тут виникли такі значні міста, як Єли-

саветград (1765 р.; тепер Кіровоград), Херсон (1778 р.), Маріуполь (1779 р.), Олександрівськ (1783 р.; тепер Запоріжжя), Севастополь (1784 р.), Катеринослав (1787 р.; тепер Дніпропетровськ), Миколаїв

(1789 р.), Одеса (1794 р.), Луганськ (1795 р.). Як зазначають дослідники, «значним досягненням тогочасного містобудування були плани Миколаєва, Одеси, Сімферополя, Керчі та інших міст, виконані

з урахуванням природних чинників, створення зелених масивів, бульварів тощо». Зокрема, в Одесі за проектом петербурзького архітектора Ж. Тома де Томона 1809 р. було споруджено перший буди-

нок оперного театру. Виконаний в античному стилі театр став однією з кращих оздоб Одеси. В цих містах значного поширення набули типи південного житла з внутрішнім затишним двором і галерейно-

го багатоповерхового будинку також із замкненим двором, усередині якого часто ставили цистерни, щоб збиралася дощова вода.Архітектурний стиль Києва у ті часи визначався відомим архітектором А. Меленським, який обіймав посаду міського архітектора. За його проектами споруджено пам’ятник на честь поновлення Києву Магдебурзького права, церкву на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Подолі, споруди якої потерпіли від пожежі 1812 р. У 1837–1843 рр. за проектом відомого архітектора В. Беретті збудовано приміщення Київського університету. Наприкінці XVIII століття після першого, другого та третього поділів Польщі (в 1772, 1793 та 1795 році) Правобережну Україну було возз’єднано з Росією. Це сприяло тіснішому економічному й культурному єднанню українських земель. Складними й суперечливими були шляхи розвитку тогочасної архітектури на Правобережжі. Міста Волині і Поділля на початку XIX століття в більшості своїй були приватною власністю польських магнатів, не входили в урядову програму реконструкції і тому мали досить непривабливий вигляд своїми вузенькими вулицями, хаотичною забудовою і занедбаністю благоустрою.Розвиток архітектури й містобудування на території Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття відбувався тоді в зовсім інших умовах, тут значно відчувався вплив польської, а з кінця XVIII століття — австрійської та угорської архітектури. Це наочно видно у плануванні й забудові міста Львова. В середині XIX ст. архітектуру Львова доповнюють громадські споруди стилю класицизм, зокрема Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (архітектор Л. Піхаль, І. Зальцман), Політехнічного інституту (архітектор Ю. Захаревич), Наукової бібліотеки по вул. В. Стефаника, так званий Оссолінеум (архітектор П. Побіле та Ю. Бем). У Галичині, на Закарпатті та Буковині архітектура розвивалася під впливом австрійської адміністрації.Класицизм в архітектурі закінчився в 60-х роках XIX ст. Але цей рубіж дуже умовний, бо традиції класицистичного напряму, його здобутки в містобудуванні та в архітектурі окремих будівель справляли вплив і на архітектурну практику наступних часів. Регулярна система планування міста, ансамблевий принцип забудови вулиць і площ, видатні палацово-паркові комплекси розкривають багатства будівельної і художньої культури тих часів і займають значне місце в загальній культурній спадщині українського народу.