Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Концепція походження держави Київська Русь.

Поиск

. Київська Русь – теорії походження та розвиток

Зараз у науці нема єдиної думки щодо походження Давньоруської держави —Київської Русі. Існує декілька теорій.
1. Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та
Г.Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Російській
Академії наук.
«Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні беззовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграливирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить відфінської назви шведів «Ruotsi».
2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів.Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі —цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочаснівізантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.
3. Панюркська теорія, за якою слово «Русь» походить від іранського іозначає — світлий та належить іраномовним мешканцям одного з регіонів Середнього Подніпров'я.
4. Теорія природно-історичного (автохтонного розвитку). Прибічникамицієї теорії були і видатні українські історики В. Антонович, М.Грушевський та інші. Прихильниками цієї теорії стверджують, що у східнихслов'ян існували політичні та соціально-економічні передумови длястворення своєї держави: високий рівень розвитку виробничих відносин,існувала майнова диференціація, відбувалося захоплення старійшинамиобщинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких булавелика кількість здобичі. Основними джерелами є літопис «Повістьврем'яних літ», який розповідає про правління князя-слов'янина Кия (кін
Київська Русь об'єднувала фактично всіх східних слов'ян і буланайбільшим державним утворенням у тогочасній Європі, її кордонипростягалися від Ладоги й Білого моря до Чорного та від Карпат доверхів'їв Волги. Значення Київської Русі:
1. Київська держава IX — XIII ст. — це колиска української державності,
одна з найбільших держав середньовічної Європи, яка відігравала важливуроль у долях держав Європи і Азії.
2. Київська Русь стала центром православ'я на Сході Європи.
3. Давньоруська держава стала фактично щитом, який захищав Європу віддиких кочових орд. За цим «щитом» інші країни успішно будували свої власні держави.
4. Вийшовши на історичну арену воєнними походами, вона поступово
перейшла від збройних сутичок із сусідніми країнами до рівноправної

участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Руські князіукладали угоди з Візантією, Германською імперією, Польщею, Угорщиною,вели династичну шлюбну політику.
5. Створивши власну самобутню культуру, населення Київської Русі досить швидко опанувало найкращі здобутки культури Візантії та Західної Європи.

 

11. Розширення і зміцнення Київської держави наприкінці IX—X ст.
Наприкінці IX — Х відбувався процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва і зміцнення ранньофеодальної держави на Русі, або, як її часто іменують за назвою столиці,— Київської Русі.
Уже перший князь об'єднаної Русі Олег (882—912 рр.) за кілька років підкорив своїй владі придніпровські племена — полян, древлян, сіверян, радимичів. У 907 р. Олег здійснив успішний похід на Візантію. Як повідомляє літописець, Олег на знак перемоги прибив свій щит над міськими воротами Царграда. Візантійський уряд змушений був укласти з Олегом невигідний для себе торговельний договір.
Наступник Олега князь Ігор (912—945 рр.) приборкав повсталі племена, зокрема древлян, приєднав територію уличів і тиверців (між Дністром і Дунаєм), здійснив два походи на Візантію (941 і 944 pp.). За Ігоря у 915 р. вперше на Русь напали печеніги. З ними Ігор уклав мир.
Ігор загинув у 945 р. під час спроби вдруге зібрати данину з древлян. У літопису розповідається, як древляни, заявивши, що коли внадився вовк до овець, то винесе все стадо, пригнули два дерева, прив'язали до їхніх верхівок Ігоря, а потім дерева відпустили.
Оскільки син Ігоря Святослав був малолітнім, Київською Руссю стала правити його мати Ольга (945—957 рр.). Вона розправилася з древлянами, спалила їх головне місто Іскоростень (сучасне м. Коростень Житомирської обл.). Частина жителів його була вбита, інших перетворено на рабів. Проте Ольга врегулювала збирання данини, визначивши її розміри, і встановила місця для збирання данини — погости.
Значно розширилися межі і зросла могутність та міжнародна вага Київської держави за часів князювання сина Ігоря і Ольги Святослава (957—972), якого літописець змальовує як хороброго, звитяжного і справедливого воїна й князя. Святослав усе життя провів у воєнних походах і боях. Він підкорив в'ятичів на Оці і Волзі, розгромив Хозарський каганат в пониззі Волги, включив у свої володіння землі ясів (осетинів і касогів (черкесів) на Північному Кавказі. Внаслідок цього пониззя Дону, Північний Кавказ, Тамань і Східний Крим, де утворилося руське Тмутараканське князівство, ввійшли до складу Київської Русі. Святослав здійснив ряд походів проти Візантії і болгар, намагаючись оволодіти землями по Дунаю.

 

12. Розквіт Київської Русі наприкінці X – першій половині XI ст. Запровадження християнства.
Найвищої могутності і розквіту Київська держава досягла за князювання Володимира Святославича (978—1015 рр.). Продовжуючи політику свого батька і спираючись на дружини і феодальну знать, Володимир зміцнював свою владу і розширював межі держави. Він остаточно підкорив собі непокірні племена в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів і приєднав до Київської Русі давньоруські червенські міста (Червен, Володимир, Белз та ін.) у верхів'ях Західного Бугу на Волині, оволодів частиною землі литовського племені ятвягів, де було збудовано м. Берестя (Брест), вів успішну боротьбу проти печенігів, захопив м. Корсунь (Херсонес), що перебувало в руках візантійських імператорів. До складу Давньоруської держави в X—XI ст. входили і закарпатські руські землі.
Отже, на кінець X ст. в межах Київської Русі було об'єднано всі східнослов'янські і багато неслов'янських племен, її територія сягала від Ладоги до Таманського півострова і від Закарпаття до приволжських земель і Поволжя.
Для зміцнення молодої держави потрібний був новий світогляд з його єдиним джерелом ідеології, з проповіддю єдиної віри, єдиної релігії. Територія Київської Русі наприкінці X ст. складалася з багатьох земель, заселених східнослов'янськими і неслов'янськими племенами. У кожного з них були місцеві несформовані язичницькі культи, що відповідали попередній епосі первіснообщинного, родоплемінного ладу і не відповідали ідеї єдиної держави. А авторитет великого князя повинен був бути освячений єдиною вірою. Потрібно було подбати і про міжнародний авторитет нової держави. Спроба Володимира зміцнити ідеологічну базу своєї влади шляхом реформування старої язичницької (поганської) релігії не вдалася. Вона зжила себе і більше не відповідала рівневі розвитку Київської Русі. В той же час сусідні держави ввели в себе християнство або інші конфесії (іслам, іудаїзм). Поступово Володимир дійшов думки, що необхідно і на Русі ввести одну з цих релігій. Вибір впав на християнство в його східному варіанті — православ'ї, що було державною релігією у Візантії — в ті часи найсильнішої сусідки Русі, з розвиненими формами культури, стрункою церковною організацією та ієрархією, могутнім апаратом і пишними формами богослужіння.
Православ'я, що у Візантії давно потрапило під жорсткий контроль світської влади, особливо активно проповідувало тезу, що будь-яка влада від бога, що імператор — помазаник божий. Це і було те, що шукав Володимир. За його вибором простежувалися чіткі практичні інтереси — політичні, культурні та економічні чинники. Запровадження християнства Володимиром полегшувалося тим, що воно вже давно пустило глибоке коріння на Русі. Серед дружинників Олега і Ігоря, як це свідчать їх угоди з Візантією, були християни. У Києві існувала міцна християнська громада. Ольга була християнкою. Є припущення, що і Аскольд був охрещеним, оскільки на його могилі була збудована церква. Християнські місіонери, починаючи від Андрія Первозваного, активно проповідували слово Боже на теренах Київської Русі. Ці обставини теж впливали на вибір Володимира. Володимир хрестився у Корсуні (Крим) і ввів християнство як загальнодержавну релігію за православним (візантійським) обрядом в 988 — 989 рр.
Що для Володимира християнство мало політичне значення, видно з того, що він з'єднав цю подію з одруженням із сестрою візантійських імператорів Анною. Візантійський двір дуже неохоче давав згоду на шлюби членів імператорської династії з «варварськими» правителями, оскільки, за уявленнями того часу, це був нерівний шлюб. Побравшись з Анною, Володимир помітно підніс авторитет Київської Русі серед своїх сусідів — Польщі, Чехії, інших європейських держав. Християнізація широко відкрила для Русі двері до давньої візантійської (грецької) культури в усіх ділянках життя: у сфері понять про державні і суспільні відносини, у ділянці права, в шкільній освіті, у будівництві, маляреві, книжній справі, словесності тощо. Християнство помітно вплинуло на мораль ранньофеодального суспільства Давньоруської держави. Церква активно і настійливо добивалася пом'якшення стосунків між людьми, засуджувала звичаї родової помсти, рабство, сороміцькі слова, багатоженство тощо. Разом з тим монастирі виступали як великі феодали і церква освячувала існуючий суспільно-політичний лад на Русі.
Після смерті Володимира в 1015 р. протягом чотирьох років тривали міжусобиці між його синами, поки нарешті в 1019 р. не утвердився на київському великокнязівському столі Ярослав, прозваний Мудрим, Літописець говорить, що хоч Ярослав був кривий, але хоробрий на раті і доброго розуму.
Роки князювання Ярослава Мудрого (1019—1054) були часом, коли Київська Русь перебувала в зеніті могутності. Ярослав насамперед розширив межі своєї держави. У 1030 р. він підпорядкував своїй владі західний берег Чудського озера, де було засновано місто Юр'єв (тепер Тарту). У 1031 р. були відвойовані червенські міста, захоплені польськими феодалами в 1018 р. У 1036 р війська Ярослава під Києвом остаточно розгромили печенігів, після чого вони більше не загрожували руським землям. Дбав Ярослав і про зміцнення міжнародного авторитету своєї держави. Всі європейські держави прагнули до налагодження дружніх відносин з Київською Руссю.

За часів Ярослава на Русі остаточно утвердилося християнство, розвивалася культура, будувалися фортеці, міста, собори і монастирі. Було розбудовано і прикрашено Київ. Зведено Золоті ворота, на честь перемоги над печенігами побудовано Софійський собор, а в ньому створено першу на Русі бібліотеку і школу, виник Києво-Печерський монастир. У Києві в 1039 р. заснована митрополія, що залежала від константинопольського патріарха. Митрополитом став духовник Ярослава, відомий письменник. Іларіон. За князювання Ярослава на Русі складено перший писаний збірник законів «Руська правда», який забезпечував недоторканість феодальної власності, відбивав правові норми ранньофеодальної епохи.

13. Історичне значення християнізації Русі.

 

З утворенням і розвитком давньоруської держави, формуванням єдиної руської народності язичництво, з його безліччю божеств у кожному роді, традиціями родового ладу і кровною помстою, людськими жертвопринесеннями і пр., перестало відповідати нових умов суспільного життя. Вжиті київським князем Володимиром I (980-1015) на початку свого правління спроби кілька порядок обряди, підняти авторитет язичництва, перетворити його в єдину державну релігію виявилися безрезультатними. Язичництво втратило колишню природність і привабливість у сприйнятті людини, подолав племінну вузькість і обмеженість.

Сусіди Русі - Волзька Болгарія, що сповідували іслам, Хазарський каганат, який прийняв іудейство, католицький Захід і центр православя - Візантія намагалися знайти єдиновірства в особі стрімко набирає сили Російської держави. І Володимир I на спеціальному Раді в Києві, вислухавши послів від сусідів, прийняв рішення - для ознайомлення з усіма релігіями і вибору кращої розіслати в усі землі російські посольства. В результаті було обрано православне християнство, яке вразило русичів пишністю оздоблення соборів, красою та урочистістю служб, величчю і благородством православної християнської ідеї - свого роду ідилії всепрощення і безкорисливості.

Перші достовірні відомості про проникнення християнства на Русь відносяться до XI ст. Християни були серед дружинників князя Ігоря, християнкою була княгиня Ольга, хрестився в Константинополі і спонукати до цього сина Святослава. У Києві були християнська громада та церкву Святого Іллі. До того ж давні торгові, культурні і навіть династичні звязки (сам Володимир Красне Сонечко був одружений із сестрою візантійських імператорів Анною) Київської Русі і Візантії зіграли в цьому виборі не останню роль. До речі, близькі родинні стосунки правлячих династій, у свою чергу, виключали васальну залежність молодого російського держави від візантійського центру християнства.

Київський князь Володимир, хрестився в 988 р., почав енергійно стверджувати християнство в державному масштабі. За його наказом жителі Києва були хрещені в Дніпрі. За порадою християнських священиків, в основному вихідців з Болгарії та Візантії, дітей «кращих людей» передавали духовенству для навчання грамоті, християнських догматів і виховання в християнському дусі. Подібні дії були здійснені і в інших землях. На півночі країни, де залишалися сильні язичницькі традиції, спроби хрещення часом зустрічали труднощі, приводили до повстань. Так, для підкорення новгородців потрібна була навіть військова експедиція киян на чолі з дядьком великого князя Добринею. І протягом ряду наступних десятиліть і навіть століть у сільських місцевостях існувало двовірство - своєрідне поєднання колишніх уявлень про світ надприродного, язичницькі кургани, буйних свят рідної старовини з елементами християнського світогляду, світосприйняття.

Прийняття християнства мало велике значення для подальшого розвитку давньоруської держави. Воно ідеологічно закріплювала єдність країни. Створювалися умови для повноправного співпраці племен Східно-Європейської рівнини в політичній, торговельній, культурній сферах з іншими християнськими племенами і народностями на основі спільних духовних і моральних принципів. Хрещення на Русі створило нові форми внутрішнього життя і взаємодії з навколишнім світом, відірвало Русь від язичництва і магометанську Сходу, зблизивши з християнським Заходом.

Християнство на Русі було прийнято в східному, візантійському варіанті, пізніше отримав назву - православя, тобто правдива віра. Українське православя орієнтувало людини на духовне перетворення. Проте православя не давало стимулів для суспільного прогресу, для перетворення реального життя людей. Надалі таке розуміння цілей життя стало розходитися з установкою європейського типу на що перетворює діяльність, стало гальмувати розвиток

Історичне значення цього часу полягала в наступному: 1) Залучення слов'яно-фінського світу до цінностей християнства.

2) Створення умов для повнокровного співробітництва племен Східно-Європейської рівнини з іншими християнськими племенами і народностями.

3) Русь була визнана як християнська держава, що визначило більш високий рівень відносин з європейськими країнами і народами.

Російська церква, що розвивалася у співпраці з державою, стала силою об'єднує жителів різних земель в культурну і політичну спільність.

Перенесення на російський грунт традицій монастирського життя додало своєрідність слов'янської колонізації північних і східних слов'ян Київської держави. Місіонерська діяльність на землях, населених фінно-мовних і тюркськими племенами, не тільки залучила ці племена в орбіту християнської цивілізації, а й кілька пом'якшувала хворобливі процеси становлення багатонаціональної держави (це держава розвивалася на основі не національної та релігійної ідеї. Воно було не так російським, скільки православним. Коли ж народ втратив віру-держава розвалилася).

Залучення до тисячолітньої християнської історії ставило перед російським суспільством нові культурні, духовні задачі і вказувало на засоби їх вирішення (освоєння багатовікового спадщини греко-римської цивілізації, розвиток самобутніх форм літератури, мистецтва, релігійного життя). Запозичення ставало основою для співпраці, з освоюваних досягненні Візантії поступово виростали раніше невідомі слов'янам кам'яне зодчество, іконопис, фресковий розпис, житійної література і літописання, школа і переписування книг. Хрещення Русі, розуміється не як короткочасна дія, не як масовий обряд, а як процес поступової християнізації східно-слов'янських і соседствовавших з ними племен - хрещення Русі створило нові форми внутрішнього життя цих зближуються один з одним етнічних груп і нові форми їх взаємодії з навколишнім світом.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 1109; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.217.15.45 (0.01 с.)