V період війни липень 1668 - вересень 1676 р.

Триває боротьба П. Дорошенко з Польщею й Росією за об'єднання України. Дорошенко вів тривалу війну, але союзником обрав Туреччину й Кримського хана, погодившись на протекторат і передавши Туреччині Поділля. Крім цього, кримському ханові було дозволено щорічно здійснювати набіги з метою захоплення полонених. Турки-татари стали спустошувати територію Правобережної України. Козаки були незадоволені діями Дорошенко. Восени 1673 р. політичний вплив і авторитет П. Дорошенко перебували на вкрай низькому рівні

В 1671 р. Лівобережні полки обрали своїм гетьманом Івана Самойловича, якого підтримувала Росія. Також І. Самойловича підтримувала частина правобережного козацтва. Самойлович їде на Правобережну Україну, щоб почати переговори з Дорошенко. Картина спустошення Правобережжя вразила його своєю безвідрадністю й масштабами. На ділі Дорошенко «не над ким стало гетманити, тому, що від Дністра до Дніпра ніде духу людського немає, хіба де коштує фортеця польська...»

В 1676 р. Дорошенко визнав свою поразку й капітулював, присягнувши на вірність російському царю. Відповідно до рішення царя гетьман П.Дорошенко одержав посаду воєводи В'ятки, потім переїхав у подароване йому сіло Ярополче, де й помер у листопаді 1698 р.

Падіння гетьманства Дорошенко означало закінчення війни й повну поразку повсталих. На Правобережній Україні була ліквідована українська державність, а Лівобережна Україна на правах автономії ввійшла до складу Росії.

Роз'єднання України було остаточно закріплене системою міжнародних договорів другої половини 17 в.

30.Початковий етап Визвольної війни. Перемоги козацько-селянського війська під Жовтими водами,Корсунем,Пилявцями.

Довготривала військова кампанія привела до відчутного виснаження сил. Україна потребувала союзника для боротьби з Польщею. В якості найбільш реальних союзників розглядалися варіанти Туреччини і Росії. Зрештою Хмельницький та більшість козацької старшини зробили вибір на користь Росії. На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і використати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Військо Запорізьке «під свою руку». Юридично цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654 р. у Переяславі. Основними положеннями договору були:

- антипольський військовий союз України і Росії;

- протекторат московського царя над Україною;

- збереження основних прав і вольностей Війська Запорізького.

Ця подія увійшла в історію під назвою Переяславська Рада. Але остаточний договір було укладено в березні 1654 р. тому документ дістав назву «Березневі статті». Згідно з цим документом Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, цілковиту незалежність у проведенні своєї внутрішньої політики. Водночас окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з населення здійснювався під контролем російської сторони, заборонялися дипломатичні відносини з Польщею та Туреччиною.

Визвольну війну очолював чигиринський сотник Б. Хмельницький, його було обрано гетьманом. Запорізько Січі, такий переворот подій став базою для розгортання визвольного руху. Намагаючись придушити повстання, Польща кинула проти козаків численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу в 1648 р. отримали блискучі перемоги в битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Бойові дії продовжилися у1649 р. 5-6 серпня в бою під Зборовим Хмельницький завдав відчутних втрат польській армії але її врятував від розгрому татарський хан, який не хотів посилення України і пішов на таємні переговори з польським королем і змусив Хмельницького укласти з поляками договір. Під тиском обставин Хмельницький змушений був піти на укладення 8 серпня 1649 р. Зборівського мирного договору. Відповідно до умов цього договору козацький реєстр зростав до 40 тис. чол., а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих територіях влада належала гетьману та його адміністрації. Але магнати та шляхта мали право повернутися до своїх маєтків, більшість селян знову поверталася у кріпацтво.

Зборівська угода не зняла протиріч між Україною та Польщею і боротьба спалахнула з новою силою. Вирішальна битва відбулася в червні 1651 р. під Берестечком, де 200 тисячному польському війську протистояли 100 тисяч козаків та 50 тисяч татар. У вирішальний момент татари не витримали артилерійського обстрілу і втекли. Коли Хмельницький зробив спробу зупинити відступаючих, то сам опинився у татарському полоні, з якого визволився через деякий час за викуп.

Поразка під Берестечком зводила нанівець автономію козацької держави. Відповідно до умов нового Білоцерківського договору (вересень 1651 р.) козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол., влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство, йому заборонялися відносини з іншими державами. Шляхта повернулася до своїх маєтків.

Бойові дії продовжились і в наступному році в травні 1652 р. Б. Хмельницький у битві біля гори Батіг розгромив 20 тисячне польське військо. Близько 15 тисяч поляків загинуло. це була найблискучіша перемога Хмельницького.

31.

На початку літа 1649 року війна спалахнула з новою силою. Польські війська були зосереджені в трьох місцях. Гетьман обложив першу польську армію під Збаражем, а сам з головними силами й татарами рушив назустріч королю, аби не допустити об’єднання польських сил. Підійшовши до королівської армії під Зборовом, Хмельницький знищив її частину, а 15 серпня вдарив на польське військо з обох боків. 16 серпня польські полководці почали думати про капітуляцію. Проте канцлер Осолінський нав’язав переговори з ханом Іслам-Гіреєм, і останній у вирішальну хвилину зрадив Хмельницького. Ця ситуація змусила гетьмана піти на переговори з королем. Оскільки 17 серпня було підписано польсько-кримську угоду Б. Хмельницький змушений був піти на укладання 18 серпня 1649 р. Зборівського договору, за яким:

· Україна отримувала автономію в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств.

· На території цих трьох воєводств влада належала гетьманові (з резиденцією у м. Чигирині) і козацькій старшині. Коронне польське військо не мало права тут стояти.

· Чисельність козацького реєстрового війська збільшувалась до 40 тис.

· Усім учасникам повстання, зокрема шляхтичам, оголошувалась амністія.

· Митрополит Київський мав отримати місце в Сенаті.

· Питання про ліквідацію церковної унії і повернення православній церкві захопленого в неї майна мало бути вирішене на наступному сеймі.

· У Києві та інших містах не мали права жити й організовувати свої школи єзуїти, заборонялось прибувати туди євреям, за винятком “купецьких справ”.

· Водночас на козацькій території зберігався шляхетський режим (шляхта могла повертатись до своїх маєтків), з тією лише різницею, що на всі адміністративні посади, до воєвод включно, король мав призначати лише православних шляхтичів (Київським воєводою було призначено Адама Кисіля).

· Селяни і міщани зобов’язані були виконувати довоєнні повинності.

Зборівська угода була затверджена на початку 1650 р. Варшавським сеймом, але вона виявилась нежиттєздатною, бо не зняла суперечностей між Україною і Польщею, і боротьба запалала з новою силою.Треба визнати, що політичні наслідки Зборівського договору, по-перше, засвідчили крах намірів Б. Хмельницького домогтися створення незалежної Української держави; по-друге, наочно продемонстрували ненадійність і навіть небезпеку військового союзу з Кримом; по-третє, показали ігнорування козацькою верхівкою інтересів селянства і міщанства, адже переважна більшість пунктів договору стосувалась інтересів війська Запорозького (козацтва); загальноукраїнський характер мали лише пункти про захист Православної Церкви, ліквідацію унії та амністію учасникам повстання. Це стало причиною невдоволення широких народних мас угодовською політикою козацької старшини та Б. Хмельницького і початком певного розколу серед учасників національно-визвольної війни, відкривши шлях до потужного соціального виступу низів.

У ході національно-визвольної війни на звільненій від польських окупантів території формувалися підвалини самостійної української національної державності у вигляді козацької республіки, започаткованої традиціями Запорозької Січі. Визволена територія України була поділена на 17 військово-адміністративних одиниць – полків. Найвідомішими серед них були Київський, Брацлавський, Черкаський, Чернігівський, Полтавський, Чигиринський, Переяславський. Крім адміністративно-територіальних, існували полки й суто військові, що формувалися на відповідних адміністративних територіях.Полки поділялися на сотні. Їхня кількість у кожному полку була різною – від 10 до 20 сотень. У реєстрах сотень кількість козаків теж була різною. В одних – кілька десятків, в інших – до 300 чоловік.Центральна влада на визволеній території належала гетьману, який спирався на Раду генеральної старшини. До неї входили: генеральний писар, який відав гетьманською канцелярією і зовнішніми відносинами; генеральний обозний – керівник артилерії тавиробництва зброї і спорядження; генеральний суддя – начальник у судово-адміністративних питаннях; підскарбій, який відав збиранням податків і фінансовими справами війська; безпосередні помічники гетьмана у військових справах – осавули, бунчужні та хорунжі. Символами верховної влади гетьмана в Україні були: булава, бунчук, прапор, литаври для скликання ради. сформувався національний державний устрій України на підвалинах народоправства та демократизму, а Богдан Хмельницький став головою уряду Української держави, що називалася «Військо Запорозьке». Певна необмеженість влади гетьмана, його авторитаризм (влада авторитету) викликала незадоволення у деякої частини козацтва, яке звикло до запорозької вольниці, до ії демократичності. Але поки гетьманом був Б. Хмельницький, з цим мирилися.У внутрішньому житті України за урядування Б. Хмельницького сталися великі зміни. Було покладено край пригнобленню шляхтоютрудового населення. Хоча селяни і далі виконували повинності, але вони були вже не такими безправними. Панщини не стало зовсім, селянина тепер не можна було вбити, продати, карати канчуками. Він не вважався прикріпленим до землі. Значна частина населення, зокрема козаки, стали зовсім вільними людьми. Українські міста дістали право вільно розвиватися, вести торгівлю, удосконалювати ремесло, їхні права не обмежували жорстокі польські закони. Зник релігійний і національний гніт. Ліквідовано було унію, у державних установах польську мову замінила українська. Склалися сприятливі умови для розвитку економіки ікультури на українських землях.

32.

З метою досягнення воєнно-політичної ізоляції Польщі Богдан Хмельницький на початку 1650-х рр. прагнув зав’язати відносини з придунайськими країнами - Валахією, Трансильванією, а надто Молдавією.

Влітку 1648 р. гетьман удався до спроби схилити молдавського господаряВасиля Лупула до встановлення добросусідських відносин з Гетьманщиною.

Проте Лупул і надалі підтримував польський уряд, який планував використати Молдавію у своїй боротьбі проти повстанців.

У другій половині серпня 1650 р. 60-тисячна українська армія під проводом Богдана Хмельницького й 30 тисяч кримських татар перейшли Дністер і вступили на територію молдавського князівства.

На початку вересня 1650 р. козацькі полки заволоділи столицею князівства - м. Яссами. Василь Лупул погодився на мир, головною умовою якого була відмова Молдавії від союзу з Польщею. Так між Україною і Молдавією було встановлено союзницькі відносини. Щоб зміцнити політичні зв’язки з Гетьманщиною, молдавський господар зобов’язався видати свою дочку Розанду за сина Богдана Хмельницького - Тимоша.

Однак після Берестецької битви Василь Лупул відмовився виконувати свої зобов’язання щодо України. Нагадати про умови україно-молдавського договору Хмельницький вирішив силою зброї. Гетьман підготував новий похід проти Молдавії.

.Битва під Берестечкомприблизно 20-21 червня з 30-40 тис. ордою Б.Хмельницький подався до Берестечка, де 28 червня розпочалася жорстока битва. Її перший день скінчився невдачею для кримсько-української кінноти, яка змушена була відступати. 29 червня вона атакувала противника вже значно більшими силами. Тепер половина кінноти була українською. Польська кіннота зазнала серйозної поразки (лише шляхтичів загинуло близько 200) й відступила до табору. Проте хан хотів домовитися про мир і тому відмовляв гетьмана від проведення генеральної битви.
29 червня Іслам-Гірей, за свідченням окремих джерел, вступив у таємні зносини з Яном Казимиром, пропонуючи посередництво у переговорах з українською стороною, а в разі її відмови - прийняти "справедливі пункти", обіцяв також видати Б.Хмельницького.
Бездіяльність володаря Криму дала можливість королю перехопити ініціативу і розпочати наступ силами центру і правого флангу. Від гарматного пострілу по його ставці Іслам-Гірей стрімко кинувся на пагорб, і, наче за сигналом вся орда почала швидко відступати у напрямку міста Лешнева. Українська армія одразу ж потрапила у катастрофічне становище. Татари залишили поле бою, навіть не зіткнувшись з противником, крім того одночасно всією ордою, що засвідчує її готовність до цього маневру.
Хан затримав при собі Б.Хмельницького до кінця липня, що вкрай негативно позначилося на боєздатності українського війська. На чолі війська став Джеджелій, який прагнув згрупувати селянсько-козацькі сили на подальшу боротьбу з насідаючими поляками. Проте, козацьке військо зазнало поразки. Але завдяки вмілому керівництву Івана Богуна, який змінив Джеджелія, основну частину військ вдалося вивести з оточення і врятувати.
Поразки переслідували в цей рік селянсько-козацьке військо не лише під Берестечком, а й у Литві, куди Б.Хмельницький відправив 20-тисячний загін під начальством Небаби. Литовський гетьман Радзивілл, розгромивши Небабу, підступив до Києва, взяв його і став просуватися далі. Таким чином, небезпека загрожувала Україні з обох боків. І це добре розумів Б.Хмельницький. Тільки що визволившись із татарського полону, він організував козаків, селян, міщан і чинив ворожим військам героїчний опір, а потім зупинив їх під Білою Церквою. М.Потоцький погодився на переговори.
Укладена у вересні 1651 р. Білоцерківська угода зводила нанівець автономію держави. Її територія обмежувалася Київським воєводством, кількість козаків зменшувалася до 20 тис., пани одержали право повертатися до маєтків, гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо. Ці положення угоди викликали неабиякі хвилювання в козацькому таборі. Козаки бажали миру лише на умовах Зборівського договору. Вони не бажали бути підлеглими, втікали на слободи, що в той час були у володінні Московської держави. З них згодом і виростали такі міста як Харків, Суми, Лебедин, Охтирка.

БАТОЗЬКА БИТВА

Не бажаючи допустити воєнного союзу України з Молдавією, польський уряд наказав великому коронному гетьманові М.Калиновському виступити проти українських полків, що йшли з Подніпров'я до Молдавії.

Польські загони розташувалися табором біля гори Батіг на Брацлавщині(сучасна Вінниччина), на правому березі Південного Бугу.

22 травня 1652 р. передові козацькі частини під командуванням Тимоша Хмельницького й загони татарської кінноти почали битися з польською кіннотою, а основні частини підійшли непомітно 23 травня.

Оточивши польський табір, українська армія атакувала одночасно з усіх боків. Богдан Хмельницький скористався прорахунками поляків, які, очікуючи на допомогу, побудували надто великий табір, якого не могли захистити наявними силами.

До вечора польське військо було вщент розбите, загинув і його головнокомандувач. Довідавшись про поразку під Батогом, польське військо, яке йшло на допомогу Калиновському, повернулося назад.

Тактику Богдана Хмельницького в Батозькій битві сучасники порівнювали з класичним зразком воєнної тактики на оточення і знищення ворожих військ, застосованої карфагенським полководцем Ганнібалом щодо римського війська у битві під Каннами 216 р. до н. е.Місце Батозької битви в розгортанні національно-визвольної боротьби

Перемога козацького війська під Батогом була відплатою за поразку під Берестечком.

Вона сприяла розгортанню повстання на Брацлавщині та Чернігівщині проти відновленої польської влади.

Загарбники мусили рятуватися й залишити землі Гетьманщини, західні кордони якої знову встановилися по берегах р. Случі, як передбачав Зборівський договір 1649 р.

Внаслідок нового спалаху визвольної боротьби у травні-червні 1652 р. відновилася влада гетьманського уряду, й козацька Україна знову здобула незалежність. Білоцерківський договір утратив чинність

ЖВАНЕЦЬКА ОБЛОГА

Батозька перемога не означала швидкого завершення війни проти Польщі. Від лютого 1653 р. польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію.

А восени 1653 р. польський король із 40-тисячною армією вирушив з-під Львова до Галича, а звідти - до Кам`янця-Подільського і став табором під містечком Жванець, між річками Жванчик і Дністер.

Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято у тривалу облогу, яка виснажила ворожу армію. У польському таборі почався голод, спалахнули епідемії. Та від остаточної поразки поляків уже вкотре врятували ординці.

5 грудня хан і польський король уклали усну угоду, за якою воєнні дії припинялися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Інтереси України за Кам`янецькою угодою не бралися до уваги, бо передбачене нею відновлення умов Зборівського договору вже не влаштовувало українців.

Отже, попри вдалі воєнні дії, наслідки Жванецької кампанії для Української гетьманської держави виявилися вкрай несприятливими.

Зближення Укрз Рос.Територія гетьманщини наприкінці XVII ст. охоплювала Лівобережну Україну та Київ з навколишньою місцевістю. Козацькадержава ділилась на полки, їх було 10, а в Слобідській Україні – 5. Формально Гетьманщина мала статус широкої автономії, але за нею наглядав із Москви Малоросійський приказ. Хоча п’ять слобідських полків очолювала полкова і сотенна старшина, алеполітично-адміністративну владу у Слобожанщині в основному здійснював від імені царського уряду воєвода Бєлгорода.

Московський абсолютизм не міг змиритися з існуванням на території Гетьманщини демократичних традицій військово-козацької системи, зміцненням та розширенням елементів Магдебурзького права. Тому неминучість ліквідації цих соціально-політичних інститутів і впровадження загальномосковських норм було лише питанням часу. Однак цей процес тривав значний історичний період.

Московська влада ревізувала автономні устої Гетьманщини. До Глухівських статей 1672 р. було долучено нові обмеження: тепер не тільки гетьмана, але й старшину не можна було зняти з посад без дозволу царського уряду. Водночас, реалізуючи намагання старшини стати спадково-привілейованим станом, Москва підтвердила права на маєтки, одержані старшиною, звільнила її від податків на утримання війська, відмежувала козацький стан від міщан та селян.

Отже, внаслідок перемоги у Визвольній війні виникла "Українська гетьманська держава з новими суспільними і економічними відносинами і породила в українців надії на вільний подальший розвиток країни. Проте наступні події призвели до глибокої кризи, викликаної як недостатнім досвідом народу в державному будівництві, так і гострою міжусобною боротьбою між окремими угрупованнями панівного стану, його зрадами національних інтересів, так і ворожими діями сусідніх держав, що скористалися загостренням внутрішніх антагонізмів. У цій боротьбі за часів Руїни Україна зазнала не тільки незліченних людських і матеріальних втрат, але навіть частково поступилася здобутками революції Хмельницького. Проте боротьба за суверенність української держави залишила в найширших колах народу глибокий слід.

33.

Переяславька рада.Березневі статті. В 1653 р. відносини між Україною та Росією зміцнилися. Ідея об'єднання двох держав для подолання спільного ворога ставала реальною й була підтримана широкими масами населення. 1 жовтня 1653 р. у Москві відбулося нове засідання Земського собору, який постановив розпочати війну проти Польщі 8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася загальна рада. На ній були присутні Богдан Хмельницький, генеральна старшина, полковники, представники київських, переяславських та інших міщан. Не прибули на раду полковник Уманського полку Й. Глух, Брацлавського — М.Зеленський, Кропивненського — Ф, Джеджалій, Білоцерківського — С. Половець і Вінницького — І. Богун.Вже під час складання присяги в церкві Успіння виявились непорозуміння. Гетьман зажадав від Бутурліна, щоб той від імені царя заприсягався не порушувати прав і привілеїв українського населення. На що Бутурлін заявив, що в Росії присягають не царі, а його піддані, й відмовився задовольнити прохання гетьмана Протягом січня—березня московські посланці приймали присягу від жителів 177 населених пунктів. Не скрізь вона проходила гладко й безперешкодно. Київський митрополит спочатку взагалі відмовився її складати. З різних причин не присягали козаки Уманського й Брацлавського полків. У кількох селах Полтавського й Кропивненського полків царські стольники були побиті місцевими жителями. Одночасно козацька старшина виробляла умови державного статусу України, 17 лютого 1654 р. генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли до Москви на затвердження царя «Просительні статті» з 23 пунктів. У них містилися прохання про збереження прав, привілеїв і маєтностей Війська Запорізького та української шляхти, 60-тисячний козацький реєстр, плату старшині та козакам, збереження місцевої адміністрації й збирання нею податків для царської казни, право обрання гетьмана і надання йому на утримання Чигиринського староства, а також права зносин з урядами зарубіжних країн, невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України, козацькі й шляхетські вольності та залишення селян у феодальній залежності, збереження прав київського митрополита, направлення царського війська проти польської армії під Смоленськ, утримання російських залог на кордонах України з Польщею, оборону України від нападів татар і матеріальне забезпечення козацького гарнізону в Кодаку. В скороченій редакції більшість статей була затверджена царем і боярами. Однак гетьману заборонялися прямі зносини з урядами Туреччини й Польщі, що значно обмежувало автономні права України. Велику настороженість у козацької старшини викликало явне небажання царя та його оточення визнати самоврядування України, змиритися з відстороненням царських урядовців від збору податків і забороною російським воєводам втручатися у внутрішні справи українського суспільства. «Просительні статті», царські укази до них та інші аналогічні документи пізніше дістали назву “березневих статей 1654 р.”. Оригінали цих документів не знайдені, відомі тільки чернетки та копії з них.Трагедія Козацької держави, зумовлена вкрай складними геополітичними умовами, полягала в тому, що як суверенна держава вона могла існувати, прийнявши протекторат одного із сусідів. Як підтвердив перебіг Національно-визвольної війни, міжнародні договори України з Молдавією, Туреччиною, її васалом - Кримським ханством не усували загрози відновлення польської колонізаці Вже після перших перемог 1648 р., за порадою з полковниками та ієрархами православного духовенства, Б. Хмельницький прийняв рішення про звернення по військову допомогу до Москви. Вже після перших перемог 1648 р., за порадою з полковниками та ієрархами православного духовенства, Б. Хмельницький прийняв рішення про звернення по військову допомогу до Москви. Вже після перших перемог 1648 р., за порадою з полковниками та ієрархами православного духовенства, Б. Хмельницький прийняв рішення про звернення по військову допомогу до Москви.

34.

1654--1657рр. Союз зі шведами Літо 1654р. -- осінь 1655р. На цей час з'єднані україно-московські сили перейшли в наступ проти Польщі і досягли чималих успіхів. Головні бої тоді точилися на Правобережжі, Білорусі й Західній Україні. Улітку 1654р. московське військо (25000) і 20 000 козаків під проводом І. Золотаренка повели наступ на Білорусь і зайнялиСмоленськ, а 1655р., продовжуючи наступ, у липні заволоділи Вільною. Під час білоруських походів виникло певне напруження щодо питання -- кому мають належати завойовані землі: чи Війську Запорізькому, чи Москві (за висловом В. Липинського, «війна двох Русей за Русь третю»). Тим часом поляки восени 1654р. виступили на Брацлавщину, а 20 січня 1655р. облягли Умань. Xмельницький і московський полководець В. Шереметєв, на чолі 70 000 україно -- московського війська, пішли назустріч ворогові, й 29 січня 1655р. відбувся тяжкий, але не вирішальний, бій біля Охматова. Навесні того ж року україно-московські сили перейшли в наступ на західноукраїнських землях і наприкінці вересня облягли Львів, але у жовтні, коли кримчани, що тоді стали союзниками Речі Посполитої, прийшли полякам на допомогу, відступили на схід. Осінь 1656р. -- літо 1657р.. Розчарування Xмельницького москвинами зростає, і він шукає інших союзників для боротьби з Річчю Посполитою. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою дала шведському королеві Карлові X Ґуставові нагоду зайняти влітку 1655р. північні частини Польщі і Литви. Стурбована поширенням шведської сили, Москва уклала з поляками Віленське перемир'я (24 жовтня 1656р.) і разом з ними виступила війною проти Швеції.

У вересні 1657 року, після смерті Хмельницького, на старшинській раді в Чигирині новим гетьманом було обрано генерального писаря Івана Виговського. Проти цього рішення виступили січовики, яких не запросили на раду, та полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам хотів стати гетьманом. Разом із кошовим отаманом Яковом Барабашем, полковник підняв повстання на Лівобережній Україні й закликав на допомогу Москву. За рік гетьману вдалося збройно придушити опозицію. Зважаючи на відкриту підтримку антигетьманського заколоту московським урядом, Виговський продовжив курс покійного Хмельницького на вихід з царської протекції. 1658 року підГадячем козацька рада разом із польськими емісарами ухвалила подану гетьманом угоду про повернення України під владу короля. Гадяцький трактат спирався на ідею перетворення Речі Посполитої на союз Польщі, Литви і козацької Русі^[11]. У відповідь Москва вислала в Україну військо, яке, однак, було розбито Виговським та його союзниками 1659 року під Конотопом. Незважаючи на перемогу, гетьман не зміг нею скористатися — Варшавський сейм урізав підписаний на переговорах текст Гадяцької угоди. Це викликало обурення усього козацтва та сприяло відновленню промосковських впливів на Лівобережжі. Паралельно з цим січовики під проводомІвана Сірка самовільно здійснили похід на союзницький Виговському Крим. У вересні 1659 року гетьмана було скинуто на чорній раді під Германівкою за те, що «запродав Україну ляхам»^[11]. Виговський врятувався втечею, а замість нього у Білій Церкві було обрано новим гетьманом 18-річного Юрія Хмельницького, сина покійного Богдана^[11].1659 року, під тиском московської сторони, молодий Хмельницький підписав Переяславські статті. Вони повертали Гетьманщину в орбіту Московії, обмежували козацьке самоврядування і права Київської митрополії. Статті спричинили розкол козацької старшини на лівобережну про-московську і правобережну анти-московську. Сподіваючись на підтримку козаків в боротьбі проти Речі Посполитої, 1660 року царський уряд розпочав наступ на Правобережжя, але зазнав поразки від поляків під під Чудновим. Через це Хмельницький підписав з поляками Слободищенський трактат — новий договір про перехід Гетьманщини під протекцію польського короля. Козацька рада в Корсуні схвалила угоду, проте полки Лівобережжя її не визнали. Вони залишилися вірними Москві і обрали наказним гетьманом Якима Сомка, дядька молодого Хмельницького^[11]. Між козаками обох берегів Дніпра спалахнула громадянська війна, яка отримала назву Руїни

35.

Гетьман І ван Остапович Виговський народився на початку XVII ст. в с. Гоголево на Київщині, в заможній шляхетській сім`ї. Освіту одержав в Київо-Могилянській академії. Перебував на польській державній службі, будучи намісником Луцького старости. На Жовтих Водах Виговський воював на стороні поляків, був поранений і потрапив у татарський полон. Його викупив сам Б. Хмельницький, оцінивши освіченість, розум та дипломатичні здібності свого майбутнього помічника. Поступово Виговський увійшов у довіру до гетьмана і зайняв одну з найвищих посад у козацькій адміністрації - генерального писаря
Після смерті Б.Хмельницького на Корсуньській Раді Виговського обрали гетьманом України. Він продовжував політику, спрямовану на досягнення повної державної незалежності України. У зовнішній політиці Виговський прагнув підтримувати дружні взаємини з усіма сусідніми країнами, не виявляючи переваги жодної з них. У жовтні 1657 р. він уклав українсько-шведський договір, умови якого були розроблені ще при участі Б. Хмельницького. В той же час гетьман відновив союз з Кримським ханством, що був разірваний з моменту укладання Мартовських статей і почав переговори з Польщею. Активна зовнішня політика Виговського, спрямована на укріплення міжнародного авторитету України, викликала неспокій московського уряду. Прагнучи посилити свій вплив на Україну, царський уряд почав активно формувати за допомогою своїх агентів антигетьманську опозицію. Внутрішня політика Виговського була зориєнтована на посилення ролі козацької старшини в українському суспільстві. Постійні підстрекання селян та запорожців царськими агентами спровокували виступ проти гетьмана частини козаків та селян, що очолив полтавський полковник М. Пушкарь і запорізький кошовий Я. Барабаш. Гетьманські війська з наказу Виговського подавили повстання. Складна політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії з боку Московії та підтримка його антигетьманської опозиції примусила Виговського до союзу з Реччю Посполитою. У вересні 1658р., після довгих переговорів між Україною та Польщею, був укладений Гадячський договір. Довідавшись про укладання договору, Московія починає відкриту агресію проти України. Навесні 1659 р. 150-тисячна армія під командуванням князя Трубецького розпочала окупацію Лівобережної України, руйнуючи все на своєму шляху. Виговський за допомогою всіх наявних військових сил розгромив у битві при Конотопі московські війська.Але гетьман не зміг використати результати блискучої перемоги під Конотопом. Проти політики Виговського виступила старшинська опозиція, яку створили промосковські налаштовані полковники: І. Безпалий, Т.Цюцюра, В.Золотаренко. Скористувавшись новим виступом проти гетьмана, московські війська під командуванням Г. Романовського захопили Лівобережну Україну. В цих умовах Виговський у жовтні 1659 р. зрікся від булави й виїхав до Польщі. Через деякий час він був назначений сенатором та Київським воєводою. З 1662 р. приймав активну участь в діяльності Львівського братерства. На початку 1664 р. Виговського звинуватили у зрадництві та без суду, з наказу польського воєначальника С. Маховського, стратили у Корсуні.

36.

Після відходу Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині 11 вересня 1659 гетьманом України обрано Хмельницького. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь О. Трубєцкой примусили Юрія Хмельницькогоукласти 17жовтня 1659 Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на польський бік, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й ґарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий переважаючими кількістю військами Григорія Ромадановського і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви гетьманом обрано Івана Брюховецького. Московити видали полковника Якима СомкаБрюховецькому, який його стратив.Хмельницький на початку 1663 склав булаву й постригся в ченці під ім'ям Гедеона, перебував в Корсунському монастирі.1663 він зложив гетьманство і прийняв монаший чин в Трахтемирівському (Зарубинецькому) монастирі.

37.

Мета національно-визвольної війни:
1) Знищення польського панування.
2) Ліквідація кріпацтва, великої та середньої феодальної власності на землю, завоювання особистої свободи і права власності селян та козаків на землю.
3) Прагнення спочатку домогтися козацьких вольностей, пізніше утворити козацьку автономію у складі Речі Посполитої, а згодом створити суверенну українську державу.
Виходячи із завдань, що стояли перед повстанцями, в цілому можна визначити війну як національно-визвольну, спрямовану проти польсько-шляхетського панування, і анти феодаль ну, спрямовану проти феодально-кріпосницького ладу.
Значення національно-визвольної війни українського народу:
1. Призвела до відновлення української держави, яка стала спадкоємицею попередніх державних утворень (Київської Русі та Галицько-Волинської держави);
2. Вирішально вплинула на наступний соціально-економічний та політичний розвиток Гетьманщини, сприяла підвищенню авторитету України на міжнародній арені;
3. Висунула на політичну арену талановитого гетьмана, політика, дипломата, полководця Б. Хмельницького;
4. Стала прикладом боротьби за національне відродження для наступних поколінь.

Навколо імені Хмельницького уже понад три століття вирують пристрасті, точаться думки та оцінки. Це й зрозуміло, адже без будь-якого перебільшення можна сказати, що розпочата великим українським гетьманом війна за визволення своєї батьківщини з-під чужоземного поневолення струснула весь тогочасний світ.

Помірковані критики Богдана Хмельницького відзначали його політичний, дипломатичний, воєнний талант, гострий розум, особисту мужність і сміливість, досвідченість у ратній справі, що поєднувалися з обережністю та хитрістю. Вражені розмахом задумів і практичних дій керівника Визвольної війни українського народу, вони порівнювали його з “бичем божим” — проводирем гунів Аттілою, знаменитим карфагенським полководцем Ганнібалом, грізним азіатським завойовником Тамерланом, підступним італійським політиком Макіавеллі.