Внутрішньополітичне становище України у середині 50-х рр. Стан промисловості та с/г. Соціальне та економічне життя населення. Входження кримської області до складу урср.

Завершення процесу відбудови не призвело до послаблення адміністративно-командної системи з її надзвичайними заходами управління. Вона ще більше зміцніла. Це засвідчив останній з’їзд за життя Й. Сталіна — XIX з’їзд КПРС, де ВКП(б) було перейменовано на Комуністичну партію Радянського Союзу, з’їзд затвердив новий п’ятирічний план розвитку СРСР на 1951– 1955 pp., головним завданням якої було визначено наздогнати і перегнати провідні капіталістичні держави за всіма показниками.

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Ця дата започаткувала новий етап — спробу лібералізації суспільно-політичного життя,здійснення соціально-економічних реформ, що згодом дістало назву «відлига». Початок десталінізації супроводжувався гострою боротьбою за владу між прихильниками Хрущова та Берії. Республіканська партійна організація підтримала в цій боротьбі Хрущова. Невдовзі за звинуваченням у русифікації вищої освіти в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади першого секретаря КПУ росіянина Л. Мельникова. Натомість на цю посаду було вперше призначено українця — О. Кириченка (з того часу на цю посаду призначались лише українці). Після цього пішла широка хвиля призначення на керівні посади представників місцевих кадрів. У результаті на 1 червня 1954 р. у ЦК КПУ українців було 72 %, у Верховній Раді — 75 %, а серед директорів великих підприємств — 51 %. 1958 р. українці становили 60 % членів КПУ.

Вихідці з України посіли провідні місця і в союзному керівництві. Так, Родіон Малиновський, Андрій Гречко та Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші навіть стали міністрами оборони СРСР. Володимир Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ, а чотири українці — О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський та П. Шелест — увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Такі успіхи українців у радянській ієрархічній системі можна пояснити тісними зв’язками цих осіб з М. Хрущовим, їх особистими якостями як лояльних виконавців волі системи і тим місцем, яке посіла Україна в Р адянському Союзі.

Зростання ролі і кількості українців у партійно-державному апараті супроводжувалось перебудовою і вдосконаленням самого апарату. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях протягом 1955–1956 pp. було ліквідовано 4 867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. Посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювались права місцевих органів влади. Ці процеси справили позитивний вплив на суспільно-політичне життя країни.

Припинились масові репресії, розпочався обережний процес реабілітації репресованих у 30–40-х роках і повернення депортованих членів, пов’язаних з діяльністю ОУН УПА.

99. хх з`їзд КПРС і початок лібералізації. Реабілітація жертв сталінських репресій. Ставлення в суспільстві до д-сті М. Хрущова. Загострення боротьби серед вищого партійного керівництва України.

Смерть Й. Сталіна ще не означала, що в країні завершилася епоха сталінізму. У ході напруженої боротьби за владу на передові позиції вийшов М. Хрущов із близьким оточенням. У їхньому середовищі зростало переконання, що державний тероризм, опертий на масові політичні репресії та гіпертрофований ідеологічний контроль, не має історичних перспектив. Він не може перетворити суспільство на життєздатний організм, спроможний успішно вирішувати внутрішні нагальні питання й успішно конкурувати з розвинутими суспільствами людської цивілізації. Подолавши своїх головних конкурентів до початку 1955 р., М. Хрущов намагався утвердити повноваження першого секретаря ЦК КПРС. З цією метою він прагнув якнайшвидше провести партійний з’їзд і домігся рішення про його скликання на вісім місяців раніше, аніж цього вимагав статут. Щоб забезпечити контроль за його роботою і гарантувати своє обрання, Хрущов провів активну роботу щодо формування персонального складу майбутнього з’їзду та вироблення регламенту його проведення. На початку 1956 р. відбулися звітно-виборчі конференції та з’їзди в партійних організаціях областей і національних республік. Делегати чергового з’їзду КПУ представляли 895 тис. членів і кандидатів у члени партії. Виборча кампанія здійснювалася під щоденним контролем з боку першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка. Усі делегати української партійної організації на XX з’їзді КІТРС. що відбувся 14-25 лютого 1956 р., виявилися прибічниками ‘М. Хрущова. Звітна доповідь М. Хрущова вийшла далеко за межі кар’єрних змагань і стала важливим кроком у ході десталінізації суспільства, утвердження демократичних засад. Доповідь підтвердила лінію на розрядку міжнародної напруженості. У ній було заявлено, що третя світова війна не є неминучою. Проголошувалося, що партійно-державне керівництво має: • звернути особливу увагу на сільськегосподарство; • забезпечити випереджальні темпи виробництва предметів споживання, порівняно із засобами виробництва; • розширити масштаби житлового будівництва. На з’їзді був затверджений новий склад ЦК, який обрав Президію та Секретаріат КПРС. Результати виборів не виправдали сподівань М. Хрущова: до Президії ввійшли члени попереднього складу, у тому числі найпослідовніші противники першого секретаря ЦК КПРС Л. Каганович, Г. Маленков, В. Молотов. Проте ЦК КПРС значно розширився і вже наполовину складався з тих осіб, які були зобов’язані своєю кар’єрою М. Хрущову. Однак в історію XX з’їзд КПРС увійшов насамперед завдяки надзвичайно відвертій доповіді М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки», яка була виголошена 25 лютого на закритому засіданні з’їзду. Промова М. Хрущова стала несподіванкою для більшості делегатів партійного форуму. Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочинів і зловживань Й. Сталіна та його оточення. 30 червня 1956 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про подолання культу особи та його наслідків», у якій висловлювалася рішучість партії продовжувати боротьбу проти культу особи, тобто викривати й усувати негативні наслідки цього явища. Викриття культу особи Сталіна — найграндіозніша подія в житті радянського суспільства в період, що вивчається, яка за своїм значенням виходить далеко за його межі. Засудження беззаконня, скоєного в сталінську епоху, та початок нового політичного курсу в Україні більшість зустріла схвально. Народ чекав повної правди, послідовної демократизації суспільства, гарантій для неповторення трагедії. Уже 3 липня 1956 р. постанову ЦК КПРС зачитали на деяких підприємствах Києва, зокрема на заводах «Ленінська кузня» та «Червоний екскаватор». Наступного дня вона обговорювалася на багатьох шахтах Донбасу, Харківських турбінному та електромеханічному заводах, на Чернівецькій музичній фабриці та Дрогобицькому другому нафтопереробному заводі. А перший мітинг на підтримку політики десталінізації відбувся в Київському педагогічному інституті.Стривожена рішенням XX з’їзду КПРС, українська громадськість вимагала оприлюднення правди про злочини сталінізму. Проте не всі члени партії виступали за їх оприлюднення. Дехто висловлювався щодо заборони ознайомлення з рішенням з’їзду комсомольців і безпартійного активу. Не знайшла підтримки серед деяких комуністів і сама ідея щодо розвінчання культу особи Сталіна, оскільки, на їхню думку, це кидало тінь на міжнародний комуністичний рух у цілому Загалом послаблений, але збережений тоталітарний режим дозволяв критикувати свого творця суворо дозовано, у визначених межах, вихід за які не допускався.

Розвиток промисловості та аграрна політика у другій половині 50-х – першій половині 60-х рр. Хх ст. в Україні. Зміни в управлінні господарством. Нові явища у соц. сфері. Зрушення у повсякденному житті населення.

Стан промисловості України. У 50-х pp. XX ст. Україна мала значний економічний потенціал. Вона стала одним із центрів машинобудування. На перший план висувалася металургія, енерго- і електромашино-будування. Нарощували потужності Харківський тракторний завод і Харківський завод транспортного машинобудування, Краматорський завод верстатобудування. Збільшився видобуток нафти і вугілля (у західній частині республіки було утворено Львівсько-Волинський вугільний басейн). Розвивалася газова промисловість. У 1956 р. почалося використання природного газу Щебелинського родовища на Харківщині. Але промисловість України, як і всього СРСР, у більшості галузей була технічно відсталою, повільно впроваджувалися новітні досягнення науки і техніки. Наприкінці 50-х pp. промисловість стала розвиватися повільніше. У цих умовах з ініціативи першого секретаря ЦК КПРС (з вересня 1953 р.) і голови Ради Міністрів СРСР (з 1958 р.) М. Хрущова почалося здійснення реформ.Цілі реформ: вивести промисловість і сільське господарство з кризи; дещо розширити права республік і місцевих органів влади в економічних питаннях; розширити права трудових колективів, зацікавити їх у результатах своєї праці; прискорити науково-технічний прогрес; скоротити розрив в економічному розвитку від західних країн; сприяти поліпшенню кооперації та поділу праці в рамках економічного регіону. Експерименти в сільському господарстві. Україна залишалася житницею Радянського Союзу - одним з основних виробників найважливіших продуктів харчування для населення і сировини для промисловості. Сільське господарство було відсталою галуззю в радянській економіці. Низька продуктивність сільського господарства спричинила дефіцит продовольства. Тому М. Хрущов вирішив вжити ряд заходів для поліпшення становища на селі.У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель Казахстану і Сибіру, яке вимагало великих людських і матеріальних ресурсів. На цілину з УРСР і із деяких інших союзних республік відправляли кошти, механізаторські кадри, техніку, як правило, у примусовому, директивному порядку. Надзвичайно слабким місцем цілинної політики стала величезна збитковість виробництва зерна, що в результаті виявилося на 20% дорожче, ніж у середньому по країні.Інший експеримент передбачав перехід до пріоритетного вирощуваннякукурудзи на загальній площі 28 млн га по всьому Радянському Союзу. Її повинні були використовувати як корм для збільшення продукції тваринництва. За вказівкою «зверху» кукурудзою засівали території без урахування кліматичних умов і можливостей її вирощування. Однак спроба пристосувати українське господарство до цієї запозиченої в Америці культури увінчалася лише незначним успіхом.У 1958 р. було прийняте рішення про реорганізацію машинно-тракторних станцій (МТС) у ремонтно-тракторні станції (РТС) і про обов'язковий викуп колгоспами техніки, що належала МТС.Негативну роль відіграло укрупнення, а потім розукрупнення колгоспів, злиття або ліквідація так званих безперспективних сіл, не завжди обґрунтоване перетворення колгоспів у радгоспи.У 50-х pp. на Дніпрі продовжував будуватися каскад електростанцій. 18жовтня 1955 р. відбувся пуск Каховської електростанції. Величезні площі родючих земель були затоплені, віддача з них значно перевершувала показник зрошуваних земель Криму.3 1959 по 1965 pp. обсяг валової продукції у сільському господарстві України зріс всього на.10-12%, замість запланованих 70%. Посуха 1963 р. підсилила скруту із забезпеченням населення продовольством. Керівництво СРСР вперше вдалося до масштабних закупок зерна за кордоном. Програма створення єдиного народногосподарського комплексу. На XX з'їзді КПРС у 1956р. була розроблена програма створення єдиного народногосподарського комплексу, який мав охопити всі ланки суспільноговиробництва, розподілу й обміну в межах усієї країни.

Важливими факторами виконання цієї економічної програми вважалися: - безупинний технічний прогрес; - швидке зростання продуктивності праці; -подальший розвиток усіх галузей промисловості; - підвищення матеріального і культурного рівня життя народу. Передбачалося, що виконання цієї програми забезпечить вирішення головного економічного завдання СРСР - у стислий термін наздогнати і випередити економічно найрозвинутіші країни світу.