Вплив польського повстання 1830-1831 років на національне життя в україні. Кирило-мефодіївське братство. Т. Г. Шевченко.

У Царстві Польському, як з 1815 р. називалася частина Польщі, що входила до Російської імперії, зростало невдоволення тим, що Росія постійно порушувала польську конституцію, обмежувала діяльність сейму, придушувала будь-які прояви національного життя. Зростало прагнення відійти від імперії та створити власну незалежну державу. Невдоволення набирало дедалі загрозливіших форм. Подією, що прискорила польське повстання проти Росії, стала липнева 1830 р. революція у Франції, внаслідок якої була повалена династія Бурбонів.

Польське повстання почалося в листопаді 1830 р. Воно охопило все Царство Польське і значну частину Волині. Головну роль у повстанні відігравали шляхта й духовенство. Сейм проголосив позбавлення Миколи І польського престолу. Головнокомандувач російських військ фельдмаршал Остен-Сакен звернувся до селян Правобережної України з закликом, щоб вони доносили на панів, які брали участь у повстанні, або безпосередньо передавали їх до рук росіян. При цьому було обіцяно, що селяни вже не повернуться під владу панів. І селяни повірили цим обіцянкам.

У 1831 р. польське повстання було придушене. Що ж до обіцянок, про які йшлося, то російський уряд, зрозуміло, й наміру не мав їх виконувати. Пани жорстоко помстилися селянам, і становище тих стало набагато гіршим.

Судили повстанців у Києві. Значну їх частину було заслано до Сибіру, інших віддано в солдати, переважно на Кавказ. Кілька тисяч дрібних шляхтичів позбавили дворянства, а їхні маєтки конфіскували.

Після повстання суспільна атмосфера не змінилася на краще. Українське селянство залишалося у цілковитій залежності від польських панів. Незадовільним було становище православного духовенства. Посилився процес русифікації. Зокрема, Київський університет св. Володимира був заснований у 1834 р. переважно з метою русифікації молодого покоління польських шляхтичів.

Придушення повстання не припинило польського національно-визвольного руху. В Києві було засновано таємну організацію «Союз польського народу», її керівником був С. Конарський, а значну частину членів становили студенти університету. В 1838 р. поліція викрила «Союз», його організатора стратили, усіх студентів-поляків звільнили з університету, значну частину віддали в солдати.

З польським повстанням пов'язано ще декілька важливих подій. Для боротьби з повсталими в Україні було сформовано вісім полків по 1000 козаків у кожному. Було обіцяно, що ці формування й надалі залишаться козацькими. Справа, однак, закінчилася тим, що після повстання полки було переформовано на регулярні, а два з них переведено на Кавказ, де вони стали частиною Терського козацького війська. Князь М. Рєпнін, генерал-губернатор Малоросії, якого Микола І запідозрював в «українському сепаратизмі», в 1834 р. був звільнений зі своєї посади. Після цього Малоросійську губернію було ліквідовано, а замість неї створено дві — Чернігівську та Полтавську. В 1831 р. було скасовано Магдебурзьке право в лівобережних містах України, а в 1842 р. — чинність Литовського статуту, який в Україні вважався головним правовим зводом. Репресії посилювалися в усіх сферах суспільного життя українців. З 1832 р. російська мова стала офіційною в установах Правобережжя. Того ж року був закритий відомий Кременецький ліцей. Такими для України були наслідки придушення польського повстання 1830—1831 рр.

Однією із найвизначніших у XIX ст. політичних підпільних організацій глибоко українського характеру було Кирило-Мефодіївське братство (товариство), яке розробило першу політичну програму для українства. Братство створила група молодих інтелектуалів — професор Київського університету Микола Костомаров, учитель з Полтави Василь Білозерський та службовець Микола Гулак. Воно отримало назву на честь відомих слов´янських братів-просвітителів, православних святих Кирила і Мефодія. Членами братства були також геніальний поет і художник Тарас Шевченко, письменник, педагог, видатний громадський діяч Пантелеймон Куліш, прихильник ідей Великої Французької революції Микола Савич, етнограф і фольклорист Панас Маркович. Провідна група товариства нараховувала 12 чоловік, а зв´язки з ним підтримували сотні людей. Окрасою його був геніальний Тарас Григорович Шевченко, син кріпосного селянина, недавно лише визволений з кріпацької неволі. Надрукована у 1840 р. в Петербурзі перша збірка його поезій «Кобзар» мала величезний вплив на піднесення української національної свідомості. Соціальний склад братства відрізняється від складу масонських лож і політичних гуртків першої чверті століття, членами яких були здебільшого представники аристократичних кіл. Ряди Кирило-Мефодіївського товариства поповнювали переважно діти бідних дворян, урядовців і селян. Куліш походив з сім´ї вільних селян, Шевченко — з кріпаків, а Костомаров був позашлюбною дитиною російського поміщика та української кріпосної. Це були представники демократичної інтелігенції, яка вже утвердилася в керівництві культурницькими процесами в Україні і тепер розширювала свій вплив на політичну боротьбу українського народу

Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити своїх намірів, ініціатори організації ще не вийшли з кола теоретичних дискусій, коли її розгромили. Однак ідеї братерства глибоко проникли в свідомість тогочасної і наступної інтелігенції, надовго визначили головні напрями лінії українського національного відродження. Велика заслуга в розповсюдженні ідей братства належить творам Т. Г. Шевченка, «думи» якого належали не лише сучасникам, а й «ненародженим». Син кріпака, внук гайдамаки, Шевченко виніс зі своєї батьківщини, Звенигородщини, глибокі традиції боротьби за волю і жагуче її бажання. Там, на краю степів, де живі були ще спомини про козаччину, доживали віку очевидці Коліївщини, майбутній поет інстинктивно зрозумів минуле. Його пристрасна поезія виходила за межі локального патріотизму та оплакування героїчного минулого. Вона будила національні почуття і давала бачення майбутнього українському народу.

У 1843-1845 pp. Тарас Григорович написав свої революційні поеми «Сон», «Кавказ», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт». Звинувачуючи у поневоленні України російських царів та імператорів, Шевченко відкидає ідею нероздільності Малої і Великої Росії та лояльності до імператорів. Ніколи раніше українські інтелектуали так не протестували проти російського гноблення України. Всіма своїми творами Шевченко відстоював національне і соціальне визволення українського народу, його державність і незалежність. Увесь наступний український національний рух тією чи іншою мірою пов´язаний з творчістю поета, а його мученицька доля надихала на боротьбу, багато поколінь українців.

Підводячи підсумки соціально-економічного та суспільно-політичного й духовного розвитку Східної України в кінці XVIII — першій половині XIX ст., слід охарактеризувати цей період як один із найважчих і найскладніших: жорстока кріпосницька експлуатація, колоніальне гноблення, політична реакція, переслідування будь-якої вільної думки, розгром всіх спроб передової частини суспільства внести зміни в життя трудового народу. І, попри все, боротьба за ліквідацію кріпосництва, за національне відродження українського народу, його культури і мови.

Криза кріпосництва і швидке зростання товарно-грошових відносин, суспільно-політичні рухи, повстання декабристів і польських революціонерів, селянські виступи, діяльність кириломефодіївців та інших українських національно-визвольних груп розхитували царизм і готували радикальні реформи. Кирило-Мефодіївське братство своїми ідеями і діяльністю зміцнило традиції боротьби української інтелігенції, більшості народу за національне визволення.

53..Участь України в зовнішньополітичних акціях Російської імперії (російсько-турецька війна 1806-1812, приєднання Бесарабії до Росії, війна з наполеонівською Францією 1812 року).
На початку ХІХ ст.. між Російською та Османською імперіями запанував період нетривалого миру і навіть короткочасного союзу. Об’єднала ці постійно ворогуючі країни спільна небезпека з боку Франції. Проте коли в 1804 р. спалахнуло повстання в Сербії, яке започаткувало національно-визвольний рух проти турецького панування на Балканах, Росія вирішила втрутитись в ці події. Порушуючи свої союзницькі зобов’язання, вона надіслала повстанцям кораблі зі зброєю. У відповідь Туреччина закрила протоки для російських кораблів і забезпечивши собі підтримку Франції, оголосила у грудні 1806 р. війну Росії. У Чернігівській, Харківській, Полтавській, Київській, Херсонській та Катеринославській губерніях було оголошено набір до ополчення. Кожна губернія повинна була направити до російського війська кілька тисяч ополченців. На потреби армії з Лівобережної України Тисячі українців були вимушені воювати в складі російської армії за чужі інтереси.

Війна тривала довго, без будь яких рішучих дій з обох боків до 1812 р.,коли Росія, відчуваючи наближення війни з Францією, активізувала свої дії та завдала вирішальної поразки турецькій армії під Рущуком. У травні 1812 р. було підписано Бухарестський мир, внаслідок якого Росія отримала Бессарабію. Більшість її населення складали молдавани, але частину її території (Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти) населяли українці. Бухарестський мирний договір був вигідний Росії: вона вперше здобувала морські бази на кавказькому узбережжі Чорного моря; Вивільняла свою Молдавську (Дунайську) армію для відбиття французької агресії. Договір позбавляв Францію дуже важливого і дуже небезпечного для Росії союзника, як Туреччина. 12 червня 1812 р. Наполеон напав на Росію. У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити у осередок антиросійського руху. З метою недопущення антиросійського повстання в Україні,було видано маніфест, в якому закликав українське населення боронити свою землю. До козацьких та ополченських полків вступило майже 70 тис. чоловік. До війська вступало вільне селянське населення, селяни кріпаки. У формуванні козачого полку брав участь видатний український поет і письменник І. КотляревськийУ бойових діях проти наполеонівської армії брали участь 2 бузькі, 2 полтавські та 3 київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків та загони «лісових козаків». Вісім українських полків брали участь у так званій «битві народів» восени 1813 р. під Лейпцигом. Це була ще одна нищівна поразка наполеонівської армії, завдана їй коаліцією військ Росії, Англії, Австрії, Пруссії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та Португалії. Переможцям відкрився прямий шлях на Париж. У березні 1814 р. шість українських козацьких полків у складі російської армії вступили до столиці Франції. Так війну було завершено. Проте сподівання українців, що їх становище після війни покращиться, були марними.

54. Суспільно-політичний рух Галичини та Буковини.. "Руська трійця".
В Галичині, де давно було втрачено традиції державності, а панівна верства виявилася покатоличеною і спольщеною, роль лідера культурно-національного руху взяло на себе уніатське духовенство. Процеси на західноукраїнських землях значною мірою були спровоковані соціальними й культурно-адміністративними заходами австрійського уряду.Австрійський уряд покращив матеріальне становище духовенства та підняв рівень народної освіти. Це відповідало ідеології просвічених монархів, згідно з якою благоденство і добробут суспільства залежать від рівня його освіченості і культури. У 1774 р. в Австрійській державі введено закон про обов’язкову шкільну освіту для дітей від 5 до 12 років. У 1784 р. у Львові був відкритий перший на українських землях світський університет, де викладання філософських та богословських дисциплін з 1787 р. велося слов’янською мовою. Нове піднесення культурно-національного відродження Галичини починає пробиватися у 10 – 20-хрр. ХІХ ст. Ідеологами і провідниками цього руху виступають представники вищого уніатського духовенства. Іван Могильницький доклав великих зусиль для видання і поширення шкільної літератури українською мовою та пропаганди освіти в народних масах. Наступний етап у розвитку галицького відродження пов'язаний з діяльністю «Руської трійці» - гуртка львівських романтиків, вихідців з сільського духовенства, студентів греко-католицької духовної семінарії у Львові Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького.«Руська трійця» розгорнула велику фольклорно-збиральницьку роботу. У 1836 р. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою. Шашкевич створив «Читанку», готував граматику і словник української мови. У 1837 р. члени «Руської трійці» видали в Будапешті альманах «Русалка Дністрова». У ньому були поміщені народні пісні, думи, легенди, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, культуру українського народу.