Польські повстання 1830-60-х рр.

В листопаді 1830р.група змовників на чолі з Л.Набєляком і С.Гощинським напали на палац Бельведер,де перебувв Костянтин Павлович.Відомості про події в Варшаві швидко розлетілися по краю і зустріли підтримку серед шляхетської молоді, гарнізонів польської армії в провінції.Нова політ.обстановка,що склалася після акту детронізації,спричила перебудову владних органів.Королівство Польське залиш.констиц. монарх.Наприкінці січня 1831р.сейм утв. Нац.уряд, який очолив князь А.Чорторийський.Нац.уряд під керівниц. Чарторийського намагався залуч.морал.матер.і дипл. підтримкою Англії та Франціі,нейтралізувати найближчих созників Росії-Австрію та Прусію.6 вересня 1831р.рос.війська розпочали штурм столиці.Запеклі бої точилися на передмісті Варшави-Волі,де команд. Ю.Совінський.7 вересня було підписано договір про капітуляцію Варшави.Повстання 1830-1831рр.стало вирішальним чинником формування свідомості новочасної польської нації.Після поразки повстання польська військова,політ.та інтелект.еліта емігрували на Захід.Дві третини їх опинилися у Франц.решта розпорош.по інших країнах Європи і Америки. Франц.уряд з недовірою ставився до емігрантів, але під тиском громадс. думки надав їм притулок і матер.допомогу. Становище емігрантів, незважаючи на прихильність урядів Франції,Англії і Бельгії,залишилося складним.Уже в перші місяці еміграції робилися спроби політ.обєднання сил.Крім прихильників демокр.ідей,спроби обєднання еміграції на підставах продовження боротьби за незалежність Польщі чинили предст. інших політ.таборів. Чарторийський намагався утримати емігрантів під своєю опікою, сподіваючись на розвяз. польської справи у можливій європейській війні.До середини 30-х рр. серед польських емігрантів сформ.4головн. політ.течії:консервативна течія,демократичний табір,радикальна течія,нац.ідеологія. Повстання в Кракові відбул.18лютого 1846р. авст.війська генерала Колліна ввійшли до Кракова.22лютого було проголошено акт утворення Національного уряду Речі Посполитої. Політичні репресії проти польс.патріотів заторкнули усі польські землі й охопили понад 5тис.осіб.

58.)"Велика" польська еміграція 1830-40хр основні напрямки і організації.

Після поразки повстаня польська військова політична та інтелектуальна еліта а також багато його рядових учасників емігрув на Захід. Спочатку більшість з них опинилася в Австрії та Прусії. У листопаді 1831р цар Микола І оголосив амністію учасників повстаня але вона не поширювалася на урядовців і послів сейму активних учасників подій 29-30 листопада 1830р. Дві третини їх опинилися у Франції решта розпорошилася по їнших країнах. Французький уряд з недовірою ставився до емігрантів але під тиском громадської думки надав їм притулок і матеріальну допомогу. Становище емігрантів незважаючи на прихильність урядів Франції Англії і Бельгії залишалося складним. Матеріальна допомога дозволяла лише не померти з голоду. Тому більшість емігрантів змушена була шукати заробітку. Це сприяло поширеню серед них лівих політичних ідей. Саме в еміграції розпочалася тривала дискусія щодо причин поразки повстаня і майбутньої долі Польщі. Уже в перші місяці еміграції робилися спроби політичного обєднаня сил. У листопаді 1831р голова останього повстанського уряду Немойовський створив у Парижі Тимчасовий комітет пмльської еміграції. Однак більш радикальних колишніх членів ПТ не задовільнили ліберальні ідеї колишніх опозиційних "братів-калішан". У грудні 1831р вони створили Польський національний комітет на чолі якого став Лелевель. Крім прихильників демократичних ідей спроби обєднаня еміграції на підставах продовженя боротьби за незалежність Польщі чинили представники інших політичних таборів. Консервативна течія гуртувалася навколо Чарторийського і згодом отримала назву Готель Лямбер. Він прагнув привернути на бік Польщі європейські уряди і парламенти. 1833р був створений таємний Союз національної єдності який обєднав еліту. Чарторийський і його прихильники сподівалися на відбудову Польщі в кордонах 1772р. За дорученям Чарторийського Чайковський формував у Турдчині загони козаків для піднесеня повстаня проти царату в Україні. Після поразки повстаня в серидовищі польських емігрантів відбулися дуже серйозні зміни у ставлені до українців. Шукаючи опори в народі польські демократи звернулися до непростої долі українців їх постійної боротьби за право на виживаня проти гнобленя польської шляхти. У 1834р 3 тис емігрантів підписали протест проти діяльності Чарторийського звинувативши його у зраді інтересів народу. 1832р таємна організація -Помста Люду. Її завданям було піднести повстаня або партизанський рух в польських землях. На чолі став полковник Залівський. Від середини 30хр 19ст найбільші впливи в еміграції здобуло Польське демократичне товариство. У грудні 1836р керівники ПДТ після тривалих дискусій опублікували програмний документ -Великий Маніфест. Автором його був Гельтман. Запропонована програма ПДТ відзначалася послідовним демократизмом здобула прихильників. Керівним осередком організації була Централізація. У 1835р група радикальних членів ПДТ вийшла з організації важали що програма недостатньо революційна. У формувані національної ідеології польська суспільно-політична думка надавала перевагу традиціям шляхецької Речі Посполитої. Відбудова державності була головним і вирішальним постулатом суспільно- політичної думки.

58. «ВЕЛИКА» ПОЛЬСЬКЕ ЕМІГРАЦІЯ 1830 - 40 - Х РР. Основні Напрямки І ОРГАНІЗАЦІЇ.
З часу придушення повстання 1830-31 рр.. і до початку 40-х рр.. XIX ст. в польському визвольному русі відбулися важливі зміни, пов'язані з осмисленням уроків повстання і виробленням нових шляхів боротьби. Цим процесом була охоплена в першу чергу польська еміграція в Європі, що налічувала близько 9 тис. осіб і включала в себе політичну та інтелектуальну еліту. Отримала назву Великий еміграції, вона осіла насамперед у Франції і частково в Англії та Бельгії. Серед поляків, які залишили батьківщину, були представники всіх станів. В еміграції перебував цвіт польської інтелігенції (І. Лелевель, Ф. Шопен, А. Міцкевич). Хоча еміграція не була політично однорідною, її тим не менше об'єднувала спільна ідея продовження боротьби за визволення польських земель. Завзято готувалося нове повстання, серед поляків міцніло переконання в його швидкий початок.
Найвизначнішим політиком Великої еміграції був А. Чарторийський, прихильники якого об'єднувалися навколо його паризької резиденції "Готелю Ламбер".Діяльність цього угруповання постійно нагадувала про існування "польського питання". Однак несприятлива міжнародна обстановка не могла принести головного результату - зміни умов політичного життя польського народу. Табір Чарторийського обмежував свою програму національно-визвольними гаслами без серйозних соціальних реформ. Найбільше, на що він погоджувався, була заміна селянської панщини чиншем, розмір якого встановлювався б за погодженням з поміщиками. Це крило еміграції орієнтувалося головним чином на заможні верстви. Лише після 1840 року, бачачи безперспективність подібної тактики, представники правого табору стали працювати і серед селянства.
Демократичний напрям був представлений низкою організацій, найбільш великою і впливовою було Польське демократичне суспільство, яке налічує понад 4 тисяч членів і просуществовашее з 1832 по 1863 р. У його програмі йшлося про зв'язок боротьби за незалежність з соціальними перетвореннями, про згубність політики аристократів і поміщиків.
Певна обмеженість позитивній частині вимог була пов'язана з належністю авторів програми до шляхетського стану і боязню відштовхнути шляхту від визвольного руху. Розраховуючи на участь у майбутньому повстанні всієї шляхти, Польське демократичне суспільство не посягав на помещи землеволодіння і висловлювалося за передачу селянам лише їх наділів.Більш радикальну програму проголосила організація "Люд польський" ("Польський народ"), створена в Англії під керівництвом С. Ворцеля і Т. Кремповецкого.Складовою частиною світогляду ідеологів цієї організації були ідеї утопічного соціалізму. На їхню думку, існувала нерозривний зв'язок між боротьбою за незалежність і соціальною революцією. Вони різко негативно ставилися до користі імущих станів і до шляхетським забобонам. Однак вплив "Люда польського" було досить обмеженим.
В кінці 30-х - початку 40-х рр.. XIX ст. активізувалися таємні суспільства безпосередньо в польських землях. У Царстві Польському розгортається діяльність "Співдружності польського народу", "Селянської спілки" П. Сцегенного, в Познані - "Союзу плебеїв". Для цих організацій були характерні змішаний склад і прагнення до боротьби за вільну, демократичну Польщу, яка покінчить з становими відмінностями, введе рівність і громадянські свободи.