Національно- визвольна боротьба польського народу наприкінці 18-19 ст. Варшавське князівство. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Національно- визвольна боротьба польського народу наприкінці 18-19 ст. Варшавське князівство.



Ставленя польського суспільства до ліквідації РП не було одностайним. Переважна частина селянства відокремленого від шляхти духовенства і міщанства становими барєрами наприкінці 18ст не надавала великого значеня державній приналежності реагуючи лише на реальне погіршеня свого соціального становища. Навіть серед найбільш освіченого стану- шляхти-панували різні настрої. Частина магнатів і шляхти повязаних з табором Торговиці без жодних упереджень шукала співпраці з урядами і дворами держав- загарбниць. Крах Речі Посполитої боляче сприйняли нечислені представники шляхетського табору реформаторів літератори частина духовенства і міщін які ототожнювали себе з польською нацією та державою. Патріотичні кола намагались рятувати " національний рух"і традиції Речі Посполитої наголошуючи на її славному минулому коли Польща була одною з наймогутніших держав Європи. Кілька освічених магнатів і духовних осіб заснували 1800р у Варшаві Товариство Друзів Наук . Вони збирали давні документи з історії Польщі вивчали її природні умови мову і культуру. Шляхта і частина польської аристократії що брала активну участь у повстані 1794р частково емігрувало до Франції або розпочала нелегальність на захоплених землях. У січні 1796р група колишніх офіцерів польської армії підписавши у Кракові акт конфедерації створила таємну організацію що отримала назву Централізація. Її керівний осередок містився у Львові на чолі стояв аристократ Вікторин Валєріан Дзєбушицький а до складу входило близько 150 осіб. У порозуміні з Централізацією в березні 1797р Дениска оголосив початок повстаня і в червні того ж року на чолі 200 повстанців перейшов австрійський кордон на буковині. У бою під Доброновцями загін був розбитий австрійськими військами а незабаром поліцією була викрита і розгромлена Централізація. Невдачею закінчиися також інші спроби патріотичних осіб піднести повстаня проти держав -загарбниць. Більшість учасників і керівник змови Готфрід Бартольді були заарештовані. Подібна доля спіткала також значного польського якобінця учасника повстаня Костьшка Францішка Гожковського який зробив спробу організувати повстаня селян на Підляші. У 1798р радикальні кола шляхти-якобінці- заснували у Варшаві таємне Товариство польських республіканців до якого незабаром зголосився і Костюшко. Діячі ТПР полковник Міцельський адвокат Алойзи Орховськй шляхтич Городиський вони розробили проараму товариства під назвою Закон передсоціальний. З часом ініціатива патріотичних дій перейшла до польської еміграції у Франції яка повязувала долю Польщі з революційною Францією. У Франції вона поділилася на помірковану і радикальну. Помірковані гуртувалися навколо керівника Агенції повстанського руху Костюшко. Восени 1796р до Парижа прибув генерал Домбровський один з найбільш відоміших керівник повстаня 1794р. Навязавши контакт з Агенцією він запропонував французькому урядові створити польські збройні формації-легіони які повині були стати допоміжною силою у війнах Франції з Австрією. Директорія не бажаючи псувати стосунки з Прусією з якою 1795р уклала мирний договір відіслала Домбровського до генерала Наполеона який провадив в Італії бойові дії проти Австрії. У травні 1797р два легіони вже налічували 7тис вояків. Командуваня ними було покладене на генерала Домбровського. Вояки легіонів було одягнені у польські мундири. Польські легіони швидко міцніли й зростали чисельно відроджувалися надії на втручаня Наполеона у "польські справи". У вересні 1799р в складі французької армії на східному фронті над Рейном було створено Наддунайський легіон під командуваням генерала Кароля Князєвича. Він взяв участь у переможній битві під Гоенлінден. Незважаючи на поразки і розчаруваня значеня польських легіонів. Криза профранцузької орієнтації спричинила пожвавленя серед частини польської шляхти та аристократії проросійської орієнтації. Після поразки Австрії та Прусії у війнах з Наполеоном на Сході Європи зросли впливи Росії. Новий російський імператор 24-річний Олександр І на початку свого правліня схилявся до ліберальних поглядів . У 1804р Олександр І призначив Чарторийського міністром закордоних справ Росії. На цій посаді князь активно сприяв формуваню нової коаліції проти Франції схиляючи царя до активних дій у польському питані. 1805р Олександр І погодився використати справу Польщі як засіб тиску на пруського імператора Фрідріха Вільгельма 3. Війна Наполеона з новою коаліцією у складі Англії Росії та Австрії розпочалася з розгрому австрійської армії під Ульм. Спроба протиставити Наполеону четверту коаліцію зучастю Прусії Англії Росії та Швеції завершилася новим розгромом останьої в битвах під Ієною та Ауерштадтом. У січні 1807р під час перебуваня у Варшаві Наполеон затвердив тимчасовий орган влади на польських землях що були під владою Прусії-Урядуючу комісію на чолі з президентом Малаховським. До складу Комісії увійшли сім представників аристократичних родин. Головним завданям яке поставив Наполеон було створеня міцної союзної армії і постачаня французької. Формуваня армії було доручино князю Понятовському генералу учаснику повстаня під проводом Костюшка. Навесні 1807р польська армія у складі 3-х легіонів налічувала 30тис вояків. Вона взяла участь у визволенні польських земель, у битві під Фрідляндом 14 червня 1807р. Постанови Тільзиту викликали розчаруваня у частини Польських патріотів які розраховували на відновленя Польщі в кордонах 1772р . Залишився під питаням устрій новоутвореної держави . Польські політики прагнули будувати його на підставі Конституції 3 травня 1791р. У Дрездені Напалеон власноручну накреслив головні положеня майбутньої конституції. Імператорський міністр Маре надав їм необхідну редакцію і 22 липня 1807р Конституція Варшавського Князівства була підписана Наполеоном.

Законодавчу владу він здійснював разом з двопалатним сеймом. Останій складався з сенату до якого входили за посадою 6 єпископів 6 воєвод і 6 каштелянів що ставали пожитєвими сенаторами і палати послів до якої обиралися 60 депутатів від шляхетських повітових сеймиків і 40 депутатів від гміних зборів, склад палати кожних три роки оновлювався на третину. Правовий порядок грунтувався на Кодексі Наполеона який запровадив світське цивільне право,особисту свободу єдину для всіх правову систему загальний обовязок військової служби усуненя станових обмежень у доступі до службових посад. Реальне управліня князівством здійснював неконституційний орган -Рада міністрів. Найголовнішим завданям яке повив Наполеон перед поляками було створеня і утриманя польської національної армії. Варшавське Князівство перебувало у складній економічній ситуації що погіршувалася через безперервні війни і оголношену Наполеоном економічну блокади Англії. У 1809р було запроваджено патенти на ремісництво які скасували цехові обмеженя і сприяли розвитку приватного прідприємництва. Нові правові норми принесли поважні користі міщанам давали їм шанси перетворитися на буржуазію. Восени 1809р австрійські війська перейшли кордон Варшавського Князівства. Війська Наполеона 9 липня 1809р завдали нищівної поразки австрійській армії в битві під Ваграмом. 14 жовтня 1809р мирний договір у Шенбруні до Варшавського Князівства приєднано землі Західної Гличини з Краковом Люблінщину і Підляшя. На початку 1813р російські війська окупували Варшавське князівство .

56. Національно - визвольной боротьбі ПОЛЬСЬКЕ НАРОДУ Напр. 18 СТ. - На поч. 19 СТ. Варшавська КНЯЗІВСЬТВО.
У результаті трьох розділів Пруссія захопила 20% території з 23% населення колишньої Речі Посполитої, Австрійська імперія - 18% території з 32% населення, і до Росії відповідно відійшло близько 62% території з 45% населення. Основна частина етнічно польських земель опинилася в складі Пруссії. Етнічний склад територій, які стали володіннями Австрійської імперії, був неоднорідний, він включав в себе головним чином польські та українські землі. Росія в результаті розділів не отримала етнічно польських територій, поляки в східних землях Речі Посполитої становили меншість, але серед заможних верств вони переважали. З 1795 р. доля поляків, їхнє становище і дії в значній мірі залежали від політики держав, що розділили польські землі, а вона не була однаковою і незмінною. Германізаторская політика прусського уряду проявилася в назвах новостворених адміністративних одиниць - Західна Пруссія, Південна Пруссія, Нововосточная Пруссія, поділених на департаменти і повіти. Були ліквідовані колишнє польське адміністративний поділ, сеймики, виборність чиновників і автономія міст. У 1794-1797 рр.. на польських землях було введено прусське право і судоустрій. Суди і адміністративне діловодство переводилися на німецьку мову. Дуже скоро майже всі поляки в адміністративному апараті були замінені пруськими чиновниками.Колонізаційне переміщення німців на польські землі на межі XVIII-XIX ст., Хоча і не брало широких масштабів, тим не менше підтримувалося владою. Заволодівши державними і церковними землями, прусський уряд продавало їх німецьким поміщикам і банкірам.
Польські землі, що увійшли до складу Австрійської імперії після першого поділу, отримали назву Королівство Галичини і Лодомерії, а після третього розділу - Нової Галичини. Західна і північна частини цієї території були етнічно польськими, а на сході більшість складали русини (українці) - уніати. Край цей відрізнявся своєю бідністю і відсталістю. Королівство Галичини і Лодомерії було підпорядковане перебував у Львові губернатору. Воно було поділено на 18 округів і керувалася з допомогою абсолютистська-бюрократичних органів. У 1775 р. тут був створений становий сейм із представників магнатів і шляхти, а також королівських міст, володів мінімальними правами. Сейм збирався вкрай рідко, а на початку XIX ст. і зовсім перестав скликатися. Положення поляків у монархії Габсбургів було найважчим. Прусське і австрійське панування викликало невдоволення більшості населення.Влада ні силою, ні політичним маневруванням не могли придушити польське визвольний рух. Росія поділила що відійшли до неї землі на губернії. У той же час не були ліквідовані діяли раніше інститути. Польська шляхта зберегла своє станове самоврядування функціонували сеймики, земські та міські суди, залишилися деякі виборні органи, мовою судочинства продовжував бути польську мову. У середині 90-х рр.. у польському суспільстві вимальовуються дві політичні концепції. Згідно з однією, відновлення незалежності польської держави можна було досягти лише при сприятливій міжнародній обстановці, яка сприяла б розколу в лавах поділили польські землі держав. Інша в меншій мірі враховувала міжнародний чинник. Звільнення країни могло бути досягнуто насамперед у результаті наполегливої ​​збройної боротьби з участю всього народу, а не тільки шляхти. Обом цим концепціям було притаманне переконання про необхідність збереження та розвитку польського національної свідомості, процес формування якого був прискорений трагедією розділів і повстанням під керівництвом Костюшка. У придбала досить широкий масштаб діяльності таємних організацій взяли участь представники різних станів. Проявом національно-визвольного руху з'явилися діяльність еміграції й створення польських легіонів. Найбільш активна її частина зосередилася у Франції. Там оселився звільнений за розпорядженням Павла I з полону Т. Костюшка.Ініціаторами створення польських легіонів були представники радикального крила еміграції. Командувати ними став генерал Ян Домбровський. Поляки сподівалися, що легіони, діючи разом з французькою армією, збережуть свою самостійність, щоб у зручний момент стати основою збройних сил незалежної Польщі. Але Наполеон уникав будь-яких зобов'язань щодо поляків і бачив у польських легіонах лише інструмент для досягнення своїх власних цілей. Легіонери використовувались ним у боях проти австрійців в Італії та для придушення повстання негрів у французькій колонії на острові Гаїті. Надіям легіонерів не судилося збутися. Тим не менше саме існування легіонів збуджувало патріотичні настрої, сприяло піднесенню національно-визвольного руху. Польське питання почав грати відчутну роль в європейській дипломатії вже на початку XIX ст. Так, А. Чарторийський, який увійшов до найближчого оточення Олександра I і став міністром закордонних справ Росії, будував плани відновлення Польської держави з допомогою російського царя. Олександр I до пори до часу не відкидав цього проекту. Але він, як і Наполеон, підтримуючи ілюзії поляків, перш за все намагався використати зазначений проект у своїх інтересах як знаряддя дипломатичного тиску на своїх союзників. Військові успіхи Наполеона в боротьбі з Австрійською імперією і Пруссією призвели до того, що французькі війська зайняли більшу частину польських земель. Неминуче було зіткнення французької і російської армій. У битві під Фрідлянд в червні 1807 р. Наполеон святкував перемогу. У липні 1809 було укладено Тільзітський мирний договір, згідно з яким польські землі, що належать Пруссії, піддалися переділу. Центральна Польща з Варшавою і частиною Великої Польщі та Познанню склали Князівство Варшавское.Во чолі його був поставлений союзник Наполеона саксонський король Фрідріх Август. Фактично Князівство, як і оголошений незалежним Гданськ, перебували в повному підпорядкуванні Франції. Білостоцька область відійшла до Росії. Помор'я, Сілезія і Вармія залишилися у Пруссії. Тильзитский світ не скасував розділів. У ньому взагалі не було згадки про Польщу. У 1809 р. Князівство розширилося за рахунок приєднання Територій Малої Польщі, підвладних перш Австрійської імперії. З цього моменту площа його склала близько 155 тис. кв. км, а населення понад 4,3 млн. жителів.
У липні 1807 р. Наполеон дарував Князівства Варшавського конституцію, причому більш радикальну, ніж Конституції 3 травня 1791 р. Відповідно до неї створювалися польський сейм, Державну раду, армія чисельністю до 40 тис. чоловік і адміністрація. У Князівстві був введений сучасний цивільний кодекс і відмінена особиста залежність селян, але селянські та громадські землі залишалися у власності поміщиків.
Князівство Варшавське було обмежено-незалежною державою. Його залежність полягала в тому, що долю Князівства визначав Наполеон, Варшава була позбавлена ​​можливості проводити самостійну зовнішню політику, армія знаходилася в стратегічному підпорядкуванні у Наполеона, фінанси та економіка залежали від Парижа, католицька церква була підпорядкована державі. Незалежність Князівства виявлялася у важливих областях внутрішнього життя - в адміністрації і політиці, освіті та науці, в галузі військової справи. Справно і досить ефективно функціонували сейм і Державна рада. Уряд і освічені верстви суспільства намагалися використовувати можливості, надані новим цивільним кодексом, для проведення раціональної економічної політики і подолання відставання та залежності. Повністю самостійним було Князівство в галузі освіти і науки, що знайшло вияв у розширенні мережі польських початкових і середніх шкіл, відродженні та створенні нових вищих шкіл, розвитку наук. Символом незалежності була польська армія, повністю суверенна в питаннях внутрішньої організації.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 402; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.85.250 (0.008 с.)