Політика Німецької Російської і Австро-Угорської імперії на польських землях 19-20ст.

Росія. Після придушеня Січневого повстаня царат вирішив ліквідувати залишки автономії королівства поступово інтегрувати його землі до імперії. Ще 1864р для проведеня необхідних адміністративних змін було створено Урядуючий комітет під формальним керівництвом намісника Берга. Фактично ж усіма справами керував русифікатор князь Черкаський, який очолював Комітет у справах Королівства Польського. У 1865р було скасовано назву "Королівство Польське"і замінено її Привіслянським краєм а посаду намісника-генерал-губернатором. Російська мова стала офіційною мовою адмініструваня. У 1866-71р скасовано органи які символізували автономію:Державну раду, Адміністративну раду,урядові комісії. На їх місце запроваджено російські місцеві адміністративні органи, пошту,фінансові сруктури. Уся влада була зосереджена в руках генерал-губернатора який спирався на поліцію жандармерію армію і адміністративний апарат. Указом царя 1867р католицьку церкву підпорядковано Римо-католецькій колегії у Петдрбурзі. Політика царської адміністрації була спрямована на пасивну русифікацію всіх сфер житя поляків. Особливо яскраво це проявлялося в освіті. У 1885р російська мова стала обовязковою і в народних школах. У 1869р було закрито варшавську Головну школу,а на її місці створено імперський російський Варшавський університет. Боротьба з польською мовою досягла кульмінації за генерал-губернатора Гурка. Тривалі роки урядуваня Апухіна в галузі освіти поляки назвали "апухтінською нічю". У 1885р був створений таємний "літаючий університет". У 1863р заборонено друкувати книжки українською мовую а в 1865р литовською й білоруською.

Німечина. В польському питані з 60-хр формував "залізний канцлер"О.фон Бісмарк. Після поразки повстаня в Королівстві Польському пруська влада вдалася до репресій проти поляків що брали в ньому участь або надавали допомогу. До певного часу Бісмаркзайнятий справами обєднаня Німечини відкладав "польське питаня"на майбутнє. Коли процес обєднаня німецьких країн навколо Прусії було завершено і 1871р проголошено створеня Німецької імперії Бісмарк вжив рішучих заходів щодо зміцненя єдності держави. У 1871р він проголосив політику культуркампфу-" боротьбу за культуру"яка передбачала рішуче утвердженя німецької мови та культури в адміністрації. У 1872-76р були видані закони згідно з яким німецька мова визнавалася єдиною урядовою мовою в адміністрації та суспільстві. Особливу увагу Бісмарк приділяв боротьбу з католицькою церквою. У 1871-75р були ухвалені закони які усували церкву від опіки над шкільництвом. До найбільш гострих відносилися закони: 1871р про покараня священиків увязненям за ворожі щодо уряду проповіді;1873р про обовязкові державні іспити священиків і право вето уряду щодо кандидатів на церковні посади. У 1878р Бісмарк припинив антикатолицьку акцію не досягнувши поставлених цілей і зустрівши опір з боку поляків, німецьких католиків. У 1885р Бісмарк розпочав нову антипольську кампанію яка отримала назву пруські згони. Її першим кроком було одночасне примусове виданя за кордони Німечини всіх поляків які не були німецькими громадянами.

Австрійська монархія. Після розгрому революції 1848-49р упродовж девяти років в імперії панував поліційний режим очолюваний графом Глуховський. 20жовтня 1860р указ імператора згідно з яким створювалися провінційні сейми і центральна Державна Рада. Місцевими представницькими органами яким було передано певні функції самоврядуваня були крайові сейми. У Галичині був створений крайовий сейм який мав право приймати постанови і контролювати справи місцевого самоврядуваня землеустрою і будівництва культури і освіти громадського житя податків. Основні важелі влади зосереджувалися в державних структурах. Намісник Галичини призначався імператором і підпорядкувався центральному урядові. Після оголошеня "лютневого патенту"Галичина була остаточно обєднана у єдиний короний край- "Королівство Галіції і Лодомерії". Повстаня 1863-64р відвокло увагу польських патріотичних кіл від проблем Галичини і скерувало їхні зусиля на допомогу повстанцям. Імператор і віденський уряд у своїй політиці цілком покладалися на польських консерваторів. З 60-х р у Галичині активно розвивався також народовський український рух. У 1885р у Львові було створено Народну Раду на чолі з послом сейму Романчуком.

 

 

60.)Формування основних політ. таборів на польських землях у 2пол. 19ст.-на поч.20ст.

Після поразки Січневого повстання виникла нова хвиля політ. еміграції,яка охопила близько 10тис.осіб. Поразка повстання змусила політ. емігрантів задуматись над програмою дальших дій. Зявилися розбіжності між прибічн. підготовки наступного повстання і переходу до мирної "органічної праці".Члени Національного уряду часу Січневого повстання (Гіллєр,Рупрехт) в еміграції виступили з обгрунт. ідейних засад,що лежали в основі повстанських документів. Напередодні австро-пруської війни радикальні кола активізув. в надії піднести "польську справу" на європейському рівні.У липні 1866р.вони утвор. Обєднання польської еміграції(ОПЕ), на чолі якого стали колишні генерали Врублевський,Токажевич, Мілковський.Обєднання згутувало понад 700 польських емігрантів з європейських країн,видавало часопис Нєподлєглосць.Польське повстання 1863-1864рр. викликало симпатії до поляків з боку багатьох європейських організацій та угрупувань ліберально-демократичного характеру.На захист прав поляків виступили робітничі організації.На одному з мітингів на захист поляків,що відб.в 1864р.в Лондоні,їхні представники вирішили утворити Міжнародне товариство робітників-1й Інтернаціонал.У 60-х роках формується лоялістична течія польського суспільно-політичного руху,що черпала ідейні настанови в консервативному середовищі аристократії та інтелігенції.Лояльні консерватори здобули певний вплив у всіх польських дільницях.Але найбільш міцними були їхні позиції в Галичині під владою Австро-Угорщини,де консерватори,дійшовши до згоди з монархією, отримали в свої руки важелі управління багатонаціональним краєм.1869р.у краківському часописі Пшегльонд польські опувлікували серію памфлетів під назвою Тека Станьчика.До провідних ідеологів краківського консерватизму належали історик Ю.Шуйський,граф С.Тарнавський,публіцист С.Козьмян.Від краків.консерв. відрізнялися їхні східногалицькі однодумці,яких називали подоляками.Їхніми лідерами були К.Ґрохольський, В.Дзєдушицький.Криталізації позицій консерваторів сприяли події 1877-1878рр.повязані з рос-турец.війною на Балканах.У другій половині ХІХст.в польські із Заходу проникали соціалістичні ідеї.Їх носіями були польські студенти,що навчались у зх.університетах, емігранти,зарубіж.соціалісти.Значний вплив на їх поширення вчинила участь поляків у І Інтернаціоналі,Паризькій Комуні.Перші робітничі організації в польських землях виникли у Верхній Сілезії ще наприкінці 60-х років ХІХст,коли на місцевих шахтах відбулися потужні страйки.1872р.в Познані було утвор. робітниче товариство,яке увійшло до загальнонімецького робітн обєднання. Восени 1882р.Міжнародна соціально-революційна партія "Пролетаріат" фактично діяла, спираючись на нелегальні соц гуртки серед робітників та інтелігенції Варшави,Лодзі, Ченстохови.Керував партією Центральний комітет,очолюваний Л.Варинським. Незважаючи на жорст. переслідув.соц.рух продовжував розвиватися і поширюватись у польських землях.

 

 

Питання на іспит з курсу „Історія Центрально-Східної Європи нового часу"

1. Центрально-Східна Європа наприкінці 18 ст. - пер. пол. 19 ст.: політична структура регіону і система влади.

2. Поширення ідей Просвітництва і Великої Французької революції у Центрально-Східній Європі.

3. Економічна модернізація Центрально-Східної Європи в 19 ст.

4. Націоналізм і лібералізм у Центрально-Східній Європі першої пол. 19 ст.

5. Конституційні реформи 1860-х рр. в Австрійській імперії.

6. Соціальні і національні рухи в Центрально-Східній Європі др. пол. 19 ст. - поч. 20 ст.

7. Суспільні настрої і політична діяльність у Центрально-Східній Європі часу Першої світової війни.

8. Центрально-Східна Європа в міжнародних відносинах часу Першої світової війни.

9. Суспільно-політична криза Османської імперії в др. пол. 18 ст. - пер. пол. 19 ст.

10. Албанський національний рух останньої третини 19 ст. - поч. 20 ст. і проголошення Албанської держави.

11. Культурно-просвітницький рух болгар і боротьба за незалежну церкву.

12. Болгарський революційний рух 1860-70-х рр.

13. Відновлення Болгарської держави та її внутрішньополітичний розвиток наприкінці 19ст.-на поч.20ст.

14. Зовнішня політика Болгарії наприкінці 19 ст. - на поч. 20 ст.

15. Етно-релігійна структура і суспільні рухи в Боснії і Герцеговині під владою Османської імперії в 19 ст.

16. Австрійська політика і суспільні настрої в Боснії і Герцеговині в 1878 1914 рр.

17. Грецька війна за незалежність 1821-1830 рр.

18. Внутрішньополітична боротьба в Греції в 1830-70-х рр.

19. Формування зовнішньополітичної концепції Греції і перші спроби її реалізації в 1850-70-х рр.

20. Виникнення основних політичних партій і діяльність їхніх урядів у Греції наприкінці 19 ст. - на поч. 20 ст.

21. Зовнішня політика Греції наприкінці 19 ст-на поч. 20 ст.

22. Державно-правовий статус Дунайських князівств в пер. пол. 19 ст.

23. Уніоністський рух в Дунайських князівствах і утворення Румунської держави.

24. Конституційний лад і внутрішньополітичний розвиток Румунії в др. пол 19 ст. - на поч. 20 ст.

25. Зовнішня політика Румунії в останній третині 19 ст. - на поч. 20 ст.

26. Соціально-економічна модернізація Румунії в др. пол. 19 ст. - на поч. 20 ст.

27. Сербські повстання і здобуття Сербією автономії в пер. третині 19 ст

28. Державний устрій і політичне життя автономного Сербського князівства.

29. Вироблення зовнішньополітичної програми Сербії та спроби її реалізації в 1860-70-х рр.

30. Переворот 1903 р. та його вплив на політичне життя Сербії.

31. Соціально-економічна модернізація Сербії на поч. 20 ст.

32. Зовнішня політика Сербії на поч. 20 ст.

33. Македонський національно-визвольний рух кінця 19 ст. - поч. 20 ст.

34. Державний устрій і внутрішньополітичний розвиток Чорногорії в ост. третині 19 ст - на поч. 20 ст.

35. Політичне і соціально-економічне становище Словенських земель в пер. пол. 19 ст.

36. Політичне життя в Словенських землях епохи австрійського конституціоналізму (1867-1914 рр.).

37. Державно-правове становище Хорватських земель наприкінці 18 ст - на поч. 19 ст.

38. Культурно-просвітницький рух і ідеологія ілліризму в Хорватських землях.

39. Генеза хорвато-угорського протистояння. Хорвати в революції 1848—49 рр.

40. Хорватська політика в умовах австрійських конституційних реформ. Угорсько-хорватська угода 1868 р.

41. Ідейні течії в хорватському національному русі 1860-70-х рр.

42. Політична боротьба в Хорватських землях наприкінці 19 ст. - на поч. 20 ст.

43. Культурно-просвітницький рух словаків наприкінці 18 ст- пер. пол. 19 ст.: основні завдання і течії.

44. Словацька політика в умовах австрійських конституційних реформ.

45. Диференціація політичних сил у Словаччині на поч. 20 ст.

46. Державно-правовий статус і національні вимоги Угорського королівства наприкінці 18 ст. - пер. третині 19 ст.

47. „Епоха реформ" в Угорщині (1830-1847).

48. Революція 1848-49 рр. в Угорщині.

49. Австро-угорська угода 1867 р. та її вплив на розклад політичних сил в Угорщині.

50. Загострення австро-угорських суперечностей і політична боротьба в Угорщині на поч. 20 ст.

51. Національно-культурний рух у Чеських землях наприкінці 18 ст. - пер. третині 19 ст.

52. Революція 1848^49 рр. в Чеських землях і формування концепції австрославізму.

53. Чеська політика в умовах австрійських конституційних реформ і крах курсу на федералізацію Австро-Угорщини.

54. Національно-політична боротьба в Чеських землях у 1880-90-х рр.

55. Виникнення нових політичних партій у Чеських землях і їхня парламентська діяльність наприкінці 19 ст. - на поч 20 ст.

56. Національно-визвольна боротьба польського народу наприкінці 18 ст. - на поч. 19 ст. Варшавське князівство.

57. Польські повстання 1830-60-х рр.

58. Велика" польська еміграція 1830-40-х рр.: основні напрямки і організації.

59. Політика Німецької, Російської і А встро-У горські її імперій на польських землях у др. пол. 19 ст. - на поч. 20 ст.