Центрально-Східна Європа наприкінці 18ст.-перша пол.19ст.: політична структура регіону і система влади. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Центрально-Східна Європа наприкінці 18ст.-перша пол.19ст.: політична структура регіону і система влади.



Центрально-Східна Європа наприкінці 18ст.-перша пол.19ст.: політична структура регіону і система влади.

Період кінця 18ст.і приблизно до середини 19ст.розглядається істор. як епоха фундаментальних змін в історії європейських народів,повязаних з переходом від традиційного середньовічного станово-феодального суспільства до нового модерного індустріально-буржуазного.У цей час зміни охоплюють практично всі сфери матеріального та духовного життя людей. Відбувається трансформ. самого суспільства,його соціальної структури. Здійснювався перерозподіл влади, привілеїв,багатства. Змінювалися матеріальні умови та якість життя конкретної людини. Церква втрачала свій всеохоплюючий вплив на суспільство. Перекреслювалася політ. карта світу Європи та її регіонів.Перехід від старого до нового ладу здійснювався під впливом двох найбільш розвинутих держав тогочасної Європи-Англія і Франція які першими стали на шлях модернізації.Своєрідність істор.процесів народів Центрально-Східної Європи визначалася перш за все тим,що в ньому не було того радикального зламу,який може не бачити на прикладі Англії 18ст.чи Франції стали ВФР 1789р.Нові суспільні форми та структури виникали й функціонували поряд з старими,а не замість них. Пережитки старого ладу тут утримувалися набагато довше,ніж у Зх.Європі.Тому для кінця 18-поч.19ст.можна говорити лише про початкову стадію модернізації,суспільного життя в регіоні.Її подальший розвиток і завершення в цілому припадають на наступний період.Характерною особливістю іст.розвитку регіону було те,що він здійснювався в умовах багатоетнічних имперій. Основну реформаторську роль брала на себе держава,зміни ініціювалися переважно зверху,нерідко наражаючись на опір знизу.У тій мірі,в якій розгорнулися реформи на арену суспільного життя виходили нові ідеології лібералізму,націоналізму, соціалізму,інтереси окремих народів входили в суперечність з потребами імперій. Конфлікт між державою і нацією став основним, визначальним для всіх народів регіону.Не має спільної т.з.періодизації розвитку народів Центрально-Східної Європи,як грунтуються на різних критеріях.Одним з головних усе вважають приналежність до того чи іншого іст.регіону.У середині регіону чітко виділяється три основні області.що зберігали специфіку в порівнянні з іншими:Балкани або Пд-Сх.Європа(власність Османської імперії),Східна Європа і нарешті, Центральна Європа.

2.)Поширення ідей Просвітництва і Великої Французької революції у Центрально-Східній Європі.

Загальний характер іст.процесу європейських народів у 2 половині 18 на поч.19 визначала ідеологія та культура Просвітництва. Його ключовим поняттям стали:розум,природа, прогрес в імя свободи.Просвітники були переконані в існуванні кілька основних і незмінних законів,які керують природою та суспільством.Людство лише повинне,зрозуміти ці закони і перебудувати суспільство на раціональних засадах.Звідси бере свій початок культ науки в просвітницькій культурі.Просвітники прагнули звільнити людину від забобонів,марновірства. Вони зверталися до історико-культурної спадщини античності, черпаючи звідси зразки для наслідування. Просвітницька ідеологія спрямовувала енергію діянь на здобуття кожною людиною особистої свободи,з аперечувала соціальну нерівність,визнаючи кожною особливістю,право на життя,свободу слова,вибору тощо.У звязку з цим заслуговують на увагу ідеї англ.філософа Дж.Локка-про природні права людини. Фундаментальним внеском до політ.думки стала теорія суспільної угоди між владою та громадянами<>Ж.Руссо. Особливе значення мали сформульовані у ній принципи народного суверенітету,права народу на опір зловживанням влади,плебісциту як форми народного волевиявлення.Не менш важливим для розвитку нової політ.системи виявилися ідеї-Монтескє- про розподіл влади. Також загальною вимогою діячів Просвітництва була секуляризація суспільного життя.Просвітництво створювало інтелектуальне підгрунтя для суспільства нового типу,зорієнтованого на ідеї лібералізму.У житті народів Центрально-Східної Європи Просвітництво мало певну специфіку.Воно одразу набула тут виразного забарвлення,дало поштовх процесу формування новітньої нац.самосвідомості та нац. культури.Він впровадж. як правило,зверненням до іст.минулого,його ідеологізації, використанням народної мови в культ.житті.створ. нац.книговидавництва.На відміну від Зх. Просвітництво обмежувалося тут в основному культ.гаслами, котрі не мали нічого спільного з соц.радикалізмом.Їх втілювали в життя освічені монархи на зразок (ЙосифаІІ) рос.імператриці Катерини ІІ,польського короля Станіслава Понятовського.Доволі помітною в просвітн.русі регіону була також роль діячів церкви. ВФР мала визначний вплив на історію всієї Ц-С Європи. За роки майже безперервних війн значно змінилась соціально-економічна ситуація в регіоні. Пол.. король С. Понятовський був вигнаний, а наступник Франца-Йосифа відмовився від політики попереднього імператора. Революція лише прискорила реакцію на ідеї Просвітництва. На тер. Ц-Сх. Європи французи створили Варшавське герцогство, Італійське королівство, а також Іллірійські провінції. Ці країни були не лише маріонетками, але й сприяли зародженню національної свідомості населення. Скажімо, в Іллірійськ. провінціях була дозволена хорватська мова. Однак, французи не знайшли на цих теренах значної підтримки. Угорці не повстали проти Габсбургів. Богемські селяни після страти Людовіка 16 відмежувались від ідей Фр. Революції. Таким чином, можна виділити 3 найб. вагомі наслідки впливу: 1) в етнічно різнобарвній Ц-Сх. Європі заклик до справедливості і свободи означав заклик до нац.. незалежності; 2) свободи можна досягти революційним і поміркованим шляхом; 3) революція зробила місцевих правителів більш консервативними.

Економічна модернізація цент.східної європи у 19ст. (ЛЕКЦІЯ)

Якщо у політичному розумінні правителі стали більш консервативними, то в економ.. відно-ні вплив вияв-ся позитивним. Найчастіше це зумовлювалось умовами військового часу. Характерною рисою економічної конюктури того часу стала вирішальна роль держави. Це була консервативна революція. Дрезден- Трієст (1841) і Варшава – Відень були єдиними залізничними магістралями. Ще однієюсферою діяльності стало створення державних банків. У 1816 р. був створ. Держ. банк Відня, а в 1828 р. держ. банк у Варшаві. Усі перші підприємства були створені на зах. капітали .Англійці збудували перший локомотив, а також налагодили освітлення у столиці Австрії. Австрійський барон Соломон Ротшильд заробив свій перший капітал на державному будівництві залізниць. У 1811 р. втратили свої привілеї австр. гільдії. Поступово держава почала прибирати економічні привілеї, впроваджуючи принцип загального оподаткування. У Чехії в 1830-х роках пролетаріат нараховував бл.50 тис осіб. Виділяють Родзинський економічн. район і Добровський. Останній мав значні поклади залізної руди і вугілля. Міністр економіки польського королівства Друцький-Любецький посприяв розвитку регіону. Цей період отримав назву протоіндустріалізації. В сер. 19 ст. Франція видобувала у 4 рази більше вугілля, ніж Австрія, а машин було у 8 разів більше. Під впливомеконом. змін нас-ня Австрії за першу пол..19ст зросло на 50%, а Польщі і Дунайських країн на 70%. Активно відбув. процеси урбанізації. Якщо у 1818 р. у Відні мешкало 240 тис. осіб, то у 1848 – 408 тис. наступним за чисельністю містом регіону став Будапешт, нас-ня якого зросло із 60 тис. до 140. Нас-ня Праги – із 70тис. до 115 тис., а Варшави і Бухареста – із 80 тис. до 130 тис. зростає к-сть інтелігенції та представників вільних професій. У королівстві Польському за період 1830-1863 рр. к-сть інтелігенції зросла з 7500 осіб до 11-12 тис. Почали відкриватись ВУЗи у Празі, Відні, Варшаві та Львові. Зростала роль технічної інтелігенції.

Зовн.політика Греції.

Кабінет Трикупіса 75- 95рр. провод. акт. зовн. політику. У відповідь на відмову Порти виконати умови Берлін-го трактату про передачу Гр-ї Фессалії та Епіру, він влітку 80р.оголосив про мобілізацію. Зх.д-ви спонукали Порту піти на переговори. У 81 було підпис. конвенцію: Порта перед.Гр-ї Фесалію та ч-ну Епіру. У 90-х загостр. крітське питаня. 96р-крітське повст.,яке у 97р. виклик.греко-тур-ку війну. Гр-я зазн. поразки. В цей час форм. союз балкан-х держав проти Порти. Гр-я притенд. на ч-ну Македонії і Албанії. Травень 1912 - болгаро-грецька угода. Гр-я вз.уч. у 1-й балкан-й війні. Після її закінч. за Лондон-м дог-м 1912 до Гр-ї відійшоб о.Кріт. Щодо інших територій виникає конфлікт, який призвів до 2-ї балкан- ї війни, де поразки зазн.Болг-я. За Бухарест-м дог-м (липень 1913) Гр-я отрим. Егейську Македонію з м.Салоніки і ч-ну Зх. Фракії. З метою нормалізації відносин в листопаді 1913 між Портою і Гр-ю було підписано окрему мирну угоду, яка закріпила зміну турецько-грецького кордону. Залишалось питаня Егейських островів, які під час війни окупували греки. На вимогу Велезіалоса у 1914 Зх.д-ви передали ці острови Гр-ї за винятком трьох- Тенедос, Умброс, Касталорізо, які відійшли до Порти. Греція стає найбільшою д-ю на Балканах.

КУЛЬТУРНО – ПРОСВІТНИЦЬКИЙ РУХ І ІДЕОЛОГІЯ ІЛЛІРИЗМУ В ХОРВАТСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. ІЛЛІРИЗМ - політичний та культурний рух в Хорватії та Славонії, що виник в 30 - 40-х рр. ХІХ ст. і вплинув також на суспільне життя інших юпдсловянских областей.

Іллірізм як громадський рух виник і розвинувся в умовах посиленої економічного розвитку Хорватії в 1-й пол. XIX ст., яка входила тоді до складу Австрійської імперії, і формування хорватської нації. У ньому брали участь різні суспільні верстви. Керівництво рухом здійснювалося ліберально налаштованим дворянство і інтелігенція.

Організована національна боротьба почалася в Хорватії та Славонії в 1835 році, коли Людевіт Гай випустив у світ політичну газету хорватською мовою «Novine horvatske» c літературним додатком «Danica Horvatska, Slavonska i Dalmatinska». Представники «іллірізму» відкрили в Хорватії і Славонії слов'янську друкарню (у 1837 р.), в декількох містах організували читальні, на основі читальні в Загребі відкрили фонд «Матіца Ілірійська», що зіграв велику роль у становленні хорватського книговидання; створили в 1841 році Економічний т-во;

З початку 40-х років XIX століття «іллірізм» набуває сильне політичне значення, хоча продовжує також здійснювати і культурно-ідеологічні функції. У цей час всередині руху намітилися 2 напрямки. Праве, консервативне крило, очолюване графом Я. Драшковічем, бачили майбутнє Хорватії усередині імперії Габсбургів, однак визнавали необхідність проведення різних реформ. Ліве, ліберальне крило, яке очолювали Л. Гай, І.Кукулевіч-Сакцінській, І. Л. Вукотіновіч та інші, домагалися забезпечення автономії Хорватії та Славонії всередині Угорського королівства, вимагали зробити хорватську мову офіційною, прагнули до політичного возз'єднання хорватських земель - Хорватії, Славонії, Військової кордону, Далмації. Незадовго до 1848 року серед іллірістів поч. утворюватися і третє, демократична течія, очолюване адвокатом С. Врбанчічем.

На початку 40-х років «іллірісти» також вступають у політичну боротьбу. У Хорватії та Славонії в 1841 році з'явилася проугорська, «мадьяронская» організація під назвою «Хорват-угорська партія», яка виступає проти пдславянского об'єднання і за тісний союз Хорватії та Славонії з Угорщиною. Протистояння між іллірістамі і мадьяронами доходило до вуличних сутичок та зіткнень. Австрійський двір спочатку надавав «іллірізму» сприяння, однак у 1843 році уряд ввів проти «іллірістів» ряд обмежувальних заходів.

В інших пдславянскіх землях «іллірізм» зустрів слабку підтримку, в першу чергу у зв'язку з розвитком у них власних національних рухів за свою мову та культуру.

У 1848 році почався новий етап визвольного руху в Хорватії та Славонії під гаслами політичного об'єднання австрійських пдславян в автономію в рамках імперії. Але деякі діячі продовжували відстоювати ідеї «Великої Ілліріі», правда в більш вузьких рамках. Перемога контрреволюції в Австрії поклала кінець національно-визвольному руху в Хорватії на цьому етапі.

Основною ідеєю «іллірістів» була думка про «Велику Іллірію», яка, за поданням хорватських національних діячів, займала все пдславянскі і деякі неславянскі території.

Ідеї «іллірізму» об'єктивно служили згуртуванню балканських слов'ян навколо імперії Габсбургів.

 

 

39.)

Революційні події в Австр.імперії супроводжувались великим підйомом національного руху поневолених народів.Лідери угорської революції висували принцип "єдиного угорського народу" і виступали проти вимог інших народів.Революція на хорв. землях мала вирішити 2 основних питання.З одного боку проголошувались заклики до ліквідації феодальних залежностей,отримання демократичних прав і свобод,а з іншого вони прагнули зберегти цілісність імперії при чому подавивши угорську революцію.Ці події призвели до того,що національне угорське зібрання висунуло вимоги рівного представництва депутатів від всіх жупанів.Таким чином хорвати залишались без свого привілейованого статусу.Це показувало на те,що Хорватії не буде надано автономію.В березні 1848 р. хорв. дворяни обрали на посаду правителя Хорватії Йосифа Елачіча.Велике народне зібрання,що відбулося в Загребі затвердили його кандидатуру і прийняли програмний документ"Вимоги народу".В ньому йшла мова про обєднання хорв.земель Триединого королівства,політична самостійність по відношенню до Венгрії,а також створення національної армії,політичні свободи і запровадження в усі сфери хорватського життя.Імператор підтримав вимоги хорватів з метою використати їх у боротьбі з угорцями.В квітні 1848р. Елачіч проголосив декрет про звільнення селян від всіх форм залежності.Також було проголошено адмін.самостійність Триєдиного королівства в австрійській імперії і про створення власного хорв.уряду.Йшло також обговорення питання,що стосувалось можливої федеративної перебудови Австр.імперії.В вересні-жовтні 1848 р. хорвати беруть участь у військових діях проти угорців.4 березня 1849 р. Франц Йосиф подарував Конституцію,що розчарувала хорватів,через те,що не вирішувала основних питань висунутих хорватами перед початком революції.Після поразки революції на території Австр.імперії,хорвати були змушені визнати пункти Конституції.Отже,хорвати змогли досягти лише частину своїх прагнень що стосувались мовного питання,а також змогли протистояти мадяризації і закласти основи для майбутнього об'єднання всіх розділених земель Хорватії.Варто згадати і про половинчастість аграрної реформи,що не повністю знищила феодальні порядки на селі.Отже,в цей час загострюються відносини між угорцями і хорватами,що вилились у збройні сутички,що по своїй суті не змогли вирішити жодного питання,яке стосувалось положення тої чи іншої держави в імперії.

 

40.)Хорватська політика в умовах австрійських конституційних реформ Угнрсько-хорватська угода 1868р

В імперії Габсбургів після революції 1848-49р розпочалася доба політичної реакції. Імператор став молодий Франц Йосиф. Австрійський уряд не відновлював феодальні відносини але спеціальним імператорським патентом 1854р передбачав відшкодуваня дворянству збитків яких воно зазнало внаслідок звільненя селян і втрати маєтків. Період абсолютизму в Австрії скінчився внаслідок поразок імператорських військ в Італії пі Маджентою й Сольферино в 1860р. Хорвати нарешті здобули власні органи адміністративного самоврядуваня незалежності від угорських. Лютий 1861р ухвалено конституцію обмежувалися права регіональних парламентів-у тому числі й хорватського Сабору. Протест хорватів виявився настільки рішучим що Відень мусив достроково припинити роботу першого Сабору 1861р. Наступному разі Сабор зібрався тільки в 1865р. Засіданя Сабору поставили на порядок дений ще одне надзвичайно важливе для Хорватії питаня:про існуваня хорватських політичних партій. Хорватський Сабор у черговий раз розпущено в 1867р коли після поразки Австрії у війні з Прусією відень підписав австро-угорський договір. Влітку 1868р в Будапешті підписано хорватсько-угорськй договір який визначав основні засади нового обєднаня двох народів. Хорватія Славонія та Далмація як "Триєдине королівство"визнавалися окремою частиння Угорщини. Вищим законодавчім органом залишався собор. Виконавчу владу Триєдиному королівстві очолював бан який перебував у Загребі і якого затверджував імператор. Територія королівства адміністративно поділявся на 8 жупанів які очолював жупан.

 

Австро-угорська угода 1867

Австро-угорська угода 1867призвела до утворення дуалістичної конституційної держави. Формально це була союзна держава, яка імператорською постановою від 14 листопада 1868 р. одержала офіційну назву "Австро-Угорської монархії'. Влада імператора номінально була обмежена рейхсратом (в Австрії") і сеіімом (в Угорщині). Австрійська частина монархії (Австрійська монархія; Співдружність королівств і земель, представлених у рейхсраті; ЦіслеЙтанія") включала Австрію. Чехію, Моравію. Силезію, Ґорицю, Істрію, Трієст, Далмацію, Крайну, Галичину і Буковину. Угорську частину монархії (Транслейтанія) склали Угорщина Трансильванія, Хорватія, Славонія. порт Рієка Банат, Словаччина і Закарпатська Україна. При врегулюванні міжнаціонаїьних відносин конституція проголосила загальну рівноправність. Галичині надавалася внчтрішня автономія через компетенцію крайового сейму (вперше зібрався у 1861 р.). Проте українське питання і надалі залишалося невирішеним: в усіх практичних справах повний контроль над краєм віддано польській знаті, діловодсгво велося польською мовою, вся соціальна, економічна і освітня політика пристосована до інтересів праалячої верстви.

Для розв'язання загальнодержавних справ щорічно почергово у Відні та Пешті (з 1872 р. -Будапешті) скликалися т.зв. делегації за участю однакової кількостісїпсГ^ представників від рейхсрату і сейму. На початках рейхсрат формувався шляхом призначення членів та депутатів, обраних земськими сеймами. Перші прямі вибори до віденського парламенту відбулися у 1873 р. Вони були регламентовані майновим, віковим і статевим (право голосу мали лише чоловіки) цензом. З 1889 р. всі питання, що були спільними для Транслейтанії, називалися "імперськими і королівськими", тоді як для Ціслейтанії - "імперсько-королівськшш"'. Державні герби залїПТтисзгбез змін протягом 1836-1935 рр.

Правове становище інших земель монархії Габсбургів не змінилося. Закон про національності від 1868 р. передбачав обмежене використання національних мов у адміністрації, судочинстві, школах. Загалом національна політика віденського двору була спрямована на збереження контролю за володіннями і статусу імперії як великої держави.

 

Центрально-Східна Європа наприкінці 18ст.-перша пол.19ст.: політична структура регіону і система влади.

Період кінця 18ст.і приблизно до середини 19ст.розглядається істор. як епоха фундаментальних змін в історії європейських народів,повязаних з переходом від традиційного середньовічного станово-феодального суспільства до нового модерного індустріально-буржуазного.У цей час зміни охоплюють практично всі сфери матеріального та духовного життя людей. Відбувається трансформ. самого суспільства,його соціальної структури. Здійснювався перерозподіл влади, привілеїв,багатства. Змінювалися матеріальні умови та якість життя конкретної людини. Церква втрачала свій всеохоплюючий вплив на суспільство. Перекреслювалася політ. карта світу Європи та її регіонів.Перехід від старого до нового ладу здійснювався під впливом двох найбільш розвинутих держав тогочасної Європи-Англія і Франція які першими стали на шлях модернізації.Своєрідність істор.процесів народів Центрально-Східної Європи визначалася перш за все тим,що в ньому не було того радикального зламу,який може не бачити на прикладі Англії 18ст.чи Франції стали ВФР 1789р.Нові суспільні форми та структури виникали й функціонували поряд з старими,а не замість них. Пережитки старого ладу тут утримувалися набагато довше,ніж у Зх.Європі.Тому для кінця 18-поч.19ст.можна говорити лише про початкову стадію модернізації,суспільного життя в регіоні.Її подальший розвиток і завершення в цілому припадають на наступний період.Характерною особливістю іст.розвитку регіону було те,що він здійснювався в умовах багатоетнічних имперій. Основну реформаторську роль брала на себе держава,зміни ініціювалися переважно зверху,нерідко наражаючись на опір знизу.У тій мірі,в якій розгорнулися реформи на арену суспільного життя виходили нові ідеології лібералізму,націоналізму, соціалізму,інтереси окремих народів входили в суперечність з потребами імперій. Конфлікт між державою і нацією став основним, визначальним для всіх народів регіону.Не має спільної т.з.періодизації розвитку народів Центрально-Східної Європи,як грунтуються на різних критеріях.Одним з головних усе вважають приналежність до того чи іншого іст.регіону.У середині регіону чітко виділяється три основні області.що зберігали специфіку в порівнянні з іншими:Балкани або Пд-Сх.Європа(власність Османської імперії),Східна Європа і нарешті, Центральна Європа.

2.)Поширення ідей Просвітництва і Великої Французької революції у Центрально-Східній Європі.

Загальний характер іст.процесу європейських народів у 2 половині 18 на поч.19 визначала ідеологія та культура Просвітництва. Його ключовим поняттям стали:розум,природа, прогрес в імя свободи.Просвітники були переконані в існуванні кілька основних і незмінних законів,які керують природою та суспільством.Людство лише повинне,зрозуміти ці закони і перебудувати суспільство на раціональних засадах.Звідси бере свій початок культ науки в просвітницькій культурі.Просвітники прагнули звільнити людину від забобонів,марновірства. Вони зверталися до історико-культурної спадщини античності, черпаючи звідси зразки для наслідування. Просвітницька ідеологія спрямовувала енергію діянь на здобуття кожною людиною особистої свободи,з аперечувала соціальну нерівність,визнаючи кожною особливістю,право на життя,свободу слова,вибору тощо.У звязку з цим заслуговують на увагу ідеї англ.філософа Дж.Локка-про природні права людини. Фундаментальним внеском до політ.думки стала теорія суспільної угоди між владою та громадянами<>Ж.Руссо. Особливе значення мали сформульовані у ній принципи народного суверенітету,права народу на опір зловживанням влади,плебісциту як форми народного волевиявлення.Не менш важливим для розвитку нової політ.системи виявилися ідеї-Монтескє- про розподіл влади. Також загальною вимогою діячів Просвітництва була секуляризація суспільного життя.Просвітництво створювало інтелектуальне підгрунтя для суспільства нового типу,зорієнтованого на ідеї лібералізму.У житті народів Центрально-Східної Європи Просвітництво мало певну специфіку.Воно одразу набула тут виразного забарвлення,дало поштовх процесу формування новітньої нац.самосвідомості та нац. культури.Він впровадж. як правило,зверненням до іст.минулого,його ідеологізації, використанням народної мови в культ.житті.створ. нац.книговидавництва.На відміну від Зх. Просвітництво обмежувалося тут в основному культ.гаслами, котрі не мали нічого спільного з соц.радикалізмом.Їх втілювали в життя освічені монархи на зразок (ЙосифаІІ) рос.імператриці Катерини ІІ,польського короля Станіслава Понятовського.Доволі помітною в просвітн.русі регіону була також роль діячів церкви. ВФР мала визначний вплив на історію всієї Ц-С Європи. За роки майже безперервних війн значно змінилась соціально-економічна ситуація в регіоні. Пол.. король С. Понятовський був вигнаний, а наступник Франца-Йосифа відмовився від політики попереднього імператора. Революція лише прискорила реакцію на ідеї Просвітництва. На тер. Ц-Сх. Європи французи створили Варшавське герцогство, Італійське королівство, а також Іллірійські провінції. Ці країни були не лише маріонетками, але й сприяли зародженню національної свідомості населення. Скажімо, в Іллірійськ. провінціях була дозволена хорватська мова. Однак, французи не знайшли на цих теренах значної підтримки. Угорці не повстали проти Габсбургів. Богемські селяни після страти Людовіка 16 відмежувались від ідей Фр. Революції. Таким чином, можна виділити 3 найб. вагомі наслідки впливу: 1) в етнічно різнобарвній Ц-Сх. Європі заклик до справедливості і свободи означав заклик до нац.. незалежності; 2) свободи можна досягти революційним і поміркованим шляхом; 3) революція зробила місцевих правителів більш консервативними.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 519; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.23.219.12 (0.013 с.)