Демократичний і національно-визвольний рух у 1920-1922 pp.

У квітні 1920 р. почалося повстання проти шахського уряду та англійської окупації в Іранському Азербайджані. Його очо­лив лідер партії азербайджанських демократів шейх М. Хіа-бані. У виступах брали участь ремісники, дрібна буржуазія, інте­лігенція, національна торгова буржуазія. Висувалися такі вимо­ги: ліквідація англо-іранської угоди, зміцнення національної незалежності, проголошення Ірану республікою, надання Азер­байджану автономії, проведення демократичних реформ. Шахсь­кий губернатор і чиновники були позбавлені посад. Демократи взяли владу в свої руки. Був створений національний уряд на чолі з М. Хіабані. Нова влада ввела контроль над цінами на продовольство і товари першої необхідності, відкрила школи та медпункти для народу. У вересні 1920 р. повстання було приду­шене об'єднаними силами шахських і англійських військ. Шейх М. Хіабані загинув.

Ще одним важливим центром національно-визвольного руху стала провінція Гілян. В роки Першої світової війни тут виник партизанський рух дженгелійців (дженгель - ліс) на чолі з Кучек-ханом. Вони виступали за здобуття національної неза­лежності під лозунгами ісламу. Дженгелійців підтримували се­ляни, міська біднота, торговці, частина великих купців, поміщиків, мусульманського духівництва.

Радянська Росія, більшовики Закавказзя намагалися впли­вати на ситуацію в Гіляні. В травні 1920 р. Волзько-Каспійська флотилія розгромила залишки білогвардійських частин, які втек­ли на територію Ірану, в порту Ензелі на південному узбережжі Каспійського моря. Радянські представники зустрілися з Ку­чек-ханом і запропонували йому допомогу. Була досягнута до­мовленість про спільні дії, виник єдиний фронт, в який увійшли патріотично настроєні поміщики і купці, інтелігенція, середні міські верстви, сільськогосподарські робітники, іранські комуні­сти. Програма фронту включала такі пункти: ліквідація нерівно­правних договорів, встановлення республіки, захист особи і май­на громадян, рівноправність всіх національностей, захист ісламу.

5 червня 1920 р. була проголошена Гілянська Радянська республіка. Створювався революційний уряд і революційна військова рада на чолі з Кучек-ханом. Дуже швидко виникли розбіжності між групою Кучек-хана і комуністами. Останні відстоювали ідею негайної соціалістичної революції в Гіляні як складової частини світової революції, вимагали рішучих дій, наприклад, реквізиції майна багатих, боротьби проти ісламу тощо. Кучек-хан стояв на поміркованих позиціях і виступав за вирі­шення політичних завдань, в першу чергу за здобуття Іраном незалежності. Свою точку зору на тактику боротьби мала і гру­па радикальної інтелігенції, яка, ігноруючи відсутність зброй­них сил, намагалася розпочати похід на Тегеран. Конфронтація привела до розриву і відновлення єдиного фронту, через деякий час недавні союзники знову стали ворогами. В листопаді 1921 р. бригада перських козаків, якій допомагали англійські війська, розгромила Гілянську республіку.

Третім центром визвольного руху був Хорасан. Влітку 1921 р. тут розпочалося повстання військових і жандармських частин, якими командував полковник М. Тагі-хан Пасіян. Його підтримала національна і дрібна буржуазія, інтелігенція. Сти­хійно зародився селянський рух. Вимогами повсталих були: ви­зволення Ірану з-під контролю Англії, скликання парламенту, забезпечення демократичних свобод. Уряд кинув на розгром по­встання ханські загони курдських племен, в одній із сутичок з ними М. Тагі-хан загинув. Основні сили повстанців зазнали по­разки, а розрізнені селянські загони продовжували боротьбу ще протягом року.

Під тиском національно-патріотичного руху правлячі кола Ірану анулювали кабальну угоду 1919 р., англійська та іранська реакція зазнала поразки.

В іранському суспільстві існували досить впливові сили, за­цікавлені в нормалізації відносин з Росією. Радянсько-іранські дипломатичні відносини були встановлені в 1920 р. У Москві почались переговори, які завершились підписанням договору від 26 лютого 1921 р. Радянська сторона відмовилась від угод царсь­кого уряду, які порушували суверенітет Ірану, від режиму капі­туляцій і права екстериторіальності. Було визначено лінію дер­жавного кордону. Сторони заявили про невтручання у внутрішні справи одна одної. Ірану безвідплатно передавалась на його те­риторії власність царського уряду на суму близько 70 млн. руб. золотом, а також власність Російського кредитного банку на суму 64 млн. руб. золотом. Спеціальна стаття передбачала умови вве­дення радянських військ в Іран, якщо виникне така необхідність. Договір був вигідним для Ірану в будь-якому відношенні. Він також вирішував питання про радянські кордони в Закавказзі.

Боротьба за владу

Після Першої світової війни і революційних потрясінь 1920-1922 pp. широкі кола іранського суспільства були зацікавлені в досягненні стабільності, ліквідації анархії, обмеженні свавілля феодальної аристократії, зміцненні державної влади. Нові со­ціальні сили (національна буржуазія, поміщики, пов'язані з рин­ком) хотіли прийти до реального управління державою. Важли­ву роль у політичній боротьбі початку 20-х років відіграв пол­ковник бригади перських козаків Реза-хан. Він займав посаду військового міністра в кількох урядах, був прем'єр-міністром, провів багато вдалих військових операцій. Реза-хан спирався на військову силу, але одночасно він прагнув здобути собі політич­них союзників, став ініціатором створення Партії оновлення -Таджедат. У боротьбі за владу він вдало використав у своїх цілях можливості парламенту і претендував на оцінку своїх дій як законних. 31 жовтня 1925 р. після довгих дебатів парламент, за конституцією не маючи на це права, вирішив скасувати динас­тію Каджарів, передати тимчасову владу Реза-хану і скликати Установчі збори. 12 грудня 1925 р. ці збори проголосили Реза-хана шахом Ірану- Нова династія була названа Пехлеві.

Реформи Реза-шаха Пехлеві

Реза-шах Пехлеві здійснив серію реформ, спрямованих на подолання відсталості Ірану. Він зміцнив державну владу, роз­громив феодальний сепаратизм і демократичний рух, опозицію поставив під жорсткий контроль, а потім зовсім знищив.

Почалося створення законодавчої бази держави. Була про­ведена судова реформа, прийнятий кримінальний (1927) і ци­вільний (1929) кодекси за європейськими зразками. Сильно ско­рочувались повноваження шаріатських судів. Ряд законів був спрямований проти робітничих і селянських виступів.

Закон про врегулювання промисловості надавав пільги на­ціональному капіталу. Засновувались державні і змішані дер­жавно-приватні компанії. За сприяння уряду будувались під­приємства легкої і харчової промисловості, виникли військові, цементні, гліцеринові заводи. Був створений Національний банк Ірану (1928), введена державна монополія на зовнішню торгівлю (1931). Особлива увага приділялась будівництву залізниць і шосейних шляхів.

У 1929 р. вводилося право приватної власності на землю для всіх громадян. У 20-30-х роках відбувся продаж державних земель. Закон про кадастр (1930) замінював натуральні податки з землі і з худоби на грошові. Відкрився спеціальний сільсько­господарський банк, який видавав позички на пільгових умо­вах. Кілька законодавчих актів захищали земельну власність від посягань незаможних: закон проти насильницького захоп­лення земель (1930), закон проти аграрного бандитизму (1931). Ці перетворення значно зміцнили позиції поміщиків як вели­ких товаровиробників, зміцнили ринкові відносини. В той же час для основної маси селянства суттєвих змін не відбулося.

У 20-30-х роках, в Ірані були проведені також реформи у сфері культури і побуту. Створювались світські школи, вищі навчальні за­клади. Був уведений європейський одяг, прийнятий декрет про обо­в'язкове зняття чадри. Феодальні титули змінювалися прізвищами.

У зовнішній політиці в перші роки свого правління Реза-шах маневрував. Він дещо обмежив права іноземних держав у Ірані, скасував режим капітуляцій (1928). В цілому він підтри­мував хороші стосунки з усіма сусідами. З другої половини 30-х років сталася переорієнтація Ірану з Англії на фашистську Німеччину і швидке зближення з нею.

Реза-шах Пехлеві зумів провести у своїй відсталій, напівфе­одальній країні досить ефективні буржуазні реформи, долаючи опір старої знаті, ханів кочових племен, мусульманського духів­ництва, лівої опозиції. В основному він зробив це примусовими методами. Режим Реза-шаха був буржуазно-поміщицькою дик­татурою, різновидом авторитаризму.

ТУРЕЧЧИНА

Крах Османської імперії

Участь Османської імперії в Першій світовій війні на боці німецького блоку мала надзвичайно тяжкі наслідки для турець­кого суспільства. Сільське господарство - основа турецької еко­номіки - було повністю дестабілізоване. Чоловіки були мобілі­зовані до війська, внаслідок чого село втратило найбільш пра­цездатну частину населення. Посівні площі скоротилися більш ніж удвоє, В порівнянні з довоєнним періодом збір тютюну зни­зився з 49 тис. т до 18,5 тис. т, бавовни - з 24 тис. т до 2 тис. т, ізюму - з 62 тис. т до 25 тис. т. Поголів'я худоби скоротилось з 45 млн. до 18 млн., а кількість биків і буйволів у сільському господарстві, де вони були основною тягловою силою, знизилась на 90%, бо їх реквізували для потреб армії. Землю доводилось обробляти вручну. Сотні тисяч селян загинули від голоду, хво­роб і непосильної праці.

Внаслідок інфляції і зростання цін різко погіршилось жит­тя широких верств міського населення. Ціни на хліб за роки війни зросли більш ніж у 50 разів, на маслинову олію - у 25, на баранину - у 20, на гас, вугілля, дрова - в 10-15 разів. Хліб кош­тував в середньому 15-20 піастрів за одну окку (1,25 кг), м'ясо -130 піастрів, рис - 90 піастрів, масло - 400 піастрів. В той же час середня зарплата робітника становила 15-25 піастрів на день, чиновника - 25-50 піастрів на день. Сім'я призваного до війська одержувала допомогу в розмірі 5 піастрів на день.

За роки Першої світової війни в Османській імперії було мобілізовано в армію 2,85 млн. чол., людські втрати досягли близько 2,47 млн. чол., в тому числі 500 тис. чол. вбитими, 400 тис. чол. - пораненими, 1,57 млн. чол. - полоненими, зникли­ми безвісти. Державний борг за час війни зріс у три рази і пере­вищив річний бюджет більш ніж у 20 разів. Загальні витрати на війну оцінюються в 10 млрд. золотих франків.

Неспроможність правлячих кіл захищати національні інте­реси, тяжкі військові поразки та їх наслідки, нестерпне станови­ще широких верств населення викликали масове незадоволення в країні, яке проявлялось у стихійних виступах проти влади. Заворушення охопили турецьку армію, великого розмаху набуло дезертирство. Багато військовослужбовців зі зброєю в руках пе­реховувались у гірських районах Східної Анатолії, об'єднуючись у збройні загони.

Після підписання Радянською Росією Брест-Литовського мирного договору молодотурки розпочали збройну інтервенцію в Російському Закавказзі. Навесні і влітку 1918 р. турецькі війська окупували південну Грузію, велику частину Вірменії та

Азербайджану. 15 вересня 1919 p. турки зайняли Баку. Пере­кидання кращих дивізій у Закавказзя ослабило турецькі по­зиції на македонському і палестинському фронтах. Скористав­шись цим, війська Антанти розгромили тут турецьку армію та просунулись далеко вглиб турецьких територій. Подальший опір був марним.