Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Національно-визвольна війна 1954-1962 pp.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
У повоєнний період Франція намагалася зберегти своє колоніальне панування над Алжиром. У країні проживало близько 9 млн. чол., у т.ч. до 2 млн. європейців, які користувались численними пільгами і особливими правами. Так, на кожного землевласника-європейця в середньому припадало 124 га землі, а на землевласника-алжирця 12 га. Прибутки алжирської національної буржуазії від підприємницької діяльності були у 20 разів меншими, ніж французької. Економіка Алжиру підпорядковувалась французьким інтересам. У північних районах країни швидко розвивалась промисловість. В органах самоуправління місцеве арабо-берберське населення формально брало участь, але під жорстким французьким контролем. У 1947 р. на Алжир був поширений так званий Органічний статут, який у більш прихованих формах зберігав колоніальний режим. Влада залишалась у руках французького генерал-губернатора, чинні закони приймались французьким парламентом. Алжирці визнавались громадянами, а не підданими Франції. Створювались Алжирські збори із 120 чол. для вирішення другорядних питань, до яких корінне населення і європейські колоністи обирали по 60 депутатів. Урядова рада Алжиру мала давати рекомендації генерал-губернатору. У 1954 р. патріотичні сили Алжиру організували Фронт національного визволення. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1954 р. розпочалося збройне повстання алжирського народу проти французьких колонізаторів. Конгрес ФНВ виробив програму, яка містила такі вимоги: створення незалежної демократичної республіки, проведення аграрних реформ, націоналізація основних засобів виробництва, винесення проблеми алжирської незалежності на розгляд світового співтовариства, переговори з французьким урядом. Бойові загони ФНВ на початку визвольної війни налічували лише 3 тис. чол. Згодом вони дістали назву Армії національного визволення. Арабські країни, СРСР надали їм зброю. В 1958 р. в регулярних частинах АНВ воювало вже 60 тис. чол., а в допоміжних частинах - 70 тис. Після проведення певних операцій бійці допоміжних частин розходились по домівках. Військові дії доповнювались ненасильницькими акціями протесту в містах, страйками, мітингами, демонстраціями. Одним із дієвих методів боротьби, як проти урядових сил, так і проти європейців, алжирські повстанці вважали терор. У 1958 р. був створений тимчасовий уряд Алжирської республіки. В національно-визвольному русі сформувалась група лідерів - «історичні вожді алжирської революції». Серед них були відомі громадські діячі (А. Бен Белла, М. Будіаф), бойові командири (X. Бумед'єн), керівники військових зон. Визнаючи головною метою здобуття незалежності, вони по-різному уявляли подальші перспективи розвитку своєї країни. У 1957-1958 pp. в Алжирі перебувало 800 тис. регулярних французьких військ, оснащених танками, артилерією, авіацією. Місцеві європейські ультраколоністи за підтримки військових створювали свої організації, проводили терористичні акти і в Алжирі, і у Франції. Активізація правих сил привела до падіння IV республіки. До влади прийшов президент Ш. де Голль, який запропонував вирішити проблему Алжиру шляхом надання йому внутрішньої автономії. Франція мала зберегти контроль над його зовнішньою політикою, обороною, економікою і фінансами. ФНВ відхилив пропозицію Шарля де Голля. Реакційні французькі генерали здійснили спробу встановити в Алжирі свою диктатуру. Після розгрому путчу ОАС пішла у підпілля і розгорнула кампанію терору проти алжирців і проти співчуваючих їм французів. Міжнародна громадськість, ліві сили Франції підтримували справедливу боротьбу алжирського народу. Арабські країни неодноразово вносили питання про деколонізацію Алжиру до порядку денного сесій ООН. У грудні 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про визнання права Алжиру на самовизначення і створення незалежної держави. В 1961-1962 pp. в Евіані відбулися переговори між делегаціями французького уряду і тимчасового уряду Алжирської республіки. Правлячі кола Франції намагалися отримати особливі права в майбутньому незалежному Алжирі (збереження французької адміністрації в ряді приморських районів, відторгнення частини Сахари, збереження військових баз). Алжирська сторона пішла на деякі поступки. 18 березня 1962 р. були підписані Евіанські угоди, за якими Франція визнавала незалежність Алжиру, його право обирати політичний і соціальний режим. Протягом наступних шести місяців намічалося провести референдум з питання про незалежність. Передбачалось встановлення трирічного перехідного періоду, протягом якого в Алжирі залишалися французькі війська. Колоністам надавалося подвійне громадянство, яке вони мали право змінити надалі на алжирське або французьке. Франція виділяла кошти для відбудови зруйнованого війною господарства Алжиру. 1 липня 1962 р. всенародний референдум абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення алжирського народу мати незалежну державу. Економічний і політичний розвиток Алжирської Народно-Демократичної Республіки в 60-80-х роках XX ст. Після завоювання незалежності в країні розгорнулась гостра боротьба за владу між «історичними вождями». А. Бен Бел-ла, що повернувся з еміграції з Франції, уклав політичний союз з X. Бумед'єном. У вересні 1962 р. в Алжирі відбулися перші парламентські вибори. 26 вересня 1962 р. була проголошена Алжирська Народно-Демократична Республіка. А. Бен Белла очолив її уряд. X. Бумед'єн зайняв посаду військового міністра. У 1963 р. була прийнята перша конституція. Відповідно до її положення фронт національного визволення набував статусу «єдиної авангардної партії в Алжирі», яка «здійснює завдання народної демократичної революції і будує соціалізм». Главою держави і виконавчої влади став лідер ФНВ президент А. Бен Белла. Почалися радикальні соціально-економічні перетворення в дусі «алжирського соціалізму» як різновиду арабського і мусульманського соціалізму. Водночас вивчались і запозичувались елементи радянської, югославської і кубинської моделей соціалізму. Перші кроки нового алжирського режиму були високо оцінені радянським керівництвом. Алжир розглядався як «африканська Куба». Президент А. Бен Белла був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (1964). У 1965 р. армія, очолювана міністром оборони X. Бумед'єном, здійснила державний переворот. А. Бен Белла був усунутий з постів. Влада перейшла до рук Революційної ради під керівництвом X. Бумед'єна. Загальна концепція розвитку країни не змінилася. Алжирський режим націоналізував банки, страхові компанії, транспорт, нафтогазову промисловість, енергетику. Була введена державна монополія на зовнішню торгівлю. Національний приватний капітал залишався у внутрішній торгівлі, легкій промисловості, будівництві, сфері послуг, ремеслі. Іноземний капітал зберігся лише як пайовик змішаних підприємств з переважанням держави. Проводилась індустріалізація країни, значну допомогу в здійсненні якої надав Радянський Союз. Уряд отримав вигідні позики від СРСР (550 млн. дол.), Китаю (250 млн. дол.), Югославії (100 млн. дол.). Почались перетворення в сільському господарстві. На націоналізованих земельних володіннях колишніх колонізаторів і пов'язаних з ними великих феодалів організовувались колективні ферми. В 1971 р. набрав чинності закон про аграрну революцію. Земля вилучалась у поміщиків і багатих селян за викуп, їм залишалися ділянки, які їхні сім'ї могли обробляти власними силами, без найманої праці. Гарантувалось право власності на землю дрібних і середніх господарств. Вилучені землі розподілялись між сільськогосподарськими робітниками, учасниками національно-визвольної війни 1954-1962 pp., дітьми загиблих у цій війні, багатодітними сім'ями. Обов'язковою умовою одержання ділянки був вступ до кооперативу. Всього було розподілено 1,4 млн. га землі, яку отримали 97 тис. селян. Було створено 6 тис. кооперативів. У приватній власності 1,3 млн. селян залишилось 60% оброблюваних земель. У 80-х роках ефективне за колоніальних часів сільське господарство Алжиру задовольняло потреби населення в продовольстві лише на 30%. Паралельно з економічними перетвореннями формувалась політична система. На виборах різного рівня зі списку кандидатів виключались особи, чия лояльність режиму ставилась під • сумнів, а їх особисті інтереси, з точки зору відповідних структур, суперечили «інтересам революції і народу». Діяльність будь-якої опозиції заборонялась. В 1976 р. був прийнятий програмний документ алжирської революції - Національна хартія. Вона підтверджувала соціалістичну орієнтацію Алжиру. На підставі хартії була введена в дію нова конституція. Главою держави і виконавчої влади оголошувався президент, який обирався на 6 років за пропозицією правлячої і єдиної партії ФНВ. Законодавчу владу здійснювали Національні народні збори, що обирались на 5 років. У грудні 1978 р. помер X. Бумед'єн - лідер ФНВ, президент, глава уряду. З січня 1979 р. вищі державні і партійні посади в Алжирі зайняв Ш. Бенджедід. На початку 80-х років Алжир вступив у смугу значних економічних труднощів. Надмірний контроль держави над господарством, обмеження приватного підприємства завадили ефективному розвитку. Протягом 80-х років зменшувались прибутки від експорту нафти, оскільки ціни на неї на світовому ринку знизились майже в 4 рази. Третина валютних надходжень витрачалась на закупку продовольства. Наблизились терміни погашення зовнішніх боргів. Держава мусила скоротити видатки на соціальні програми, імпорт необхідних товарів, на внутрішні капіталовкладення. Відповідно до нових умов режим дещо змінив економічну політику. Була надана господарська самостійність держпідприємствам, введена свобода приватного підприємництва. В 1982-1983 pp. приватний сектор отримав пільги у сфері податків, кредитування, зовнішньої торгівлі, купівлі обладнання і виробничих приміщень. Приватні особи дістали право купувати землі з державного фонду в степових і пустельних районах, землі нерентабельних кооперативів. У 1986 р. були внесені зміни в Національну хартію. Все ще підтверджувалась соціалістична орієнтація країни. Одночасно визнавалась рівність усіх форм власності, включаючи приватну. Алжирська революція визначалась як «народна і національна за своєю суттю, ісламська за духом, арабська за культурою, сучасна і соціалістична за спрямованістю». Підкреслювалась роль ісламських цінностей. Суспільно-політична криза другої половини 80-х років XX ст. Активізація ісламських сил Нові процеси в алжирському суспільстві не привели до стабілізації. Рівень життя основних верств населення стрімко падав. Виникали підпільні опозиційні партії й організації, які критикували владу. В 1987-1988 pp. відбулися масові виступи трудящих і стихійні погроми в головних містах Алжиру. Для їх припинення була залучена армія. Після цих подій президент Ш. Бенджедід розпочав процес демократизації країни. В 1989 р. після всенародного референдуму була прийнята нова редакція конституції. З неї виключався термін «соціалізм» у будь-якому трактуванні. Гарантувались свобода совісті, політичні свободи, право на працю і страйки, право на приватну власність. За рік в Алжирі виникло або легалізувалось близько ЗО партій, в т.ч. 4 ісламістські. Провідною опозиційною партією став Ісламський фронт порятунку на чолі з теологом і професором психології А. Мадані. Він здобув масову підтримку в народних низах. Фронт виступав за створення фундаменталістської держави за нормами ісламу. На виборах до органів місцевої влади 1990 р. ІФП набрав 55,42% голосів і завоював більшість місць у 32 із 48 областей, тоді як правлячий ФНВ отримав лише 32% голосів. У першому турі парламентських виборів 1991 p., в якому взяло участь 49 партій, ІФП здобув 188 із 420 депутатських місць. Він мав усі шанси прийти до влади законним шляхом: у другому турі виборів отримати 2/3 місць у парламенті, що давало йому право змінити конституцію і проголосити Алжир ісламською державою. В подальший перебіг обставин втрутилась армія. Президент Ш. Бенджедід під її тиском подав у відставку. Парламентські вибори відмінялись. ІФП був заборонений, пішов у підпілля і розпочав у країні масовий терор. Влада перейшла до рук Вищої державної ради з числа генералів. На посаду глави цього органу вони запросили останнього з «історичних вождів» алжирської революції М. Будіафа, який через політичні розбіжності з керівництвом ФНВ 27 років прожив у еміграції в Марокко. М. Будіаф став тимчасовим главою держави, проте в 1992 р. він був убитий мусульманськими бойовиками. В 1995 р. в умовах ісламського терору в Алжирі відбулися президентські вибори, на яких переміг генерал Л. Зеруаль. У 1997 р. в таких же складних умовах обирався парламент. Політична ситуація в Алжирі залишалася нестабільною. Жертвами 10-річного ісламського терору стали 100 тис. чол. Обраний в 1999 р. президент А.А. Бутафліка проголосив курс на конструктивний діалог з ісламською опозицією. В 1999 р. в країні відбувся національний референдум, який підтримав програму президента за відновлення громадянського миру. U 7 37. ЛІВІЯ
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-18; просмотров: 562; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.91.15 (0.011 с.) |