Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Режим Народно-демократичної партії АфганістануСодержание книги
Поиск на нашем сайте
27 квітня 1978 р. (7 саура 1351 р. за мусульманським календарем) Народно-демократична партія Афганістану здійснила державний переворот і скинула уряд М. Дауда. В цих подіях брало участь лише кілька батальйонів кабульського гарнізону, але вони дістали назву квітневої національно-демократичної революції. Була проголошена Демократична Республіка Афганістан. Влада зосередилась у руках Революційної ради на чолі з Н.М. Таракі. НДПА приступила до здійснення в країні радикальних заходів за радянським зразком, які не відповідали способу життя і традиціям афганського народу. Були прийняті декрети про конфіскацію земель і розподіл її серед селянства, про обмеження норм шаріату. Проводились репресії проти духівництва, поміщиків, конфісковувались окремі підприємства, землі, майно. Земельні реквізиції зачепили не лише поміщиків, а й велику кількість дрібних і середніх землевласників із числа офіцерів, чиновників, богословів. Селяни не були готові ні соціально, ні психологічно до одержання землі, яку насильно відняли у законних власників, бо релігія і звичаї виховали в них повагу до приватної власності. Навіть якщо селяни й погоджувались отримати землю, нові закони забороняли її продавати, закладати, здавати в оренду, ділити на частини при успадкуванні, застосовувати найману працю. Ліквідовувалось лихварство, але не існувало іншої системи одержання позик для ведення господарства. Селяни не могли ні обробляти землю, оскільки не мали насіння і води, ні розпорядитися нею. Заборона на поділ землі при одержанні спадку суперечила шаріату і традиціям. Ліквідація калиму і вікові обмеження при вступі в шлюб розцінювались як втручання в сімейне життя. Навіть ті групи населення, які спочатку підтримували НДПА, відійшли від неї, а потім зайняли ворожу позицію щодо її політики. Вона втратила соціальну базу і зробила ставку на зовнішню підтримку з боку Радянського Союзу. В грудні 1978 р. був підписаний договір про дружбу, добро-сусідство і співробітництво між СРСР і ДРА, який і став основою для радянського втручання у внутрішні справи Афганістану. Всередині НДПА продовжувались конфлікти між її лідерами. X. Амін знищив Н.М. Таракі і намагався звільнитися від контролю Радянського Союзу. 25 грудня 1979 р. в Афганістан були введені радянські війська. Вони захопили в Кабулі президентську резиденцію. X. Амін був убитий. Вищі пости в партії і в державі зайняв радянський ставленик Б. Кармаль. Введення військ в Афганістан було грубою політичною помилкою радянського керівництва. Ці дії викликали осуд світового співтовариства, падіння міжнародного авторитету СРСР, різке погіршення двосторонніх відносин з багатьма країнами. В січні 1980 р. 104 держави - члени ООН проголосували за резолюцію, яка засуджувала радянську військову присутність в Афганістані. В країні виникла сильна збройна опозиція, яка боролася проти кабульського режиму і радянської окупації під лозунгами ісламу. В 1981 р. в Пакистані був створений Ісламський союз моджахедів Афганістану, до якого ввійшло сім мусульманських партій і організацій. Моджахеди сформували збройні сили, отримали значну матеріальну і військову допомогу від США, Пакистану, Саудівської Аравії, Китаю та інших країн. Розпочалися бойові дії проти урядових і радянських військ. Кількість радянських військовослужбовців у Афганістані досягла 100 тис. чол., але вони так і не змогли взяти ситуацію під контроль. У цій війні загинуло близько 15 тис. радянських воїнів, у тому числі 3 220 громадян України. 37 тис. чол. було поранено. За рішеннями нового радянського керівництва 15 лютого 1989 р. радянські війська були виведені з Афганістану. СРСР і США домовились з 2 січня 1992 р. припинити допомогу ворогуючим сторонам. Єдиновладдя НДПА, неприйнятність інакомислення, зневажливе ставлення до ісламських традицій, переслідування впливових релігійних діячів, неефективна економічна політика викликали масове незадоволення кабульським режимом. Польові командири Ахмад Шах Масуд, Ісмаїл-хан, Абдул Хак та інші на контрольованих територіях сформували органи влади з усіма її атрибутами. Режим Наджибулли пішов на деяку лібералізацію суспільного життя. В 1987 р. він оголосив введення багатопартійної системи. За директивою зверху були створені Селянська партія справедливості та Ісламська партія народу Афганістану. Кожна з них налічувала по кілька сотень чоловік і діяла під постійним контролем. Було випущено з тюрем ряд опозиційних лідерів. Держава стала називатись Республіка Афганістан. У 1988 р. відновив роботу парламент (розпущений ще в 1973 p. M. Даудом), який виконував дорадчі функції. Новий уряд очолив безпартійний діяч даудівських часів X. Шарк. Після виведення радянських військ зусилля режиму НДПА спрямовувались на стримування натиску опозиції і моджахедів. Весною 1992 р. був розроблений план ООН з афганського врегулювання, який передбачав відставку президента і уряду РА, формування нейтрального перехідного уряду, який мав провести вільні вибори. Передбачався перехідний період для організації нових владних структур. Пошуки компромісів виявились безрезультатними. Наступ моджахедів тривав. У березні 1992 р. на їхній бік перейшов генерал НДПА А. Дустом із 60-тисячною армією. Режим моджахедів У квітні 1992 р. загони польового командира А.Ш. Масуда, недавнього генерала НДПА А. Дустома і лідера ісламських фунда- менталістів Г. Хекматіара без бою зайняли Кабул. Були сформовані нові органи влади - уряд, Керівна Рада із законодавчими функціями і Рада джихаду, яка об'єднувала керівників усіх угруповань. Моджахеди розпустили парламент, зобов'язали жінок надіти паранджу і звільнили їх з роботи. ЗО грудня 1992 р. повноважні збори народних представників обрали президентом Ісламської Держави Афганістан терміном на два роки одного з лідерів моджахедів Б. Раббані. В 1994 р. він добився продовження своїх повноважень ще на шість місяців. Відповідно до чергового плану врегулювання, запропонованого ООН, Б. Раббані 21 березня 1995 р. мав передати повноваження президента тимчасовій раді з представників 25 різних політичних партій і рухів. Одночасно утворились центри регіональної влади в провінціях, які контролювались польовими командирами. Таджик Ахмад Шах Масуд утримував північний схід країни, очолював Спостережну раду Півночі і був губернатором провінції Тахар. Сферою діяльності узбека А. Дустома були 4 північні провінції з урядом в Мазарі-Шарифі. П'ять західних провінцій з центром у Гераті підкорялися губернатору Ісмаїл-хану. В провінції Ваг- лан утвердився лідер ісмаїлітів С.М. Надірі. В інших провінціях при владі перебували теж польові командири, які не підкорялись центру. Вони очолювали створені органи джихаду і присвоювали собі титули «валі» (губернатор) або «амір» (правитель). Політика Ісламської Держави Афганістан офіційно базувалась на нормах ісламу. В умовах суперництва між лідерами моджахедів і повної безконтрольності влади на місцях центральна адміністрація в Кабулі не могла виробити єдину економічну політику, розробити заходи по відбудові зруйнованого господарства, налагодити мирне життя. Президент Б. Раббані зробив ряд різких антирадянських і антиросійських заяв. Він стверджував, що саме ісламському Афганістану належала провідна роль у «розгромі наддержави і знищенні ракової пухлини комунізму» - СРСР. Росія ж, на його думку, будучи правонаступницею Радянського Союзу, результатом «мілітаристської агресивної політики якого були всі викликані війною руйнування і людські жертви в Афганістані», має виплатити репарації. В цей час у політичну боротьбу в Афганістані вступила нова сила - рух «Талібан». Рух «Талібан». Режим талібів Рух «Талібан» виник у середині 90-х років XX ст. як воєнізоване угруповання пуштунської молоді - випускників і учнів релігійних шкіл (медресе) в Пакистані, зокрема в Белуджистані і Північно-Західній прикордонній провінції. Пакистанські власті, спецслужби, ультрарелігійні партії та організації допомагали руху фінансами, зброєю, зв'язками, людьми. Рух розгортався під гаслами ісламу. Ним керували дві Ради: Велика шура (ЗО чол.) і Мала шура (6 чол.)- Його лідером був маулаві сеїд Мохаммад Омар Ахунд, пуштун-нурзай, 1962 р. народження, колишній польовий командир моджахедів. Першу бойову операцію таліби провели в жовтні 1994 p., встановивши свій контроль над трасою Чаман-Кандагар. У листопаді 1994 р. вони захопили найважливіший центр Південного Афганістану Кандагар і перетворили його в свою опорну базу. Далі вони зайняли провінції Гільменд, Урузган, Заболь, Газні і розгорнули наступ на Кабул. Пуштунське населення їх підтримувало. Багато польових командирів, які самі були муллами, не хотіли воювати з «семінаристами». Загони талібів рідко застосовували партизанську тактику, а вступали у відкритий бій з противником. У вересні 1996 р. вони оволоділи Кабулом, скинули режим моджахедів і почали наступ на північ. Проти них була організована Північна коаліція на чолі з військовим міністром ІДА А.Ш. Масудом. У серпні 1998 р. таліби розбили головні сили коаліції і взяли під свій контроль 90% території країни. А.Ш. Масуд утримував невеликі райони на північ від Кабула, долину Панджшир, провінцію Бадахшан. Військові успіхи талібів пояснювались їх організованістю, єдністю, а також потужною підтримкою з боку Пакистану, який надавав зброю і техніку, надсилав фахівців і бойовиків, що планували операції і часто безпосередньо керували ними. Таліби скористалися також суперництвом лідерів моджахедів, які не змогли перебороти свої амбіції і об'єднатися. Таліби прагнули створити ідеальну теократичну державу за канонами шаріату. Вони заперечували існування будь-яких інших законів, крім «вічних і незмінних законів Аллаха», і вважали, що кожен мусульманин мусить їх точно виконувати, а не намагатися удосконалити, доповнити чи змінити. З квітня 1996 р. в Кандагарі на зборах 1500 представників духівництва лідер талібів Мохаммад Омар Ахунд був оголошений «повелителем правовірних» (титул халіфа). 28 жовтня 1997 р. Рада руху талібів на підконтрольних територіях створила свою державу - Ісламський емірат Афганістан. Почалася тотальна ісламізація суспільства. Були сформовані центральні і місцеві органи управління. На провінційному і районному рівнях засновувались ісламські консультативні ради з 10-ти учених-богословів, які обирались населенням і мали стежити за діяльністю місцевої адміністрації. Судова система емірату включала військові та цивільні суди і Верховний суд, які вели процеси за законами шаріату в найко-ротші терміни. Так, прокурор мав вивчити справу протягом тижня, а суд - винести вирок упродовж місяця. Основні види покарання- «припинення», «стримування», «помста». Єдиною апеляційною інстанцією був сам глава держави М. Омар. За побутовими злочинами, в т.ч. вбивствами, вирок обговорювався з родичами потерпілого, щоб забезпечити можливість належних за шаріатом особистої помсти або особистого помилування. Зайнявши Кабул, таліби оголосили загальну амністію і обіцяли не вести репресій проти тих, хто служив попереднім режимам. Насправді ж проводились переслідування і вбивства цих людей без суду і слідства. Зокрема, був повішений талібами останній глава режиму НДПА Наджибулла, який не зміг покинути країну і в 1992-1996 pp. жив у місії ООН. Розпочалась чистка державних структур від службовців, які не «сприймали законів аллаха», а на їх місце приймались «благочестиві спеціалісти». В листопаді 1997 р. були звільнені з посад сотні чиновників і представників інтелігенції, в т.ч. 70% викладачів Кабульського університету. Наприкінці 1997 р. проводилась чистка армії, для чого засновувалась Надзвичайна комісія, яка мала оцінити моральний стан кожного військовослужбовця. їм заборонялось носити довге волосся, стрижки і зачіски західного зразка, курити, ухилятися від п'ятиразових молитов, займатися мародерством. Створювалась «поліція нагляду» за поведінкою населення і її відповідністю нормам ісламу, яка наділялась широкими каральними повноваженнями. Заборонялось розвішувати кольорові рекламні плакати і робити яскраві написи, прикрашати стіни зображеннями живих істот, «аморальними» закликами і репродукціями, мати в будинках прозорі скляні вікна, носити білі шкарпетки і т.д. Чоловіки-кравці не мали права обмірювати жінок. Фотографи могли робити знімки лише для документів. Постраждало немало осіб, які не зачиняли торгові заклади під час щоденних п'ятиразових молитов, занадто коротко підстригали бороди, грали в карти тощо. Не відповідали шаріату такі види розваг, як музика, кіно, танці, телебачення. Жінки мали жити під суворим домашнім наглядом і вступати в шлюб у 8 років. Жіноча освіта визнавалась шкідливою. Дівчаткам викладались не предмети, а обмежений перелік фактів і практичних навичок з біології, медицини, арифметики, правознавства, релігії тощо. Жорстоких переслідувань зазнавали немусульмани (індуси, сикхи). Один з указів вимагав від них негайно виселитися з житлових кварталів правовірних і носити жовту пов'язку, щоб їх можна було відрізнити від мусульман. Після штурму міста 'Мазарі-Шарифа, населеного, в основному, хазарейцями-шиїтами, •таліби вчинили криваву різню серед мирного населення, в результаті чого загинуло кілька тисяч чоловік. Тих, хто вцілів, 5<примупіували переходити в сунізм або сплатити податок для Ійемусульман. Таліби безжалісно знищили ряд видатних пам'ятників буддійської культури. Господарство Афганістану зруйноване багаторічною війною. Не працюють підприємства через відсутність сировини, електроенергії, кваліфікованої робочої сили. За оцінками ООН, в Афганістані заміновано 865 кв. км території. Вже знешкоджено 200 тис. мін і понад 710 тис. бомб і снарядів, які не вибухнули, величезна кількість боєприпасів ще залишається на полях і околицях населених пунктів. Різко скоротились площі під продовольчими і технічними культурами. В економічній політиці талібів на перший план висунулись невиробничі засоби отримання коштів. У 80-90-ті роки почали розширятись посіви опіумного маку, оскільки він не вимагав великих затрат праці і мав стійкий збут. Ця практика дістала підтримку талібів. За даними статистики ООН, наприкінці 90-х років в Афганістані вироблялось 3 200 т опіуму-сирцю, тобто 40% тієї кількості, яка надходила на світовий ринок. Його вартість до вивозу з Афганістану оцінювалась в 100 млн. дол. Податки з наркобізнесу - одне з основних і надійних джерел бюджетних надходжень талібів. Іноді з пропагандистською метою влада знищувала опіумні посіви і закривала кілька нарколабораторій. Для селян вирощувати інші культури, навіть рентабельні (мигдаль, абрикоси, картоплю, цибулю, бавовну), замість опіумного маку було невигідно. Натомість емірат ввозив продовольство. Так, у 1999 р. угоди на закупки великих партій пшениці таліби уклали з Австралією і Казахстаном. Казахстан продав їм 60 тис. т зерна за цінами, нижчими від ринкових. Таліби змогли укласти ряд міжнародних контрактів на розвідку корисних копалин і освоєння їх родовищ, будівництво доріг і ліній електропередач, але вони призупинені через санкції ООН. Ще одне джерело прибутків - контрабандна торгівля. Афганістан користується правом безмитної торгівлі через пакистанський порт Карачі відповідно до конвенції ООН 1950 р. як держава, що не має виходу до морів. Вантажі направлялись транзитом через пакистанську територію в запломбованих вагонах, а потім контрабандно з Афганістану ввозилися знову в Пакистан, Іран, держави Центральної Азії. За даними Всесвітнього банку, в 1998-1999 pp. контрабандна торгівля лише між ІЕА і Пакистаном оцінювалась в 2,5 млрд. дол. Ісламський Емірат Афганістан визнали Пакистан, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати. Іран проводив обережну політику, пропонуючи посередницькі послуги в переговорах між талібами і Північною коаліцією. Після трагічних подій у Ма~ зарі-Шарифі (1998), коли таліби по-звірячому вбили 9 іранських дипломатів і журналіста, Тегеран зайняв різку антиталібську позицію. Він заборонив афганську транзитну торгівлю і закрив порт Бендер-Аббас і прикордонний пост Ісламкали. Таліби визнали «незалежну Ічкерію» (Чечню) і запропонували створити на своїй території «чеченський уряд в еміграції», що викликало різку негативну реакцію Росії. 6 липня 1999 р. президент США Б. Клінтон підписав указ про введення економічних санкцій проти ІЕА за підтримку тероризму, наркоторгівлю, порушення прав людини, особливо жінок, знищення культурних цінностей. Такі ж санкції в грудні 1999 р. були введені Радою Безпеки ООН. Дозволялася діяльність міжнародних організацій у сфері освіти, медицини, в наданні продовольчої допомоги, в боротьбі зі стихійними лихами, в розмінуванні територій. Наприкінці 2001 р. режим талібів був скинутий у результаті антитерористичної операції, проведеної США, їх союзниками і Північною коаліцією. Створено тимчасовий перехідний уряд Афганістану на чолі з Хамидом Карзаєм. ДЕРЖАВИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-18; просмотров: 464; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.189.186.247 (0.014 с.) |