ТОП 10:

Вплив Першої світової війни на колони та напівколонії



' На початок новітнього часу переважна більшість афро-азіатських країн була колоніями або напівколо­ніями провідних імперіалістичних держав. Вони пе­ретворились в надійні джерела сировини, допоміжних матеріалів, напівфабрикатів, у сфери вигідного збуту промислових товарів, вкладення капіталів, використан­ня дешевої робочої сили. Володіння колоніями і зона­ми економічного впливу дозволяло імперіалістичним державам утримувати сильні позиції на світовому ринку. В Азії та Африці вони мали також значні стра­тегічні та геополітичні інтереси.

В 1914 р. колоніальні володіння Англії займали територію 33,5 млн. кв. км з населенням майже 400 млн. чол., Франції - 10,6 млн. кв. км з населен­ням 50 млн. чол., Німеччини - 3 млн. кв. км з насе­ленням 13,3 млн. чол. В кінці XIX - на поч. XX ст. на шлях колоніальних загарбань стали США і Японія, інтереси яких зіткнулися з інтересами «старих» коло­ніальних імперій. Імперіалістичні суперечності при­звели до Першої світової війни (1914-1918), в якій пе­ремогли держави Антанти.

Колонії і напівколонії були насильно втягнуті мет­рополіями у війну, змушені були захищати чужі для них інтереси. На територіях багатьох країн розгорну­лись бойові дії, що призвело до величезних матеріальних збитків. Мирне населення зазнавало безжалісного пограбу­вання з боку військ, властей, тимчасових правителів. Місцеві жителі примусово зганялись на будівництво доріг, військових об'єктів з надзвичайно важкими умовами праці. Колонії були перетворені в тилові бази воюючих метрополій, змушені були надавати їм сировину і навіть промислові товари. Чоловіче на­селення зазнавало примусової мобілізації, воювало на найбільш небезпечних ділянках фронтів.

Серйозно погіршилось становище широких верств населен­ня афро-азіатських країн, суттєво знизився їх і без того невисо­кий життєвий рівень. Ліни. на. продовольство, товари першої необхідності скрізь зростали. Багато товарів взагалі зникли з продажу внаслідок скорочення або припинення їх імпорту. Навіть у країнах, розташованих далеко від фронтів, порушились уста­лені економічні зв'язки, що спричинило дезорганізацію госпо­дарства. Населення страждало від голоду, епідемій тифу, іспанки та інших тяжких хвороб. Війна принесла народам Азії та Аф­рики розруху, масове зубожіння, економічні негаразди.

З іншого боку, війна сприяла розвитку ринкових відносин в колоніях і напівколоніях, бо послабила тиск Заходу на їх еконо­міку. Зайняті війною метрополії були змушені перевести свою промисловість на виконання військових замовлень. Скорочення ввозу товарів створило умови для зростання національного ка­піталізму і економічного зміцнення національної буржуазії, яка була зацікавлена і в отриманні політичних прав.

В роки війни мільйони людей змушені були залишити свої рідні місця, сотні тисяч брали участь у боях і навчилися володі­ти зброєю. їх рівень знань розширився, вони побачили світ, зро­зуміли сильні й слабкі сторони своїх поневолювачів-колоніза­торів і готові були боротися за свої інтереси.

Версальсько-Вашингтонська система. Переділ колоній і сфер впливу

Підсумки Першої світової війни підвела Паризька мирна конференція, яка відбувалася з деякими перервами з 18 січня 1919 р.по 21січня 1921 р. В її роботі взяли участь представни­ки 32 країн, але фактично всі найважливіші рішення з огляду на нове співвідношення сил на світовій арені приймали Англія, США, Франція та Італія. Були укладені мирні договори з пере­моженими державами - Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Бол­гарією, Туреччиною. Створювалась нова міжнародна організація - Ліга націй, яка мала сприяти розвитку співробітництва між народами і гарантувати їх безпеку. Під прикриттям Ліги націй і був проведений розподіл колоній Німеччини і володінь Османсь­кої імперії між державами-переможницями. Вводилася мандатна система на управління цими територіями, оскільки їх народи нібито не здатні самостійно керувати економікою і політич­ним життям. Мандати на управління поділялися на три кате­горії. До першої входили колишні турецькі території, визнан­ня незалежності яких допускалось після досягнення певного рівня розвитку. Держава, яка мала мандат на управління, сама визначала строк, коли підмандатні території могли претенду­вати на незалежність. Це стосувалося арабських країн. Англія отримала мандати на Ірак, Трансйорданію та Палестину, Фран­ція - на Сирію і Ліван. До другої категорії потрапили німецькі колонії в Центральній Африці - Того, Камерун. їм не було надано ніяких гарантій щодо одержання незалежності навіть у майбутньому. Третю категорію складали колонії Німеччини на Тихому океані і в Південно-Західній та Південно-Східній Аф­риці, які фактично перетворювались у володіння країн, що отримали мандати (Японія, Австралія, Нова Зеландія і Півден-но-Африканський Союз). Під контроль Японії передавалась ки­тайська провінція Шаньдун.

Мандатна система не лише підтверджувала право колоніза­торів на володіння чужими територіями, але й установлювала колективну відповідальність імперіалістичних держав за збере­ження колоніалізму.

Паризька мирна конференція не зняла цілком міжімпері-алістичних суперечностей і претензій. СІЛА і Японія вважали, що її рішення далеко не повністю враховували їх нову роль у міжнародних відносинах після Першої світової війни. Супер­ництво великих держав у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні тривало. Врегулювати конфлікти і спірні питання мала Вашин­гтонська конференція, яка працювала з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. В ній взяли участь СІЛА, Англія, Японія, Фран­ція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія і Китай.

Конференція зафіксувала нове співвідношення сил між імпе­ріалістичними державами на Далекому Сході. Були прийняті договори чотирьох, п'яти і дев'яти держав.

За «договором чотирьох» США, Англія, Франція і Японія погодились поважати право кожної з них на острівні володін­ня в районі Тихого океану і домовились про взаємні консуль­тації, якщо ці права будуть порушуватись якоюсь державою. Припинялась дія англо-японського союзу 1902 p., який зачі­пав інтереси США.

П'ять держав - СЛІА, Англія, Японія, Франція, Італія - укла­ли угоду про обмеження морських озброєнь. Встановлювалось співвідношення між лінійними флотами цих держав у пропорції 5:5:3:1,75:1,75. США, Британська імперія і Японія погодились зберегти статус-кво щодо укріплень і морських баз на Тихому океані. «Договір п'яти» означав першу перемогу США над Ан­глією в боротьбі за панування на морях.

Всі учасники конференції підписали «договір дев'яти» про Китай. Він проголошував принцип визнання суверенітету і те­риторіальної цілісності Китаю. Це була декларація, позбавлена практичного змісту, бо договір не відміняв системи нерівноправ­них угод з Китаєм. Водночас він зобов'язував всі нації дотриму­ватися принципу «рівних можливостей» у торгівлі й промис­ловій діяльності на всій території Китаю. Японія договір підпи­сала, але боротьбу за переважне і навіть монопольне право гра­бувати Китай не припинила.

Досягнуті у Вашингтоні угоди стали доповненням і розвит­ком угод, вироблених на Паризькій мирній конференції. Ними завершується створення версальсько-вашингтонської системи післявоєнного світу. Ця система тимчасово врегулювала супе­речності між головними капіталістичними державами, але не припинила подальшої боротьби між ними.

Таким чином, після Першої світової війни Англія і Фран­ція розширили свої колоніальні володіння, зберегли і зміцнили провідне становище в колоніальному світі. Збільшили свої ко­лоніальні здобутки США, Японія, Італія. Метрополії не збирали­ся добровільно відмовлятися від панування над афро-азіатськи-ми країнами, від тих вигод і переваг, які воно давало. Народи колоній і напівколоній пересвідчилися, що вони можуть здобути свободу, незалежність і самостійність лише ціною напруженої і безкомпромісної боротьби.







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.93.75.30 (0.009 с.)