Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Передумови незалежного розвиткуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Входження центральноазіатських народів до складу Російської імперії, а потім СРСР дало суперечливі наслідки. З одного боку, вони зробили помітний крок уперед у своєму економічному і культурному розвитку. Однак радянська система зневажливо ставилась до місцевої релігії, мови, культури, історії, традицій, бо в СРСР створювалась «нова історична спільність людей - радянський народ». Не визнавалось право на самовизначення і національну державність. У 20-30-х роках XX ст. технічне, технологічне і культурне відставання центральноазіатського регіону було величезним. На його прискорений розвиток із союзного бюджету виділялись значні інвестиції, в окремі періоди до 75% бюджетів союзних республік. Тут були побудовані тисячі підприємств чорної і кольорової металургії, хімкомбінати, машинобудівні заводи, ГЕС і ТЕЦ, розвідані і пущені в експлуатацію вугільні, нафтові і газові родовища, прокладені нафто- і газопроводи, залізниці і автошляхи. В 1927-1930 pp. була введена в дію Туркестансько-Сибірська залізниця, яка пройшла через пустельні райони і зв'язала їх зі світом; вона була однією з найбільш грандіозних будов тих часів. У Казахстані було споруджено понад 40 великих промислових підприємств, серед яких Риддерівський комбінат кольорової металургії, Чимкентський свинцевий комбінат, Актюбінський хімкомбінат. Карагандинський вугільний басейн став третьою вугільною базою СРСР. У першу чергу враховувались не національні, а загальносоюзні потреби. Металургійна і хімічна галузі розвивались у Казахстані, оскільки було вигідно будувати металургійні заводи, які виробляли продукцію для всього СРСР, ближче до родовищ вугілля і залізної руди, а заводи мінеральних добрив - поряд з покладами фосфоритів. У регіоні були створені підприємства високих технологій, таких як Ташкентський авіаційний завод (Узбекистан), алюмінієвий завод у Регарі (Таджикистан), електровакуумний завод у Майлі-Сат (Киргизстан) та ін. В Казахстані знаходився радянський космічний комплекс Байконур. Економіка СРСР являла собою єдиний народногосподарський комплекс, причому господарство всіх радянських республік, за винятком Росії, України, Білорусії і Азербайджану, було збитковим. Дефіцит покривався шляхом перерозподілу через центральний бюджет прибутків зазначених республік. У 80-х роках Казахстану надавалась дотація в розмірі 28% від його національного доходу, Узбекистану - 25%. На момент розпаду СРСР (1991) ВНП Казахстану оцінювався у 42,48 млрд. дол., Узбекистану - 29,3 млрд. дол., Туркменістану - 6,8 млрд. дол., Киргизстану - 7,13 млрд. дол., Таджикистану - 5,99 млрд. дол. (Росії - 479,78 млрд. дол.). На душу населення в Казахстані припадало 2 470 дол., Узбекистані -1 350 дол., Туркменістані - 1 700 дол., Киргизстані - 1 550 дол., Таджикистані - 1 050 дол. (Росії - 3 220 дол.). В умовах краху командно-адміністративної системи, припинення регулюючої діяльності центру, втрати дотацій, розриву господарських зв'язків у незалежних республіках почалося обвальне падіння виробництва, інфляція, зниження життєвого рівня. Постало завдання реформування економіки на ринкових засадах. У 1998 р. ВНП на душу населення становив: у Казахстані -1 330 дол., Узбекистані - 970 дол., Туркменістані - 920 дол., Киргизстані - 700 дол., Таджикистані -340 дол. (Росії - 2 680 дол.). Середньостатистичний працівник отримував зарплату в Казахстані - 105 дол., Росії - 96,4 дол., Білорусії - 70 дол., Україні - 46 дол. (1999). У радянські часи помітними були досягнення центральноазіатських народів у культурній і соціальній сфері. На 1917 р. грамотними були 1,6% узбеків, 0,7% туркменів, 0,6% киргизів, 0,5% таджиків. За підрахунками західних спеціалістів, щоб ліквідувати неписьменність серед чоловіків, потрібно було 180 років, серед жінок - 280 років. Це завдання, в основному, було виконане в міжвоєнний період. У регіоні, де до більшовицької революції не існувало жодного технікуму і вузу, створювалась система середньої спеціальної і вищої освіти. На кінець 30-х років тут працювало 325 технікумів, у яких навчалось 66,4 тис. студентів. Засновувались вищі навчальні заклади, кількість яких на кінець 80-х років перевищила 105. Десятки тисяч молодих людей на пільгових умовах направлялись у вузи Москви, Ленінграда, інших визнаних університетських центрів. За рівнем освіченості централь- воазіатські республіки набагато переважали сусідні Іран, Туреччину. Сформувалась національна інтелігенція. Були організовані національні Академії Наук. У всьому світі відомі досягнення науковців Інституту геологічних наук ім. К.І. Сатпаєва, Інституту ядерної фізики, Інституту фізики високих технологій (Казахстан), Інституту пустелі (Туркменістан). Науковим центром світового рівня стала Гіссарська обсерваторія (Таджикистан), де виникла своя астрономічна школа, що досліджувала метеорити і комети. До 1917 р. в Центральній Азії працювали три театри, в 1940 р. їх було вже 142. Вдалося перемогти туберкульоз, трахому, різні епідемії. Тривалість життя збільшилась із ЗО до 63-65 років. На центральноазіатські республіки поширювались всі ті негативні явища, що були типовими для СРСР в цілому: контроль держави над суспільством, відсутність демократичних свобод, переслідування на ідеологічному та релігійному ґрунті, сталінські репресії і т.д. Місцева партійно-адміністративна номенклатура, неухильно проводячи в життя політику центру, не забувала про власні інтереси. Нечуваного розмаху набули перекручення звітності, приписки з дозволу деяких лідерів республік (наприклад, «бавовняна справа» в Узбекистані періоду А. Адилова і Ш. Рашидова). Частина російськомовного населення зверхньо Ставилась до корінних народів регіону, не бажала сприймати їх мову і культуру, моральні цінності. Активно велась політика русифікації. Відмова від існуючого в дорадянські часи арабського шрифту і введення кирилиці розірвало історико-культурну традицію, ускладнило роботу з історичними документами, літературними творами. У вищій школі відбулося витіснення національних мов російською. Нею видавалися практично всі підручники і посібники, особливо в Казахстані і Киргизстані. За роки Радянської влади було кілька переселенських хвиль з Європейської частини СРСР в Центральну Азію. Робітники і спеціалісти приїздили в період індустріалізації та освоєння цілинних земель. Сюди насильно висилали розкуркулених «ворогів колгоспного ладу». Пізніше відбулися депортації німців, татар, турків-мес-хетинців та ін. На момент розпаду СРСР в центральноазіатських республіках проживало 8,5 млн. російськомовного населення. Воно зосереджувалось, як правило, в містах і промислових зонах. В Тур-кменістані 8% російськомовних робітників і інженерно-технічного персоналу, що працювали в нафтогазовому комплексі, давали 80% щорічного доходу. Працівники, зайняті у золотовидобувній галузі Узбекистану, давали 50-70 т золота на рік. Тривалий час республікам нав'язувались надмірні державні замовлення на вирощування бавовни на шкоду інших продовольчих культур. Часто порушувались екологічні стандарти, що призвело до засоленості значних територій. Для всіх центральноазіатських республік типова перенаселеність землеробських районів на фоні високого демографічного приросту. В Північному Таджикистані розмір поливних площ на душу населення зменшився з 0,25 га в 1940 р. до 0,11 га на початку 90-х років. У 1990 р. частка працездатних безробітних чоловіків у регіоні складала 26-30%, або ж в Узбекистані -1,6 млн. чол., Казахстані - 1 млн. чол., Таджикистані - 440 тис. чол., Киргизстані - 320 тис. чол., Туркменістані - 230 тис. чол. Частка жінок, особливо корінних національностей, зайнятих у суспільному виробництві, не перевищувала 30%, бо традиційне суспільство негативно ставилось до роботи жінок поза домівкою. Між трьома республіками - Узбекистаном, Таджикистаном і Киргизстаном - була розділена територія родючої Ферганської долини, де катастрофічно не вистачало землі і води. Безробіття, низький рівень життя викликали соціальну й етнічну напруженість, прагнення вирішити складні проблеми за рахунок некорінних народів. У 1989 р. відбулися погроми турків- месхетинців у Ферганській долині, в 1990 р. - жорстокі киргизько-узбецькі зіткнення в Оші. Зростали антиросійські настрої. Російськомовна община сприйняла як дискримінаційний захід введення національних державних мов у діловодство, освіту, науку, що призвело до її витіснення з управлінських структур, високооплачуваних посад. Молодь, не знаючи місцевих мов, не могла навчатися у вузах; значно звузилось російськомовне культурне середовище. Наростало недоброзичливе ставлення до російськомовного населення на побутовому рівні. Ці причини спонукали велику частку росіян і російськомовних до виїзду. На 1 січня 1995 р. держави Центральної Азії залишило 915,3 тис. чол. Національна еліта вважала, що після завоювання незалежності в їх країні встановляться демократія і ефективний економічний лад. Однак там одразу ж розгорнулась боротьба за розподіл влади і власності. Гостро проявились кланово-етнічні суперечності, в т.ч. і в розстановці сил у владних структурах. Протягом радянського періоду цей фактор існував, але його наявність замовчувалась. Правлячі угруповання піклувались перш за все про свої регіони. В боротьбу за владу, крім партійно-адміністративного апарату, включились лідери кланів і блоків, інтелігенція, мусульманське духівництво. Казахстан 25 жовтня 1990 р. Верховна Рада Казахської РСР проголосила суверенітет республіки. На всенародних виборах 1 грудня 1991 р. єдиний кандидат Н. Назарбаєв отримав 99,88% голосів і був обраний президентом. Агентство Рейтер запропонувало внести цей результат у книгу рекордів Гіннеса. 16 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла закон «Про державну незалежність Республіки Казахстан». Політичне керівництво Казахстану відмовилось від однопартійної системи. Виникло близько ЗО партій і 400 громадських організацій, які виражали інтереси різних груп населення і претендували на представництво у владних структурах. Пропрези-дентською була Партія народної єдності Казахстану. її підтримували Демократична партія, Селянська спілка, Народно-кооперативна партія, Спілка молоді. Найбільш радикальні праві партії виступали за депортацію некорінного населення і побудову мо-ноказахської держави. Ісламська партія «Алаш» («Червоний вовк») висунула лозунги «іслам - тюркизм - демократія». Партія «Жолтоксан» («Грудень») взяла таку назву в пам'ять про грудневі події 1986 р. в Алма-Аті і пропагувала ідею про ісламську основу казахської державності. Було зареєстровано кілька політико-культурних об'єднань некорінних народностей. Росіяни створили організації «Російська община», «Лад», організації семиріченського, уральського, північноказахського козацтва. Виникло уйгурське об'єднання «Східний Туркестан». Хоча казахи відносно нерелігійний народ, посилилась роль ісламу в суспільстві. В 1991-1992 pp. було побудовано і відрес-тавровано 130 мечетей. Створювались Духовне управління мусульман Казахстану та Ісламський інститут. При мечетях відкривалися дворічні курси з вивчення основ мусульманської релігії. Національні суперечності проявлялись у кількох напрямках. Зберігався неофіційний племінно-територіальний поділ країни. Район Семиріччя в Південному Казахстані був місцем розселення Старшого жузу (орди), з якого протягом радянського періоду виходила більшість національної номенклатури, зокрема й багаторічний перший секретар ЦК компартії Казахстану Д. Кунаєв. Середній жуз займав степову частину Центрального Казахстану, до межі річок Сирдар'я, Ішим, Тобол. У західних районах Казахстану проживав Молодший жуз. У різних частинах країни почалась дискримінація представників некорінних жузів. Лідери Середнього і Молодшого жузів боялися бути відстороненими від влади. Існував і інший аспект міжказахських суперечностей - між російськомовними казахами, що не знали рідної мови (національна інтелігенція, населення міст), і сільським казахомовним населенням. 47,7% казахів на 1990 р. не володіли рідною мовою. Насильницькі дії спрямовувались проти таких меншин, як чеченці, турки-месхетинці. У Північному Казахстані проживало численне російське і російськомовне населення. Воно займало в промисловості 75% робочих місць і давало 2/3 ВНП країни. Етнічна конфронтація, вороже ставлення викликали його масовий від'їзд, що спричинило дестабілізацію виробництва. У нову конституцію Казахстану внесено положення про російську мову як мову міжнаціонального спілкування. Напружена ситуація склалася на південних кордонах Казахстану - в суміжному Сіньцзяно-Уйгурському районі КНР, де проживало близько 1 млн. казахів і 7,2 млн. уйгурів. Уряд КНР проводив лінію на розселення вздовж кордону китайців. Казахське Семиріччя було назване «тимчасово незаселеними територіями». Китайський посол у Казахстані припускав, що його країна «готова і збирається уточнювати кордони». В 1994 р. столиця Казахстану була перенесена з Алмати в Акмолу (Астану). В 1993 р. президент Н. Назарбаєв розпустив парламент, перед цим отримавши від нього додаткові повноваження: призначати кабінет міністрів, голову Нацбанку, генерального прокурора, склад судів, проводити референдуми і вводити надзвичайний стан. Була прийнята нова конституція держави (1995). Створювався двопалатний парламент із Сенату (47 депутатів) і Мажалісу (67 депутатів). У результаті референдуму 1995 р. термін повноважень президента Н. Назарбаєва був продовжений до 2000 р. В жовтні 1998 р. парламент виступив з ініціативою обирати главу держави не на 5, а на 7 років і провести дострокові вибори. На багатопартійних виборах у січні 1999 р. Н. Назарбаєв залишив далеко позаду своїх суперників і знову здобув перемогу. Наступні президентські вибори в Казахстані відбудуться у 2005 р. Близькі родичі глави держави займають високі посади у владних структурах і бізнесі. Неофіційним наступником Н. Назарбаєва на посаді президента вважається його зять, Р. Алієв, нині заступник голови Комітету національної безпеки, генерал, доктор наук. Найбільший інформаційний холдинг «Хабар» очолює його дочка Д. Назарбаєва-Алієва. Інший зять, Т. Кулібаєв, є директором компанії «Казахтрансойл», а племінник К. Назарбаєв - віце-президентом фірми «Казахойл». В економіці перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відносин викликав спад виробництва і серйозну кризу. Розроблений план комплексного розвитку і раціонального освоєння мінерально-сировинних ресурсів. Гірничовидобувна промисловість визнана базовою для виведення господарства з кризового стану. В жовтні 1997 р. була оприлюднена програма «Стратегія розвитку Казахстану на період до 2030 p.». На даний час було приватизовано 75% малих і середніх підприємств та 93% сільськогосподарських підприємств. Визнано доцільним передати великі підприємства сировинного, паливно-енергетичного комплексу в трастове управління зарубіжним компаніям. На 1998 p. виникло 1388 підприємств з іноземними інвесторами. У створенні змішаних виробництв узяли участь ділові кола 81 країни, в т.ч. Росії, Бельгії, Великобританії, Канади, Туреччини та ін. Планується створення кількох вільних економічних зон. Підписані угоди з іноземними компаніями на 40 млрд. дол., які будуть вкладені в нафтовидобувну галузь протягом 40 років. Американська компанія «Шеврон» спільно з національними структурами веде видобуток і переробку нафти Тенгизького і Корольовського родовищ у Західному Казахстані, французька компанія «Ельф-Акітен» займається розвідкою і бурінням нафтових свердловин у Темір-Актюбинській області. Створюється Каспійський трубопровідний консорціум за участю компаній «Лукойл», «Роснафта», «Транснафта» (Росія), «Шеврон», «Мобіл ойл» (США), «Аджин» (Італія), «Бритіш газ» (Великобританія). Фінансову допомогу і кредити для проведення економічних реформ Казахстану надали США, Японія, ФРН, Оман, Франція, Великобританія, Австрія, Китай, Індія, Пакистан та ін. На середину 1998 р. сума зовнішнього боргу Казахстану становила 3,6 млрд. дол. Проведені заходи дають позитивні результати. Узбекистан 20 червня 1990 р. Верховна Рада Узбецької РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. 31 серпня 1991 р. вищий законодавчий орган республіки заявив про її державну незалежність і створення суверенної держави - Республіки Узбекистан. Референдум у грудні 1991 р. підтвердив це рішення. Формування нової політичної системи відбувалось в обстановці боротьби за владу кількох кланових угруповань (джизаксько-го, наманганського, самаркандського, ташкентського) і опозиційних об'єднань. На президентських виборах 29 грудня 1991 р. перемогу здобув представник самаркандського клану І. Кари-мов. В 1992 р. набрала чинності конституція Республіки Узбекистан. Законодавчу владу здійснює однопалатний Олій Мажліс із 250 депутатів, який обирається на 5 років. Президент одночасно є і главою держави, і главою кабінету міністрів. Провідною партією стала Народно-демократична партія Узбекистану, яка виникла на базі комуністичної і керується «принципово новою ідеологією і політикою». її очолює президент І. Каримов. У перші роки незалежності розгорнули діяльність такі політичні партії та об'єднання, як «Ватан тар-ракієті» («Прогрес батьківщини»), «Адолат» («Справедливість»), «Міллій Тикланіш» («Національне відродження»), «Халк бир-личи» («Народна єдність») та ін. Товариство «Бирлик» («Єдність») виступало за економічну незалежність від Росії, створення спільної тюркської держави Туран, повернення до арабської писемності, створення конфедерації мусульманських держав Центральної Азії. Від нього відділилась ліворадикальна організація «Ерк» («Воля»). Взаємовідносини влади з опозицією розвивались за крилатою фразою президента І. Каримова: «В нашій державі може бути або демократія, або порядок». Опозиційні партії переслідувались. Деякі з них заборонені, інші перейшли на пропрезидентські позиції. Демократичні свободи обмежені, існує цензура. Визнавались цінності ісламу на державному рівні. Президент під час інаугурації склав присягу на Корані. Він сам і його найближче оточення здійснили хадж у Мекку. Проте були припинені спроби духівництва втручатись у політичні процеси, поставлені під контроль впливові мусульманські діячі. Зокрема, був усунутий з посади глава Духовного управління мусульман Узбекистану муфтій Мухаммед-Содик Мухаммед-Юсеф (1993), який живе в еміграції в Саудівській Аравії. Режим дав рішучу відсіч бажаючим рекомендувати Узбекистану ліберальну модель розвитку західного зразка. Активно пропагуються національні пріоритети і цінності. «Узбекистан, що дав людству Улугбека, Навої і Біруні, поширював світло цивілізації тоді, коли європейці ходили в шкурах, повинен зайняти одне з провідних місць у світі», - заявив президент І. Каримов. Символом нації оголошений «великий предок», завойовник Ти-мур (Тамерлан). Йому споруджений кінний монумент на місці пам'ятника К. Марксу в Ташкенті. Про діяльність Тимура розповідають музей і фільм. Цитати з його «Уложень» мають засвоюватися політиками, наприклад, ідея про те, що той, хто заволодів думками людей, панує над світом. З ініціативи президента І. Каримова був реабілітований мафіозний діяч радянських часів А. Адилов. Політична амністія була надана й радянському керівникові Узбекистану Ш. Рашидову. Його іменем тепер названа колишня площа В. Леніна в Ташкенті, йому зведений пам'ятник у Джизаку. Склався режим особистої влади президента І. Каримова. На референдумі 1995 р. термін його повноважень продовжений без виборів до 2000 р. Незважаючи на авторитарні методи управління, І. Каримов нагороджений американською медаллю «За визначну роль у встановленні співробітництва і за прагнення до свободи». Після територіального розмежування 1924 р. по всьому периметру кордонів Узбекистану в сусідніх республіках залишились великі узбецькі общини, що проживали компактно. Вони активно втручаються в сучасні процеси в центральноазіатських державах, у т.ч. і дестабілізаційні. Таджицькі узбеки сприяли перемозі на президентських виборах у цій країні Р. Набієва (1991), а потім допомагали ходжентсько-кулябському угрупованню (1992). Бійці таджицького Народного фронту - етнічні узбеки -готувались до штурму Душанбе в узбецькому м. Термез. Узбецька авіація бомбардувала села Кафарнихону, Рамитської ущелини, Каратегину, Гірського Бадахшану в Таджикистані. 600 тис. узбеків проживає в Ошській області Киргизстану, що становить 15% населення цієї держави. Тут відбувалися криваві сутички між узбеками і киргизами на етнічному і соціальному ґрунті. Ряд угруповань киргизьких узбеків неодноразово висували вимоги про приєднання до Узбекистану. На 1998 р. в Узбекистані проживало 71,4% узбеків, 8,3% росіян, 4,7% таджиків, 4,1% казахів, 2,4% татар, 2,1% каракалпаків, а також українці, киргизи, корейці, туркмени, турки та інші народи. Стосовно некорінних народів проводилась політика зниження їх суспільного статусу в «м'якому варіанті» (витіснення з керівних посад, відсутність перспектив у кар'єрі, нерівні умови отримання освіти і роботи, обмеження зв'язків з історичною батьківщиною, побутові конфлікти). З 1992 р. розпочався процес еміграції національних меншин. Євреї і греки масово виїхали в Ізраїль і Грецію, США, Західну Європу. Росіяни, українці, татари та інші неузбеки переселяються переважно в Росію. Узбекистан втратив велику кількість висококваліфікованих робітників і спеціалістів. У радянські часи економіка Узбекистану залежала від дотацій із союзного бюджету і була прив'язана до господарства Росії та інших республік. Негативні наслідки від розриву економічних зв'язків були меншими, ніж в інших регіонах колишнього СРСР. Спад виробництва тривав до кінця 1995 p., потім почалася поступова стабілізація і піднесення. Цього вдалося досягти шляхом розширення сільськогосподарського сектора, зростання видобутку нафти і газу, переорієнтації експорту на зовнішні ринки. На даний період в Узбекистані виявлено понад 2 700 родовищ 100 видів корисних копалин. Його загальний мінерально-сировинний потенціал оцінений зарубіжними експертами в 3,3 трлн. дол. За видобутком природного газу він займає третє місце в СНД (45-50 млрд. куб. м на рік при власній потребі в 38-40 млрд. куб. м) і входить у десятку найбільших газо-видобувних країн світу. Узбекистан має понад 160 нафтових родовищ. Запаси вугілля в 2 млрд. т зосереджені на Ангренському і Шаргунському родовищах. За рівнем загального виробництва золота, в т.ч. і найвищої проби, Узбекистан займає сьоме місце у світі, за запасами - четверте. Відкрито 38 покладів цього дорогоцінного металу. Країна постачає на експорт уранові руди, за обсягом продажу урану поступається лише Австралії та Канаді. Значними є запаси руд міді, молібдену, свинцю, цинку, вольфраму, літію тощо. їх видобуток здійснюється відкритим способом, що забезпечує високу рентабельність робіт. Ще одним джерелом валютних надходжень є експорт бавовни, за виробництвом якої Узбекистан перебуває на четвертому місці у світі. Метою господарських реформ оголошене створення ринкової соціально орієнтованої економіки. Вони проводяться на основі 5 принципів, сформульованих президентом І. Каримовим. Це деідеологізація економіки; пріоритет економіки над політикою; провідна роль держави як організатора і гаранта перетворень; верховенство закону; соціальна спрямованість; поступовий характер реформ, перехід до ринкових відносин без соціальних потрясінь. За роки структурної перебудови акціоновано 80 тис. державних господарських об'єктів. Приватні підприємства виробляють 50% усієї продукції, в т.ч. в промисловості - 45%, у сільському господарстві - 97%. 22 тис. малих підприємств дають 20% ВНП Узбекистану. Держава зберегла контрольні пакети акцій об'єктів енергетики, паливної і гірничовидобувної галузей, чорної металургії, тобто тих секторів економіки, які дають валютні надходження. Створено 300 спільних підприємств з іноземним капіталом із 70 країн. Інвестиції вклали ділові партнери з СІЛА, Німеччини, Франції, Японії, Туреччини, Південної Кореї, Індонезії та ін. Валютну підтримку надали міжнародні фінансові організації. Так, багатостороннє агентство з гарантування інвестицій виділило на узбецькі проекти 172 млн. дол. Агентство є гарантом компанії «Зараф-шан-Н'юмонт» (за участю СІЛА) по видобутку золота. Європейський банк реконструкції і розвитку виділив 536 млн. дол. для фінансування обробної і газовидобувної галузей та зв'язку. Таджикистан Державний суверенітет Таджицької РСР проголошений її Верховною Радою 24 серпня 1991 р. 9 вересня 1991 р. був прийнятий закон про створення незалежної держави Таджикистану. В республіці розгорнулася боротьба за владу на клановій і регіональній основі. Географічно Таджикистан поділяється на північну і південну зону, які в давнину і в середні віки входили до держав з різним рівнем розвитку і різними господарськими системами. Відмінності в заняттях, способі життя, самоідентифікації, традиціях, психології населення збереглися до наших днів. У радянські часи республікою управляли представники Півночі (Ходжент), при цьому інтереси Півдня часто не враховувалися. Існувало п'ять великих кланів (ходжентський, каратегинський, кулябський, гіссарський, памірський). Склалася навіть певна кланова спеціалізація: ходженці були чиновниками, кулябці йшли служити в армію і міліцію, каратехинці займались підприємництвом. Памірці умовно вважали себе таджиками, бо вони розмовляли іншою мовою зі східно-іранської групи, належали до шиїтської секти ісмаїлітів і мали відмінний від таджиків побут. Адміністративно вони були виділені в Гірсько-Бадахшанську автономну область. В 1990-1991 pp. почали формуватися опозиційні сили різних напрямків. Інтелігенція створила рухи «Растохез» («Відродження»), «Лалі Бадахшан» («Скарб Бадахшана»), а також разом з частиною радянської номенклатури Демократичну партію Таджикистану. Ісламське духівництво організувало Ісламську партію відродження Таджикистану. Після проголошення незалежності боротьба за владу перейшла у відкриту форму. Президент Таджикистану К. Макхамов, який підтримав учасників серпневого путчу в Москві (1991), був змушений піти у відставку. На багатопартійних виборах 24 листопада 1991 р. переміг кандидат бюрократії Р. Набієв, який виявився слабким і нерішучим політиком. Клани створили два блоки: ходжентсь-ко-кулябсько-гіссарський (Народний фронт) і каратегіно-памір-ський. З травня по грудень 1992 р. точилися бої між урядовими силами і бойовиками опозиції. Опозиція захопила Душанбе і примусила Р. Набієва створити «уряд національного примирення», в якому зайняла третину місць. Активну роль у конфронтації відіграла узбецька національна меншина. В ході боїв висунувся один з польових командирів Е. Рахмонов, у минулому продавець сільмагу і директор радгоспу. Кулябське угруповання визволило Душанбе. В травні 1993 р. в Москві був підписаний договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Таджикистаном і Росією. Визнавалась необхідність російської військової присутності в країні у вигляді частин регулярної армії і федеральної прикордонної служби. Створювались колективні миротворчі сили СНД, які на 90% складалися з російських військовослужбовців, а також підрозділів армій Узбекистану, Киргизстану і Казахстану. В Таджикистан прибули миротворчі місії ООН і ОБСЄ. Для надання гуманітарної допомоги біженцям, кількість яких перевищила 1 млн. чол. (20% населення), розгорнула діяльність місія Міжнародного Червоного Хреста. Опозиція була витіснена в Афганістан, туди ж втекли тисячі біженців. Ісламісти консолідували свої сили і створили Об'єднану таджицьку опозицію на чолі з Саїдом Абдулло Нурі. До цього угруповання ввійшли Рух ісламського відродження Таджикистану, Ісламська партія відродження Таджикистану, Демократична партія Таджикистану, об'єднання «Растохез» і «Лалі Бадахшан». їй надали військову і фінансову допомогу Афганістан, Іран, Пакистан, Саудівська Аравія, міжнародні ісламські фундамен-талістські організації. Для підготовки бойовиків в Афганістані використовувалось ЗО центрів, у містах Кундуз, Файзабад і Ту-лукан розмістилось командування опозиційних сил. Був створений «уряд у вигнанні» на чолі з С.А. Нурі. Влітку 1994 р. в Таджикистані був опублікований проект нової конституції, а наприкінці року відбувся референдум та вибори президента, яким став Е. Рахмонов, представник кулябсь-кого клану. Бойові дії тривали з перемінним успіхом. Затягування міжтаджицького конфлікту і його інтернаціоналізація не принесли перемоги жодній зі сторін, і вони пішли на політичне врегулювання. 24 грудня 1996 р. в Москві Е. Рахмонов, С.А. Нурі і спеціальний представник Генерального секретаря ООН Г.Д. Меррем підписали політичну угоду. Об'єднана таджицька опозиція визнала існуючий політичний і державний лад Таджикистану і статус Е. Рахмонова як президента. Створювалась Комісія національного примирення. 27 червня 1997 р-. сторони підписали спільний договір про встановлення миру і національної згоди в Таджикистані. Свої підписи на ньому поставили і глави країн-спостерігачів - Ірану, Казахстану, Киргизстану, Пакистану, Узбекистану, Туркменістану, Афганістану і Росії, представники ООН, ОБСЄ, Організації Ісламська конференція. 14 липня 1997 р. президент Е. Рахмонов і лідер опозиції Саїд Абдулло Нурі оприлюднили акт про взаємне прощення. Всі військовополонені і ув'язнені звільнялись з-під варти. Внаслідок громадянської війни господарство Таджикистану зруйноване. Збитки оцінюються в 7 млрд. дол. Основну допомогу у відновленні економіки взяла на себе Росія: відповідно до угоди про економічне співробітництво на 1996-2000 pp. вона сприяла у завершенні будівництва Рогунської ГЕС і забезпеченні 12 найбільших промислових підприємств обладнанням і спеціалістами. Таджикистан має поставляти Росії бавовну - волокно, заготовки алюмінію, свинцево-срібний і сурм'яно-ртутний концентрат. МВФ взяв на себе фінансування трирічної програми уряду по відбудові і реформуванню господарства (1998-2001). Туркменістан 22 серпня 1990 р. депутати Верховної Ради Туркменської РСР прийняли декларацію про державний суверенітет. 27 жовтня 1991 р. 94% населення на загальнонародному референдумі підтвердили вибір самостійного шляху розвитку. Конституція 1992 р. визначила Туркменістан як демократичну, правову, світську республіку з президентською формою правління. Вищим представницьким органом є Народна Рада, до складу якої входять президент, депутати парламенту, голови Верховного і Вищого господарського судів, Генеральний прокурор, члени уряду, глави адміністрацій. Вона розглядає подання і приймає рішення про внесення поправок до конституції, проведення референдумів, про вироблення основних напрямків розвитку країни, ратифікацію і денонсацію міжнародних договорів та ін. Рішення Народної Ради проводяться в життя президентом, парламентом, державними органами. Президент обирається на 5 років. 21 червня 1992 р. відбулися позачергові президентські вибори, на яких на пост глави держави обраний С. Ніязов. У січні 1994 р. його повноваження були продовжені на черговий п'ятирічний термін без виборів. Туркменський режим має авторитарний характер, проте вважається «національною демократією». С. Ніязов здобув почесне звання Туркменбаші - батько туркменів. Офіційна пропаганда звеличує і вихваляє дії президента. Лише в столиці йому встановлено 420 пам'ятників і бюстів, в т.ч. гігантська позолочена статуя, що обертається за ходом сонця в центрі Ашгабата. В грудні 1999 р. спільне засідання Народної Ради, парламенту, Ради старійшин і національного руху «Відродження» надало С. Ніязову довічний статус президента. В Туркменістані існує однопартійна система. Єдиною і правлячою є Демократична партія Туркменістану, політраду якої очолює президент С. Ніязов. Вона створена на базі комуністичної партії, розпущеної в грудні 1991 р. Членство в реформованій партії відновили 80 тис. чол. із 120 тис. Опозиція, навіть ісламська, практично відсутня. В Туркменістані не було етнічних конфліктів. І на офіційному, і на побутовому рівні ставлення до російськомовного населення та інших національних меншин залишилось лояльним. У країні проживають 72% туркменів, 9,5% росіян, 9% узбеків, 2,5% казахів, представники інших народів. У 1991 р. Ашгабат востаннє отримав дотацію з Москви в розмірі 22% республіканського бюджету. У 80-х роках республіка одержувала за 1 000 куб. м природного газу 6 коп., нині на туркменському кордоні ця кількість газу коштує 38-42 дол. Керівництво суверенного Туркменістану обрало шлях еволюційного економічного розвитку, плавний перехід до ринкових відносин без шокових потрясінь і загострення соціальної напруженості. Країна володіє багатющими покладами нафти і газу, родовищами сірки, кам'яних і калійних солей, кольорових і рідкоземельних металів. Великі можливості має сільське господарство. Економічному зростанню заважають слаборозвинута інфраструктура, невелика чисельність населення, обмеженість земельних і водних ресурсів. Негативним фактором були неплатежі за відпущену продукцію. В 1995 р. борги за поставлений природний газ перевищили 3 млрд. дол. їх мали всі держави СНД, за винятком Білорусі, а найбільшими боржниками були Україна і Грузія. В загальному обсягу торгівлі Туркменістану частка Росії впала з 90% до 6%, а її борг становив 92 млн. дол. і 20 млн. індійських рупій. Продаючи продукції на суму 2,5 тис. дол. на душу населення, держава отримувала грошима лише 40-50 дол., а решта або взагалі не сплачувалась, або надходила у вигляді не завжди потрібних товарів. Існувала гостра продовольча криза. В середині 90-х років об'єктивно багатий Турк-меністан мусив підтримувати рівень свого населення через карткову систему розподілу продуктів харчування і державні субсидії. На картку в місяць можна було купити за цінами, в 50 разів нижчими від ринкових, 8 кг рису, 2 кг м'яса, 1 кг цукру, по 400 г олії і вершкового масла. Жителі Туркменістану не платили за житло, електроенергію, газ, воду. Керівництво держави розробило ряд програм («10 років стабільності», «Рідне село», «Зерно» та ін.) щодо модернізації економіки. Перетворення мають дати комплексне використання і переробку мінеральної сировини, розвиток ряду галузей промисловості, подолання моноукладності, самозабезпечення продовольством. В 1992-1995 pp. було збудовано і знаходилось у стадії завершення 320 об'єктів загальною вартістю близько 3,5 млрд. дол. На 1996-2002 pp. планується із залученням іноземних інвестицій спорудити ще 80 об'єктів, серед яких газо- і нафтопроводи, газохімічні комплекси, лінії електропередач, металургійні підприємства, алюмінієвий комплекс, лінії зв'язку. Створено сім великих економічних зон. На світовому ринку користуються попитом туркменські бавовна-волокно, килими ручної роботи, каракулеві смушки, кокони натурального шовку, солодовий корінь і його екстракт. Національною гордістю туркменів є коні ахалтекінської породи. 75% експорту становлять енергоносії, 12-13% - шкірсировина, вовна і кокони. Найбільшими торговими партнерами Туркменістану є Україна (28,2%) і Туреччина (10,3%). В 1996 р. закінчилось будівництво туркменсько-іранської залізниці Теджен-Сарахс-Мешхед довжиною 320 км., в т.ч. по туркменській території 132 км, яка пролягла через важкодоступні пустельні й гірські райони і забезпечила вихід до Перської затоки і порту Бендер-Аббас. Дві держави витратили на її спорудження 284 млн. дол. Іранській стороні довелося подолати гірський масив і побудувати 437 мостів. Інвестиції в економіку Туркменістану зробили Туреччина, Іран, Німеччина,.Італія, інші держави. За допомогою міжнародних фінансових організацій розробляються проекти газопроводів Туркменістан - Туреччина - Європа, Туркменістан -Афганістан - Пакистан, Туркменістан - Китай - Японія, нафтопровід Туркменістан - Іран. Киргизстан Декларація про державний суверенітет Киргизької РСР була прийнята Верховною Радою республіки 15 грудня 1990 p., a 31 серпня 1991 р. Киргизстан здобув незалежність. За конституцією 1993 р. його вищим законодавчим органом є Верховна Рада, яка складається із Законодав
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-18; просмотров: 323; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.126.241 (0.019 с.) |