ТОП 10:

Економічне й політичне становище Ірану після Другої світової війни



^ Напередодні Другої світової війни великі держави відводи­ли Ірану важливе місце у своїх геополітичних планах. Фашис­тська Німеччина розглядала його як плацдарм для експансії на Близькому і Середньому Сході, Радянський Союз і Англія праг­нули цьому запобігти. В серпні 1941 p. CPCP, спираючись на статтю 6 радянсько-іранського договору 1921 p., ввів свої війська в Північний Іран. Одночасно Англія окупувала іранський південь. Реза-шах Пехлеві відрікся від престолу і виїхав з країни. Його син Мохаммед Реза-шах Пехлеві підписав угоду з СРСР і Вели­кобританією, за якою великі держави могли використовувати територію Ірану у своїх цілях. Англія скористалась нею для захисту нафтопромислів Південного Ірану та Іраку. По транс-іранській залізниці був налагоджений транзит військових ван­тажів з портів Перської затоки в СРСР.

Іран фактично перетворився в протекторат Радянського Со­юзу й Англії, які прагнули закріпити свої здобутки і готували відповідну опору. СРСР у своїй зоні окупації спровокував анти­урядовий рух азербайджанців і курдів. Англія підтримала сепа­ратистські арабські організації, які виступали за відділення від Ірану і створення незалежної держави Хузістан. Після виведен­ня радянських військ у 1946 р. центральний уряд придушив ці виступи силою зброї.

В кінці 40-х - на початку 50-х pp. розгорнулось суперниц­тво Англії і СІЛА за контроль над іранською нафтою і ринком. їх безцеремонне втручання у внутрішні справи країни викликало

обурення патріотично настроєних верств населення, які вважа­ли, що лише захист національних інтересів і опора на власні сили виведе Іран із затяжної економічної та політичної кризи. Був створений Національний фронт, який очолив відомий юрист Мохаммед Моссадик. У 1951 р. меджліс прийняв закон про на­ціоналізацію нафтопромислів і ліквідацію Англо-іранської на­фтової компанії. М. Моссадик очолив уряд і почав проводити закон у життя. Обурені Англія і США об'єднали свої зусилля і подали на Іран скаргу в Гаазький міжнародний суд. Англія та­кож добилася обговорення дій Ірану в Раді Безпеки ООН. Обидві міжнародні організації визнали правомірність рішення меджлі­су. Тоді Англія з метою тиску на шаха і його оточення розірвала з Іраном дипломатичні відносини.

Патріотичні сили Ірану здобули перемогу, захищаючи еко­номічну незалежність країни. Проте прихильники тісного співробітництва з Заходом, сильної авторитарної влади на чолі з шахом були незадоволені успіхами Національного фронту, зростанням особистої популярності М. Моссадика. їх опо­рою стала армія. В 1953 р. в Ірані стався державний перево­рот, який здійснили військові. Керівник перевороту генерал Захеді сформував уряд. Почалися переговори з Англією і США з питання про нафту, в ході яких сторони пішли на взаємні поступки. Створювався Міжнародний консорціум для управ­ління нафтовим господарством Ірану (1954) з восьми захід­них компаній, яким на 25 років надавалось право видобутку і переробки нафти. Іран отримував 50% від прибутків кон­сорціуму. Провідну роль у ньому продовжувала відігравати Англо-іранська компанія, якій належало 40% акцій. Концесії на розробку нафтових родовищ отримали американські, італійські, канадські компанії. Консорціум, збагачуючи західні держави, відіграв позитивну роль в індустріалізації Ірану, за­лучивши в його економіку інвестиції багатьох країн.

У 50-х роках Іран почав проводити політику «відкритих дверей» для іноземного капіталу, не завжди враховуючи інтере­си національної буржуазії. У країні діяло близько 1 000 інозем­них фірм. Національна промисловість розвивалась під контролем держави за рахунок закордонних позик і кредитів. На внутріш­ньому ринку панувало засилля іноземних товарів, імпорт у п'ять разів перевищував експорт. Помітно погіршилось становище народних мас. На початку 60-х pp. національний доход на душу населення становив 130 доларів, що було втричі менше, ніж у сусідній, теж небагатій Туреччині. Назрівали соціальні потрясін­ня. Щоб їм запобігти, необхідно було здійснити радикальні еко­номічні перетворення. Це добре розуміла правляча верхівка і Мохаммед Реза-шах.

«Біла революція» — серія реформ зверху

У 1963 р. в Ірані з ініціативи шахського уряду був прове­дений референдум про реформи. За його результатами спо­чатку здійснювалось шість законопроектів, надалі їх кількість збільшилась до 19. Уряд Ірану розпочав аграрну реформу, на­ціоналізував ліси і водні ресурси, передав у приватну власність значну кількість державних підприємств. Були прийняті за­кони про участь робітників у прибутках підприємств, про на­дання виборчих прав жінкам, про світські суди, про ліквіда­цію неграмотності та ін. Ці закони і конкретні заходи щодо їх виконання, які здійснювались згори, дістали назву «біла революція», або «революція шаха і народу».

В комплексі реформ найважливішою була аграрна, яка про­водилась 10 років. Вона створювала умови для подолання відста­лості сільського господарства і швидкого формування там рин­кових відносин. Встановлювався земельний максимум в 500 га для тих господарств, де застосовувалася сучасна техніка і наймана праця. Для всіх інших землевласників, залежно від району і місцевих умов, максимум становив від 20 до 100 га. Надлишки землі продавалися в розстрочку селянам-орендаторам. Розмір щорічних платежів дорівнював орендній платі за землю. Крім того, реформа передбачала створення селянських кооперативів типу акціонерних товариств і приватизацію державних підприємств для її фінансування. При здійснені реформи уря­довцям доводилося переборювати опір селянства, яке не було готове до радикальних змін у своєму становищі. Близько 40% селян не зуміли пристосуватися до капіталістичних методів гос­подарювання, продали свою землю і переселилися в міста в по­шуках роботи.

У 90-х роках в Ірані прискореними темпами здійснювалась модернізація промисловості. її фінансовою основою стало зростан­ня доходів держави від експорту нафти. За деякими даними, вони становили 20 млрд. доларів на рік. Розпочалася масова індустрі­алізація. Були створені нові сучасні галузі промисловості: нафто­хімічна, газова, машинобудівна, автомобільна та ін. Щорічно обсяг промислового виробництва збільшувався на 10-15%. Стимулюва­лося створення і зміцнення приватного сектора в економіці. Ро­бітники залучалися до одержання частини прибутків своїх підприємств за рахунок продажу акцій (у приватному секторі -49% від загальної кількості, у державному - 99%).

В іранське суспільство проникли атрибути західного спосо­бу життя. У містах відкривалися кінотеатри, відеотеки, бари, ре­сторани, нічні клуби. Молодь почала носити відкритий одяг. Відкидалися традиційні авторитети, почався підрив ісламських Цінностей.

Об'єктивно реформи мали прогресивний характер і давали Ірану можливість перебороти відсталість і перетворитися в роз­винену сучасну країну. Проте значні верстви населення були незадоволені швидкими темпами перетворень, які зруйнували традиційний спосіб життя мільйонів людей і примусили їх при­стосуватися до незвичних нових умов. Розпочалася критика дій шахського уряду, у відповідь шах заборонив діяльність партій і громадських організацій. Однією з головних помилок Мохамме-да Реза-шаха Пехлеві було те, що він не прагнув знайти підтримку в суспільстві і створити собі надійну соціальну опору. Він міг би залучити на свій бік шиїтське духівництво або його частину, надавши йому певні переваги і скориставшись його авторите­том. Проте шах вважав, що необхідні реформи можна провести силовими методами. Була створена політична поліція САВАК, яка розпочала масові репресії проти незадоволених. їх жертва­ми стало близько 400тис. чол.

Ц» Ісламська революція

У 1978 р. в Ірані склався могутній антишахський рух, очолю­ваний шиїтським духівництвом. Його метою оголошувалась ліквідація безбожного прозахідного шахського режиму і створен­ня теократичної держави за канонами ісламу. Керівником руху був аятолла Рухолла Мусаві Хомейні. Опорою стали дрібнобур­жуазні верстви - ремісники і торгівці. Його підтримали також студенти та інтелігенція, які виступали під шаріатськими лозун­гами проти впливу Заходу за збереження самобутності країни.

12 лютого 1979 р. ісламська революція скинула шахський режим. У країні був проведений референдум з питання «За мо­нархію чи за ісламську республіку?». На підставі його резуль­татів 1 квітня 1979р. була проголошена Ісламська Республіка Іран. У грудні 1979 р.набрала чинності конституція. Аятолла Хомейні проголошувався керівником Ірану, що направляє і ко­ординує діяльність законодавчих, виконавчих і судових органів. Вищий офіційний пост після керівника Ірану - президент. Він обирається строком на 4 роки. Законодавча влада належить парламенту - меджлісу в складі 270 депутатів. Існує спеціаль­ний орган - Спостережна рада з 12 шиїтських богословів-прав-ників, половина з яких обирається меджлісом з числа його де­путатів, а інша половина призначається керівником Ірану. Рада здійснює зв'язок між парламентом і керівником Ірану і сте­жить, щоб закони відповідали нормам ісламу і конституції.

Внутрішня політика шиїтського духівництва спрямовува­лась на ісламізацію всіх сторін життя суспільства: економіки, політики, культури, побуту. Було проведено кілька чисток у дер­жавних установах, страчено понад 700 прибічників шаха з числа

військової та цивільної еліти. Жорстокі фізичні покарання за­стосовувались до порушників норм ісламської моралі. Заборо­нялись продаж і вживання алкогольних напоїв і наркотиків, показ західних фільмів, слухання західної музики, навіть класичної. Жінки повинні були дотримуватись норм шаріату в одязі.







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.26.182.28 (0.005 с.)