Загострення соціально-економічних протиріч в Україні у ХІХ столітті. Селянські повстання. У.Кармелюк.

Проти кріпосницького гноблення, за ліквідацію кріпосництва основним борцем виступало селянство. Поширеною формою селянського протесту були скарги цареві й повітовим, губернським та центральним урядовим установам. Іншими формами селянського протесту були такі: відмова від сплати оброку, відбування панщини та інших повинностей, непокора поміщикам і царським властям, підпали поміщицьких маєтків, вбивства й побиття поміщиків, управляючих та прикажчиків, втечі в Новоросійський край, на Дон, у Таврію, збройний опір поміщикам, партизанські напади на поміщицькі маєтки і відкриті масові повстання. В Україні, лише за далеко не повними даними, з 1797 р. по 1825 р. відбулося понад 100 виступів кріпосних селян. Найбільш масовим було повстання влітку 1819 р. військових поселенців Чугуївського уланського полку. До чугуївців приєдналися поселенці сусіднього Таганрозького уланського полку, а також селяни навколишніх сіл. Заворушення тривало більше місяця. Для його придушення були послані війська з 12 гарматами. До Чугуєва приїхав сам Аракчеєв. Було заарештовано понад дві тисячі чоловік. Понад 350 осіб віддано під військовий суд. У 1829 р. у тодішній Слобідсько-Українській губернії розгорнулося повстання селян у слободі Шебелинці (тепер містечко Балаклійського району Харківської області). Селяни виступили проти перетворення їх на військових поселенців. За кілька днів у Шебелинці зібралося майже 3 тисячі чоловік. Влада кинула на повстанців цілу дивізію уланів і вдалася до гарматного обстрілу Шебелинки, повстання було придушено. Загинуло 109 повстанців, 143 були арештовані й віддані під військовий суд, а ватажків повстання С. Дьоміна і К. Вєдерникова відправили на довічну каторгу. У. Кармалюк із юних літ ненавидів панів, і тому його називали бунтарем. Щоб позбутися небезпечного кріпака, пан у 1812 р. віддав його в солдати, але Кармалюк утік із полку і на початку 1813 р. зі своїм свояком Данилом Хроном повернувся в рідні місця, де організував загін із селян, який діяв партизанськими методами. У. Кармалюка кілька разів заарештовували, засудили до смертної кари, яка була замінена на заслання до Іркутської губернії на 10-річну каторгу. Однак Кармалюк і Хрон втекли з етапної тюрми, пройшовши пішки 15 тисяч верст, і знову повернулися на рідне Поділля, де продовжували боротьбу. За 23 роки боротьби повстанські загони під проводом Кармалюка завдали багато дошкульних ударів панам та іншим експлуататорам народу. Протягом 23 років за Кармалюком стало на боротьбу проти панів майже 20 тисяч чоловік. Кармалюк загинув від кулі шляхтича Рудковського вночі на 10 жовтня 1835 р. у с. Шляхові Коричинці на 48-му році життя. Похований у містечку Летичеві.

51.Початковий етап національного відродження. Становлення української інтелігенції. Діяльність декабристів в Україні.
Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи, які умовно можна назвати фольклорно-етнографічним, літературним (або культурницьким) та політичним. На першому, фольклорно-етнографічному етапі невеличкі групи вчених з метою підтвердження самобутності власного народу збирають та вивчають історичні документи, етнографічні експонати. Фольклорні пам’ятки. Змістом другого, літературного етапу є відродження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо в літературі та освіті. Третій, політичний, етап характеризується більшим організаційним згуртуванням національних сил, появою та зміцненням їхніх політичних організацій, усвідомленням національних інтересів, активною боротьбою за національне визволення.

Наприкінці 18 – початку 19 ст. в Україні помітно зріс інтерес до національної історії. Відбувається осмислення і узагальнення важливих моментів,минулого у ході яких дедалі очевиднішою ставала думка про те, що український народ має власну історію та самобутню культуру.

Культурно-національне відродження в Україні було зумовлено цілою низкою причин. Перш за все це перетворення козацької старшини на російське дворянство, особливо тоді, коли значно ускладнилося отримання дворянських рангів та доведення свого шляхетського походження. Це викликало незадоволення української шляхти й підживлювало пам'ять про втрачену автономію, сприяючи поширенню автономістичних настроїв.

Значний вплив на формування національної свідомості мала французька революція, яка породила ідеї вільнодумства свободи, соціальної рівності.

Особливий вплив на формування національної свідомості української еліти справили німецькі й англійські романтики І. Гердер, Дж. Байрон та ін., які проголошують цінність кожного народу, його окремішність, право на історичне буття. Саме романтикам належить велике відкриття, що основним багатством народу та умовою його життя є рідна мова.

Процес культурно-національного відродження на Лівобережній Україні був ініційований представниками освіченої української шляхти. На Галичині, Закарпатті та Буковині він започатковувався австрійським урядом, який розробив низку реформ, спрямованих на розвиток місцевої культури, освіти, піднесення матеріального становища та соціального статусу греко-католицького духовенства. Але згодом уже з ініціативи греко-католицької інтелігенції він розгорнувся з новою силою.

Носієм просвітницької ідеології на Слобожанщині виступив гурток дворянської інтелігенції. Гуртківці (В. Капніст, В.Каразін та ін.) захоплювалися ідеями Французької революції – свободи, рівності, братства, сповідуючи просвітницьку філософію, яка базувалась на уявленнях, що поширення освіти буде сприяти вдосконаленню суспільства.

Слобожанщина стала справжнім осередком культурно-національного відродження. Цьому сприяло відкриття на поч. ХІХ ст..Харківського університету де вдало пересіклися просвітницькі ідеали 18 ст. та нові європейські цінності, породжені ідеологією романтизму.

В першій половині ХІХ ст. з’явилися два твори, які відіграли значну роль у процесі формування історичної й національної самосвідомості українського народу. Йдеться про «Історію Русів» анонімного автора та працю Д. Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії».Поява праць з історії України стимулювала посилення цікавості елітної частини українського суспільства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів. Глибше вивчення цих сюжетів зумовило виділення етнографії, фольклористики та мовознавства із загального масиву історичних знань. У 1777 р. виходом у світ «Опису весільних українських простонародних обрядів» Г. Калиновського було започатковано українську етнографію. Фундатором вітчизняної фольклористики став М. Цертелєв, який видав збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песней» (1819). На початку ХІХ ст. з’явилася і перша ластівка українського мовознавства – друкована грамматика української мови – «Грамматика малорусского наречия» (1818) О. Павловского. Видатний харківський славіст Срезневський у своїх працях стверджував, що українська мова – не діалект, а повноцінна, самобутня мова, яка має велике майбутнє.
Своєрідним підтвердженням слів І. Срезневського стала творчість родоначальника української літератури І. Котляревського, відомих байкарів П. Гулака-Артемовського та Є. Гребінки, талановитого прозаїка Г. Квітки-Основяненка, геніального поета Т. Шевченка.
Незадоволеність кріпосницькими порядками поширюється і на частину передового дворянства. Війна 1812 р. привела до поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним досвідом Європи, зростання серед дворян відчуття власної гідності та значимості. Це стало причиною декабристського руху. Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царського режиму.

Члени «Південного» і «Північного товариства» прагнули ліквідувати абсолютну монархію і кріпосництво, демократизувати суспільство, здійснивши це за допомогою військового повстання і перевороту. Програмним документом «Південного товариства» була «Руська правда», написана Пестелем. Нею передбачалася аграрна реформа, у тому числі – за рахунок часткової конфіскації поміщицьких земель, проголошення республіки, надання політичних прав усім чоловікам з 20 років. Свободи слова, друку, віросповідання, вільного пересування. Декабристи недооцінювали національне питання. Пестель вважав, що Росія має бути єдиною і неподільною, централізованою – для кращого проведення реформ. Україна мала стати однією з 10 областей Росії.

Декабристи зазнали поразки. Оскільки не були підтримані народом, не змогли добре організуватися, діяли нерішуче. Проте це було першим організованим виступом проти кріпосництва і самодержавства, першою спробою здійснити буржуазну революцію в Російській імперії.