Інформація як основний елемент процесу управління та її роль в діяльності сучасних організацій

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Інформація як основний елемент процесу управління та її роль в діяльності сучасних організацій

Поняття “інформація” (лат. Informatio – роз’яснення, виклад) має багато значень, з яких найбільш загальне і широке – „відображення різноманіття”.

Цінність і корисність інформації – це її якісні характеристики, дуже значимі для цілей соціального управління

Поняття інформації відноситься до основних понять науки про керування і тісно пов'язане з такими поняттями, як «інформаційні ресурси», «інформаційні технології», «інформаційне забезпечення», «інформаційні системи», «інформаційні структури» тощо.

На сучасному етапі розвитку суспільства інформація виходить на одне із перших місць по своїй значимості. Інструментом менеджменту, і як науки, і як однієї з галузей людської діяльності, є інформація. Вона виступає джерелом здійснення основних управлінських функцій: планування, організації, мотивації, контролю. Поняття інформації є присутнім у багатьох визначеннях точних і суспільних наук.

Інформаційний підхід до процесу управління є безпосередньою базою аналізу процесу управління з погляду можливості його механізації та автоматизації.

Процес управління — це сукупність окремих видів діяльності, вкладених у впорядкування і координацію функціонування та розвитку організації та її елементів у сфері досягнення їхніх насущних цілей. Він вирішує два завдання: тактична залежить від підтримці стійкості, гармонійності взаємодії і працездатності всіх елементів об'єкта управління; стратегічна забезпечує її і вдосконалення, переведення у якісно, і кількісно іншу сутність.

Під управлінською інформацією розуміється сукупність відомостей про призначені процеси, що протікають всередині фірми і її оточенні, що служать основою прийняття управлінських рішень

управлінська інформація - це інформація, яку використовують заклади, організації, підприємства з метою управління відповідними об'єктами. Управлінська інформація повинна бути повною, оперативною, достовірною. Повноту інформації характеризує її обсяг, який має бути достатнім для прийняття управлінських рішень. Брак інформації призводить до прийняття хибних рішень або знижує їх обгрунтованість, надлишок інформації, наслідком якого є збільшення обсягу повідомлення без підвищення його інформативності, пов'язаний з додатковими витратами праці і часу робітників-управлінців. Інформація повинна бути оперативною, тобто такою, щоб за час її передачі й опрацювання стан об'єкта, до якого вона відноситься, не змінився.

Отже, ефективність процесу управління залежить від обсягу та якісного застосування інформації. Як уже зазначалося вище, саме інформація: достовірна, необхідна і достатня – допомагає приймати своєчасні та обґрунтовані рішення у процесі управління. Інформація в економіці має надзвичайно великий вплив в усіх галузях її функціонування. Сучасна інформатизація якісно поліпшує досягнення цілей діяльності організацій та підприємств і є умовою розвитку країни.

 

Суть та класифікація інформаційних потреб

Інформаційна потреба – це потреба особистості в інформації. Отже, першою особливістю інформаційної потреби є те, що першопричиною її появи є відсутність знань про досліджуване явище, процес чи об’єкт.

В загальному значенні під інформаційною потребою розуміється необхідність в інформації, що вимагає задоволення і виражається в інформаційному запиті.

Численні дослідження інформаційних потреб, які здійснюються науковцями різних країн світу, спрямовані на вирішення наступних завдань:

1. встановлення причин виникнення потреб;

2. чинники, що на них впливають;

3. властивості інформаційних потреб;

4. шляхи виявлення інформаційних потреб і приведення їх до вигляду, придатного для пошуку документів або фактичних відомостей;

Алгоритм виникнення й функціонування інформаційних потреб можна подати в такий спосіб:

o потреба в матеріальних і духовних цінностях;

o потреба в інформації про предметну область;

o створення пошукового образу потреби й порівняння його з інформацією, що є у пам’яті людини;

o пошук недостатньої інформації у навколишньому середовищі (за необхідності);

o створення інформації (за необхідності);

o аналіз отриманої з навколишнього й внутрішнього середовищ інформації;

o здійснення діяльності щодо задоволення потреби.

Вирізняють три характерні моменти у структурі інформаційних потреб суб’єкта:

o відчуття браку інформації й намагання поповнити її;

o наявність уяви про те, яка приблизно інформація потрібна; перший момент можна визначити як форму існування потреб, а другий – як їх зміст;

o уява про необхідну інформацію формується на основі тих знань, які є у суб’єкта, тобто на основі його інформаційного потенціалу.

КЛАСИФІКАЦІЯ

Одним із складних завдань теорії інформаційних потреб є їх класифікація, тобто розподіл на взаємозв’язані класи відповідно до певного критерію (суттєвої ознаки). Залежно від потреб споживачів, у свідомості яких ці потреби виникають, їх прийнято поділяти на колективні й індивідуальні.

Під колективом розуміється група людей, яку об’єднано спільністю інформаційних потреб. Група може бути формальною (колективний абонент) або неформальною (постійне або короткочасне громадське або професійне об’єднання). Задоволення колективних інформаційних потреб сприяє успішному виконанню поставлених перед групою завдань.

Індивідуальні інформаційні потреби – це потреби окремого індивіда в інформації, яка є необхідною для здійснення певної діяльності. Колективні інформаційні потреби – це потреби будь-яких груп спеціалістів, що об’єднані спільністю проблем, які вони вирішують, наприклад, співробітники одного підрозділу або члени тимчасового творчого колективу. Зміст цих потреб визначається завданнями підприємства.

Проектні, конструкторські розробки, управлінські й науково-технічні рішення приймають конкретні люди. Інформаційні потреби, що виникають у них, називають індивідуальними. Ці інформаційні потреби завжди залежать від особливостей суб’єкта, тому їх ще називають суб’єктивними. В індивідуальних інформаційних потребах відображаються об’єктивні (завдання, які стоять перед підприємством в цілому) й колективні (завдання підрозділу або творчого колективу в цілому) потреби. На їхній зміст також впливають посадове положення, функціональні обов’язки, психологічні особливості (рівень освіти, вік, досвід попередньої діяльності тощо).

Індивідуальні інформаційні потреби є найбільш динамічними; процес їх виявлення є завжди складним і має здійснюватися постійно. Важливість вивчення індивідуальних інформаційних потреб є очевидною, тому що тільки це забезпечує надання якісних інформаційних послуг.

Між колективними й індивідуальними інформаційними потребами існують певні відношення. Колективні інформаційні потреби не існують за межами інформаційних потреб індивіда, але вони не є сумою інформаційних потреб. Колективні інформаційні потреби слід розглядати як самостійну цілісність. Вони формуються на підставі загальних цілей і завдань, які виконує даний колектив.

Інформаційні потреби розрізняють за тематикою, видами необхідної інформації (фактографічна, концептуальна, методична тощо), за видами документів (книги, журнали, спеціальні видання, науково-технічна документація), за особливостями споживачів інформації (науковці, інженери, підприємці). Існує поділ потреб на реальні й потенційні, пасивні й наявні, постійні й тимчасові.

Інформаційні потреби поділяють на професійні й непрофесійні. Професійна діяльність людини викликає професійні інформаційні потреби Сучасна людина займається не тільки професійною, але й іншими видами діяльності (навчається, виконує громадсько-корисну роботу, має хобі, захоплюється спортом, малюванням тощо). У неї формуються інформаційні потреби, які не пов’язані з її професійною діяльністю.

 

Мережевий режим

Режим визначається необхідністю швидкої передачі інформації та оперативної взаємодії користувачів.

Будь мережа характеризується безліччю пов'язаних один з одним систем, вузлів, елементів.

Спочатку мережевий режим виник для передачі даних. Потім він став використовуватися як ефективний засіб розподіленої обробки даних. Особливості селевого режиму пов'язані з архітектурою мережі.

Мережеві режими організації інформаційних технологій дозволяють об'єднувати, гнучко і ефективно використовувати всі компоненти технологій і види ресурсів: апаратні, програмні, інформаційні та ін.

Вибір того чи іншого варіанту мережевого режиму, його поєднань з іншими режимами визначається об'ємними та інформаційними особливостями вирішення завдань, часу умовами взаємодії користувачів з комп'ютерами, функціональними можливостями технічних засобів.

2.5.4. Обробка даних в пакетному режимі Пакетний режим був найбільш поширений в практиці централізованого вирішення економічних завдань, коли великий питому вагу займали завдання звітності про виробничо-господарської діяльності економічних об'єктів різного рівня управління.

Організація обчислювального процесу при пакетному режимі будувалася без доступу користувача до ЕОМ. Його функції обмежувалися підготовкою вихідних даних по комплексу інформаційно-взаємопов'язаних завдань і передачею їх в центр обробки, де формувався пакет, що включає завдання для ЕОМ на обробку, програми, вихідні, нормативно-расценочние та довідкові дані.

Пакет вводився в ЕОМ і реалізовувався в автоматичному режимі без участі користувача і оператора, що дозволяло мінімізувати час виконання заданого набору завдань. При цьому робота ЕОМ могла проходити в однопрограмні або багатопрограмному режимі, що краще, так як забезпечувалася паралельна робота основних пристроїв машини. В даний час пакетний режим реалізується стосовно до електронної пошти.

Даний режим означає, що кожна порція нетермінової інформації (як правило, у великих обсягах) обробляється без втручання ззовні, наприклад, формування звітних зведень в кінці періоду. Цей режим називають ще фоновим. Фонової режим запускається, коли вільні ресурси обчислювальних систем. Він може перериватися більш терміновими і пріоритетними процесами і повідомленнями, після закінчення яких поновлюється автоматично.

Економічні завдання, які вирішуються в пакетному режимі, характеризуються такими властивостями:

1. алгоритм вирішення задачі формалізований, процес її рішення не вимагає втручання людини;

2. є великий обсяг вхідних і вихідних даних, значна частина яких

3. зберігається на магнітних носіях;

4. розрахунок виконується для більшості записів вхідних файлів; «Великий час вирішення завдання обумовлено великими обсягами даних;

5. Регламентна, тобто завдання вирішуються із заданою періодичністю.

Режим реального часу

Режим реального часу - це технологія, яка забезпечує таку реакцію управління об'єктом, яка відповідає динаміці його виробничих процесів.

У системах реального часу обробка даних по одному повідомленню (запиту) завершується до появи іншого.

Цей режим застосовується для об'єктів з динамічними процесами. Наприклад, обслуговування клієнтів у банку за будь-якого набору послуг має враховувати допустимий час очікування клієнта, одночасне обслуговування декількох клієнтів і укладатися в заданий інтервал часу (час реакції системи).

Режим поділу часу

Режим поділу часу - технологія, яка передбачає чергування у часі процесів вирішення різних завдань в одному комп'ютері.

У режимі поділу часу для оптимального використання ресурси комп'ютера (системи) надаються відразу групі користувачів (або їх програмами) циклічно, на короткі інтервали часу.

Виконання завдань (завдань) відбувається так швидко, що користувачеві здається, що він один працює з системою.

У режимі поділу часу можуть бути різні пріоритети. Одночасне використання ресурсів системи групою користувачів дає можливість максимального завантаження комп'ютерів і пристроїв, їх найбільш ефективного використання.

Діалоговий режим

Діалоговий режим - технологія взаємодії процесів вирішення завдань зі швидкістю, достатньою для осмислення і реакції користувачів.

Діалоговий режим є не альтернативою пакетному, а його розвитком. Якщо застосування пакетного режиму дозволяє зменшити втручання користувача в процес вирішення завдання, то діалоговий режим передбачає відсутність жорстко закріпленої послідовності операцій обробки даних (якщо вона не обумовлена предметної технологією).

Діалоговий режим відкриває користувачеві можливість безпосередньо взаємодіяти з обчислювальною системою в допустимому для нього темпі роботи, реалізуючи повторюваний цикл видачі завдання, отримання та аналізу відповіді. При цьому ЕОМ сама може ініціювати діалог, повідомляючи користувачеві послідовність кроків (подання меню) для отримання бажаного результату. Найбільш характерний приклад діалогу - взаємодія з базою даних.

Розрізняють активні і пасивні діалогові режими. Активний діалог - режим взаємодії користувача і програмної системи, який характеризується рівноправністю його учасників. Зазвичай для організації активного діалогу використовуються директивні (командні) мови, або мови, близькі до природних.

Діалог включає використання символьного, текстової, графічної інформації, вибору пунктів меню і т.д. Розвиток сучасної технології все більше розширює область мовного діалогу.

Інтерактивний режим

Інтерактивний режим передбачає безпосередню взаємодію користувача з інформаційно-обчислювальною системою, може носити характер запиту (як правило, регламентованого) або діалогу з ЕОМ.

Запитальний режим необхідний користувачам для взаємодії з системою через значне число абонентських термінальних пристроїв, у тому числі віддалених на значну відстань від центру обробки.

Обидва різновиди інтерактивного режиму (запитальний, діалоговий) грунтуються на роботі ЕОМ в режимах реального часу і телеобработки, які є подальшим розвитком режиму розподілу часу. Тому обов'язковими умовами функціонування системи в цих режимах є, по-перше, постійне зберігання в запам'ятовуючих

пристроях ЕОМ необхідної інформації та програм і лише в мінімальному обсязі надходження вихідної інформації від абонентів і, по-друге, наявність у абонентів відповідних засобів зв'язку з ЕОМ для звернення до неї в будь-який момент часу.

Така необхідність обумовлена рішенням оперативних завдань довідково-інформаційного характеру, якими є, наприклад, завдання резервування квитків на транспорті, номерів у готельних комплексах, видача довідкових відомостей і т.п. ЕОМ у подібних випадках реалізує систему масового обслуговування, працює в режимі поділу часу, при якому кілька незалежних абонентів (користувачів) за допомогою пристроїв введення-виведення мають у процесі вирішення своїх завдань безпосередній і практично одночасний доступ до ЕОМ.

Цей режим дозволяє диференційовано в строго встановленому порядку надавати кожному користувачеві час для спілкування з ЕОМ, а після закінчення сеансу відключати його.

Інтерактивний режим - це технологія виконання обробки або обчислень, яка може перериватися іншими операціями.

Час взаємодії або переривання є настільки малим, що користувач може працювати з системою практично безперервно.

Інтерактивний режим здійснюється в системах реального часу. Він може використовуватися для організації діалогу (діалоговий режим). Під час взаємодії обчислювальних процесів в мережі здійснюються транзакції.

Транзакції - це короткий у часі цикл взаємодії (об'єктів, партнерів), що включає запит, виконання завдання (або обробку повідомлення), відповідь.

Характерним прикладом транзакції є робота в режимі діалогу, наприклад, звернення до бази даних. Від одного, комп'ютера до іншого (сервера) направляється завдання на пошук і обробку інформації. Після цього в режимі реального часу слід швидку відповідь.

 

Характеристика структури інформаційно-пошукового тезауруса та основні відмінності тезауруса від словника ключових слів певної предметної галузі. Сфера застосування і перспективи розвитку інформаційно-пошукових тезаурусів.

Інформаційно-пошукові каталоги є традиційними технологіями організації інформаційного пошуку в документальних фондах бібліотек, архівів і являють собою класифікаційну систему знань з певної предметной області. Смисловий зміст документа в інформаційно-пошукових каталогах відображається тим чи іншим класом каталогу, а індексування документів полягає у присвоєнні кожному документу спеціального коду (індексу) відповідно до змісту класу (класів) каталогу і створеного на його основі спеціального індексного покажчика.

Тезаурус являє собою спеціальним чином організовану сукупність основних лексичних одиниць (понять) предметної області (словник термінів) і опис парадигматичних відносин між ними. Парадигматичні відношення виражаються семантичними відносинами між елементами словника, не залежними від будь-якого контексту. Незалежність від контексту означає узагальненість (абстрагування) смислових відносин, наприклад відносини «рід-вид», «предмет-ціле», «суб'єкт-об'єкт-засіб-місце-час дії». Так само, як і в інформаційно-пошукових каталогах, в системах на основі тезаурусів в інформаційно-пошуковий простір відображається не весь текст документа, а тільки лише виражений засобами тезауруса смисловий зміст документа.

Поняття та суть індексу в документальних інформаційно-пошукових системах. Організація та смисл його елементів. Смислове відображення повного тексту документів, агрегованих в інформаційно-пошукових системах.

Індексува́ння — присвоєння документу набору ключових слів або кодів, які слугують вказівником змісту документа і використовуються для його пошуку. Слід не плутати поняття «індексування» та "індексацію, оскільки ці поняття різні. Індексування — процес перекладу змісту документів із природної мови на штучну інформаційно-пошукову мову (ІПМ), в результаті чого створюється пошуковий образ документа (ПОД) і пошуковий образ запиту (ПОЗ). У такий спосіб відбувається згортання інформації, що знаходиться в документі, і перетворення її на ІПМ у вигляді індексу, рубрики,коду (класифікаційною мовою) або дескриптора, ключового слова (дескрипторною мовою)^[1].

Індексацією називається система і сукупність позначень, прийнята для документної класифікації. Вона виконує кілька основних функцій: закріплює логічну структуру класифікації, виступає засобом зв'язку між діленнями таблиць, рубриками АПП, відділами на книжкових полицях при систематичній розстановці, засобом запису результатів систематизації в бібліографічних записах, у самих виданнях тощо^[2].

Поняття та суть індексування документів[ред. • ред. код]

Індексування — це процес вираження змісту документа або запиту на інформаційно-пошуковій мові. Він являє собою не опис документа як фізичного об'єкта (створення бібліографічного опису, визначення виду, носія інформації тощо), а є його інтелектуальним аналізом, тобто розкриває його зміст за допомогою систем класифікації, тезаурусів, словників предметних рубрик, авторитетних файлів^[3]. Суть індексування полягає в тому, щоб передати зміст документів, а в разі необхідності й деякі формальні ознаки у вигляді коротких закодованих повідомлень, так званих пошукових образів документів (ПОД). Наявність ПОД забезпечує подальший пошук документів завдяки зіставленню ПОД із пошуковим приписом. Це завдання присвоєння документам (їх копіям, графічним образам, електронним файлам документів), що дозволяють швидко класифікувати, сортувати та шукати інформацію в архіві, що міститься в документах, в архіві без перегляду самого документа. Найпростішою формою індексування є картотека у звичайній бібліотеці, яка дозволяє знайти потрібну книгу без фізичного доступу до самого носія^[4].

Способи індексування

Відомі два способи індексування:

· вільне — це коли безпосередньо із змісту документа виокремлюють ключові слова без врахування всіх видозмін їхніх форм і відношень між ними;

· контрольоване — це коли в пошуковий образ документа включаються лише ті слова, які зафіксовано в словнику ключових слів, в якому вказано їхні синонімічні, родо-видові та асоціативні відношення^[5].

Пошуковий образ як результат індексування

Результатом індексування документа є його пошуковий образ (ПОД), що виражає основний зміст документа, тобто, який являє собою набір індексів (лексичних одиниць) ІПМ, що відповідають основним предметам і аспектам змісту документа^[6].

Інформаційно-пошукова мова(ІПМ) та вимоги до неї

Сьогодні існує багато інформаційно-пошукових мов (ІПМ), що різняться за своїм призначенням та принципами побудови. Інформаційно-пошукові мови, що базуються на різноманітних класифікаціях — це ІПМ класифікаційного типу. Вони призначені для індексування документів та інформаційних запитів на основі індексів класифікаційних систем — ББК, УДК, ДКД, ГРНТІ тощо. Для того, щоб якісно здійснити процес індексування, необхідно зрозуміти сутність ІПМ. Індексування здійснюється на основі інформаційно-пошукових мов. ІПМ є основним елементом логіко-семантичного апарата інформаційно-пошукових систем (ІПС). Інформаційно-пошукова мова (ІПМ) — це спеціалізована штучна мова, призначена для передачі змісту і формальних ознак документів, а також інформаційних запитів пошуку потрібних документів. Необхідність створення штучної мови для виразу смислового змісту інформації з метою її пошуку обумовлена тим, що природна мова, тобто мова, за допомогою якої ми спілкуємось, має такі властивості, котрі заперечують її використання для запису та пошуку інформації. До таких властивостей головним чином відноситься неоднозначність та багатозначність термінів природної мови. Труднощі використання природної мови, як ІПМ, обумовлені ще тим, що в ІПС використовуються як вхідні документи не повні тексти, а реферати, анотації, бібліографічні описи, котрі є результатом згортання змісту документів^[7].

Вимоги до ІПМ:

1. Однозначність (тобто, кожен запис ІПМ повинен мати тільки одне змістовне значення, пояснення, однакову форму запису засобами ІПМ);

2. Достатня семантична сила (тобто, здатність відображати з необхідною повнотою та точністю смисловий зміст документів та запитів визначеної предметної області);

3. Відкритість (тобто, забезпечення можливості корегувати мову)^[8].

Види індексування документів[ред. • ред. код]

Залежно від ІПМ, яка використовується в тому чи іншому пошуковому масиві, документи підлягають обробці за такими видами індексування:

· систематизація;

· предметизація;

· координатне індексування.

Методика індексування документів[ред. • ред. код]

Правила Процес індексування включає наступні правила:

· повно і точно передавати зміст документа;

· ключові слова повинні відображати зміст по тексту, розділам, передмові, анотації документа.

Правила індексування добре погоджені між собою і забезпечують тісний взаємозв'язок багатьох технологічних і лінгвістичних рішень, прийнятих при побудові й використанні основних елементів системи в ряду «комплектування — програмне забезпечення — індексування інформації — процес проведення пошуку».

Для індексування документів застосовуються поля «Номери, індекси, коди», поля приміток та поля предметного доступу. Кожний документ розглядається з таких аспектів:

1. Тема (основна рубрика);

2. Персоналія (організація, захід, уніфікована назва);

3. Територія (географічні назва, географічні підрозділи);

4. Хронологія (хронологічний період);

5. Професія.

Новизна

Поняття «нове» має кілька тлумачень, наприклад:

вперше створене або зроблене, що з'явилося недавно, замість колишнього, знову відкрите;

відноситься до найближчого минулого або теперішнього;

недостатньо знайоме, маловідоме;

вперше виникло, породжене.

Є різні рівні новизни. Відтворення старих ідей на новому рівні часто також дає нові результати.

Отже, нової наукової інформацією слід вважати інформацію, породжену вперше і не представляє собою повторення тотожного або аналогічного.

Імовірність появи чогось нового, суттєвого в природі і можливість його відображення в науковій інформації набагато менше, ніж несуттєвого або випадкового.

Науку цікавлять тільки явища закономірні і стійко повторюються, тобто найменш нові, але найбільш фундаментальні і цінні.

Виникає своєрідне протиріччя: з одного боку, бажано, щоб інформація мала найбільшою новизною і цінністю; з іншого - чим фундаментальніша рівень досліджень, тим менше ми маємо шансів на те, що інформація буде володіти великою новизною.

Важливо звернути увагу на таку деталь. Хоча найменш суттєві, унікальні і випадкові речі виступають найчастіше як щось нове, раніше не зустрічалося в природі, вони в силу однієї своєї нестійкості можуть виявлятися з великими труднощами і давати малі ймовірності, тому інформація про ці події повинна володіти великою вартістю. Інакше кажучи, несуттєва нова наукова інформація в силу труднощі її отримання набуває велику цінність.

Ненова інформація. Ніяких обґрунтованих доказів на користь того, щоб процеси старіння інформації пов'язувати з втратою її цінності, по всій видимості, немає. Поняття старої інформації значною мірою асоціюється з поданням про фундаментальне знанні зі стійко зберігається цінністю.

В даний час відсутні єдині підходи до оцінки новизни різних видів інформації

Цінність

Під цінністю інформації розуміється її важливість, потрібність для прийняття інформаційних рішень.

Визначення цінності інформації - суб'єктивний процес, адже в більшості випадків немає об'єктивних критеріїв визначення цінності конкретних видів інформації при прийнятті інформаційних рішень.

Крім того, цінність, в тому числі і наукова, не є чисто природним властивістю предмета (у нашому випадку інформації), а утворюється в результаті предметно-практичної взаємодії об'єкта і суб'єкта. Будь цінність обумовлена ​​практикою, яка розуміється в самому широкому сенсі цього слова, і практика виступає як об'єктивний визначник цінності. Цінність є тим, що потрібно людині для його практично-пізнавальної діяльності, а практика сприяє об'єктивності оцінок.

Цінність об'єктивна як породження практичного відношення (взаємодії) об'єкта і суб'єкта; вона об'єктивна, так як утворюється в процесі суспільно-історичної практики. Хоча її об'єктивність може і не усвідомлювати суб'єктом.

Оцінка суб'єктивна. Оцінка як вираз суб'єктивного ставлення до цінності може бути істинною, якщо вона адекватна цінності, або помилковою, якщо вона цінності не відповідає.

Говорячи про цінність інформації, необхідно мати на увазі її суспільну цінність, яка визначається з точки зору всієї системи наукових знань, що історично склалися напрямків наукових досліджень, методів і засобів пізнання, а також з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки і виробництва.

Суб'єктивна цінність - це така відносна цінність, яка пов'язана з поданням окремого дослідника або групи дослідників. Суб'єктивна цінність може бути відображенням об'єктивної цінності, але може і не бути такою. Використання інформації з суб'єктивної цінністю пов'язано найчастіше або зі здатністю дослідника унікально декодувати інформацію, яка в звичайному сенсі втратила своє наукове значення (в цьому випадку дослідник як би модернізує смисловий зміст наукової інформації), або з використанням ним інформації, об'єктивно втратила цінність (це відбувається через необізнаність дослідника про існування іншої, цінної щодо його проблеми інформації).

Корисність характеризує придатність для певної мети, здатність приносити користь в інтересах кого-небудь, відповідно до чиїмись вигодами.

Корисність -це суб'єктивізованішим цінність, цінність в інтересах певної особи (групи осіб) і стосовно його (їх) вигоді.

Доступність інформації - це можливість отримання інформації користувачем. Доступність залежить від баатьох факторів:

від можливості отримати інформацію в заданий час;

можливості отримати доступ до джерел, що містить необхідну інформацію;

обмежень, що накладаються власниками інформації на її отримання. Обмеження можуть бути особистісні, групові, відомчі, державні.

Умови доступу визначаються, як правило, нормативними документами різного рівня і правової сили. Найбільш жорсткі обмеження на доступ до інформації знаходяться на рівні власника або творця інформації. Вони визначаються тільки особистими установками конкретної особи.

 

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Інформація як основний елемент процесу управління та її роль в діяльності сучасних організацій

Поняття “інформація” (лат. Informatio – роз’яснення, виклад) має багато значень, з яких найбільш загальне і широке – „відображення різноманіття”.

Цінність і корисність інформації – це її якісні характеристики, дуже значимі для цілей соціального управління

Поняття інформації відноситься до основних понять науки про керування і тісно пов'язане з такими поняттями, як «інформаційні ресурси», «інформаційні технології», «інформаційне забезпечення», «інформаційні системи», «інформаційні структури» тощо.

На сучасному етапі розвитку суспільства інформація виходить на одне із перших місць по своїй значимості. Інструментом менеджменту, і як науки, і як однієї з галузей людської діяльності, є інформація. Вона виступає джерелом здійснення основних управлінських функцій: планування, організації, мотивації, контролю. Поняття інформації є присутнім у багатьох визначеннях точних і суспільних наук.

Інформаційний підхід до процесу управління є безпосередньою базою аналізу процесу управління з погляду можливості його механізації та автоматизації.

Процес управління — це сукупність окремих видів діяльності, вкладених у впорядкування і координацію функціонування та розвитку організації та її елементів у сфері досягнення їхніх насущних цілей. Він вирішує два завдання: тактична залежить від підтримці стійкості, гармонійності взаємодії і працездатності всіх елементів об'єкта управління; стратегічна забезпечує її і вдосконалення, переведення у якісно, і кількісно іншу сутність.

Під управлінською інформацією розуміється сукупність відомостей про призначені процеси, що протікають всередині фірми і її оточенні, що служать основою прийняття управлінських рішень

управлінська інформація - це інформація, яку використовують заклади, організації, підприємства з метою управління відповідними об'єктами. Управлінська інформація повинна бути повною, оперативною, достовірною. Повноту інформації характеризує її обсяг, який має бути достатнім для прийняття управлінських рішень. Брак інформації призводить до прийняття хибних рішень або знижує їх обгрунтованість, надлишок інформації, наслідком якого є збільшення обсягу повідомлення без підвищення його інформативності, пов'язаний з додатковими витратами праці і часу робітників-управлінців. Інформація повинна бути оперативною, тобто такою, щоб за час її передачі й опрацювання стан об'єкта, до якого вона відноситься, не змінився.

Отже, ефективність процесу управління залежить від обсягу та якісного застосування інформації. Як уже зазначалося вище, саме інформація: достовірна, необхідна і достатня – допомагає приймати своєчасні та обґрунтовані рішення у процесі управління. Інформація в економіці має надзвичайно великий вплив в усіх галузях її функціонування. Сучасна інформатизація якісно поліпшує досягнення цілей діяльності організацій та підприємств і є умовою розвитку країни.