Загальна характеристика наукового документопотоку.

Для визначення розвитку наукової комунікації і ролі бібліотеки в них доцільно спочатку визначити тенденції розвитку основного комунікаційного засобу — наукового документопотоку. Значна частина інформації, що виробляється та існує в електронному вигляді, надходить до бібліотек. Бібліотеки стають виробниками власних електронних інформаційних ресурсів, у практику бібліотек поряд з видавничою діяльністю починає входити тиражування на компакт-дисках окремих інформаційних продуктів та електронних ресурсів. Вагомою складовою документо-інформаційного ресурсу сучасної бібліотеки стають електронні інформаційні ресурси, відомості про які мають бути включені до бібліотечних інформаційно-пошукових систем. Інформаційна діяльність бібліотек активно переміщується в нове інформаційно-комунікаційне середовище. За цих обставин електронні ресурси стають об'єктами бібліотечних технологій, а також продуктами бібліотечно-інформаційної діяльності, тому виникає необхідність адаптації до вимог електронного середовища бібліотечно-технологічних процесів.

Еволюція щодо електронних інформаційних ресурсів пов'язана з історією розвитку інформаційних технологій, бібліографічних форматів і розробкою нормативних й регламентуючих документів (стандартів, законодавчих актів тощо). Для розуміння еволюції застосування термінів, слід звернутися до історії розвитку міжнародного стандарту бібліографічного опису ISBD (ER), яка розпочалася з публікації у 1977 р. першого видання ISBD (NBM) для некнижкових матеріалів. У 1981 р. було вирішено розробити спеціальний стандарт для комп'ютерних файлів ISBD (CF). Об'єктом першої редакції стандарту були бази даних та програмні продукти (опубліковано у 1990 р.). Електронні ресурси є продуктом технічного прогресу та технологій, що спричинило необхідність адаптації ISBD (CF) до вимог сучасних інформаційних технологій. Серед останніх досягнень у цій сфері слід відзначити появу інтерактивного мультимедіа, розвиток оптичної технології, доступ до віддалених електронних ресурсів мережі Інтернет, архівування електронних ресурсів. У 1995 р. проектом другого видання стандарту термін «електронні ресурси» було визнано таким, що найбільш відповідає сучасним умовам. У передмові до ISBD (ER) в 1997 р. електронні ресурси визначаються як такі, що складаються з матеріалів, і для використання яких необхідно застосування комп'ютера, у тому числі пристроїв для зчитування (CD-ROM), та периферійних пристроїв; можуть використовуватися як в інтерактивному, так і локальному доступі та включають два типи ресурсів: дані (інформація у вигляді цифр, літер, графіки, образів і звуків, або їх комбінації) та програми для виконання певних завдань, включаючи обробку даних). До того ж вони можуть бути комбінованими, тобто включати електронні дані та програми (онлайнові сервіси, інтерактивні мультимедіа тощо)

Сьогодні у нормативній документації щодо бібліографічного опису вживають термін «електронний ресурс», у спеціальній літературі — «електронний документ», «електронне видання», «електронна публікація». Електронна форма подання інформації — це спосіб фіксації інформації, який дозволяє її збереження, обробку, розповсюдження та надання користувачу за допомогою засобів обчислювальної техніки. Усі використання визначення «електронні» («е-») можна узагальнити за такими ознаками, як подання інформації в цифровому вигляді (текст, звук, зображення тощо), необхідність програмних та апаратних засобів для сприйняття людиною (комп'ютерного обладнання та програмного забезпечення), необхідність телекомунікаційних засобів для отримання або розповсюдження інформації. Під «документом» згідно з ДСТУ 2732:2004 «Діловодство і архівна справа. Терміни та визначення понять» розуміється засіб закріплення різними засобами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної реальності та розумової діяльності людини. Електронний документ визначено як документ, що створюють і використовують тільки в межах комп’ютерної системи. Закон України «Про інформацію» трактує документ як «передбачену законом матеріальну форму одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео- фотоплівці або на іншому носії»

Електронні ресурси можуть опрацьовуватися двома шляхами залежно від характеру доступу (локальний або віддалений). Для локальних ресурсів мають бути наведені дані щодо фізичного носія (диска, касети тощо). Віддалений доступ передбачає, що об'єкт опису міститься на жорсткому диску, або іншому пристрої, у комп'ютерній мережі (відомості про операційні системи, протоколи зв'язку, програмне забезпечення, сервери тощо). За характером взаємодії з користувачем відрізняють: детерміновані електронні ресурси, параметри, зміст і спосіб взаємодії яких визначені виробником і не можуть змінюватися користувачем; інтерактивні (не детерміновані) ресурси, параметри, зміст і спосіб взаємодії яких встановлює користувач відповідно до його мети, інтересів, рівня підготовки тощо на підставі інформації й алгоритмів, визначених виробником.

На сучасному етапі становлення інформаційного суспільства в умовах розвитку інформаційно-комунікаційних технологій з'явилися нові засоби наукових комунікацій, які розвиваються в електронному середовищі. Насамперед, це засоби глобальної комп'ютерної мережі Інтернет. Нові форми подання інформації в цьому середовищі — різноманітні цифрові формати: від текстових до мультимедійних. Цифрове представлення інформації надає можливості фіксації, обробки, передачі й зберігання інформації; забезпечує різноманіття візуалізації даних, інтелектуалізацію обробки, компактність зберігання, надає широкий набір інструментальних засобів та форматів для дистанційного доступу, передачі інформації, а також інтерактивного спілкування. Мережеве середовище внесло до сфери бібліотечних фондів нові уявлення, що виходять за межі встановлених понять. Основні поняття термінологічної системи «інформаційні ресурси» стандартизовано й відбито в нормативній, довідковій, навчальній літературі. Великі ускладнення виникають і з визначеннями інтернет- технологій. З’являються підручники, стандарти, методичні розробки, інтеграційні теоретичні праці бібліотекознавців, книгознавців і бібліографознавців. Разом з тим, термінологічні поняття у багатьох працях за змістом не збігаються й інтеграційні аспекти розробляються однобічно. З метою конкретизації понять було опрацьовано публікації з інформатики. Серед праць українських вчених, в яких узагальнено сучасні уявлення про глобальний інформаційний простір і подано визначення головних понять, пов’язаних з ним, — практичний посібник Д. Ланде.

Ресурси Інтернету, зокрема, їх тематична приналежність, динаміка розвитку, досліджуються рідко. Відсутні значимі емпіричні дослідження бібліотечного веб-середовища, його характеристик і тенденцій розвитку в контексті розвитку глобального інформаційного середовища. Проведення даних досліджень потребує певного підходу і є дуже важким, тому що Інтернет — непостійне й динамічне середовище. Поява персональних комп'ютерів і стрімке збільшення їх обчислювальної потужності (в тисячу разів за кожні 15 років), а також зародження технологій швидкісної передачі текстів на довільні відстані дозволили одержувати доступ до будь-яких публікацій в Інтернеті. Інші технічні розробки призвели до створення компакт-дисків, що надало можливість запису та довготермінового зберігання сотень тисяч сторінок тексту, а також відкрило перспективи комп'ютерної обробки повнотекстових документі. Ці питання потребують вирішення низки таких наукових завдань, як термінологічне визначення електронних ресурсів, розробки їх типології (зокрема, виокремлення мережевих ресурсів), методики складання бібліографічного опису тощо. Однак, незважаючи на їх все більш зростаючу роль у житті суспільства, теоретично цей термін ще не набув свого однозначного тлумачення внаслідок недостатньої розробки в аспекті мережевих джерел інформації.