Страхування автотранспортних засобів

 

Об’єктом автотранспортного страхування може бути майновий інтерес фізичної чи юридичної особи, пов’язаний з експлуатацією автотранспортних засобів; з життям, здоров’ям, працездатністю страхувальника або застрахованих осіб; з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі. В Україні страхування автотранспортних засобів та вантажів проводиться тільки в добровільній формі (крім небезпечних вантажів); страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та страхування від нещасних випадків на транспорті – як в обов’язковій, так і в добровільних формах.

Одним з основних видів автотранспортного страхування є страхування автотранспортних засобів.

Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним та фізичним особам, і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового обладнання.

Як правило, на страхування приймається автотранспортний засіб та причепи до нього в технічно справному стані (у стані відповідному правилам Дорожнього Руху).

До страхових ризиків більшість страховиків відносять:

а) пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху;

б) пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок протиправних дій третіх осіб при його знаходженні:

· у будь-якому місці;

· на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.

в) пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок стихійних лих(повінь, буря, шторм, град, обвал, повінь, удар блискавки, просадка грунту), падіння дерев, нападу тварин, а також пожежі чи вибуху в автотранспортному засобі;

г) угон або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка відповідно приладдя та додаткового обладнання в разі перебування:

· у будь-якому місці;

· на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.

До переліку страхових випадків можна віднести одну, кілька або всі щойно перелічені події і конкретизувати їх у договорі страхування.

Разом з тим існують обмеження страхових випадків, при яких страховик не здійснює відшкодування.

До страхових випадків не належать (а отже, виплати страхового відшкодування не здійснюються) ситуації, при яких було зафіксовано:

а) використання автотранспортного засобу та причепів до нього у заздалегідь відомому страхувальникові аварійному стані;

б) управління автотранспортним засобом особою, котра не має посвідчення водія;

в) управління автотранспортним засобом водієм, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння;

г) непокору владі (втеча з місця події), вчинення дій, пов’язаних із порушенням Правил дорожнього руху;

д) порушення правил пожежної безпеки, перевезення та зберігання вогненебезпечних речовин і предметів, що легко займаються;

е) намір або грубу недбалість страхувальника чи його представника, а також порушення будь-ким із них установлених правил експлуатації автотранспортних засобів.

До страхових випадків, як правило, не належать і виплати страхового відшкодування не передбачають у разі знищення або пошкодження автотранспортного засобу та причепів до нього внаслідок:

· всякого роду воєнних дій чи воєнних заходів;

· перевезення автотранспортного засобу морським, залізничним та іншими видами транспорту;

· гниття, корозії, зруйнування і втрати природних властивостей матеріалів, що були використані в автотранспортному засобі, через зберігання в несприятливих умовах;

· збитків, завданих майну страхувальника, водія або пасажирів, що перебували у транспортному засобі під час страхового випадку;

· пошкодження покришок, спричиненого поганим станом проїжджої частини, наїздом на гострі предмети, їх природним зносом.

Не відшкодовуються непрямі збитки та інші видатки, що можуть бути спричинені страховим випадком (штраф, використання орендованого транспортного засобу, видатки на відрядження, втрата прибутку, простій, матеріальні збитки, пов’язані з закінченням гарантійного терміну, моральні збитки тощо.

Договір страхування укладається, як правило, на один рік. Можливе укладання договору страхування на коротші терміни, наприклад при виїзді за кордон, або на час перегону транспортного засобу.

Автомобілі та інші засоби транспорту можуть бути застраховані в розмірі їхньої дійсної вартості (зі знижкою на знос), включаючи вартість причепа, або (якщо це передбачено договором) на будь-яку меншу страхову суму, що звичайно обмежується визначеною межею. Однак у другому випадку страхування проводиться за принципом пропорційної відповідальності, що передбачає виплату страхового відшкодування в такому відсотку від розміру збитку, який складає страхова сума від дійсної вартості транспортного засобу.

Страхова сума визначається на підставі поданих заяви страхування і документів, що підтверджують вартість автотранспортного засобу, причепів до нього та додаткового обладнання. Документи, на підставі яких визначається страхова сума щодо автотранспортного засобу та додаткового обладнання: рахунок-фактура заводу-виробника; каталог офіційного ділера; експертна оцінка незалежного фахівця. Страхова сума за договором страхування автотранспортних засобів визначається окремо для кожного об’єкта, який приймається на страхування. Вона не повинна перевищувати страхової оцінки об’єктів страхування.

Можливе укладання договору страхування з умовою урахування ступеня зносу автотранспортного засобу, а також з урахуванням втрати товарного вигляду. Ці два показника впливають на розрахунок страхового відшкодування.

Іншим важливим застереженням є застосування франшизи. Договір страхування укладається, як правило, за умови власної участі страхувальника у відшкодуванні збитків з установленим розміром безумовної франшизи. За бажанням страхувальника при укладанні договору страхування може бути заявлена також умовна франшиза, що дає змогу застосувати знижки зі страхової премії. Оскільки страховий випадок “викрадення транспортних засобів” викликає багато занепокоєнь у страховиків, вони часто вдаються до фіксованих розмірів безумовної франшизи для різних категорій транспортних засобів. Франшиза змушує страхувальника бути зацікавленим у ненастанні страхового випадку.

Договір страхування може бути укладений як на користь страхувальника, так і на користь іншої особи, визначеної страхувальником, - полісоутримувача, що має встановлені законодавством права на використання автотранспортного засобу.

Страхова премія обчислюється страховиком залежно від страхової суми та обраних страхувальником страхових випадків – чинників, що впливають на рівень імовірності виникнення страхового випадку: марки автомобіля, року його випуску, стажу та віку водія, а також наявності охоронної сигналізації і протиугонного пристрою та розміру франшизи.

При розрахунку розміру відшкодування беруться до уваги необхідні та доцільно зроблені страхувальником видатки, що мали на меті врятувати застрахований автотранспортний засіб, запобігти і зменшити збитки. Йдеться, зокрема, про такі витрати:

з транспортування пошкодженого автотранспортного засобу до найближчого місця ремонту, якщо він не на ходу;

придбання запасних частин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту, з урахуванням видатків з упакування, митних зборів та податків;

на відновлюваний ремонт, зумовлений страховим випадком;

пов’язані з усуненням прихованих пошкоджень та дефектів, виявлених у процесі ремонту, спричиненого даним страховим випадком, і підтверджених документально.

 

40. СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ АВТОТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

 

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є одним із найбільш масових видів страхування, який у більшості країн світу є за формою обов’язковим видом страхування.

Законом України “Про страхування” страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів включено до переліку обов’язкових видів.

Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної третім особам внаслідок дорожньо-транспортною пригоди.

Під власником транспортного засобу розуміється юридична чи фізична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству.

Обов’язковість такого страхування поширюється на резидентів та нерезидентів – власників транспортних засобів. Маються на увазі власники автомобілів, автобусів, самохідних машин, мотоциклів усіх типів, причепів, що експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засобі підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України(МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Суб’єктами обов’язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи – юридичні й фізичні особи, яким заподіяна шкода транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об’єктом обов’язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме життю або здоров’ю фізичних осіб..

Відшкодуванню страховиком підлягає пряма шкода, заподіяна третій особі під час руху транспортного засобу, якщо має місце причинний зв’язок між рухом транспортного засобу і заподіяного ним шкодою.

Страховий випадок – це дорожньо-транспортна пригода, яка сталася за участю транспортного засобу страхувальника і через яку настає його цивільна відповідальність за заподіяну цим транспортним засобом шкоду майну, життю і здоров’ю третіх осіб.

Були встановлені такі два види договорів обов’язкового страхування цивільної відповідальності:

· звичайний договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на територію України для користування;

· Додатковий договір, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі, і на умовах, установлених у цих державах, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ.

Право укладання додаткових договорів обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів надається тільки повним членам Моторного (транспортного) страхового бюро. МТСБ – юридична особа, яка створена згідно з чинним законодавством є неприбутковим органом і діє на основі свого Статуту. Страховики можуть входити в МТСБ як повни або асоціовані члени. Повні члени МТСБ зобов’язанні здійснювати виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку, який спричинили їх страхувальники на території інших держав, з якими МТСБ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Страховою сумою за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності визначено грошову суму, в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов’язаний здійснити виплату третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку.

Страхова сума та страхові платежі за обов’язковим страхуванням цивільної відповідальності визначаються Кабінетом міністрів України.

Страхувальник має право вибору страховика для укладання договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності.

У разі виїзду за межі України страхувальник - резидент зобов’язаний укласти додатковий договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності на умовах, установлених МТСБУ, якщо користування транспортним засобом за межами України потребує обов’язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.

Для відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страхувальник або третя особа (її спадкоємець, правонаступник страхувальника) зобов’язані (залежно від випадку) звернутися із заявою до страховика (страхової організації) або до МТСБУ.

Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється страховиком на підставі таких документів:

· заяви про виплату страхового відшкодування;

· довідки органів внутрішніх справ про обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди;

· довідки (висновків експертизи, страхового акта, аварійного сертифіката тощо), що підтверджує розмір майнової шкоди у разі її виникнення;

· довідки медичних закладів про термін тимчасової непрацездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності у разі її виникнення;

· копії свідоцтва про смерть та документа про правонаступництво для спадкоємців.

Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі або її спадкоємцям (як правило)протягом 15 робочих днів з дня отримання страховиком зазначених документів, крім випадків, коли спори, пов’язані з виплатою страхового відшкодування, розглядаються у судовому порядку.

Розмір страхового відшкодування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів визначається за системою першого ризику.

Розмір франшизи при відшкодуванні збитків, завданих майну третіх осіб, встановлюється на рівні до 2% страхової суми.

МТСБУ відшкодовує шкоду, заподіяну тільки життю і здоров’ю третьої особи. Таке відшкодування здійснюється в термін і на умовах, визначених для страховиків, у разі:

· коли транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, не встановлений;

· коли дорожньо-транспортна пригода скоїлась внаслідок угону си викрадення транспортного засобу страхувальника;

· надання страхувальником свого транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров’я згідно з чинним законодавством;

· коли страховик – член МТСБУ неплатоспроможний за своїми зобов’язаннями згідно з договорами обов’язкового страхування цивільної відповідальності.

МТСБУ забезпечує також відшкодування збитків, коли страховий випадок спричинений транспортним засобом, власник якого застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією, якої МТСБУ уклало угоду про взаємне врегулювання питань щодо відшкодування збитків.

Договір страхування набирає чинності з моменту, зазначеного у страховому полісі, але не раніше внесення, що посвідчується відповідними документами страхувальником страхового платежу на користь страховика, якщо інше не передбачено в договорі страхування.

Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика страховій поліс, який є договором (письмовою угодою) обов’язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховий поліс складається за формою, що містить: назву та адресу страховика, тип, марку транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі, початок та закінчення дії договору, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника-юридичної особи – її найменування та адресу, для страхувальника – фізичної особи – прізвище, домашню адресу, підписи сторін.

У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду) зобов’язаний:

· додержувати правил дорожнього руху, установлених чинним законодавством;

· вживати всіх заходів з метою запобігати збільшенню розміру шкоди;

· надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика;

· повідомити протягом трьох робочих днів страховикові про настання дорожньо-транспортної пригоди, страховий поліс та в разі потреби надати транспортний засіб для огляду й експертизи.

Завдяки запровадженню обов’язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників, так званої системи “Зелена картка” яка функціонує з 1 січня 1953 року. В 1995 р. універсальний договір об’єднував 37 країн, включаючи 18 західноєвропейських, 7 близького сходу, африканських та інших країн, 11 колишніх соціалістичних держав.

Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників – нерезидентів країни, в який трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн. Це забезпечувалося виконанням певних умов країнами – членами системи “Зелена картка”.

По-перше, у таких країнах має здійснюватись обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

По-друге, у кожній країні має бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

По-третє, держава – член системи “Зелена картка”, не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Збитки у країнах – членах системи врегульовуються, через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яка переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни.

Взаємовідносини між моторними страховими бюро країн – члені системи “Зелена картка” регулюються двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою. Якщо автовласник є резидентом країни – члена системи “Зелена картка”, він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн – членів цієї системи без обов’язкового страхування на умовах країни відвідання.

 

40. ЗАГАЛЬНОСВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ АВІАЦІЙНОЇ ІНДУСТРІЇ

 

Авіаційне страхування – це цілий комплекс страхових послуг, що тягне за собою відповідальність по багатьох різних об’єктах, яка проявляється при настанні одного спільного для всіх випадку – авіаційної катастрофи.

Саме авіаційному страхуванню найбільше притаманна кумуляція ризику, коли відшкодування по випадках часткової аварії набагато менше, ніж у разі випадків повної загибелі авіаційних суден.

Зосередження зусиль усіх країн на забезпеченні безпеки польотів та відшкодуванні збитків потерпілим було започатковано ще до Другої світової війни прийняттям відповідних конвенцій у галузі авіації.

Варшавська конвенція 1929 року регулювала (а в деяких випадках регулює і сьогодні) відповідальність авіаційного перевізника щодо смерті, каліцтва або затримок пасажирів, а також щодо затримок і пошкодження вантажу та багажу.

Згідно з конвенцією вид транспортування визначається “договором про транспортування”: для пасажира – це квіток, для багажу – багажний чек, для вантажу – вантажна накладна. Конвенція також визначила, що:

· авіаційний перевізник відповідальний за смерть або каліцтво пасажирів, якщо пригода сталася на борту повітряного судна або під час посадки чи висадки пасажирів;

· авіаційний перевізник відповідальний за збитки, ушкодження і руйнування багажу та вантажу, що трапились під час транспортування;

· будь-яке положення в договорі про транспортування, яке суперечить статтям конвенції, не матиме юридичної сили.