Облік основних засобів та нематеріальних активів

ТЕМА 10,11

ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

1. Основні засоби: сутність, класифікація та оцінка.

2. Первинний облік руху основних засобів.

3. Аналітичний облік основних засобів.

4. Синтетичний облік основних засобів

5. Знос (амортизація) основних засобів.

6. Облік інших необоротних матеріальних активів

7. Облік нематеріальних активів

8. Інвентаризація основних засобів та нематеріальних активів

 

Основні засоби: сутність, класифікація та оцінка

Згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби”: основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Критерії визнання основних засобів аналогічні критеріям визнання, які застосовуються для всіх активів, а саме: об'єкт основних засобів визнається активом, коли:

- існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з використанням цього об'єкта;

- його вартість може бути достовірно визначена.

Крім того, у визначенні основних засобів наведені такі критерії їх визнання, як:

• матеріальність (мають матеріальну форму):

• призначення (утримуються з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій);

• термін корисного використання (більше року або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Група основних засобів - сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Для цілей фінансового обліку основні засоби класифікуються за такими групами:

1. Земельні ділянки.

2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

4. Машини та обладнання.

5.Транспортні засоби.

6. Інструменти, прилади та інвентар (меблі).

7. Тварини.

8. Багаторічні насадження.

9. Інші основні засоби.

10. Інвестиційна нерухомість.

Рис. 1. відображає класифікацію основних за­собів за різними ознаками.

			Група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири та місця загального користування), вартість капіталь­ного покращання землі
Для нарахування амортизації з метою оподаткування			група 2 — автомобільний транспорт і вузли (запасні части­ни) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеха­нічні прилади та іструменти, інше конторське (офісне) обладнан­ня, пристрої та приладдя до них
			група 3 — будь-які інші основні фонди, які не включені до групи 1, 2 і 4
			група 4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечен­ня, пов'язані з ними засоби зчитування чи друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мік­рофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних то­варів (предметів)
По належності			Власні
		Орендовані
			Будівлі
			Споруди
			Передавальні пристрої
По натурально-речовому складу			Машини та обладнання
		Транспортні засоби
		Інструмент
			Виробничий інвентар
			Господарчій інвентар
			Тварини
			Багаторічні насадження
По ступеню використання у процесі виробничої діяльності			Діючі
		В запасі та на консервації
		Недіючі
По функціональному призначенню			Невиробничі
		Виробничі

Рис.1. Класифікація основних засобів

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первісна вартість об'єкта основних засобів залежить від спо­собу його придбання. Загальний порядок оцінки основних за­собів при їх зарахуванні на баланс підприємства приведений у табл.1.

Справедлива вартість активу - це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Таблиця 1.

Первинний облік руху основних засобів

Форми первинних документів для обліку основних засобів затверджені наказом Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 352 і введені в дію з 1 січня 1996 року.

Таблиця 2

Перелік документів з обліку основних засобів

№ форми	Назва документа	Призначення
ОЗ-1	Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів	Надходження основних засобів на підприємство, внутрішнє переміщення
ОЗ-2	Акт приймання – передачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів	Введення в експлуатацію відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів
ОЗ-3	Акт списання основних засобів	Вибуття основних засобів у зв’язку з непридатністю до експлуатації, реалізацією
ОЗ-4	Акт списання автотранспортних засобів	Вибуття транспортних засобів у зв’язку з непридатністю до експлуатації, реалізацією
ОЗ-5	Акт про установку, пуск і демонтаж будівельної машини	Надходження основних засобів на підприємство, внутрішнє переміщення. Використовується лише у будівельних організаціях

 

Надходження об'єктів в експлуатацію оформлюється актом прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів форми ОЗ-1. Акт складає приймальна комісія, призначена розпорядженням або наказом керівника підприємства, на кожний окремий інвентарний об'єкт. До акта додають всю необхідну технічну документацію, акт підписується усіма членами комісії і затверджується керівником підприємства. В Акті обов’язково вказують первинну вартість об¢єкта, коротку технічну характеристику, інвентарний номер, місце експлуатації тощо.

Акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів форми ОЗ-1 з астосовують також для того щоб:

- оформити внутрішнє переміщення основних засобів з одного цеху (відділу, ділянки) до іншого;

- відобразити вибуття зі складу основних засобів при передачі їх іншому підприємству (за плату, безоплатно чи за договором оренди).

При введені в дію відремонтованого (реконструйованого чи модернізованого) об’єкта оформляється “Акт прийому-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів” (ф. ОЗ-2).

Вибуття об'єктів основних засобів оформляють актом списання основних засобів форми ОЗ-3, а списання автотранспортних засобів форми ОЗ-4. Вони складаються комісією і є свідченням недоцільності подальшої експлуатації об'єктів.

Акти складають у двох примірниках: перший для бухгалтерії; другий для матеріально відповідальної особи. В актах відображають первинну вартість об¢єкта, що вибуває, суму нарахованого зносу, залишкову вартість, причину вибуття об¢єкта (ліквідація внаслідок повного зносу, аварійного стану тощо), витрати, пов¢язані з вибуттям об¢єкта, а також результат від списання об¢єкта тощо.

 

Безоплатна передача основних засобів

На балансі підприємства “N” є верстат первісною вартістю 17300 грн., накопичений знос 5600 грн. Підприємство “N” безоплатно передало технічному училищу для навчальних цілей верстат.

№	Зміст операції	Кореспонденція рахунків	Сума, грн.
Дебет	Кредит
	Списано знос безоплатно переданого верстата	131 “Знос основних засобів”	104 “Машини та обладнання”
	Списана залишкова вартість безоплатно переданого верстата	976 “Списання необоротних активів”	104 “Машини та обладнання”
	Відображена сума податкових зобов’язань з ПДВ, виходячи з залишкової вартості	976 “Списання необоротних активів”	641 “Розрахунки за податками”

Збиток від безоплатної передачі верстата складає 14040 грн.

Поліпшення основних засобів

Бухгалтерський облік витрат на ремонт, модернізацію, реконструкцію та інші поліпшення ОЗ регламентується П(С)БО 7, згідно з якими дані витрати поділяються на дві групи:

Група 1. Витрати на поліпшення основних фондів, у результаті здійснення яких економічні вигоди, первинно очікувані від використання об¢єкта, зростають. До таких поліпшень відносяться: модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо. Згідно з п.14 П(С)БО 7 витрати на проведення таких заходів збільшують первинну вартість основних засобів. Ці витрати підприємство обліковує на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» з наступним їх віднесенням на рахунок 10 «Основні засоби».

Група 2. Витрати, що здійснюються для підтримання об¢єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (ремонт). Згідно з п.15 П(С)БО 7 ці витрати відносяться до витрат звітного періоду. Облік їх ведеться згідно з П(С)БО 16 «Витрати». У бухгалтерському обліку ці витрати обліковуються на рахунках обліку витрат, а саме: 23 «Виробництво» – у випадку, якщо ремонтуються основні засоби виробничого призначення; 91 «Загальновиробничі витрати» – при ремонті основних фондів загальновиробничого призначення; 92 «Адміністративні витрати» – при ремонті основних засобів, що беруть участь в управлінні і обслуговуванні підприємства; 93 «Витрати на збут»- у випадку ремонту основних фондів, пов¢язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг; 941 «Витрати на дослідження і розробки» - при ремонті основних засобів, що беруть участь у дослідженнях і розробках, які здійснює підприємство тощо.

Кореспонденція рахунків

№ п/п	Зміст операції	Проводка
Дебет	Кредит
1.	Нарахування амортизації	23 «Виробництво»	131 «Знос основних засобів»
91 «Загальновиробничі витрати»
92 «Адміністративні витрати»
93 «Витрати на збут»
39 «Витрати майбутніх періодів» тощо
2.	Списання нарахованого зносу при вибутті основних засобів	131 «Знос основних засобів»	10 «Основні засоби».

Рис.2. Класифікація нематеріальних активів в обліку

 

Нематеріальний актив	Отриманий іншим шляхом	При об’єднанні підприємств	В обліку	Первісна вартість	Справедлива вартість нематеріального активу	В обліку	Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов’язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та терміну корисної експлуатації, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод. Інші витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеного розміру майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду.	У фінансовій звітності (балансі)	Балансова вартість = первісна (переоцінена) вартість – знос (переоцінений знос)
як внесок до статутного капіталу	Справедлива вартість нематеріального активу погоджена з засновниками (учасниками)
безоплатно	Справедлива вартість нематеріального активу на дату отримання
в обмін на неподібний актив	Справедли-ва вартість переданого нематеріального ативу +(-) отри-мана (передана) під час обміну су-ма грошо-вих коштів чи їх екві-валентів
в обмін на подібний актив	Справедлива вартість переданого нематеріального ативу (за умови, що залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість)
Залишкова вартість переданого нематеріального ативу (за умови, що залишкова вартість переданого об’єкта = або < за його справедли-ву вартість)
з оплатою грошовими коштами	Ціна придбання – отримані торгівельні знижки + мито + непрямі податки, які не підлягають відшкодуванню + інші витрати безпосередньо пов’язані із створенням цього нема-теріального активу та при-веденням його до стану придат-ності для вико-ристання за призначенням
Створений власними силами	Прямі витрати на оплату праці + прямі матеріальні витрати + інші витрати безпосередньо пов’язані із створенням цього нема-теріального активу та при-веденням його до стану придатності для вико-ристання за призначенням
Оцінка	Під час первісно-го визнання (на дату здійснен-ня госпо-дарської операції)	Подальші витрати	На дату балансу

 

Рис.3 Оцінка нематеріальних активів в обліку та звітності за П(С)БО 8 "Нематеріальні активи"

Витрати на придбання або створення нематеріальних активів до їх введення в експлуатацію збираються на балансовому рахунку 15 "Капітальні інвестиції", субрахунку 154 "Придбання (створення) нематеріальних активів". Введені в експлуатацію нематеріальні активи обліковуються на рахунку 12 “Нематеріальні активи”, за дебетом якого відображають первинну вартість придбаних чи розроблених нематеріальних активів, а також їх дооцінку, за кредитом – вибуття нематеріальних активів та їх уцінку.

ТЕМА 12

ОБЛІК ЗАПАСІВ

1. Поняття запасів, їх визнання класифікація та оцінка

Рис. 1.2. Можливі методи оцінки при вибутті матеріалів

Не виключається одночасне застосування одразу декількох методів, лише з одним обмеженням: для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів. Тобто, допустима ситуація, коли в обліку підприємства різні запаси оцінюватимуться по-різному, якщо є можливість підтвердити різницю в умовах їх використання. Слід пам’ятати, що вибраний метод оцінки запасів є незмінним протягом звітного періоду.

Кореспонденція рахунків

Відображено:

прямі матеріальні витрати:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 20 “Виробничі запаси”

Кт 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”

прямі витрати на оплату праці:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 66 “Розрахунки з оплати праці”

Інші прямі витрати:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 65 “Розрахунки за страхуванням”

Кт 13 “Знос необоротних активів” тощо.

фактичну виробничу собівартість завершеної виробництвом продукції:

Дт 26 “Готова продукція”

Кт 23 “Виробництво”

вартість виконаних робіт та послуг:

Дт 90 “ Собівартість реалізації”

Кт 23 “Виробництво”

За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”. Цей рахунок залишку ніколи немає.

Порядок розподілу і включення до собівартості продукції загальновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва. По відношенню до обсягу виробництва розрізняють постійні і змінні загальновиробничі витрати.

Постійні загальновиробничі _витрати - витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Змінні загальновиробничі витрати - виграти на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Згідно з П(С)БО 16 "Витрати" підприємства самостійно визначають перелік та склад змінних та постійних загальновиробничих витрат.

П(С)БО 16 передбачено порядок віднесення змінних загальновиробничих витрат на собівартість продукції з використанням бази розподілу (заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи із фактичної потужності звітного періоду. А це означає, що змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості готової продукції.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній виробничій потужності.

Згідно П(С)БО 16 нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Виходячи з нормальної потужності роботи підприємства постійні загальновиробничі витрати поділяються на розподілені та нерозподілені. Методика розподілу постійних загальновиробничих витрат на розподілені та нерозподілені наведена в П(С)БО 16 "Витрати".

Розподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до виробничої собівартості продукції (Дт 23), а нерозподілені – списуються на собівартість реалізованої продукції (Дт 90).

 

Облік браку у виробництві

Брак у виробництві - це продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням, або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення.

Залежно від місця виявлення брак продукції поділяється на внутрішній та зовнішній. Внутрішній брак продукції - це брак, виявлений у процесі виробництва. Зовнішній брак продукції - брак, виявлений споживачем і пред'явлений для відшкодування збитків.

Залежно від характеру внутрішній брак продукції поділяють на виправний (піддягає виправленню) та остаточний (не підлягає виправленню).

Важливо при в процесі обліку правильно визначити загальну суму втрат від браку, яка включає фактичну собівартість забракованої продукції та всі витрати на виправлення браку.

Якщо із загальної суми втрат від браку виключити вартість забракованої продукції за ціною її можливого використання, суми, що відшкодовуються винними особами, то одержана сума – це остаточних втрат від браку, яка списується на затрати основного виробництва.

Для обліку та узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 "Брак у виробництві ".

За дебетом рахунку 24 відображаються:

-витрати через виявлений зовнішній та внутрішній брак (вартість браку та витрати на виправлення браку);

-витрати на гарантійний ремонт в обсязі, що перевищує норму;

-витрати на утримання гарантійних майстерень.

За кредитом рахунку 24 відображаються:

-сума, що списується на витрати виробництва як остаточні втрати від браку;

-суми зменшення втрат від браку продукції (вартість відходів від бракованої продукції або реалізації її за зменшеною ціною, вартість утримання з винуватців браку);

-суми відшкодувань, що підлягають одержанню від постачальників недоброякісних матеріалів та напівфабрикатів, які спричинили брак продукції.

Аналітичний облік за рахунком 24 ведеться за видами виробництв. Підставою для аналітичного і синтетичного обліку є акти про брак.

Облік готової продукції

До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і стандартам.

В бухгалтерському обліку готова продукція повинна оцінюватись за первинною вартістю. Така вартість може бути визначена після збирання всіх витрат та калькулювання фактичної собівартості. Тому протягом звітного місяця в обліку можливе відображення готової продукції не за фактичною собівартістю, а за обліковими цінами з подальшим визначенням відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості готової продукції за обліковими цінами.

Передача готової продукції з цехів виробництва на склад оформлюється накладними, в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість. Вони виписуються в двох примірниках, один з яких призначений для здавальника, а інший залишається на складі.

Відпуск продукції покупцю оформлюється видатковими накладними із зазначенням номера накладної і дати оформлення, номера і дати договору з замовником, назви та реквізитів замовника, одиниць виміру, кількості, ціни, вартості. На підставі цієї накладної в бухгалтерії, як правило, виписують рахунок-фактуру. Одночасно виписують і платіжну вимогу-доручення.

При відпуску готової продукції покупцю безпосередньо із складу одержувач повинен пред’явити довіреність на право її отримання.

Первинні документи з руху готової продукції у встановлені терміни здаються комірником до бухгалтерії.

Аналітичний облік готової продукції ведеться за видами готової продукції на складах та в бухгалтерії.

Складський облік готової продукції ведуть в кількісному виразі в картках складського обліку. Картки відкриваються на кожен номенклатурний номер готової продукції. Записи в картках здійснюють по кожному прибутковому і видатковому документу. Після кожного запису виводять залишок. При сальдовому методі обліку готової продукції для звірки складського і бухгалтерського обліку на перше число кожного місяця комірник складає відомість залишку готової продукції на складі.

ТЕМА 13,14

Облік касових операцій

Грошові кошти – це готівка в касах підприємства, кошти на його рахунках в установах банків та депозити до запитання.

Порядок ведення касових операцій регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджене Правлінням НБУ України.

Каса підприємства – приміщення або місце, що призначене для приймання, видачі та зберігання готівкових коштів та інших цінностей (цінних паперів, грошових документів).

Касир – це посадова матеріально-відповідальна особа, яка завідує касою, видачею і прийманням грошей та інших цінностей, що зберігаються в касі. При призначенні працівника на посаду касира його знайомлять з порядком ведення касових операцій. Після цього з касиром укладають договір про повну матеріальну відповідальність.

Підприємства, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою, можуть мати у касі на кінець робочого дня готівку в межах лімітів залишку.

Ліміт залишку готівки в касі – це граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, який самостійно визначається підприємством. Всю готівку понад суми встановленого ліміту підприємства повинні здавати до установи банку для зарахування на поточний рахунок.

Порядок встановлення підприємствам ліміту каси, порядок і строки здавання готівки регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.

При виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу) підприємства мають право зберігати готівку в касі понад установлений ліміт протягом трьох робочих днів (включаючи день одержання готівки в установі банку). Не виплачені протягом вказаного терміну суми повертаються до установи банку.

Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси не повинна перевищувати 10 тис.грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами.

Касові операції оформляються документами, типові форми яких затверджені Мінстатом України за згодою з Національним банком України і Мінфіном України.

Оприбуткування готівки в касу, у тому числі і одержаної з банку, здійснюється на підставі прибуткового касового ордера (форма КО-1), підписаного головним бухгалтером або уповноваженими на це особами. При цьому особі, яка здала гроші, видається квитанція, підписана головним бухгалтером, касиром та засвідчена печаткою.

Отримання грошей з банку здійснюється через касира або іншу уповноважену на те особу по грошовому чеку, виписаному на ім’я отримувача. Чекову книжку за заявою отримують в банку. Щоб зняти готівку, бухгалтер заповнює грошовий чек, підписує його разом з керівником і передає касирові. Корінець чека є виправдним документом для записів касових операцій в облікових реєстрах.

Витрачання готівки з каси оформлюється видатковим касовим ордером (форма КО-2), який підписується керівником і головним бухгалтером підприємства. При видачі готівки за видатковим касовим ордером касир вимагає пред’явлення документу, який засвідчує особу отримувача. На операцію по здачі грошей до банку, крім видаткового касового ордера, також оформляють заявку на внесок готівки, в якій вказують дату, хто здає кошти та через кого, одержувача, суму, призначення внеску, номер власного рахунку.

Оплата праці, пенсій, стипендій, дивідендів проводиться касиром за платіжними відомостями, без складання видаткового касового ордера на кожного отримувача. По закінченні трьох робочих днів бухгалтер виписує видатковий касовий ордер на загальну суму, виплачену за платіжною відомістю. Проти невиплачених за відомістю сум ставиться надпис депоновано, після чого складають реєстр депонованих сум.

Прибуткові і видаткові касові ордери виписує бухгалтер та до передачі в касу реєструє їх в журналі реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів (форма КО-3).

Всі факти надходження і вибуття готівки на підприємстві відображаються в касовій книзі (форма КО-4), яка є регістром аналітичного обліку. В касі підприємства ведуть тільки одну касову книгу, яка повинна бути пронумерована, прошнурована, скріплена печаткою. Кількість аркушів в касовій книзі підтверджується підписом керівника і головного бухгалтера.

Записи в касовій книзі здійснюються касиром одразу ж після отримання або видачі грошей по кожному касовому ордеру. Записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках через копіювальний папір кульковою або чорнильною ручкою. Перші примірники залишаються у касовій книзі, а другі є відривними і називаються – звітом касира.

В кінці кожного робочого дня касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок готівки в касі підприємства на початок наступного дня і передає до бухгалтерії звіт касира (відривний листок касової книги) разом з прибутковими і видатковими касовими ордерами. Звіт касира разом з касовими ордерами передається бухгалтеру під розпис у касовій книзі.

За даними звіту касира в бухгалтерії ведуть синтетичний облік касових операцій. Для відображення касових операцій в синтетичному обліку звіт касира перевіряють та контирують всі записи з надходження та витрачання готівки.

Для синтетичного обліку касових операцій призначено активний рахунок 30 “Каса”. За дебетом рахунку відображають надходження грошових коштів в касу підприємства, за кредитом – їх виплату. Дебетове сальдо вказує на залишок готівки в касі підприємства на відповідну дату.

При журнальній формі обліку по дебету рахунку 30 “Каса” ведуть відомість 1.1, а по кредиту – журнал 1, підсумки яких в кінці місяця переносять до Головної книги.

Кореспонденція рахунків

№ п/п	Зміст господарських операцій (фактів, подій)	Проводка
Д-т	К-т
	Отримано з банку кошти
	Отримано гроші в погашення векселя
	Надійшла готівка від покупців
	Повернуто підзвітними особами невикористані підзвітні суми
	Внесено працівниками за путівки, телефонні розмови
	Внесено гроші за об'явою про внесення готівки на поточний рахунок
	Оплачено постачальникам за продукцію (товари, роботи, послуги)
	Видано заробітну плату
	Оплачено готівкою різним кредиторам

Платіжне доручення.

Основним банківським документом є платіжне доручення – це розпорядження підприємства, як власника рахунку, про перерахування коштів з його рахунку на рахунок іншого підприємства, організації, установи, оформлене на спеціальному бланку. Платіжне доручення широко використовується для здійснення розрахунків з державним бюджетом, органами соціального страхування, пенсійним фондом, постачальниками тощо.

2. Платіжна вимога-доручення – це документ, який складається з двох частин: верхньої – вимога отримувача коштів до платника про їх сплату; нижньої – доручення платника своєму банку про перерахунок коштів.

Платіжна вимога.

Платіжна вимога про примусове списання коштів на підставі виконавчого документа оформляється та подається державним виконавцем, а на списання податкового боргу за рішенням податкового органу – податковим органом. Платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів на підставі виконавчого документу приймає безпосередньо керівник банку або уповноважена ним особа (на сьогодні використання обмежене).

Розрахункові чеки.

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

Векселі.

4. І інші.

Банк реєструє всі проведені операції з надходження та списання коштів з поточного рахунку у спеціальній виписці з особового рахунку. Виписка банку – це дублікат записів на особовому рахунку підприємства. До виписка банку обов’язково прикладаються виправдні документи на проведені операції. Основні реквізити виписки: дата виписки, номер поточного рахунку власника, залишки коштів на початок операційного дня (вхідне сальдо) і на кінець (кінцеве сальдо), суми записів по дебету і кредиту рахунку.

При надходженні виписки банку бухгалтер повинен її опрацювати:

1) виписка нумерується, перевіряється наявність виправдовуючих документів на списання та зарахування коштів, а також відповідність сум у виписці сумам у прикладених документах;

2) записи в виписці контируються. Оскільки виписка банку є документом банку, зарахування коштів на поточний рахунок у виписці буде відображатися по кредиту, а списання - по дебету (тому що для банка рахунок підприємства є пасивним).

Виписка з особового рахунку - реєстр аналітичного обліку, вона є підставою для записів на активному синтетичному рахунку 31 “Рахунки в банках”. По дебету цього рахунку – відображають зарахування коштів, по кредиту – перерахування коштів. Дебетове сальдо показує залишок грошей на рахунку на певну дату, воно повинно співпадати із залишком у виписці банку на цю дату.

Приклад кореспонденції рахунків:

1. Зарахована на поточний рахунок довгострокова позика: Д-т31 К-т50;

2. Перераховано до бюджету суми податків: Д-т641 К-т311

Синтетичний облік операцій на поточному рахунку при журнальній формі обліку ведуть у журналі 1 (по кредиту рахунку 31) та у відомості 1.2. (по дебету рахунку 31).

 

Кореспонденція рахунків

1) Одержано вексель від покупця: Д-т34 К-т36;

2) Одержано вексель від інших дебіторів: Д-т34 К-т37;

3) Надійшли кошти в погашення заборгованості, забезпеченої одержаними векселями:

Д-т30, 31 К-т34.

 

Кореспонденція рахунків

№ п/п	Зміст господарських операцій (фактів, подій)	Проводка
Дебет	Кредит
1.	Видача із каси коштів під звіт і відшкодування перевитрат підзвітної Особи
2.	Придбання через підзвітних осіб матеріальних цінностей	20, 22, 28 …
3.	Списуються суми витрат по відрядженню	92, 93 …
4.	Внесено до каси невикористані підзвітні суми
5.	Утримано з заробітної плати неповернуту вчасно підзвітну суму

Облік фінансових інвестицій

Фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Методологію обліку фінансових інвестицій і порядок розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає П(С)БО 12 “Інвестиції” (опрацювати самостійно).

Прикладом інвестицій є грошові внески, паї, облігації, акції тощо.

Фінансові інвестиції поділяються на: довгострокові фінансові інвестиції, поточні фінансові інвестиції, еквіваленти грошових коштів.

Довгострокові фінансові інвестиції - це фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.

Поточні фінансові інвестиції - це інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

Еквіваленти грошових коштів - це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Залежно від рівня впливу інвестора на інвестоване підприємство інвестиції поділяються на:

Інвестиції в асоційовані підприємства - інвестиції у підприємство, в якому Інвестору належить блокувальний (більше 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Інвестиції в дочірні підприємства<