Особливості обліку коштів та розрахунків в іноземній валюті

Одним з принципів бухгалтерського обліку є принцип єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці (гривнах та копійках).

Тому, грошові кошти в іноземній валюті і операції з ними слід обліковувати у гривнях та копійках, шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом НБУ на відповідну дату.

Але, для контролю за реальним рухом грошових коштів та за розрахунками в іноземній валюті грошові кошти та розрахунки в іноземній валюті повинні відображатись і в іноземній валюті. Тому, на підприємствах ведуть або 2 комплекти облікових реєстрів (в гривнах та інвалюті), або записують суми операцій в одному реєстрі у вигляді дробу (в чисельнику іноземна валюта, а в знаменнику її еквівалент в гривнах).

Перерахунок коштів та операцій в іноземній валюті здійснюється на різні дати:

- на дату складання балансу підприємства;

- на дату здійснення розрахунків;

- на дату надходження матеріальних цінностей від іноземних постачальників;

- на дату видачі іноземної валюти підзвітній особі;

- на дату звітування підзвітної особи про витрачені суми

- тощо.

Оскільки валютний курс НБУ може змінюватись, то при перерахунку однакової кількості одиниць інвалюти на різні дати може виникати курсова різниця (різниця між оцінками однакової кількості одиниць інвалюти при різних валютних курсах).

Курсові різниці можуть бути позитивними чи негативними. Позитивні різниці списуються на доходи підприємства (в К-т 714 “Дохід від операційної курсової різниці” або 744“Дохід від неопераційної курсової різниці”), а негативні – на витрати (в Д-т 945 “Втрати від операційної курсової різниці” або 974 “Втрати від неопераційних курсових різниць”.

При відображенні в обліку грошових коштів та розрахунків в іноземній валюті до відповідних рахунків синтетичного обліку відкриваються субрахунки. Наприклад до рахунку 31 “Рахунки в банках” відкривається субрахунок 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті”.

 

Поняття та облік витрат майбутніх періодів

Витрати майбутніх періодів - це витрати, які здійснені у звітному періоді, але відносяться до наступного (або наступних) облікових періодів.

До витрат майбутніх періодів відносяться:

o витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості;

o з освоєнням нових виробництв та агрегатів;

o сплачена авансом орендна плата;

o наперед сплаче­на страховка;

o передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.

Для узагальнення інформації щодо здійснених витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах, використовується рахунок 39 "Витрати майбутніх періодів".

За дебетом рахунка 39 "Витрати майбутніх періодів" відображаються понесенні витрати майбутніх періодів, за кредитом - їх списання (розподіл) та включення до складу відповідних витрат звітного періоду.

Витрати на підготовку й освоєння нових видів продукції збираються за дебетом рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів» із кредиту рахунків 20 «Виробничі запаси»» 23 «Виробництво», 66 «Розрахунки з оплати праці», 65 «Розрахунки за страхуванням», 13 «Знос необоротних активів», 68 «Розрахунки за іншими операціям»» на суму витрат, пов'язаних із науковими та дослідно-експериментальними роботами.

Облік фінансових інвестицій

Фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Методологію обліку фінансових інвестицій і порядок розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає П(С)БО 12 “Інвестиції” (опрацювати самостійно).

Прикладом інвестицій є грошові внески, паї, облігації, акції тощо.

Фінансові інвестиції поділяються на: довгострокові фінансові інвестиції, поточні фінансові інвестиції, еквіваленти грошових коштів.

Довгострокові фінансові інвестиції - це фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.

Поточні фінансові інвестиції - це інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

Еквіваленти грошових коштів - це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Залежно від рівня впливу інвестора на інвестоване підприємство інвестиції поділяються на:

Інвестиції в асоційовані підприємства - інвестиції у підприємство, в якому Інвестору належить блокувальний (більше 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Інвестиції в дочірні підприємства - інвестиції в підприємства, які перебувають під контролем материнського (холдингового) підприємства. Контроль - вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності.

Інвестиції в спільну діяльність - інвестиції для ведення господарської діяльності, зі створенням або без створення юридичної особи, яка є об'єктом спільного контролю двох або більше сторін відповідно до письмової угоди між ними. Спільний контроль - розподіл контролю за господарською діяльністю відповідно до угоди про ведення спільної діяльності.

Так

Ні

Ні Так

Ні

Так Так

 

Рис. Класифікація фінансових інвестицій

 

Придбання фінансових інвестицій здійснюється такими шляхами:

▪ за грошові кошти;

▪ шляхом обміну на цінні папери власної емісії;

▪ шляхом обміну на інші активи.

Фінансові інвестиції первісне оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю.

Собівартість фінансової інвестиції складається з:

1) ціни придбання;

2) витрат, що безпосередньо пов'язані з придбанням: комісійна винагорода, мито, податки, збори, обов'язкові платежі, інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням даної фінансової інвестиції.