Тема 9. Відповідальність у господарському праві

Поняття відповідальності

Функції відповідальності

Види відповідальності

Підстави відповідальності

Поняття відповідальності

Відповідальність у господарському праві - це комплексний правовий інститут, який має особливий предмет регулювання – господарські правопорушення.

Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Господарські правопорушення можна класифікувати за видами і поділити на окремі групи за певними категоріями.

Так, залежно від юридичної підстави (тобто юридичних норм порушення) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення. Своєю чергою, договірні правопорушення поділяються на:

♦ правопорушення на стадії виникнення договорів: пору­шення строків укладання договорів; процедури врегулювання розходжень, що виникають під час їх укладання; укладання дого­ворів, що суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів з метою, яка суперечить
інтересам суспільства (ст. 48, 49, 50, Цивільного кодексу);

♦ порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань: щодо поставки продукції та товарів, перевезення вантажів;

♦ виконання робіт тощо. Прострочення виконання зобов'я­зання загалом спричиняє сплату боржником зазначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені (ст. 179, 213 - 215, 356 Цивільного кодексу);

♦ недотримання господарських зобов'язань щодо якості
поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;

♦ порушення державної дисципліни цін, пов'язані з
виконанням договорів. Закон України "Про ціни і ціноутворення"
і Закон "Про підприємства в Україні" передбачають, що у разі
порушення підприємством ціни (якщо продукція реалізується за
договором) надлишково одержана сума підлягає вилученню в
дохід відповідного бюджету;

♦ порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарських договорів;

♦ недотримання господарських зобов'язань щодо перевезень вантажів:

♦ зобов'язань з планів перевезень (неподання перевізних
засобів, непред'явлення вантажів до перевезення);

♦ простоювання транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження вантажу, прострочення доставки вантажу тощо.

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:

♦ порушення антимонопольного законодавства (зловживання
господарюючим суб'єктом своїм домінуючим становищем на ринку: обмеження або припинення виробництва, вилучення з обігу товарів для створення чи підтримання дефіциту, нав'язування контрагентам таких умов договорів, які ставлять їх у нерівне становище або не належать до цього виду договорів);

♦ недотримання податкової дисципліни: приховування або заниження прибутку, порушення встановленого порядку обліку прибутку тощо. Ці порушення викликають санкції, встановлені актами податкового законодавства;

♦ порушення прав власника - як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння;

♦ заподіяння суб'єктом господарювання шкоди під­приємствам, установам та організаціям тощо.

Вчинення суб'єктом господарського відношення правопо­рушення спричиняє застосування до правопорушника передбаче­ної або санкціонованої нормами господарського законодавства відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, здійснені у сфері господарської діяльності), санкції за них встановлені господарським законом. Цей вид відповідальності в теорії господарського права визначається як господарсько-правова відповідальність.

Господарсько-правовій відповідальності властиві особливі ознаки.

З погляду форми ця відповідальність є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопоруш­ника безпосередньо або за допомогою арбітражного суду (суду, третейського суду). Юридична природа цієї відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи матеріального впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені тощо. Загальним принципом цієї відповідальності є державна забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових санкцій. Держава гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і загальних правозахисник органів, функцією яких є саме використання майнових санкцій.

Щодо змісту господарсько-правова відповідальність зага­лом є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Господарюючим суб'єктам як організаціям можуть призначатись лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків тощо). Стаття 24 Закону "Про підприємства в Україні" передбачає, що "підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни". Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань за розрахунками, може бути оголошено арбітражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство". Отже, найвищою економічною санкцією згідно із законодавством можна вважати процесуальне (арбітражне) оголошення господа­рюючого суб'єкта-боржника банкрутом.

У функціональному відношенні господарсько-правова відпо­відальність покликана стимулювати належне виконання господарсь­ких та інших зобов'язань. Отже, її головною метою є забезпечення правопорядку у сфері економіки (у господарських відносинах).

Функції відповідальності

Функції господарсько-правової відповідальності визна­чаються як сукупність дій щодо застосування до правопорушника в сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій, а також їх правових наслідків. Види і зміст функції господарсько-правової відповідальності в теорії господарського права характеризуються по-різному. Загалом є підстави виділити п'ять основних функцій.

Стимулююча функція. Господарсько-правова відповідаль­ність, яка полягає у застосуванні до правопорушника еконо­мічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов'язання. Стимулювання не є негатив­ним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідок використання щодо неї економічних санкцій. Стимулююча функція притаманна практично усім видам санкцій, передбаче­ним або санкціонованим нормами господарського права. Вона має на меті, насамперед, задовольнити економічний інтерес потерпілого суб'єкта, стимулюючи (економічно, майново) правопорушника до правомірних дій. Є у цьому і суспільний інтерес. Реальне виконання господарських зобов'язань підприємствами і організаціями означає нормальне задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах.

Штрафна функція. Відповідальність суб'єкта господарсь­ких правовідносин є однією з форм юридичної відповідальності. Як така вона викликається протиправною поведінкою (госпо­дарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань) правопорушника. У цьому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже скоєні протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економіч­ними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафні санкції).

Функція попередження правопорушень. Суть цієї функції полягає в тому, що завдяки застосуванню відповідальності не тільки запобігають господарському правопорушенню, а й застосовують (арбітражним судом, судом) правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Як поперед­жувальний засіб господарсько-правова відповідальність най­ефективніша, якщо існує матеріально-правовий зв'язок відповідаль­ності господарюючого суб'єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом. Відшкодування господарюючим суб'єктом збитків, сплата неустойки (штрафу, пені) - це так звані невиробничі витрати, які зараховуються на прибуток підприємств і організацій. Отже, від недобросовісних (неправомірних) дій окремих осіб матеріально страждають трудові колективи. Звідси цілком справедливою є необхідність персоніфікації матеріальної відповідальності господарюючих суб'єктів, вживання майнових заходів згідно з нормами трудового права до працівників, винних у вживанні санкцій до господарюючого суб'єкта.

Компенсаційна функція. Сутність компенсаційної (відновної) функції господарсько-правової відповідальності полягає у відновленні погіршеного правопорушенням майнового стану потерпілого застосуванням на його користь компенсаційних майнових санкцій до порушника.

Сторона-кредитор у договірних та інших зобов'язаннях завжди ризикує своїм майновим становищем внаслідок порушення зобов'язання боржником. Тому правові системи цивілізованих країн відпрацювали і мають у своєму роз­порядженні засоби правового захисту, які знаходяться у потерпілої сторони зобов'язання. Ці засоби ґрунтуються на так званому праві справедливості і застосовуються або безпосередньо потерпілою стороною, або правозастосовним органом. Юридично найуніверсальнішим і найдієвішим засобом правового захисту потерпілої сторони зобов'язання, яке застосовується традиційно "за правом справедливості", є відшкодування збитків. Сутність його полягає в тому, що кожне порушення договору чи іншого зобов'язання дає потерпілій стороні право на відшкодування її збитків. Так, стаття 203 Цивільного кодексу називається "Обов'язок боржника відшкодувати збитки". Термін "від­шкодувати" вказує на те, що ця форма відповідальності виконує компенсаційну (відшкодувальну) функцію.

Таку саму функцію законодавець покладає і на так звану залікову неустойку. Відповідно до ч. І ст. 204 Цивільного кодексу, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

Інформаційна (сигналізаційна) функція. Факт пред'яв­лення претензій, позову, стягнення збитків чи неустойки - це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні недоліки у господарській діяльності суб'єкта. Разом з тим, це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку на підприємстві, в організації.

Види відповідальності

Види господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за них. За цим критерієм в теорії права виділяють різні види відповідальності.

Відшкодування збитків. Як вид відповідальності різно­бічно врегульовано законом:

1) встановлено юридичні підстави його застосування "в разі
невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржни­
ком він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим
збитки"(ч. 1 ст. 203 ЦК).

2) визначено види втрат кредитора, які визначаються як
збитки. Це втрата кредитора, втрата або пошкодження його
майна, доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було
виконане боржником (ч. 2 ст. 203 ЦК).

Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція на підставі аналізу відповідних статей Цивільного кодексу та інших законодавчих актів:

♦ у відносинах купівлі – продажу між господарюючими суб'єктами. Продавець зобов'язаний повідомити покупця про права
третіх осіб на продану річ, право орендаря, право застави тощо.
Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання
договору і відшкодування збитків (ст. 229 ЦК). Якщо продавець
продав річ, але, порушуючи договір, не передає її покупцеві,
останній може вимагати передачі проданої речі і відшкодування
збитків, спричинених простроченням виконання (ст.231 ЦК), або
відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків.
Аналогічні права має продавець у разі відмови покупця прийняти
продану річ або заплатити за неї встановлену ціну (ст. 232 ЦК).
Якщо продана річ неналежної якості, покупець як один з
альтернативних варіантів може вимагати розірвання договору і
відшкодування збитків (ст. 234 ЦК);

♦ у відносинах поставки постачальник відшкодовує покуп­цеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектної (ч. 2 ст. 253 ЦК);

♦згідно з договором підряду на капітальне будівництво
відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також від­шкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою (ч. 1 ст. 356 ЦК);

♦ у разі господарських деліктів (заподіяння шкоди) збитки відшкодовуються господарюючими суб'єктами за правилами статей 440 - 442, 450 - 453 ЦК.

Чинним законодавством передбачаються й інші види відшкодування господарюючими суб'єктами збитків.

Штрафні санкції. Штрафна господарсько-правова відпові­дальність відрізняється від відшкодування збитків насамперед тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію.

Штрафна відповідальність застосовується згідно із законо­давством у вигляді штрафних економічних санкцій. Ці санкції встановлені, як правило, нормативними актами, що регулюють окремі види господарських відносин (положення про поставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути тощо).

Закон розрізняє три види штрафних економічних санкцій: штраф у прямому розумінні, пеню, неустойку. Всі вони повинні виконувати штрафну, каральну функцію, хоча мають і певні відмінності.

Розмір штрафу як економічної санкції регулюється законодавством трьома способами:

♦ штраф у твердій сумі; їх розміри визначають статути і
кодекси окремо стосовно кожного виду діяльності;

♦ штрафи у процентному відношенні до суми всього
зобов'язання або його невиконаної частини;

♦ штраф у розмірі, кратному до вартості того предмета,
який ним захищається.

Неустойка являє собою різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'я­зання. Неустойка застосовується, як правило, як штрафна санкція у разі прострочення майнових зобов'язань. Розмір неустойки за прострочення виконання зобов'язань загалом не залежить від терміну прострочення.

Разом з тим законом або договором передбачаються так звані залікові неустойки (ст. 204 ЦК). Залікова неустойка використовується, якщо правопорушник відшкодовує іншій стороні збитки у частині, не покритій неустойкою.

Пеня як штрафна економічна санкція застосовується переважно в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарської діяльності. Особливостями пені є те, що вона встановлюється в процентному відношенні до простроченої суми, причому за кожен день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане (ст. 214 ЦК).

Оперативно-господарські санкції. Це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження господарського правопорушення чи зменшення його шкідливих наслідків.

Ці санкції застосовуються безпосередньо самими суб'єк­тами господарських правовідносин в оперативному порядку і за своєю спрямованістю поділяються на два види:

1) Санкції, спрямовані на одностороннє припинення право­ відносин в інтересах сторони, права якої порушені. Такі санкції можуть мати вигляд односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також відмови від прийняття виконання та від зустрічного виконання.

2) Санкції, спрямовані на зміну правовідносин (переведен­ня несправного платника на акредитивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції).

У господарському праві виділяється ще одна група санкцій – оцінні санкції (які залежать від оцінки господарюючого суб'єкта). До цього виду належать економічні санкції, що впливають на розмір фондів матеріального заохочення державних підприємств.

Підстави відповідальності

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах:

1) нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин;

2) господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути юридичні особи незалежно від форм власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатись до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюва­них прав та охоронюваних законом інтересів;

3) юридично-фактична підстава. Це протиправна дія або бездіяльність особи - господарського правопорушника що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації. Ця підстава складається з трьох елементів:

♦ факт господарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

♦ причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками - причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є об’єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;

♦ протиправність поведінки господарського порушника.

Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову
норму, планове завдання, умови договору тощо;

♦ вина господарського порушника. Це негативне суб'єк­тивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів отерпілого.

Вина у господарський практиці - це існування двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність в особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого. Формою вини може бути як умисел, так і необереж­ність правопорушника.

Якщо у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'я­зання є вина кредитора у формі умислу чи необережності, боржник звільняється від виконання зобов'язання. Інше може бути встановлено законом.

Вина є однією з умов відповідальності в деліктних зобов'язаннях між суб'єктами. Той, хто заподіяв її, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини (ч. 2 ст. 440 ЦК).

Вина господарюючого суб'єкта - це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або бездіяльність яких спричинила невиконання зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридич­но-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.