Правовий статус фондової біржі

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, що можуть вільно продаватися та купуватися.

Правову основу діяльності фондової біржі становить Закон України від 18 червня 1991 року "Про цінні папери та фондову біржу", статут та правила фондової біржі.

Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства не менш ніж 20 засновниками - торговцями цінними паперами, причому частка статутного фонду, що належить одному акціонеру, не повинна перевищувати 5 %.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її державної реєстрації. Статут та правила фондової біржі затверд­жуються зборами її акціонерів. У статуті фондової біржі визначаються:

♦ її назва та місцезнаходження;

♦ назва та місцезнаходження її засновників;

♦ розмір статутного фонду;

♦ умови прийняття в члени та виключення з членів фондо­вої біржі;

♦ права та обов'язки членів фондової біржі;

♦ організаційна структура;

♦ компетенція і порядок створення керівних органів;

♦ порядок і умови відвідування фондової біржі;

♦ порядок і умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею;

♦ порядок припинення діяльності.

Правила фондової біржі є локальним нормативним документом, що регламентує її діяльність, пов'язану з торгівлею цінними паперами. У зв'язку з цим правила повинні передбачати:

♦ види угод, що укладаються на фондовій біржі;

♦ порядок торгівлі на фондовій біржі;

♦ умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

♦ умови та порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

♦ порядок формування цін біржового курсу та їх публікації;

♦ систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

♦ види послуг, що надаються біржею;

♦ правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

♦ інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі. Законодавство передбачає особливі умови припинення діяльності для фондової біржі.

Її діяльність припиняється, якщо кількість членів біржі стає меншою за десять або якщо при чисельності 10 упродовж шести місяців не було прийнято нових членів. У інших випадках діяльність біржі припиняється відповідно до Закону "Про господарські товариства".

ТЕМА 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДИ

 

Поняття договору оренди. Об'єкти оренди

Порядок укладення договору оренди. Його умови

Припинення договору оренди

Оренда є одним із напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств і організацій у сучасних умовах, оскільки за її допомогою реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності.

Оренда - це засноване на договорі страхове платне користу­вання майном, що необхідне орендареві для підприємницької та іншої діяльності.

Це визначення свідчить про таке:

• орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

• оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном);

• таке користування є платним, що забезпечується внесен­ням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;

• оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування.

Отже, договір оренди - це відносини, що виникають внаслідок домовленості між орендодавцем та орендарем щодо надання майна у строкове платне користування.

Законодавство про оренду є одним з правових інститутів господарського законодавства України. Відносини щодо оренди майна регулює, насамперед, Закон України "Про оренду державного та комунального майна". Його особливість полягає у регулюванні двох груп відносин: організаційних, пов'язаних із передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; а також майнових - між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Зазначений закон, незважаю­чи на його назву, має універсальний характер, оскільки його положеннями (якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди) може регулюватися оренда майна інших форм власності (приватної та колективної). Закон "Про оренду державного та комунального майна" встановлює, яке саме майно може бути об'єктом оренди. Насамперед, об'єктами оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Під цілісним майновим комплексом розуміють господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Оскільки майно підприємства, крім основних фондів, становлять також оборотні кошти та інші цінності, законодавст­вом встановлено спеціальний порядок передачі їх орендареві. Так, грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованостей орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України. Кошти та цінні папери надаються орендареві в кредит на підставі кредитного договору, який укладається одночасно з договором оренди. Строк надання кредиту не повинен бути більшим від строку дії договору оренди.

Інші оборотні матеріальні засоби (тобто не грошові кошти і не цінні папери) викуповуються орендарем згідно з договором купівлі-продажу, який укладається одночасно з договором оренди.

Об'єктами оренди може також бути нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно (машини, устаткування та інші облікові одиниці основних засобів, нематеріальні активи, малоцінні та швидкозношувані предмети, виробничі запаси, незавершене будівництво, готова продукція, незавершене капітальне будівництво та інші цінності, що виділяються в самостійний об'єкт оренди).

Разом з тим, не можуть бути об'єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену ч. 1 ст. 4 Закону України "Про підприємство". Це діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, охороною об'єктів державної власності, а також ломбардних операцій.

Законодавчими актами України може бути доповнено пере­лік державних підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди, а зокрема, не допускається передача в оренду радіотелевізійних передавальних центрів та об'єктів, що входять у загальнодержавну систему зв'язку; магістральних трубопроводів, магістральних залізниць; автомобільних шляхів державного значення; метрополітенів; гідро- і атомних електро­станцій; протирадіаційних споруд тощо. А майно, необхідне для діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, може передаватись тільки з дозволу зазначених органів.

Суб'єктами оренди (сторонами у договорі оренди) є орендодавці та орендарі.

Орендодавцями (тобто органами та організаціями, що передають майно в оренду) є:

• Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва;

• органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном;

• підприємства.

Орендарями (тобто юридичними або фізичними особами, яким майно передається в оренду) можуть бути:

• господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу;

• інші юридичні особи та громадяни України;

• фізичні та юридичні особи іноземних держав;

• міжнародні організації та особи без громадянства.

Фізична особа, яка хоче укласти договір оренди державного майна, до цього повинна зареєструватись як суб'єкт підприєм­ницької діяльності.