Тема 15. Цивільно-правові зобов'язання у господарському праві

Поняття цивільно-правового зобов’язання та його значення у господарській діяльності

Виникнення зобов'язань

Припинення зобов'язань

За зобов'язанням одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше, або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Із наведеного визначення випливає, що зобов'язання являє собою окремий вид цивільних правовідносин. Нарівні із загальними для всіх правовідносин рисами, зобов'язальні правовідносини характеризуються особливими, специфічними ознаками, які дають змогу розглядати їх як окремий вид цивільних правовідносин:

1) у зобов'язальних правовідносинах беруть участь дві або більше визначені особи, з яких одна є правоможною стороною, а інша - зобов'язаною, а у правовідносинах, наприклад, власності власнику (правоможній особі) протистоїть невизначене коло осіб, тобто зобов'язальні правовідносини належать до відносних, а не абсолютних;

2) у зобов'язальних правовідносинах обов'язок, як правило,
полягає у виконанні певних позитивних дій (у правовідносинах
власності від інших осіб насамперед вимагається утримуватися
від дій, які порушують право власності);

3) зобов'язальні правовідносини є правовою формою відносин з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, тобто вони здебільшого виступають як майнові відносини, що виражають динаміку власності;

4) належне виконання зобов'язань забезпечується засобами державного примусу у формі санкцій: окрім відшкодування збитків, стягується ще й пеня, штраф, неустойка.

Норми, які регулюють зобов'язання, становлять один з найважливіших інститутів цивільного права - зобов'язальне право. Система зобов'язального права складається із інститутів Загальної частини (підстави виникнення зобов'язань, принципи виконання зобов'язань, забезпечення зобов'язань, зміна суб'єктів зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, припинення зобов'язань) та інститутів Особливої частини, до яких належать 19 окремих видів зобов'язань (купівля - продаж, міна, дарування тощо) та три специфічні за змістом зобов'язання, що виникають із: заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного збагачення.

Як і будь-яке інше цивільне правовідношення, зобов'язання містить такі елементи: суб'єкти, об'єкт, зміст.

Суб'єктами в зобов'язанні є його учасники, яких законода­вець називає кредитором і боржником. Кредитор - це особа, яка має право вимагати або виконати певну дію, або утриматися від певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається "кредитором". Боржник - протилежна сторона зобов'язання - повинен вчинити певні дії або утриматися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її називають "боржником". Кредитора звичайно називають активною сторо­ною, боржника - пасивною.

В окремих правовідносинах одна сторона виступає виключ­но в ролі кредитора, а інша - виключно в ролі боржника. Так, у зобов'язанні, яке виникає з договору позики, право вимоги має одна сторона, друга ж є зобов'язаною. В більшості зобов'язань кожна із сторін є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого — зобов'язана виконати певні дії (купівля - продаж, поставка, контрактація тощо).

У зобов'язальних правовідносинах може брати участь один кредитор і один боржник. Якщо ж на боці кредитора чи на боці боржника, або одночасно і на боці кредитора, і на боці боржника виступають декілька осіб, то в цих випадках говорять про множинність осіб у зобов'язанні. За множинності осіб законода­вець розрізняє зобов'язання пайові (часткові) і солідарні.

Зобов'язання вважається пайовим, якщо кожний із боржни­ків зобов'язаний виконати певну дію в певній частині. Частки у виконанні зобов'язань вважаються рівними, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Солідарні зобов'язання відзначаються, коли кожен із борж­ників повинен виконати зобов'язання повністю. Солідарні зобов'я­зання виникають лише якщо це передбачено законом чи договором. Так, ст. 74 Закону України "Про господарські товарист­ва" прямо зазначає, що якщо під час ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна товариства не вистачає для оплати всіх боргів, то за недостатню частину майна солідарно відпові­дають учасники товариства всім своїм майном. Солідарну відповідальність несуть також особи, які спільно заподіяли шкоду.

Особа, яка за певних, визначених законом чи договором, обставин виступила у ролі - боржника і надала кредиторові належне, набуває права регресу. Регресні зобов'язання - це зобов'язання, за якими одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкодування цієї суми

Регресні зобов'язання виникають як наслідок виконання іншого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише за солідар­ності боржників (боржник, який задовольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором щодо іншого боржника), а й у разі наявності вини зобов'язаної особи і відсутності вини кредитора. Скажімо, якщо водій автопарку скоїть дорожньо-транспортну пригоду, то відповідальною перед потерпілим особою буде автопарк (як власник джерела підвищеної небезпеки), який, у разі задоволення позову потерпілого, має право звернутися з регресним позовом до безпосереднього винуватця аварії.

Поруч з пайовими (частковими) і солідарними зобов'язан­нями законодавець називає і субсидіарні або додаткові зобов'язан­ня, їх суть полягає в тому, що за невиконання чи неналежного виконання боржником його зобов'язань відповідальність, за певних обставин, може бути покладена на додаткового боржника. Субсидіарні зобов'язання можуть виникати як на підставі закону (наприклад, якщо заподіюється шкода неповнолітніми у віці від 15 до 18 років за відсутності у них майна чи заробітку, достатнього для відшкодування шкоди, її відшкодовують їх батьки (усиновителі) або піклувальники, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з неповнолітніх вини), так і внаслідок укладеного договору (наприклад, договір поруки).

Об'єкти зобов'язань - це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто це певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати в: а) передаванні речі у власність чи в користування; б) виконанні певної роботи; в) сплаті грошей (відшкодуванні збитків) тощо.

Інколи говорять, що об'єктами зобов'язання є речі, гроші, послуги. Проте варто пам'ятати, що власне дії зобов'язаної особи є юридичним об'єктом зобов'язання, і речі, гроші, послуги - це матеріальні об'єкти зобов'язання.

Змістом зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Зобов'язальне право нарівні із правом власності є однією з головних категорій майнового права. Більшість зобов'язань являють собою майнові відносини. Разом з тим, деякі зобов'язання можуть бути і немайновими, наприклад, деякі зобов'язання, що виникають у галузі авторського права, коли автор вимагає виправлення спотворень в своєму творі, коли автор виконує планову роботу, за яку не сплачується гонорар; коли виконується доручення немайнового характеру.

Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав виникнення зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні та взаємні види зобов'язань.

Якщо одній стороні зобов'язання належить право, а іншій — обов'язок, зобов'язання вважається одностороннім. До односторонніх зобов'язань належать договори позики, дарування.

Якщо кожна із сторін набуває, поряд з правами, ще й певні обов'язки, то зобов'язання вважається взаємним (купівля - продаж).

Залежно від ступеня визначеності предмета зобов'язання вони поділяються на однооб'єктні, альтернативні, факультатив­ні. За однооб'єктним зобов'язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної визначеної дії. Так, за договором купівлі - продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ, чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов'язання - це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок виконати одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і становить виконання зобов'язання. Право вибору, якщо інше не випливає з закону чи тексту договору, або із суті договору, - належить боржнику. Він вирішує, які саме дії має вчинити. За спеціальними вказівками закону право вибору може бути надане і кредитору. Так. Закон України "Про захист прав споживачів" надає покупцеві під час покупки неякісного товару право вимагати: заміни речі чи її ремонту, чи зменшення її купівельної ціни, чи розірвання договору.

На відміну від альтернативних, факультативні зобов'язання -це такі зобов'язання, за якими боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість неї виконати іншу. Наприклад, боржник повинен передати кредитору майно, але замість цього він може виконати певну роботу, якщо передача майна стає неможливою. Кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії.

Зобов'язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати її вчинення, називають зобов'язанням з позитивним змістом. Якщо ж кредитор має право вимагати від боржника, щоб той утримувався від вчинення певної дії, і той зобов'язаний її не вчиняти (наприклад, автор не повинен передавати рукопис іншому видавництву), то такі зобов'язання називаються зобов'язаннями з негативним змістом.

Цивільне законодавство розрізняє також головні та додаткові (акцесорні) зобов'язання.

Додатковим є зобов'язання, мета якого - забезпечити виконання головного зобов'язання (так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору - позики). Додаткові зобов'язання тісно пов'язані з головним і припинення головного зобов'язання відповідно припиняє і додаткове.

Здебільшого особистість боржника чи кредитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Після смерті особи, яка є стороною за таким зобов'язанням, її права та обов'язки переходять до спадкоємців. Але деякі зобов'язання настільки тісно пов'язані з особою боржника чи кредитора, що виконати їх в іншому суб'єктному складі неможливо. Такі зобов'язання називаються особистими зобов'язаннями. Так, смерть автора припиняє дію видавничого договору про написання книги, оскільки спадкоємці автора не набувають право на написання визначеного твору

За підставами виникнення зобов'язання поділяються на договірні, позадоговірні та односторонньо-вольові. Договірні зобов'язання виникають із укладених між сторонами договорів. Підставою виникнення позадоговірних зобов'язань є: заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставне збагачення. Односторон­ньо-вольові зобов'язання виникають із односторонніх угод (доручення, заповіт).

Для зручності вивчення зобов'язання поділяються на групи за певними економічними та юридичними ознаками. Наприклад, зобов'язання:

1) із сплатної реалізації майна (купівля - продаж, поставка,
контрактація, міна, довічне утримання);

2) з ошатної передачі майна в користування (майнове наймання, наймання житлового приміщення);

3) з безоплатної передачі майна у власність або користуван­ня (дарування, позичка);

4) з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

5) з надання послуг (доручення, комісія, зберігання, експедиція);

6) з перевезень (залізничних морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

7) з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитуван­ня, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові право­ відносини, чек, вексель);

8) із страхування (майнове та особисте страхування);

9) за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

10)які виникають з односторонніх правомірних дій (публіч­на обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11)охоронні (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння
шкоди, рятування майна, безпідставного придбання чи збере­ження майна).

 

Виникнення зобов'язань

Підставами виникнення зобов'язань є певні юридичні факти або їх поєднання, з настанням яких закон пов'язує виникнення тих чи інших прав та обов'язків. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише зазначає, на підставі яких юридичних фактів вони виникають.

Підстави виникнення зобов'язань досить різноманітні. На підставі норм чинного законодавства, сучасної практики, можна навести перелік обставин, що є документарними чи бездокументарними тощо. Слід враховувати правила спеціальних законодавчих актів, зокрема законів України "Про цінні папери і фондову біржу" та "Про національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів".

У ст. 5 Закону України "Про національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів" перехід права власності на цінні папери визначається так:

1. Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власнику через повний індосамент.

У разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.

Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

2. Право власності на цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних паперів.

У разі відчуження знерухомлених цінних паперів на пред'яв­ника право власності на цінні папери переходить до нового влас­ника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.

3. Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.

Отже, аналіз чинного законодавства України свідчить про наявність значних, не завжди виправданих розходжень та прога­лин у підходах до вирішення проблеми моменту виникнення права власності. Тому в новому ЦК України необхідно сформулювати єдині критерії щодо виникнення права власності залежно від правових підстав придбання майна (створення нового об'єкта, придбання за цивільно-правовими договорами, придбан­ня у порядку приватизації, одержання заробітної плати тощо).

Підстави для виникнення зобов'язань:

1) угоди (договори);

2) адміністративні акти;

3) заподіяння шкоди, а також інші неправомірні дії (наприк­
лад, придбання чи збереження чужого майна без достатніх підстав);

4)окремі дії громадян та організацій;

5) події, з якими законодавець пов'язує цивільно-правові
наслідки;

6) судове рішення (у певних випадках).

Серед підстав виникнення зобов'язань центральне місце належить договору. Таке значення договору зумовлене самою суттю цивільних правовідносин, саме договір є основною правовою формою зв'язку між власниками тих чи інших речей. Саме за допомогою договору товаровиробники реалізують продукцію, надають послуги, виконують роботи, власники розпоряджаються майном.

Зобов'язання можуть виникати і з односторонніх угод. Публічна обіцянка сплатити винагороду за надання інформації щодо особи, яка вчинила важкий злочин, породжує обов'язок сплатити винагороду.

Підставою виникнення цивільних правовідносин можуть бути й адміністративні акти, якщо вони спричиняють настання цивільно-правових наслідків. Так, рішення виконкому про надання житлового приміщення є підставою для видачі ордера і умовою укладання договору наймання житлового приміщення.

Заподіяння шкоди покладає на заподіювача шкоди обов'язок відшкодувати її в повному обсязі. Придбання чи збереження чужого майна без достатніх підстав зобов'язує такого власника повернути його, а якщо це неможливо - відшкодувати його вартість.

Серед інших дій громадян та організацій, які можуть бути підставою виникнення зобов'язань, можна назвати дії із рятування майна, ведення чужих справ без доручення

Події, з якими законодавець пов'язує цивільно-правові наслідки, самі по собі не породжують зобов'язань, а є підставами виникнення обов'язків у межах певних вже визначених зобов'язань. Так, пожежа як страховий випадок зобов'язує страхову компанію відшкодувати збитки страхувальнику.

Підставою виникнення зобов'язань може бути і судове рішення. Так, якщо відповідно до ст. 10 АПК України сторони передадуть на розгляд арбітражного суду урегулювання розходжень, які виникли під час укладання договору, то рішення суду породжує обов'язок сторін укласти договір на визначених судом умовах.

Припинення зобов'язань

Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Основною підставою припинення зобов'я­зання є його виконання

Виконання зобов'язання - це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати внаслідок договору чи закону, тобто - передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду тощо.

Боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржни­ком дій, прийнятих кредитором, і буде виконанням зобов'язання.

Зобов'язання вважається виконаним належно, якщо дотримані всі вимоги, що пред'являються стосовно суб'єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов'язання. Якщо під час виконання зобов'язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконаним неналежно і кредитор має право відмовитися від прийняття виконаного.

Виконання зобов'язання покладається на боржника. Якщо воно безпосередньо пов'язане з особистістю боржника, то саме він і повинен виконати зобов'язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного.

Так, якщо картину за зобов'язанням повинен намалювати М., то замінити М. в цьому зобов'язанні не може ніхто інший, ні його брат, ні його син. Відповідно і боржник має право відмовитися від виконання свого обов'язку третій особі, якщо виконання пов'язане з особистістю кредитора. Наприклад, якщо майстер згодився пошити костюм для М., то, звичайно, в нього є право відмовитися від пошиття костюму для дружини М.

Суб'єктний склад зобов'язання за час його існування може змінюватися. Це відзначається як внаслідок універсального правонаступництва, коли до правонаступника переходить увесь обсяг прав та обов'язків правопопередника (наприклад, під час злиття юридичних осіб), так і в порядку часткового правонаступництва, коли права та обов'язки переходять від однієї особи до іншої за спеціально укладеною угодою. Такі угоди мають назву відступання вимоги і переведення боргу.

Відступання вимоги являє собою двосторонню угоду, в якій беруть участь кредитор, який відступає своє право, вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право внаслідок укладеної між ними угоди. Така заміна кредитора називається цесією, кредитор, який відступає своє право, цедептом, а особа, яка право набуває - цесіонарісм.

Відступання вимоги іншій особі не повинно суперечити закону. Як зазначалося в п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу" від 14 жовтня 1993 р., Статут залізниць і Статут автомобільного транспорту дають вичерпний перелік осіб, яким кредитор має право відступити свої вимоги щодо перевізника. Перевідступання такого права іншим особам слід вважати протиправною.

Відступання вимоги допускається, якщо вона не суперечить договору або не пов'язана з особистістю кредитора. Так, не допус­кається відступання вимоги про відшкодування майнової шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті.

На відступання вимоги згода боржника не потрібна, але він повинен бути сповіщений про це. Якщо боржника не повідомили про відступання вимоги, то виконання ним зобов'язання первісному кредитору вважається виконанням належному кредиторові.

Право вимоги, що належить кредиторові за зобов'язанням, може перейти до іншої особи не лише на підставі угоди, а і за законом, коли третя особа виконала перед кредитором обов'язки його боржника. Надбання третьою особою всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання цією третьою особою обов'язків боржника щодо кредитора, називається суброгацією. Так, якщо страхова компанія відшкодує страхувальнику вартість зіпсованого чи знищеного майна, у неї виникає право вимоги до особи, з вини якої настав страховий випадок.

Заміна боржника в зобов'язанні називається переведенням боргу. Внаслідок переведення боргу місце старого боржника займає нова особа, яка і стає боржником за зобов'язанням. Переведення боргу допускається лише за згодою кредитора, оскільки йому не байдуже, хто повинен виконувати зобов'язання.

Відступання вимоги і переведення боргу мають бути здійснені у тих самих формах, що й угоди, на яких вони Грунтуються. Тобто якщо договір укладався у письмовій формі, то угода щодо заміни особи в зобов'язанні також потребує письмової форми.

Під предметом зобов'язання розуміють ті блага, які креди­тор набуває внаслідок виконання цього зобов'язання. Це може бути майно, яке боржник передає за договором купівлі - продажу, поставки, контрактації або річ в новій якості, якщо на боржника покладався обов'язок її відремонтувати, або надана послуга.

У грошових зобов'язаннях предметом виконання є грошова сума, яка повинна бути виражена і сплачена в національній валюті, окрім випадків, передбачених законодавством.

Строки виконання зобов'язання можуть бути встановлені законом (термін сплати за комунальні послуги), договором або моментом витребування. Якщо строк виконання зобов'язання визначений моментом витребування, то, як правило, боржнику надається пільговий семиденний строк для його виконання, щоб він не опинився в скрутному становищі внаслідок вимоги про негайне виконання. Пільговий строк не надається, якщо негайне виконання передбачене законом, договором чи випливає із змісту зобов'язання.

Для належного виконання істотне значення має місце виконання зобов'язання, яке звичайно визначається з договорів, випливає із змісту зобов'язання або передбачене в законі.

Так, зрозуміло, що місцем виконання ремонту квартири є її місцезнаходження.

Якщо немає можливості встановити місце виконання, то застосовуються загальні правила, встановлені в законі. Виконан­ня повинно відбутися:

1) за зобов'язаннями з передачі будівлі - за місцем знаходження майна;

2) за грошовими зобов'язаннями - за місцем знаходження кредитора у момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання з віднесенням на його рахунок усіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

3) в інших випадках - за місцем проживання боржника, а якщо боржник юридична особа - за місцем її знаходження.

Спосіб виконання визначається предметом і змістом вико­нання. За загальним правилом зобов'язання не може виконуватися частинами, якщо інше не випливає із закону, договору чи суті зобов'язання. Наприклад, договором може бути передбачена поставка продукції певними партіями, поетапне здавання робіт за договором підряду. В інших випадках виконання частинами вважається належним, якщо на це є згода кредитора.

Спосіб виконання може бути передбачений і у договорі - наприклад, поставка продукції саме автомобільним транспортом.

Припинення зобов'язання зарахуванням. Зарахування припиняє зустрічні зобов'язання, якщо вони рівнозначні за сумою. Практичне значення зарахування полягає в тому, що воно створює певні зручності для суб'єктів зобов'язання, звільняє їх від необхідності вимагати виконання їх вимог, зменшує кількість судових справ. Заява про зарахування є односторонньою угодою, вона створює правові наслідки незалежно від згоди контрагента на зарахування.

Зарахування можливе за таких умов:

• зараховуються однорідні (за змістом) вимоги;

• зобов'язання, які підлягають зарахуванню, повинні бути зустрічними, тобто кредитор за одним зобов'язанням є боржни­ком за іншим, і навпаки;

• зобов'язання, які зараховуються, повинні бути безспірними, тобто не погашеними позовною давністю, не оспорюватися контрагентом;

• зарахування не відбувається автоматично, необхідно, щоб щонайменше одна із сторін виявила волю щодо цього, тобто звернулася із заявою;

• зарахування допускається законодавством. Скажімо, не підлягають зарахуванню вимоги щодо відшкодування заподіяної життю та здоров'ю шкоди, про довічне утримання, стягнення аліментів тощо.

Припинення зобов'язання за угодою сторін. За змістом уго­ди про припинення зобов'язання можуть бути різноманітними: мирова угода, прощення боргу, припинення договору за взаєм­ною згодою.

Зокрема, зобов'язання можуть припинятися в порядку оновлення (новації) договору, тобто сторони за взаємною згодою припиняють одне зобов'язання і вступають в інше. Так, уклавши договір позики, сторони через певний час додатковою угодою можуть передбачити, що замість грошей боржник повинен передати кредитору друкарську машинку. Новація перериває перебіг строку позовної давності, оскільки первісне зобов'язання припиняється, а з моменту укладання нової угоди виникає нове.

Мировою угодою називається угода сторін про припинення судового спору між собою через взаємні поступки. Контроль за законністю мирової угоди покладається на суд, який може її не затвердити, якщо вона суперечить законодавству чи порушує законні права й інтереси осіб (ст. 179 ЦПК України).

Прощення боргу - це відмова кредитора від своїх вимог. Прощення боргу не буде юридично значимим, якщо воно обмежує правоздатність особи. Відмова від права на отримання аліментів на відшкодування за втрату працездатності не припиняє зобов'язання боржника.

За згодою сторін зобов'язання можна припинити, надаючи замість предмета виконання зобов'язання відступне (сплата грошей, передача майна). Розмір і порядок надання відступного встановлюють самі сторони.

За узгодженням сторони в будь-який час можуть припинити зобов'язання. Одностороннє розірвання угоди як спосіб припинен­ня зобов'язання є винятком (внаслідок особливого характеру договору - доручення, повіритель може скасувати доручення, а повірений - відмовитися від доручення в будь-який час).

Зобов'язання припиняється і через неможливість його виконання, якщо вона зумовлена обставинами, за які боржник не відповідає, які виключають відповідальність боржника, наприклад, загибель майна, що зумовлена стихійним лихом. Якщо ж неможливість виконання спричинена винними діями боржника, тобто обставинами, за які він відповідає, то зобов'язання не припиняється, а змінюється: замість обов'язку виконання настає відповідальність боржника за невиконання зобов'язання.

У грошових зобов'язаннях неможливість виконання як підстава їх припинення виключається.

Зобов'язання припиняються смертю боржника чи кредитора за умови, що вони не можуть бути виконані без особистої участі боржника чи кредитора. Наприклад, договір доручення припиняється із смертю повіреного, а смерть відчужувача припиняє договір довічного утримання.

Ліквідація юридичної особи також припиняє зобов'язання.