Учасники господарського процесу

Визначення поняття учасників судового процесу. Важливе значення для господарського судочинства має визначення кола суб'єктів, які беруть участь в розгляді господарського спору, обсягу їх процесуальних прав та обов'язків. При безпосередньому судовому розгляді конкретного господарського спору його учасники повинні мати чітке уявлення щодо того, чи можуть вони здійснювати ті чи інші дії, в якій формі або яким чином вони мають здійснювати ці дії, від яких дій потрібно утримуватись та взагалі як поводитись в господарському суді. Від цього залежить насамперед ефективність судового процесу в досягненні головної мети - справедливого вирішення спору на засадах змагальності та законності. Тому в чинному ГПК правам та обов'язкам учасників судового господарського процесу присвячено 14 статей (статті 18-31) в окремому розділі IV «Учасники судового процесу», а також деякі статті в інших розділах Кодексу.

Процесуальне законодавство взагалі та ГПК зокрема мають насамперед практичну спрямованість, тобто безпосередньо сприяють та забезпечують дотримання законності при здійсненні правосуддя фахівцями в галузі права в конкретних судових справах. Тому Кодекс не містить офіційного визначення поняття «учасник судового процесу», а лише визначає коло осіб, які є його учасниками. Але науковий підхід до вивчення кожного явища потребує насамперед його визначення з погляду наукового пізнання.

В юридичній науці існує кілька підходів до визначення поняття «учасники господарського судового процесу». Як вважають Д. Притика, М. Тітов, В. Щербіна, учасники господарського процесу - це особи, які здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії. В. Беляневич визначає учасника судового процесу як юридичну чи фізичну особу, яка наділена законом певними процесуальними правами та на яку покладено певні процесуальні обов'язки, бере участь в судочинстві з метою захисту своїх прав чи законних інтересів або сприяння суду у всебічному повному та об'єктивному розгляді справи та вирішенні спору. Інші автори визначають учасників як осіб, які мають у справі юридичну заінтересованість, тому наділені правом впливати на рух господарського процесу. Різне тлумачення цього поняття пояснюється досить широким колом осіб, яких процесуальний закон відносить до учасників судового процесу, та особливостями процесуальної правосуб'єктності кожного учасника.

У ст. 18 ГПК визначено, що до складу учасників судового процесу належать: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік, який визначений цією статтею, не є вичерпним. До складу учасників необхідно додати представників сторін і третіх осіб, в тому числі адвокатів (статті 28, 44), судових експертів (ст. 31), перекладачів (ст. 44), посадових осіб чи інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК). Крім того, в справі про банкрутство діє дещо інший склад учасників згідно зі ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Сторонами в цьому процесі є боржник (банкрут) та кредитор (представник комітету кредиторів), інші учасники провадження у справі про банкрутство - арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна боржника (орган, уповноважений управляти майном), а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Відповідно до Закону «Про судоустрій України» до штату апарату суду належать також помічники суддів, наукові консультанти та судові розпорядники. Ці особи не згадуються в чинному ГПК, тому відповідно до ст. 18 цього Кодексу на сьогодні не можуть вважатися учасниками судового процесу. Втім, деякі з них, наприклад судовий розпорядник, виконують в процесі окремі процесуальні функції. Судовий розпорядник забезпечує додержання особами, що знаходяться в суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні (ст. 132 Закону «Про судоустрій України»), При цьому за розпорядженням головуючого судовий розпорядник приймає від учасників судового процесу документи, докази та інші матеріали, що стосуються розгляду справи, і передає їх суду в судовому засіданні, забезпечує дотримання вимог процесуального законодавства щодо того, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав, у разі необхідності надає допомогу секретарю судового засідання у забезпеченні фіксування судового процесу технічними засобами, та виконує інші функції, передбачені Тимчасовим положенням про службу судових розпорядників та організацію її діяльності, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 21 квітня 2004 р. № 51/04'. Тому відсутність судового розпорядника в складі учасників судового процесу не відповідає сучасному розвитку законодавства. В проекті нового ГПК судовому розпоряднику відведено місце в колі учасників та зазначені функції, які він виконуватиме в судовому процесі (ст. 59 проекту).

 

Центральною постаттю судового процесу є суддя (ст. 19 ГПК). Учасником судового процесу є секретар суду (ст. 81-1 ГПК).

Отже, за своїм становищем, правами та обов'язками, закріпленими у законі, учасники судового процесу суттєво різняться, але їх участь в судовому процесі спрямована на досягнення єдиної мети - правильного вирішення господарського спору.

Отже, учасник судового процесу - це особа, яка наділена певними процесуальними правами та обов'язками та бере участь в судовому процесі відповідно до процесуального закону з метою вирішення господарського спору відповідно до закону.

Суддя - головний учасник судового процесу. Суддя господарського суду - учасник судового процесу, який є посадовою особою господарського суду, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в господарському суді.

Суддя безпосередньо здійснює судочинство, діє від імені суду та виносить рішення у справі іменем України. Справи у господарських судах, залежно від інстанційної належності, розглядаються суддею одноособово або колегіально у складі трьох, або більшої непарної кількості суддів. Суддя безпосередньо не заінтересований у розв'язанні спору на користь тієї чи іншої сторони, в чому власне й полягає його професійний обов'язок. Ця обставина відрізняє суддю від більшості інших учасників процесу, які так чи інакше мають юридичну заінтересованість у справі. Тому прихильники поділу учасників судового процесу за критерієм юридичної заінтересованості взагалі не називають суддю учасником судового процесу. Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18 вересня 1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» учасниками судового процесу є сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у справі у випадках, передбачених ГПК, зокрема судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Тобто Вищий арбітражний суд України, діючи із суто практичною метою, також не вказав суддю у складі учасників. Це не тому, що суддя не належить до кола цих осіб, а тому, що в арбітражній практиці з цього приводу питань взагалі не виникало. Чинний ГПК визначає суддю як учасника судового процесу, оскільки ст. 19 «Суддя» міститься в структурі розділу, окремо присвяченого його учасникам. Правильним видається погляд колективу авторів «Науково-практичного коментарю Господарського процесуального кодексу України» за редакцією О. Харитонової, які зазначають, що позиція, відповідно до якої суддя (судді) господарського суду не належить до учасників судового процесу, викликає певні зауваження, адже суддя бере участь у справі, на що є також пряме посилання в ч. 1 ст. 20 ГПК, тобто: «Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю».

Відвід судді, тобто висловлення недовіри до суду, - це єдина можлива процесуальна дія проти судді з боку окремих учасників судового процесу - позивача, відповідача та прокурора, якщо останній є учасником розгляду конкретної справи, що є однією з гарантій об'єктивного розгляду справи у суді. Інші особи не мають права заявити відвід судді. Відвід має бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. 3аявляти відвід після початку вирішення спору можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Тобто якщо сторона заявить відвід судді після початку розгляду справи, це може бути приводом для відхилення заяви.

Так, Вищий господарський суд України, розглядаючи 27 липня 2005 р. справу № 38/278 за касаційною скаргою ВАТ «Науково-дослідницький інститут приладобудування...» не прийняв до розгляду повторну заяву про відвід колегії суддів, оскільки про зміну складу колегії відповідно до розпорядження від 20 липня 2005 р. сторонам було оголошено до початку засідання суду, крім того, заявлене клопотання про відвід не відповідає вимогам ст. 20 ГПК, оскільки заявлене 27 липня 2005 р. після початку розгляду справи судом.

Закон покладає на суддю обов'язок заявити самовідвід, якщо суддя є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості судді, або суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі у новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю. Це означає, що за наявності таких обставин суддя має відмовитися від розгляду справи з власної ініціативи, навіть якщо з боку інших осіб, які мають право заявити відвід судді господарського суду, не було заперечень або заяв про відвід.

Проте не зовсім вдалим видається структурне розміщення цієї норми саме в розділі IV. Цілком зрозуміло, що право заявити відвід судді є одним з найважливіших прав окремих учасників. Тому порядок відводу судді традиційно зберігається на сьогодні в структурі розділу, присвяченого правам та обов'язкам учасників, незважаючи на численні зміни, внесені до Кодексу. Але в проекті нового ГПК стаття, присвячена порядку відводу судді та взагалі складу та функціям господарського суду, міститься в окремій главі «Склад суду. Відводи», що видається більш гармонійним з погляду юридичної техніки.

Правове становище судді та вимоги до судді як носія судової влади, регулюються законами «Про статус суддів», «Про судоустрій України». На посаду судді кваліфікаційною комісією суддів може бути рекомендований громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як 3 роки, проживає в Україні не менш як 10 років і володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший ЗО років, який проживає в Україні не менш як 10 років, володіє державною мовою, має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менше 5 років. Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни, які визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними, мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді, щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають незняту чи непогашену судимість.

Вимоги судді, що ставляться ним у межах передбачених законом повноважень господарського суду, є обов'язковими для посадових осіб, державних та інших органів, господарських та інших організацій і підприємств, до яких вони звернуті. 3азначені вимоги можуть бути адресовані як сторонам у справі (наприклад, обов'язково надати відповідачу відзив на позов, надати позивачу необхідні документи тощо), так і підприємствам, установам та організаціям, які не беруть участі у справі (наприклад, вчинити певні дії, надати необхідні документи, висновки тощо, необхідні для вирішення спору).

Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються законом, а також ст. 129 Конституції.

Секретар суду - учасник судового процесу, який є посадовою особою господарського суду та веде фіксацію судового процесу.

Секретар не належить до складу суду, але також безпосередньо не заінтересований у розв'язанні спору на користь тієї чи іншої сторони з огляду на загальні принципи судочинства та його належність до апарату суду. Секретар підписує протокол судового засідання одночасно із суддею (головою суду) протягом триденного строку з дня його складання. Це єдині повноваження секретаря судового засідання господарського суду, зазначені в чинному ГПК, а саме в ст. 80-1. Сучасне ставлення до фіксації судового процесу інакше, тобто за допомогою технічних засобів, що закріплене насамперед в п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції, знайшло відображення в частинах 7-9 вказаної статті ГПК, відповідно до якої на вимогу хоча б одного учасника судового процесу в суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду фіксування судового процесу здійснюється за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється в судовому засіданні при розгляді справи судом у першій інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, а також при розгляді зауважень на протокол судового засідання на вимогу сторін чи за ініціативою суду. Питання про видачу копії технічного запису учаснику процесу, про його відтворення поза судовим засіданням вирішуються головуючим у кожному окремому випадку залежно від обставин.

Всі господарські суди мають необхідне технічне обладнання та виконують вимоги закону про повне фіксування процесу за допомогою технічних пристроїв. Але процесуальний закон не згадує, хто саме, або за допомогою якої посадової або службової особи здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами та виготовляються копії технічного запису. Про те, що саме секретар судового засідання здійснює технічну фіксацію судового процесу, можемо дізнатися з п. 2.8 Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 21 липня 2005 р. № 84^і. У цій Інструкції вказано, що повноваження для звукозапису судових засідань, створення архівних та робочих копій фонограм покладаються на секретаря судового засідання або працівника, визначеного головою суду (далі - секретар).

На відміну від інших процесів (цивільного, адміністративного судочинства), де діяльність секретаря детально регламентована процесуальними кодексами з огляду на необхідність належного фіксування ним подій в судовому засіданні або за допомогою технічних засобів, або шляхом складання протоколу судового засідання, в господарському процесі така регламентація відсутня, що є безумовним недоліком чинного Кодексу. Незважаючи та те, що секретар виконує одну з найважливіших функцій судового процесу - його фіксацію, сторони або прокурор не можуть висловити недовіру секретареві, на відміну від відводу судді, оскільки це не передбачено процесуальним законом. Крім того, Кодексом не визначено перелік осіб, які не можуть бути секретарем судового засідання в конкретній справі. Цей недолік спробують усунути автори законопроекту ГПК, який вже згадувався раніше. 3гідно зі ст. 22 законопроекту секретар судового засідання не може брати участь у розгляді справи та підлягає відводу (самовідводу) з підстав, зазначених у ст. 20 цього Кодексу, тобто якщо він є близьким родичем чи свояком (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), усиновителем чи усиновленим, опікуном чи піклувальником сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, перебуває в особливих стосунках з особою, яка бере участь у справі, або робив публічні заяви, давав оцінку по суті цієї справи, а також якщо існують інші обґрунтовані підстави вважати його заінтересованим у результаті розгляду справи. 3азначений проект в цілому теж має недоліки, але запропоновані зміни щодо висвітлюваної теми відповідають сучасним вимогам до судочинства.

Сторони господарського процесу - учасники судового процесу, між якими виник спір з матеріальних господарських правовідносин, у зв'язку з чим вони безпосередньо заінтересовані у розв'язанні справи господарським судом на їхню користь.

Сторонами господарського процесу є позивач та відповідач (ст. 21 ГПК).

Позивач - особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкривається господарська справа у суді та розпочинається господарський процес.

Відповідач - особа, яка за заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання його права і охоронюваного законом інтересу.

Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом (ст. 4-1 ГПК), тобто позивач звертається до суду з позовною заявою до відповідача. Лише у провадженні в справах про банкрутство кредитор (або навіть боржник) звертається із заявою про порушення справи про банкрутство, оскільки згідно зі ст. 4-1 ГПК цей процес має певні особливості.

Сторони є головними особами, які беруть участь у справі, адже без них неможливий сам процес. Вони мають у справі особистий юридичний інтерес, який може бути протилежним за матеріальним (визначається спірними цивільними, господарськими, іншими матеріальними правовідносинами) і процесуальним (визначається наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду) характерами.

Сторони господарського процесу повинні мати цивільну правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов'язки (статті 25, 91 ЦК) та повну дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (статті 30, 92 ЦК). Господарське право використовує поняття господарської компетенції, тобто сукупності господарських прав та обов'язків суб'єктів господарювання (ст. 55 ГК).

Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівності їх перед законом і судом (ст. 4-2 ГПК), суть якого полягає в тому, що сторони в господарському процесі наділяються рівними можливостями щодо обстоювання своєї позиції у господарському суді. Рівність сторін у господарському процесі забезпечується принципами диспозитивності та змагальності. Сторони мають право:

• знайомитися з матеріалами справи;

• робити з них витяги;

 

• знімати копії;

• брати участь у господарських засіданнях;

• подавати докази;

• брати участь у дослідженні доказів;

• заявляти клопотання;

• давати усні та письмові пояснення господарському суду;

• наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що ви никають під час судового процесу;

• заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу;

• оскаржувати судові рішення господарського суду в апеляційному і касаційному порядку;

• заявляти відвід судці або експерта (статті 20, 31 ГПК);

• користуватися іншими процесуальними правами, наданими ГПК.

Як правило, реалізація сторонами наданих їм прав є правом, а не обов'язком. Однак є процесуальні права, які водночас є обов'язком для сторін (наприклад, право сторін подавати докази, брати участь у їх дослідженні тощо). 3акон покладає на сторони обов'язок доводити законність і обґрунтованість своїх вимог з метою захисту власних інтересів, зокрема кожна зі сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 33 цього Кодексу).

Крім наданих законодавством процесуальних прав, на сторони покладаються також процесуальні обов'язки. Сторони зобов'язані:

• добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами;

• виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони;

• вживати заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Добросовісність в користуванні належними сторонам правами означає, що сторони не мають права зловживати своїми правами. 3ловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке здійснюється уповноваженою стороною при реалізації нею належного їй права, пов'язане з використанням заборонених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки. Нормативне поняття «зловживання

правом» в матеріальному аспекті використовується в ч. 3 ст. 13 ЦК, тобто не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. 3аборона зловживання правами прямо закріплена в ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Проблема зловживання правом як матеріальним, так й процесуальним, стороною господарського процесу, стає дедалі більш нагальною при розгляді справ в судах.

Верховний Суд України в касаційній постанові Судової палати в господарських справах від 11 квітня 2006 р. у справі № 31/215 вказав, що відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 цього Кодексу, згідно з ч. 3 якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Прикладом зловживання процесуальним правом сторони може бути постанова Вищого господарського суду України від 27 липня 2006 р. у справі № 3/127-36/119-16/749.

Колегія суддів дійшла висновку, що позивачем в справі було допущено зловживання правом стягнення на свою користь витрат на послуги адвоката відповідно до ст. 49 ГПК. Судова колегія зазначила, що з акта приймання адвокатських послуг, інших документів, що містяться у справі, не можна зробити повноцінний висновок про обсяг наданих адвокатом послуг. Наданий до суду акт взагалі тільки закріплює той факт, що послуги надані в строк. Він не містить будь-яких посилань щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, тобто не має достатніх критеріїв для визначення обсягу наданих адвокатських послуг (зокрема вартості окремих видів послуг). Сам адвокат брав участь лише в одному судовому засіданні, де спір по суті не розглядався, оскільки був відсутній відповідач, відповідно враховуючи і підготовчі дії адвоката, оплата його послуг в розмірі 180 тис. грн. є неспівмірною, та рішенням підтвердив факт зловживання правом на стягнення за рахунок відповідача витрат на сплату послуг адвоката в певній сумі.

Процесуальні обов'язки сторін можна поділити на дві групи:

1) загальні, які полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами;

2) спеціальні, що полягають у виконанні певних процесуальних дій (наприклад, повідомляти суд про зміну юридичної адреси; позивач зобов'язаний надати позовну заяву з доданими до неї документами господарському суду та відповідачу, а скаржники - копії апеляційних та касаційних скарг тощо).

На підставі особливого становища у справі закон наділяє сторони додатковими правами щодо впливу на хід розгляду справи, притаманними лише позивачеві або відповідачеві.

Позивач - учасник судового процесу, який звертається до господарського суду за захистом порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

Звертатись до господарського суду мають право підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації). Тобто загалом юридичні особи та фізичні особи - підприємці. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Прикладом може бути п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК, відповідно до якого справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (окрім трудових спорів), підвідомчі господарським судам. 3вісно, що членами підприємницьких товариств (акціонерами, засновниками, учасниками) можуть бути фізичні особи, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності. Тобто позивачами в цих справах можуть бути громадяни України, особи без громадянства та громадяни іноземних держав, якщо вони є власниками корпоративних прав, які вони вважають порушеними або оспорюваними.

В ч. 4 ст. 22 ГПК визначено права, які належать тільки позивачеві. Позивач вправі до прийняття рішення у справі:

• змінити підставу або предмет позову;

• збільшити розмір позовних вимог;

• відмовитись від позову;

• зменшити розмір позовних вимог.

Вказані права не можуть бути реалізовані під час розгляду справи в апеляційній або касаційній інстанції, що підтвердила Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України». 3азначені права можуть бути використані позивачем під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

При цьому Вищий арбітражний суд роз'яснив, що зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. 3міна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Так, якщо вимога про визнання угоди недійсною замінюється вимогою про розірвання договору і наводяться інші підстави відповідної вимоги, то має місце зміна предмета і підстави позову. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. В роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України «Про судове рішення» підкреслюється, що суд самостійно не може в рішенні змінити предмет та підстави позову. Він зазначив, що зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову можлива тільки за заявою позивача. Якщо заява зроблена безпосередньо в засіданні суду, це допустимо лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі. У зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 22 ГПК додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача, останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів.

Право позивача на відмову від позову або зменшення розміру позовних вимог є обмеженим, оскільки господарський суд має право самостійно вирішити, задовольнити заяву позивача. Відповідно до ст. 78 ГПК наслідком відмови від позову є припинення провадження в справі. У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається (ст. 80 ГПК). Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (ч. 6 ст. 22 ГПК).

Відповідач - учасник судового процесу, який відповідає за висунутою до нього позивачем позовною вимогою та в разі задоволення позову притягається до відповідальності за порушення або оспорювання права або охоронюваного законом інтересу позивача. Відповідач користується всіма правами та несе обов'язки, які згідно з законом належать до прав та обов'язків сторін, а також має право визнати позов повністю або частково. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову тільки за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 78 ГПК). Тобто це право є обмеженим. Перевірка відповідності дій відповідача закону та відсутність порушення прав інших осіб є не правом, а обов'язком суду. Якщо суд встановить, що реалізація права відповідача на визнання позову призводить до порушення закону та прав інших осіб, він зобов'язаний відмовити в реалізації цих прав та розглянути справу по суті. Наприклад, якщо опікун недієздатної фізичної особи погоджується із позовом про витребування у його підопічного акцій акціонерного товариства, які належать останньому на праві власності, суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви, розглянути спір із залученням органу опіки та піклування.

Процесуальне законодавство передбачає наявність процесуальної співучасті, тобто множинності позивачів або відповідачів в одному судовому провадженні.

Співучасть - це зумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні у господарському процесі на підставі наявності спільного права або спільного обов'язку.

Відповідно до ст. 23 ГПК позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. Процесуальна співучасть, об'єднання позовів для спільного і одночасного розгляду дає змогу прискорити розв'язання господарського спору, оскільки господарський суд замість кількох окремих справ розглядає одну і відповідно приймає одне рішення. Процесуальна співучасть можлива тоді, коли інтереси співучасників однієї сторони не суперечать один одному, і виникає на підставі матеріальних правовідносин, які виникли до процесу.

Виокремлюють такі види співучасті:

1) активна - кілька позивачів пред'являють позов до одного відповідача;

2) пасивна - один позивач пред'являє позов до кількох відповідачів;

3) змішана - кілька позивачів пред'являють позов до кількох відповідачів.

За ступенем обов'язковості, а відповідно і змісту, процесуальна співучасть буває:

1) обов'язковою, коли характер спірних матеріальних правовідносин такий, що питання щодо прав та обов'язків одного із суб'єктів неможливо вирішити без залучення до справи інших суб'єктів цих відносин;

2) факультативною, коли немає обов'язкової множинності суб'єктів. Однак чинний ГПК не визначає підстав настання обов'язкової чи факультативної співучасті, хоча зі змісту ст. 58 цього Кодексу можна дійти висновку, що йдеться про факультативну співучасть за наявністю однорідних вимог.

У разі співучасті кожний співучасник користується всіма правами сторони і виступає у судовому процесі самостійно. Процесуальні права та обов'язки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічною процесуальною правосуб'єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб'єктами господарських процесуальних правовідносин. Тобто кожен зі співучасників виконує тільки ті передбачені законом дії, які він вважає необхідними для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками грунтується на засадах автономії і диспозитивності. їх дії чи бездіяльність залежать не від поведінки інших співучасників, а від їх особистого волевиявлення. Обов'язок доказування вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кожного співучасника окремо.

Процесуальна співучасть може бути пов'язана з солідарною відповідальністю осіб у зобов'язанні. Наприклад, процесуальна співучасть може виникнути з реалізації ч. 2 ст. 232 ЦК, коли довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. 3а договором комерційної концесії відповідно до приписів ч. 3 ст. 1119 ЦК користувач та субкористувач комплексу прав відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно. Також процесуальна співучасть виникає відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК, тобто в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Класичним прикладом солідарної відповідальності боржника та поручителів є постанова Одеського апеляційного господарського суду від 11 липня 2006 р., яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2006 р. у справі № 28/158-06-4278.

Предметом спору було невиконання відповідачем - ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» умов кредитного договору, який був забезпечений договорами поруки поручителів - ВАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат», ТОВ «Корсар-98», ТОВ «Торговий дім «Жидачівський паперовий комбінат». Позов обгрунтований тим, що в порушення умов договорів, з січня по квітень 2006 р. ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» не надав позивачу ЗАТ «Альфа-Банк» належним чином оформлені документи, які характеризують його фінансовий стан та діяльність і не виконав належним чином умови договорів кредитування. Рішенням господарського суду Одеської області від 9 червня 2006 р. позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Рішення суду мотивовано доведеністю факту невиконання ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» зобов'язань за кредитним договором. Рішення господарського суду Одеської області від 9 червня 2006 р. було змінено Одеським апеляційним судом у зв'язку з арифметичною помилкою при обчисленні розміру санкцій, але правове обґрунтування змінено не було. Стягнуто солідарно з ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», ВАТ «Ізмаїльський целюлозно-паперовий комбінат», ТОВ «Корсар-98», ТОВ «Торговий дім «Жидачівський паперовий комбінат» на користь ЗАТ «Альфа-Банк» відповідні суми заборгованості як з поручителів, які відповідають перед кредитором солідарно.

Процесуальна співучасть на стороні позивача є можливою, наприклад згідно зі ст. 1135 ЦК, коли за договором простого товариства від імені та в інтересах всіх учасників правочин здійснює один з них. Якщо інтересам решти учасників цими діями було завдано збитків, вони мають право вимагати їх відшкодування. Також співучасть позивачів виникає у позовах співвласників майна про припинення права особи на частку в спільному майні відповідно до ст. 365 ЦК.

Слід пам'ятати, що в господарському процесі на сьогодні не використовується поняття «співвідповідач» як процесуально-нормативне, як, наприклад, в цивільному процесі (ч. 2 ст. 32 ЦПК). Тому при підготуванні позовної заяви до господарського суду співучасників прийнято зазначати, наприклад, «перший відповідач», «другий відповідач», або кожного окремо «відповідач», не використовуючи термін «співучасник». їх співучасть випливає зі змісту та підс