ОБРАЗ ДИТИНИ У ПОЕЗІЯХ Т.ШЕВЧЕНКА



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ОБРАЗ ДИТИНИ У ПОЕЗІЯХ Т.ШЕВЧЕНКА



(1814 - 1861)

Т.Шевченко спеціально для дітей не писав. У дитяче читання входять або уривки з його поем (переважно пейзажні описи, які в якості окремого твору для дітей передають, як правило, красу української природи, але в тексті самої поеми – це, найчастіше, контрастний прийом для підкреслення тяжкої долі українського селянина-кріпака).

Власне образ дитини зустрічається у Т.Шевченка переважно в його автобіографічних поезіях: „Мені тринадцятий минало”, „І виріс я на чужині”, „І золотої, й дорогої”, „І досі сниться: під горою”. Близька за своїми проблемно-художніми підходами і поезія „На Великдень, на соломі”.

Змальовуючи образ переважно дитини-сироти, Т.Шевченко обов’язково підкреслює, що дитина прагне також бути щасливою, бажає того, щоб і на неї звертали увагу, в чому виявляється її самоутвердження серед інших дітей. Так, дівчинка-сирітка („На Великдень, на соломі”), знаходячись серед гурту дітей, які вихваляються святковими обновами, заявляє:

- А я в попа обідала, -

Сирітка сказала.

Бути запрошеною до попівського столу – це, дійсно, багато, якщо взяти до уваги, з якою шанобою ставилися селяни до батюшки. Комусь, можливо, із дорослих ніколи не випаде така нагода і відзнака. Водночас це надзвичайно мізерно, бо дитина потребує постійної, а не одноразової уваги і турботи.

Подібний мотив властивий і поезії „Мені тринадцятий минало”, в якій можна виділити три настроєві частини, що підкреслює змінність психологічного стану дитини-сироти:

1). Мрійлива споглядальність, зачудованість, до певної міри безтурботність, викликані чудовим літнім днем:

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога...

2). Стан крайнього відчаю, коли дитина починає задумуватися над тим, що вона одна, сама-саміська в цьому великому, власне чужому і ворожому для неї світі:

Та не довго сонце гріло,

Недовго молилось...

......................................

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє –

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози...

3). Повернення до радісного стану, незважаючи на те, що нічого не змінилося в соціальному плані, однак дитина відчула хоча б трішечки уваги до себе, почула на свою адресу привітне слово:

... А дівчина[2]

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

Та й почула, що я плачу

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

 

ТВОРЧІСТЬ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ

(1849 - 1930)

Олена Пчілка (дівоче прізвище Ольга Петрівна Драгоманова, у заміжжі - Косач) прожила довге і непросте життя. Їй судилося пережити смерть брата Михайла Драгоманова (1895, історик, громадський діяч, через свої громадсько-національні погляди змушений був покинути Російську імперію, значний час проживав у Софії, де працював у Софійському університеті); найстаршого сина Михайла (1903, з ним Леся, трохи молодша від нього, була в особливо дружніх стосунках, за нероздільність їх навіть називали МихоЛося); чоловіка Петра (1909) та дочки Лесі Українки (Лариса Петрівна Косач, 1871 - 1913).

В історію української культури увійшла як перекладач, етнограф, письменниця, видавець (у 1920 р. обрана членом Етнографічної комісії Всеукраїнської Академії наук, з 1928 р. – член-кореспондент ВУАН у галузі суспільних наук: єдина на той час жінка в цій галузі), хоча в радянські часи про неї намагалися говорити як про людину ліберальних поглядів, що з точки зору офіційної ідеології вважалося ідейно помилковим.

Дочка Ізідора: „Мама не була соціалісткою, вважала соціалізм утопією, але демократкою вона була і на словах, і на ділі. Так само, як і ворогом соціальної нерівності мама була все життя і свої переконання висловлювала одверто не тільки в родині своїй чи серед друзів, а широко в громаді, в пресі”.

Переважна більшість дитячих творів О.Пчілка публікувала в журналі „Молода Україна” (1908 - 1914), основним завдання якого було: „Будемо розмовляти – розмовляти по-українському. Довго ми ждали сього. Всі діточки мають свою часопись: французи – французьку, німці – німецьку, отак і інші; тільки в нас не було своїх кубельців для українського слова. Тепер вони єсть. Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка!

Можна ж навчитися і по-іншому, по якому схотіти – „що знати, за плечима не носити”, а таки й своєю мовою не слід гордувати.

... тішимося тим, що нам довелося говорити з українськими дітьми, українським словом, в українській часописі. Бажаємо, щоб те слово знайшло щирий привіт!

Зараз дитячі твори письменниці представлені у збірці „Годі, діточки, вам спати”: оригінальні поезії, казки та оповідання, байки; літературні записи народних казок, різноманітних дитячих пісень, сміховинок, ігор, спотиканок, загадок. Твори розраховано на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Поезії умовно можна поділити на кілька тематичних груп:

1. Про природу.

Зима: в основному фабульні, передають радість дитини від зимових розваг („Снігова баба”, „З ґринджолятами”):

Бабу з снігу враз зліпили,

Очі з вугілля всадили,

Рот із буряка зробили,

От так „баба”! Молодці!

Ей, чи ж можна морозу боятись

Та отаким козакам?!

Нуже у сніжки гуляти,

Треба зогрітися нам!

 

Пейзажна лірика (фабульна подієвість по суті відсутня) – краса зими („Новину сьогодні зранку...”):

Темні сосни та ялини

Простягли далеко віти

І поблискують на сонці

Снігом-інеєм укриті.

Весна: оспівування приходу весни, її краси („До діточок”, „Весняні квіти”, „Чарівниця”).

Художні особливості поезій:

Весняні квіти” – вірш близький до веснянок: дієслівне римування, інверсія (зворотний порядок слів), пестлива лексика:

Всі квіти весняні,

Веселі, кохані,

З-під листя виходять.

Голівки підводять

Од сну зимового

До сонця ясного!

Ті квіти дрібненькі,

Мов дітки маленькі...

„Чарівниця” – вірш за жанровими ознаками близький до загадок: у метафоричнозагадковій формі змальовується весна.

2. Жартівливі поезії: комізм оснований на зображенні поведінки дитини в чимось складній для неї ситуації, коли дитина намагається знайти з неї вихід, спираючись на власний, ще дитячий досвід („Доки мені, неборачку”, „Вишеньки-сережки”, „Котик-мурчик”, „Мудра кицька”, „Співаки”, „Покута”):

Котик-мурчик

(Хлопчикові не дуже хочеться їсти кашу, приготовану мамою, а тому він знаходить з цієї ситуації ось такий вихід):

Я ту кашку виїдав,

Котик – мисочку лизав.

Коли б мама теє взнали,

Були б котика нагнали!

А тим часом він наївся,

Коло мене умостився,

Стиха казочку муркоче,

А я слухаю охоче!

3. Різноманітні сторони життя дитини:

а) виховання патріотизму і любові до української мови („Волинські спогади”, „Пісні минулого”):

Пророчисті тії читаю скрижалі

Народних пісень. І надії, і жалі

Свої тут народ положив у піснях,

Лунає та мова у дрібних листах.

б) соціальні проблеми („Не ховайся, місяченьку”);

в) різноманітні сторони життя школярів („Вертаються школярики”, „Школярик на виїзді”);

г) дитина і природа („Зайчатко й хлоп’ятко”).

4. Повчально-моралізаторські твори („Сусіди”, „Дітвора”): формування товариських, приязних стосунків між людьми, взаємодопомоги. Потреби виховання таких рис не можна заперечити, але письменниця доводить їхню важливість не лише через змалювання безпосередніх стосунків між персонажами, а і намаганням безпосередньо від себе довести важливість такої поведінки, що і вносить непотрібний моралізаторський тон:

Сусіди

Буде гоже все

У тих діток, що бояться

Сварки, бо несе

Тая сварка всяке лихо!..

Треба так робить,

Щоб без сварки любо й тихо

Діткам в світі жить!

 

БАЙКИ

Можна розподілити на дві групи:

Перша – традиційні за жанровими ознаками (наявність алегоричних образів, авторської „моралі”), але при цьому мають досить оригінальну тематику та образи:

а) осуд ледарства, відсутності самокритичності: „Котова наука” – Кіт Мурко дорікає Петрусеві за погане навчання;

б) осуд нещирості, безпідставних розривів у стосунках між людьми: „Баєчка про цуцика і про його пані”: в алегоричній частині розповідається про одну пані, яка не могла намилуватися своїм цуциком, але несподівано перестала звертати на нього увагу:

Часто-густенько ведеться,

Що буває хтось „чудовий”,

„Примеленький!” Адже згодом

Наче іншим він здається –

Не таким уже „клейнодом!..”

Хто тут винен з двох буває –

Дуже трудно розібрати...

(У байці відсутня авторська „мораль”, що примушує самого читача задуматися не лише над поведінкою персонажів, а і над своїми власними вчинками);

в) утвердження важливості „маленьких людей”, їхньої потрібності; утверджується вагомість самих „маленьких справ”. Подібна позиція авторки теж могла викликати заперечення з погляду офіційної радянської ідеології, бо там утверджувалися тільки грандіозні справи, люди-велетні. Не випадково Сталіним було проголошено що людина – це гвинтик (повна зневага до особистості „рядової” людини, її потреб тощо).

Маленький вітрячок

Поруч розташовані маленький вітрячок і здоровий паровий млин. В останнього завжди багато роботи, а вітрячок майже завжди простоює. Паровий млин зверхньо починає дорікати останньому, що той не потрібен, від нього немає ніякої користі. На це вітрячок відповідає, що він і не намагається відібрати роботу в парового млина, оскільки той успішно справляється з великими обсягами того зерна, що доводиться перемелювати. Але при цьому зауважує: коли є потреба переробити невеличкий обсяг зерна, то не слід звертатися до великого млина, а для цього саме і згодиться він – маленький вітрячок. І ту „маленьку роботу” він виконає не гірше за великого парового млина;

г) вираження співчуття до людини, яка довгий час не мала волі, втратила всі свої колишні здобутки, а це є трагедією для особистості („Орел на визволі”):

Упав на дуб той кучерявий, рідний,

Хотів на силу там зібратись, бідний!

Та вже ж там інші, дужчії орли сиділи –

Ні стану, ні журби його не зрозуміли,

Знебулого – крилом з погордою одбили!

 

Траплялось бачить вам орла такого?

Ох, тяжко так дивитися на нього.

Друга група байок – мало в чому нагадують твори традиційного жанру: „мораль” майже відсутня, алегоричність виражена слабо („Дрібні грушки”, „Миша-городянка і миша-хуторянка”, „Найкращі діти”): у байках ідеться про те, що не слід лінуватися, не треба прагнути „примарного” успіху, а варто триматися свого звичного середовища; уславлюється материнська любов.

 

КАЗКИ ТА ОПОВІДАННЯ

Сосонка

У казці розповідається про декілька епізодів із життя молодої сосонки. Вона виросла в лісі і почувала себе дуже щасливою, бо відчувала свою красу і привабливість.

Сосонка дуже злякалася, коли її було зрубано. Однак вона знову відчула себе „на коні”, коли її було привезено до багатого будинку, розкішно прибрано, навколо неї водили хороводи діти, весело співаючи і граючись.

Через деякий час сосонку було розібрано і винесено на чорний двір. Це дуже засмутило сосонку. Однак її переніс до простої селянської хати хлопчик, як зумів прибрав і почав радіти, що тепер і до нього в хату завітало свято. І це знову тішило сосонку. Однак знову через певний час її було розібрано, бо вже глиця пожовкла. Хлопчик навіть пропонував просто порубати її на дрова. Однак батько зробив по-іншому: він обрубав усі гілочки, що також не дуже подобалося сосонці, і в такому вигляді поставив у полі як дороговказ. Одного разу під час заметілі саме завдяки їй, як орієнтиру, хлопчик знайшов правильний шлях і цим врятував собі життя.

Після цього сосонка і приходить до певного висновку: „А бач, - каже сосонка, - а ти казав, щоб мене на дрова порубати! А от якраз я тобі в пригоді стала!.. Та й двірник помилився; казав, що я ні на що не здатна, - а ось дарма, що я пожовкла, проте здаюся на користь!..

- Полетіть до моїх сестричок та розкажіть їм про всю пригодоньку мою!..”

Отже, у творі порушується проблема визначення сенсу життя, необхідності зробити вибір: зовнішній блиск, краса – знайти своє місце в житті, чим і приносити користь іншим людям.

Оповідання „На хуторі” - краса і поезія звичайного селянського побуту: Івасик спілкується з новонародженим телям, змушений вступити в „суперечку” з батьком: „Умовк Івасик, як на те умовкло й телятко. Чи знало воно, скільки втіхи принесло в ту хату?”

Є ряд оповідань, в яких досить сильно простежуються ліберальні позиції О.Пчілки: „Увінчаний співець”: твір певним чином схожий на поему Лесі Українки „Давня казка”, однак розв’язка в О.Пчілки дещо схожа не „хепі енд” – володар відпускає співця з в’язниці на волю.

Хлопчик та ведмідь” – дитина-сирота знайшла притулок взимку в клітці коло ведмедя. Вранці „хазяїн розпитався, як те бідне хлоп’я туди попало, та зглянувся на його, взяв до себе, став годувать та вчити, та й до розуму довів. І вийшли з того хлопчика люди”. У типовість такої розв’язки досить складно повірити, оскільки в українській літературі є новела М.Черемшини „Злодія зловили”, в якій дитину-сироту жорстоко покарала господиня з чоловіком, а їх у цьому підтримало все село, радіючи при цьому.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.95.208 (0.012 с.)