ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ ЖУКОВСЬКИЙ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ ЖУКОВСЬКИЙ



(1783 - 1852)

1. Романтизм як стильовий напрямок.

2. Образи, художні особливості, романтичний характер віршів для детей.

3. Гуманістичний характер казок В.Жуковського.

Романтизм – стильовий напрямок у літературі, який виник у західноєвропейських літературах у кінці XVIII ст. і досяг свого піку розвитку в 20-30-ті роки ХІХ ст. Романтизм ґрунтується на конфлікті між дійсністю, яка не задовольняє ні автора, ні героя, та мрією (ідеалом), яка в усьому протистоїть дійсності. Для романтизму характерне зображення незвичайного героя у незвичайних обставинах, що найчастіше передається за допомогою такого тропу, як гіперболізація. Також романтики досить часто звертаються до фольклору, використовуючи його мотиви, жанри, образи, виражальні засоби.

Сам романтичний ідеал не завжди має чітко виражені обриси, також не зажди усвідомлюється шлях його досягнення. Тому в творах романтиків часто прослідковується внутрішній психологічний дискомфорт, невдоволення, розгубленість. Тональність творів часто відзначається мінорним звучанням, з деяким надривом, певним розчаруванням.

У російській літературі В.Жуковський вважається „батьком російського романтизму”.

В.Бєлінський про особливості романтизму В.Жуковського: „Отже, зміст поезій Жуковського, її пафос становить прагнення до безмежного, яке обирається за саме безмежне, рушійна сила – за мету руху. Зовсім позбавлена історичного ґрунту, позбавлена практичного елементу, ця поезія вічно устрімлена, хоча ніколи і не до сягає, вічно запитує саму себе, ніколи не даючи відповіді”.

Щодо поезії „Таємничий відвідувач” В.Бєлінський висловився так: „ Сам поет не знає, хто він, і сподівається бачити в ньому то Надію, то Любов, то Роздум, то Поезію, то Передчуття… Однак ця невизначеність, саме ця туманність і становить головну чарівність як головний недолік поезії Жуковського”:

Иль Предчувствие сходило

К нам во образе твоем

И понятно говорило

О небесном, о святом?

Часто в жизни так бывало:

Кто-то светлый к нам летит,

Подымает покрывало

И в далекое манит.

Сам В.Жуковський є позашлюбною дитиною тульського поміщика О.Буніна та полонянки-турчанки Сальхи. Хоча батько і потурбувався про сина (Василь одержав освіту в найпрестижнішому на той час пансіоні при Московському університеті, у дорослому віці був вихователем царських дітей), однак сам В.Жуковський подав про своє дитинство дещо інші спогади: „Я не був залишений, покинутий, мав свій куток, однак … не відчував нічиєї любові”. Це зізнання надзвичайно важливе для подальшого розуміння характеру творчості поета: щирість у людських стосунках, істинне почуття любові не можна підробити, не можна „любити” за примусом (на любовних почуттях будується більшість казок В.Жуковського).

Стосовно призначення творів для дітей, то В.Жуковський завжди підкреслював їхній (творів) виховний ефект, надзвичайну моральність: „Необхідно, щоб у дитячій казці все було морально чисто, щоб вона своїми сценами надавала уявленню лише світлі образи, щоб ці образи жодного шкідливого морального враження після себе не залишали”.

Вірші,написані для дітей, або ж ті, що увійшли до дитячого читання, за віковими особливостями та жанровою природою можна розподілити на декілька груп:

1. Вірші про тварин для дітей дошкільного віку:„Кошеня та козеня”, „Пташечка”.

Кошеня та козеня

(При читанні вірша слід підкреслити, що він надзвичайно образний і динамічний, що об’єктивно властиве творам для дошколят. Зокрема, двостопний амфібрахій передає ритм руху тварин):

Там котик усатый

По садику бродит,

А козлик рогатый

За котиком ходит;

И лапочкой котик

Помадит свой ротик;

А козлик седою

Трясет бородою.

Пташечка

(Цей вірш варто прочитати двічі: перший раз, щоб передати особливості дитячого твору, а вдруге – підкреслити романтичний характер поезії):

Птичка летает,

Птичка играет,

Птичка поет;

Птичка летала,

Птичка играла,

Птички уж нет!

Где же ты, птичка?

Где ты, певичка?

В дальнем краю

Гнездышко вьешь ты;

Там и поешь ты

Песню свою.

В образі Пташечки можна вбачати ідеал прекрасного (пестливі форми „птичка”, „певичка”), до якого прагнув сам поет. Композиційно вірш поділяється на три частини: 1 – радісне переживання від того, що прекрасне існує; 2 – тривожність від того, що прекрасне зникло, його не можна спостерігати; 3 – радість від того, що прекрасне знову проявляє себе, і в той же час певний смуток, оскільки саме прекрасне хоча й існує, однак воно надзвичайно далеке і короткочасне.

2. Загадки (про природні явища) для молодшого шкільного віку.

Не человечьими руками

Жемчужный разноцветный мост

Из вод построен над водами.

Чудесный вид! огромный рост!

Раскинув паруса шумящи

Не раз корабль под ним проплыл;

Но на хребет его блестящий

Еще никто не восходил.

Идешь к нему – он прочь стремится

И в то же время недвижим;

С своим потоком он родится

И вместе исчезает с ним.

(При аналізі твору застосовується та ж методика, що і для розгляду поезії „Пташечка”).

3. Балади для дітей середнього шкільного віку:„Рукавичка”, „Кубок”, „Роланд-зброєносець”, „Лісовий цар”.

Балада (до цього фольклорного за генезисом жанру часто зверталися романтики) – ліро-епічний твір (відтворюються одночасно події, почуття і переживання) історико-героїчного або казково-фантастичного змісту, в якому події розгортаються напружено та мають несподіване завершення. Саме ці якості посилюються в літературній баладі, яка набула повторного народження у творчості поетів-романтиків.

При розгляді названих балад необхідно підкреслити, що їм властива гуманістична спрямованість.

Рукавичка

(У часи середньовіччя – до історичного антуражу часто зверталися романтики – проводиться лицарський турнір. Герой твору не готувався до поєдинку (бій з хижаками), тому і не був відповідно одягнений та озброєний. Але з рук його дами серця на арену, де вже знаходилися звірі, падає рукавичка. Панна мовчки, але красномовно, поглянула на лицаря. Той мовчки спускається на арену, від чого заціпеніли не лише глядачі, а і звірі, підіймає рукавчику і повертається назад):

У рыцарей и дам при дерзости такой

От страха сердце помутилось;

А витязь молодой,

Как будто ничего с ним не случилось,

Спокойно всходит на балкон;

Рукоплесканьем встречен он;

Его приветствуют красавицины взгляды…

Но, холодно приняв привет ее очей,

В лицо перчатку ей

Он бросил и сказал: «Не требую награды».

(З точки зору гуманістичних цінностей прокоментувати даний учинок лицаря та поведінку панни).

 

Як поет-казкар В.Жуковський написав декілька переробок чарівних казок братів Грімм, а також казок Шарля Перро: „Хлопчик-мізинчик”, „Кіт у чоботях”, „Війна мишей та жаб”. Але найвідомішими є „Казка про царя Берендея”, „Спляча царівна” (написані в 1831 році, остання, зокрема, писалася як своєрідне змагання з О.Пушкіним – той написав „Казку про царя Салтана”. Сам В.Жуковський визнав свою поразку в цьому змаганні), „Казка про Івана-царевича та Сірого Вовка”. У своїх казках завжди прагнув посилити гуманістичне звучання: „При мысли великой, что я человек, Всегда возвышаюсь душою”.

Позитивний герой – це завжди людина з великим почуванням любові:

- любов пробудила від сну царівну, яка була зачарована злою феєю („Спляча царівна”):

Видом прелести такой

Отуманен, распален,

Неподвижно смотрит он;

Неподвижно спит она.

Что ж разрушит силу сна?

Вот, чтоб душу насладить,

Чтоб хоть мало утолить

Жадность пламенных очей,

На колени ставши, к ней

Он приблизился лицом:

Распалительным огнем

Жарко рдеющих ланит

И дыханьем уст облит,

Он души не удержал

И ее поцеловал.

Вмиг проснулася она…

- любов Мар’ї-царівни та Івана–царевича допомагає подолати усі підступи Кощія-Безсмертного („Казка про царя Берендея”);

- любов підтримує мужність, силу волі і наполегливість Івана-царевича („Казка про Івана-царевича та Сірого Вовка”);

- прагненням спокутувати свій, хай і мимовільний гріх (а це можна зробити тільки люблячи когось), можна пояснити пропозицію щодо вірної служби, зроблену Сірим Вовком Івану–царевичу, коли під останнім загриз коня:

Мне жаль, Иван-царевич, мой сердечный,

Что твоего я доброго коня

Заел, но ты ведь сам, конечно, видел,

Что на столбу написано; тому

Так следовало быть; однако ж ты

Свою печаль забудь и на меня

Садись; тебе я верою и правдой

Служить отныне буду…

Можливо, таку доброзичливість автор обумовлює тим, що сам Вовк представник аристократії (сам В.Жуковський завжди намагався надавати допомогу всім, хто цього потребував: звертався безпосередньо до Миколи І з проханням послабити покарання деяких декабристів). Щодо приналежності Вовка до вищої аристократії свідчить деталь, коли той прибуває на весілля Івана-царевича та Олени-прекрасної в кареті, на дверцятах якої зображено „В черном поле волчий хвост под графской короною” (адже право на носіння герба мали тільки дворяни).

Здійснюючи літературну обробку фольклорного матеріалу, В.Жуковський, можливо, підсвідомо для себе вводить такі побутові деталі, які були звичні йому як представникові дворянських кіл. Так, у „Казці про Івана-царевича та Сірого Вовка” при описі весільних столів вживається не зовсім доречне для даного жанру слово „сервіз”: „На всех столах сервиз был золотой ”. Напевне, через це В.Бєлінський так охарактеризував казковий доробок письменника: „Сказка о царе Берендее” и сказка „Спящая царевна” были весьма неудачными попытками Жуковского на русскую народность. О них никаким образом нельзя сказать: „Здесь Русский дух, здесь Русью пахнет”.

Ставлення О.Пушкіна до В.Жуковського.

- в одному з листів до свого брата стосовно нового збірника творів В.Жуковського (1824 р.) О.Пушкін зазначив: „Жуковского я получил. Славный был покойник. Дай Бог ему царство небесное”. Тут явно висловлюється думка, що на той час романтизм як літературний напрямок уже історично вичерпав себе.

- у листі до К.Рилєєва (декабрист, поет-романтик, який завжди схилявся до необхідності радикальних дій у всьому) О.Пушкін не погоджується з надто різкими критичними оцінками останнього щодо елегійності більшості поезій В.Жуковського: „Зачем кусать нам груди кормилицы нашей? Потому, что зубки прорезались? Что ни говори, Жуковский имел решительное влияние на дух нашей словесности; к тому же переводный слог его останется навсегда образцовым. Ох! Уж эта мне республика словесности! За что казнит; за что венчает?”

ПЕТРО ПАВЛОВИЧ ЄРШОВ

(1815 - 1869)

1. Громадська діяльність П.Єршова.

2. Казка «Коник-горбоконик» - утвердження принципу народності.

3. Образна система казки.

1. П.Єршов народився в Сибіру. Багато разом з батьком мандрував краєм, добре знав умови життя селян, їхній побут, народну творчість, розмовну мову.

Закінчив Тобольську гімназію (1831 р.), втупив на філософсько-юридичний факультет Петербурзького університету, але його приваблює поезія, історія, музика („Я готовий усім витонченим милуватися до запаморочення”).

Прагнув присвятити своє життя дослідженню Сибіру. В листі до друга Костянтина Тимковського писав:

Какая цель! Пустыни, степи

Лучом гражданства озарить,

Разрушить умственные цепи

И человека сотворить;

Раскрыть покров небес полночных,

Богатства выпросить у гор

И чрез кристаллы вод восточных

На дно морское бросить взор…

Викладав російську словесність у Тобольській гімназії, потім був її інспектором та директором, управителем дирекції училищ всієї Тобольської губернії. Намагався робити все можливе, щоб полегшити життя учителів та учнів: виписував літературу, ставив спектаклі, для яких сам писав п’єси.

 

2. До історії літератури увійшов як автор „Коника-горбоконика”, хоча написав ряд лібрето до опер, віршів. Продовжував пушкінську традицію утвердження в російській літературі реалістичного мистецтва, що неодмінно передбачало реалізацію принципу народності при зображенні подій та персонажів. Тобто, сутність принципу народностіполягаєне в тому, щоб обов’язково зображувати представників народу, їхній побут, одяг, мовлення тощо. Але обов’язково письменник повинен змальовувати події і персонажів так, щоб у цьому змалюванні відбивалися етичні та естетичні цінності, переконання, властиві народному світовідчуттю. Успіх своєї казки сам П.Єршов пояснював так: „Уся моя заслуга тут, що мені поталанило влучити в народну жилку, - зазвучала рідненька – і російське серце відгукнулося від прохолодих фінських скель до стін величавого Китаю”.

Коли ж О.Пушкін прочитав казку, то зауважив: „Тепер мені можна і залишити цей рід поезії”.

Казка мала величезну популярність: коли в журналі „Библиотека для чтения” в 1834 році була опублікована перша її частина, то один з професорів Петербурзького університету замість лекції читав її своїм студентам. Окремим виданням твір вийшов у 1835 році, і до 1917 року витримав 30 перевидань. Композитор Пуні написав балет „Коник-горбоконик”.

Образ Іванушки

Традиційний для російської народної казки образ, але при його змалюванні автор вносить багато змін, що і свідчить не стільки про традиційність образу, скільки про принцип народності в підході до зображення персонажа.

1. Так, автор декілька разів називає героя дурнем, та чи відповідає це дійсності. Для цього слід розглянути такі епізоди:

а)

Вот он всходит на крыльцо,

Вот хватает за кольцо,

Что есть силы в дверь стучится,

Чуть что кровля не валится,

И кричит на весь базар,

Словно сделался пожар.

Братья с лавок поскакали,

Заикаяся вскричали:

- Кто стучится сильно так? –

Это я, Иван-дурак!

(Поведінка персонажа заслуговує на визнання неадекватної, однак, не будучи вилученим з тканини твору, цей епізод справляє зовсім інше враження. Адже перед цим Іван зумів не тільки вистежити того, хто псував посіви, але і спіймати Кобилицю, приборкати її. Тому він переможцем повертається до села. А переможець має право на кураж!)

б)

Он и усом не ведет,

На печи в углу поет

Изо все дурацкой мочи:

«Распрекрасные вы очи!»

(Дана поведінка, швидше за все, захисна реакція Івана відносно того, що брати постійно наказують йому, а не просять щось зробити. У цьому виявляється почуття власної гідності, про що детальніше буде сказано нижче).

в)

Іван часто знаходиться у стані сну (це може обернутися навіть нещастям, адже мало не проспав Цар-дівчину). Однак це і спосіб не тільки індивідуалізації, але і типізації образу, оскільки російському національному характеру властива певна уповільненість. Л.Толстой у романі „Війна і мир” також говорить про те, що російський народ не одразу взявся за „палицю народної війни”. Однак сонливість – це і спосіб утвердження свого Я. Так, наймаючись на службу до царя, Іван ставить (!) перед ним умову:

Только, чур со мой не драться

И давать мне высыпаться,

А не то я был таков!

2. При спілкуванні з усіма персонажами Іван завжди підкреслює, що він людина і вимагає поваги до його людської особистості (Задумаймося, чи можливе це в умовах закріпаченої Росії!?)

а) з братами:

А Иван им (братам – В.С.) стал кричать:

Стыдно, братья, воровать!

Хоть Ивана вы умнее,

Да Иван-то вас честнее:

Он у вас коней не крал

(Й автор, й Іван порівнюють дві якості: 1 – природна розум (його присутність/відсутність об’єктивно не залежать від людини: „Чого Бог не дав, того на базарі не придбаєш!”); 2 – моральна чесність. Ця якість тільки виховується, а отже, залежить від самого індивіда. Цим стверджується перевага Івана як позитивного персонажа над братами);

б) з царем:

1)

Тут Иван,

Руки в боки, словно пан,

Из-за братьев выступает

И, надувшись, отвечает:

«Эта пара, царь, моя,

И хозяин – тоже я».

(Це поведінка Івана при появі царя, коли той сам примчав на базар (а це завжди найдемократичніше місце в будь-яком суспільстві), щоб придбати чудо-коней. Виділені слова передають почуття власної гідності через портретні та моторові деталі);

2)

«Что за челядь тут такая? –

Говорит Иван, вставая. –

Как хвачу я вас бичом,

Так не станете потом

Без пути будить Ивана»

………………………….

«Царь?.. Ну ладно! Вот сряжуся

И тотчас к нему явлюся», -

Говорит послам Иван.

Тут надел он свой кафтан,

Опояской подвязался,

Приумылся, причесался,

Кнут свой сбоку прицепил,

Словно утица поплыл.

(Реакція Івана-конюха, коли серед ночі посильні нахабно вимагають, щоб той негайно з’явився до царя і повідомив про Жар-птаха. „Недоумкуватість” Івана черговий раз підкреслює, що він не плазує перед царем, а нагадує про свою значимість не як робітника, а як людини. Деталізація в портретній характеристиці підкреслює авторську солідарність з персонажем, оскільки передає неспішність дій Івана, хоча він не може не здогадуватися, з яким нетерпінням на нього очікує цар. Виділене порівняння знову-таки дає зорове відчуття неспішності руху героя, бо качка ніколи не рухається надто різко і швидко).

в) з Цар-дівчиною. Ось реакція, коли вперше побачив її безпосередньо, бо до цього тільки чув про її надзвичайну вроду:

«Хи! так вот та Царь-девица!

Как же в сказках говорится, -

Что куда красна собой

Царь-девица, так что диво!

Эта вовсе не красива:

И бледна-то и тонка,

Чай, в обхват-то три вершка;

А ножонка-то, ножонка!

Тьфу ты! словно у цыпленка!

Пусть полюбится кому,

Я и даром не возьму»

Негативна реакція перш за все викликана „тілесними параметрами” дівчини. Однак тут виявляються не стільки індивідуальні симпатії Івана, його особистісне розуміння жіночої краси, скільки народний еталон красуні. Цю проблему дещо пізніше досліджував М.Чернишевський у трактаті „Естетичне ставлення мистецтва до дійсності”, де він зазначає, що ідеал прекрасного має соціальне коріння, оскільки в різному соціальному середовищі існує своє розуміння жіночої краси, сформоване різними соціально-побутовими умовами. Це зроблено М.Чернишевським на підставі аналізу російських народних ліричних пісень та портретних характеристик красунь у творах І.Тургенєва: „Працюючи багато, тому маючи міцну статуру, сільська дівчина за пристойного харчування буде доволі огрядною, - це також необхідна умова красуні сільської; світська „напівпрозора” красуня видається поселянину рішуче „непривабливою”, навіть справляє на нього неприємне відчуття, тому що він звик вважати „худизну” наслідком хворобливості або „гіркої долі”.

„Зовсім інша річ світська красуня: вже декілька поколінь предки її жили, не працюючи руками; за бездіяльного способу життя крові ллється в кінцівки замало; з кожним новим поколінням м’язи рук і ніг слабнуть, кістки робляться тоншими; необхідною умовою всього цього повинні бути малесенькі рученьки та ніжки – вони ознака такого життя <…> хворобливість, в’ялість, томність <…> мають в очах їх (дворян – В.С.) привабливість краси, оскільки скоро видаються наслідком розкішно-бездіяльного способу життя”.

Образ Коника-горбоконика

В основі даного образу – традиційно-казковий образ чудо-коня (Сивка-бурка), який зазнав своєрідної метаморфози: перш за все він стає зовні потворою, щоб підкреслити авторське розуміння ролі дружби у стосунках між людьми. А саме в цьому знаходить відбиття народне розуміння значимості дружби: „Сам погибай, а товарища выручай!”, „ Друзья познаются в беде ”, „Не имей сто рублей, а имей сто друзей”, „ Красив не телом, а душой”. Про це свідчать такі епізоди та портретні характеристики Коника:

а) Кобилиця про своє ще ненароджене дитя:

Да еще рожу конька

Ростом только в три вершка,

На спине с двумя горбами

Да с аршинными ушами.

б) наказ Кобилиці Івану:

Двух коней, коль хошь, продай,

Но конька не отдавай

Ни за пояс, ни за шапку,

Ни за черную, слышь, бабку.

На земле и под землей

Он товарищ будет твой.

в) реакція Коника на різноманітні прохання Івана:

- необхідно знайти і спіймати Жар-птаха:

Это службушка, не служба;

Служба все, брат, впереди.

- коли Іванові необхідно безпосередньо при всьому чесному народові скупатися у трьох казанах: з холодною водою, з тією, що кипить, і в молоці, що кипить:

Вот уж служба так уж служба!

Тут нужна моя вся дружба.

………………………………..

Ну, не плачь же, Бог с тобой!

Сладим как-нибудь с бедой.

И скорее сам я сгину,

Чем тебя, Иван, покину.

Образ царя

Образ царя в П.Єршова, порівняно з образом царя в народних казках, має посилений сатиричний характер зображення. Це досягається різними способами і за допомогою різних прийомів комічного змалювання:

1) безпосередні вчинки царя, які не відповідають його царському станові (прихід на базар, щоб самому швидше придбати чудо-коней);

2) миттєвість зміни настрою і ставлення до одного і того ж персонажа, що свідчить про безпринципність царя:

- момент, коли Іван відмовляється виконати наказ царя:

Что? рядиться мне с тобою! –

Закричал он. – Но смотри,

Если ты в недели три

Не достанешь мне Жар-птицу

В нашу царскую светлицу,

То, клянуся бородой,

Ты поплачешься со мной:

На правеж – в решетку – на кол!

Вон, холоп!

- через незначний проміжок часу, коли Іван погоджується відправитися на пошуки:

Царь тот час приказ дает,

Чтоб посыльные дворяна

Все сыскали для Ивана,

Молодцом его назвал

И «счастливый путь» сказал.

3) опосередкована характеристика персонажем, рівним з царем у соціальному плані (Місяць Місяцьович), що дозволяє останньому не упадати перед царем і говорити про нього все, чого той заслуговує (в основі об’єктивної характеристики знаходиться сарказм як принцип комічного зображення):

«Ах, злодей!

Вздумал в семьдесят жениться

На молоденькой девице!

Да стою я крепко в том –

Просидит он женихом!

Вишь, что старый хрен затеял:

Хочет жать там, где не сеял!

Полно, лаком больно стал

4) при безпосередній зустрічі з Цар-дівчиною, на якій збирається одружитися: він зовсім позбавлений самоповаги, вона ж не приховує свого презренного ставлення (через сарказм) до нього:

«Я хоть стар, да я удал! –

Царь царице отвечал. –

Как немножко приберуся,

Хоть кому так покажуся

Разудалым молодцом.

Ну, да что нам нужды в том?

Лишь бы только нам жениться».

Говорит ему девица:

«А такая в том нужда,

Что не выйду никогда

За дурного, за седого,

За беззубого такого!»

Царь в затылке почесал

И, нахмуряся, сказал:

«Что ж мне делать-то, царица?

Страх как хочется жениться…»

5) сатиричне зображення царя посилюється шляхом змалювання того, як придворні упосліджуються перед ним (іронічно-гротескова ситуація):

И посыльные дворяна

Побежали по Ивана,

Но, столкнувшись все в углу,

Растянулись на полу.

Царь тем много любовался

И до колотья смеялся.

А дворяна, усмотря,

Что смешно то для царя,

Меж собой перемигнулись

И вдругоредь растянулись.

Царь тем так доволен был,

Что их шапкой наградил.

Типовість даної ситуації посилюється тим, що подібна поведінка описана Т.Шевченком у комедії, але вже в саркастичних тонах:

За богами – панства, панства

В серебрі та златі!

Мов кабани годовані, -

Пикаті, пузаті!..

Аж потіють та товпляться.

Щоб то ближче стати

Коло самих: може вдарять

Або дулю дати

Благоволять; хоч маленьку,

Хоч півдулі, аби тілько під самую пику.

...........................................................

.............................. цар підходить

До найстаршого... та в пику

Його як затопить!..

Облизався неборака;

Та меншого в пузо –

Аж загуло!..

 

„Коник-горбоконик” – твір писемної літератури, незважаючи на те, що в ньому проглядається фольклорна основа (наприклад, принцип трикратності; дослівне повторення завдань різними персонажами: цар ® Іван ® коник):

1) текст має підкреслено реалістичний спосіб зображення:

- епіграфи до кожної частини:

I ч.: Начинает сказка сказываться…

II ч.: Скоро сказка сказывается

А не скоро дело делается.

III ч.: Доселева Макар огороды копал,

А нынче Макар в воеводы попал.

- пейзажні описи (галявина, на якій ловлять Жар-птаха):

Что за поле! зелень тут

Словно камень-изумруд;

Ветерок над нею веет,

Так вот искорки и сеет;

А по зелени цветы

Несказанной красоты.

А на той ли на поляне,

Словно вал на океане,

Возвышается гора

Вся из чистого сребра.

Солнце летними лучами

Красит всю ее зарями,

В скибах золотом бежит,

На верхах свечой горит.

- на ґрунті народних фразеологізмів створються власні словесні характеристики:

И доносчик с этим словом

Скрючась обручем таловым, (зігнутися в дугу)

Ко кровати подошел,

Подал клад – и снова в пол.

- творча обробка народнопісенних жанрів (плач). Іван оплакує пропажу коней:

«Ой, вы, кони буры-сивы,

Добры кони златогривы!

Я ль вас, други, не ласкал.

Да какой вас черт украл?

Чтоб пропасть ему собаке!

Чтоб издохнуть в буераке!

Чтоб ему на том свету

Провалиться на мосту!

Ой, вы, кони буры-сивы,

Добры кони златогривы!»

- казка написана чотиристопним хореєм, що підкреслює розмовно-побутову ситуацію.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.223.30 (0.058 с.)