ТВОРЧІСТЬ І.ФРАНКА ДЛЯ ДІТЕЙ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ТВОРЧІСТЬ І.ФРАНКА ДЛЯ ДІТЕЙ



(1856 - 1916)

1. Літературно-естетичні погляди І.Франка. Розробка письменником проблем дитячої літератури.

2. Казки І.Франка для дітей. Прийоми сатиричного зображення у творах.

3. Викриття системи навчання в австро-угорській школі в оповіданнях „Грицева шкільна наука”, „Оловець”, „Отець-гуморист”, „Чистописання”, „Малий Мирон”.

Література

1. Білецький О. Художня проза І.Франка // Білецький О. Від давнини до сучасності: Вибрані твори: У 2-х т. Т.1. – К.: Наукова думка, 1960.

2. Закревська Я. Казки Івана Франка (Мовно-художній аналіз). – К.: Наукова думка, 1966.

3. Пустова Ф.Д. Іван Франко – теоретик літератури. – К., Донецьк, 1976.

4. Гмир І. Літературні казки І.Я.Франка // Українська мова та література в школі. – 1970. - № 10.

5. Шамаєва С. Роль авторських відступів в оповіданнях І.Я.Франка для дітей // Українська мова та література в школі. – 1973. - № 8.

 

На ювілейному засіданні з нагоди 110-річниці з дня народження І.Франка Д Павличко наголошував: „Він – безмежна країна, яка досі не має своєї точної, наукової карти. Є в тій країні місцевості й дороги, добре знані кожному, хто мав бодай шкільну стичність із українською літературою. Але є там околи, що повинні позначатися картографами франкознавства як terra incognita. 50-томове видання Франкових творів, до якого приступила Академія наук УРСР ... буде першою спробою зібрати і систематизувати більшу частину усього, що написав цей без сумніву найбільший у світі трудівник пера”.

Своє завдання в житті й літературі І.Франко визначав так: „Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові”.

Своє естетичне кредо І.Франко проголосив, зокрема, у статті „Література, її завдання і найважливіші ціхи”: „У нас єдиний кодекс естетичний - життя”.

Основні літературознавчі праці І.Франка: „Література, її завдання і найважливіші ціхи”, „Із секретів поетичної творчості”, „З чужих літератур”, „Формальний і реальний націоналізм”.

Літературно-естетичні принципи І.Франка:

- мистецтво, література відбивають явища соціальної дійсності, ґрунтуються на ній;

- митець повинен мати глибокі знання і передовий світогляд;

- гуманізм твору виявляється не лише у правдивому зображенні життя у поєднанні з „власним чуттям” письменника, його любов’ю до трудового народу, а і в пробудженні бунтарських настроїв;

- принцип відвертої тенденційності, виявлення авторського ставлення до зображуваного. „І коли хто говорить, що поетові не слід займатися пропагандою якихось ідей та ідеалів, що суспільна боротьба, національні чвари, такі чи інші реформи не його річ, то се говорить тільки його власна безсилість. Все вільно поетові; він чоловік, і йому вільно інтересуватися, пройматися всім тим, чим інтересуються люди”.

До проблем дитячої літератури І.Франко звертався у працях „Женщина-мати”, „Байка про байку”, передмові до зб. казок „Коли ще звірі говорили”:

- твори повинні знайомити дитину з життям, не прикрашати його: „Література, навіть для молодіжі, не є кашка на молоці і мусить не раз оперувати і різкими штрихами, інакше буде не малюванням, а фальшивуванням дійсності”;

- твори повинні нести передові соціальні, політичні та наукові знання, виховувати здорові ідейні й моральні риси;

- у коло дитячого читання не радив включати твори, в яких фантастичні образи побудовані на основі релігійно-містичних уявлень, хоча не заперечував фантастики в цілому: „Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового й морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин, у світі, де все видно ясно...” Виступав проти сентиментальних та романтичних нісенітниць, в яких є намагання наслідувати дитячий спосіб мислення, розповіді. А „вибирати твори, які образують розум, ублагороднюють почуття, будять рівночасно розум і дух і становлять таким чином здоровий корм душі” („Пригоди Робінзона Крузо” Д.Дефо, „Хижа дядечка Тома” Г.Бічер-Стоу, пригодницькі романи Ф.Купера, повісті Г.Квітки-Основ’яненка, поеми „Гамалія”, „Максимова криниця” Т.Шевченка);

- ставлення до казки: її форма, ліро-епічний стиль найбільш придатні для дитячої літератури (лаконізм, доступність, відповідність психології та життєвому досвіду дитини, особливо дошкільного та молодшого шкільного віку). Особливу перевагу віддавав казкам про тварин: „Бажаючи вибрати для наших дітей книжечку щонайкращих казок різних часів і народів, я зупинився поперед усього на тих, де оповідається про самих звірів. Вони найбільше відповідають смакові дітей від шести до дванадцяти літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та уяву до явищ природи”;

- серед різноманітних тропів повинні переважати епітети, прості порівняння, які також враховують фізіологічні і психологічні особливості дитини: „Наша мова найбагатша на означення вражень зору, менш багата, але все-таки досить багата на означення вражень слуху і дотику, а найбідніша на означення вражень смаку і запаху”;

- естетичне оформлення дитячої книги.

КАЗКИ ІВАНА ФРАНКА

За проблематикою, ідейно-художніми особливостями усі казки можна поділити на три групи: 1 – казки для дошкільного віку („Киця”, „Ріпка”); 2 – молодшого шкільного віку (зб. „Коли ще звірі говорили”); 3 – середнього шкільного віку (казкові поеми „Коваль Бассім”, „Абу-Касимові капці”, „Лис Микита”).

В основу клав фольклорні мотиви казок народів світу, а у процесі написання поглиблював ідейне та моральне спрямування твору.

Ріпка” – фабулою, кількістю дійових осіб тотожня народній. Відмінності:

- всім надає імена (дід Андрушка, баба Марушка, дочечка Минка);

- докладність розповіді, яка досягається порівняннями на основі зорових вражень: „Зразу така, як мишка, була, потому, як буряк, потому, як кулак, потому, як два, а потім стала така, як дідова голова”;

- чітка ритміка, римовані слова, що полегшує сприйняття: „Пішли вони в город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку...”

Збірка „Коли ще звірі говорили” (20 казок, Т.20 у 50-томному виданні). У цілому казки мають дидактичне, морально-етичне спрямування. Утверджуються розум, кмітливість, розсудливість, хоробрість, засуджуються чванливість, пихатість, хитрість, намагання покепкувати зі слабшого („Осел і Лев”, „Лисичка і Журавель”, „Лисичка і Рак”, „Три міхи хитрощів”, „Лисичка кума”, „Заєць і Їжак”). Так, у казці „Заєць і Їжак” пихатий і хвалькуватий Заєць (має надзвичайно прудкі ноги) починає кепкувати з Їжака, що той надто повільно пересувається на своїх кривулястих ногах. Однак Їжак запропонував позмагатися в бігові. Це, безумовно, були хитрощі, бо на допомогу Їжак запросив свою дружину Їжачиху. Кожен з них стояв то на „старті”, то на „фініші”, а Заєць, у черговий раз подолавши дистанцію, чув: „А я вже тут!” Так було провчено хвалька, а проста людина утвердила власну гідність.

В окремих творах („Вовк війтом”, „Фарбований лис”) посилюється соціальна спрямованість, персонажі зображуються в сатиричному плані.

Сатира як вид літератури

Комічне – одна із важливих категорій сатиричної літератури. Її основою є невідповідність або протиріччя між формою явища та його змістом, між метою і засобами її досягнення, між видимістю і сутністю. М.Чернишевський: комічне є „внутрішня порожнеча й нікчемність, яка прикривається зовнішністю, що має претензії на зміст і реальне значення”.

Прийоми творення комічного

Іронія (гр. удавання, глузування) – прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу навмисне говориться в позитивному чи навіть у захопленому тоні, а мається на увазі зовсім протилежне.

Гротеск (фр. химерний, незвичайний від італ. грот, печера) – нарочите перестворення дійсності за допомогою фантазії, поєднання в одному предметі або явищі таких різко контрастних якостей, які в дійсності не співіснують: реального з фантастичним, страшного або трагічного з комічним тощо.

Сарказм (гр. дерзання від гр. рву м’ясо) – особливо дошкульна викривальна насмішка, вияв крайньої ненависті й презирства до зображуваних явищ та людей.

Характеристика Лиса як царя („Фарбований лис”) подана в іронічному плані, однак кінцівка (див. 50-томне видання, стор. 128) переводить спрямування казки в русло морально-етичної проблематики: „Е, то я давно знав! Я на нім спізнався, як на фарбованім лисі”.

Лис Микита” (уперше надруковано у ж. „Дзвінок” у 1890 р., за життя І.Франка твір видавався 5 разів).

Критики-недоброзичливці (а таких було достатньо в письменника) звинуватила автора у плагіаті, тому до другого видання (1896 р.) І.Франко подав передмову „Хто такий „Лис Микита” і відки родом?”, у якій з’ясовує причини виникнення подібності між його твором та попередніми творами про хитрого і спритного лиса. У фольклорі різних народів розповсюджені оповідання про лиса, вовка та лева. Були здійснені спроби об’єднати ці окремі повіствування в єдиний твір. Так, у 1250 р. нідерландський поет Віллем видав „Повість про Ренара”, а у 1794 р. обробку твору німецькою мовою здійснив Гете („Рейнеке Лис”). І.Франко зазначає, що основний сюжетний мотив він узяв у Віллема-Гете, а також багато черпав зі старофранцузьких переказів та українських народних оповідань. „Бажаючи написати книжку для молодіжі, я мусив із старого твору, а значить, і з того, що є у Гете, повикидати багато такого, що зовсім не годиться для молодіжі... Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу”.

Також І.Франко вказує, що ним були зроблені вставки п’яти казок: пісня 11 (як лис учив вовка хвостом ловити рибу), пісня 1 (як вовк був баранам за геометра), пісня 10 (як лис сповідував когута), пісня 9 (як вовк у кобили лоша купував), пісня 7 (як баран сам хотів скочити вовкові в пащеку).

Усе це свідчить, що казкова поема І.Франка – цілком оригінальний твір, в якому подано реалістичні картини життя Австро-Угорської монархії кінця ХІХ ст.

Поема має оригінальну композицію, яка допомагає виразити негативне ставлення автора до зображуваного, надати йому сатиричного звучання.

По-перше, своєю фабулою твір охоплює події від одного суду над Лисом до другого. Але ця розповідь ускладнюється авторськими відступами і казками-вставками. Перші безпосередньо переводять події життя тварин на людські стосунки: з приводу загибелі Цапа, який прагнув вислужитися перед Левом і приніс йому голову забитого Лисом Зайця, сказано:

І донині цю пригоду

Хто із нашого народу

Добрим словом пригада?

По-дурному хтось загине, -

Кажуть люди: за цапине

Покоління пропада.

 

А хто дметься й бенкетує

Честю, совістю торгує,

Любить тільки бариші,

Вміє солодко балакать, -

Всі по нім так будуть плакать,

Як по Цаповій душі.

Поема завершується традиційною казковою кінцівкою, в якій знову автор звертається до проблем стосунків між людьми:

Тут кінчиться наша казка.

Бубликів солодких в’язка

Тим хто слухав, не шумів...

Може, дехто пригадає,

Що не раз таке буває

І в людей, як у звірів.

Казки-вставки виконують функцію передісторії персонажів, розширюють знання про них, поглиблюючи й конкретизуючи ту чи іншу рису характеру.

По-друге, групування персонажів виражає гострий конфлікт, який виникає між представниками різних соціальних угрупувань панівної верхівки за прагнення якнайближче стати до царя звірів Лева, щоб потім мати більші можливості для задоволення приватновласницьких особистих інтересів:

 
 

 


Особливістю ж конфлікту між цими групами є те, що при всій гостроті і непримиренності він не носить антагоністичного характеру. Зіткнення ворогуючих угрупувань, ніщивні характеристики, які дають вони один одному, також сприяють сатиричному зображенню тогочасної дійсності. Так, Лис дає характеристику своїм супротивникам:

„Лиш подумать: це дурнило –

Пан! Вельможа! Має силу!

Аж бере за серце злість!

Що за лад! Яка держава!

Дурням в ній і честь, і слава,

Бідні – жертви хижих лап...”

У розмові з Барсуком Лис розкриває протекціонізм, який властивий пануючій верхівці:

Знаю істину глибоку:

Без протекції – ні кроку:

Треба друзів мати скрізь!

Ласка панська, вплив жіноцтва

Вищі понад всі свідоцтва.

Шепне слово пан барон

Чи напише лист княгиня –

Весь твій труд в одній хвилині

Геть розсиплеться, як сон.

Виступаючи на суді і прагнучи зняти з себе звинувачення у скоєних злочинах, Лис показує, хто є справжнім злочинцем, за яким законом живе країна:

І сам Лев грабує чисто,

А не хоче особисто,

Шле Ведмедів і Вовків.

.......................................

То звели мене судить,

Щоб малих злочинців вішать

І великих тим потішить!

Сатирико-реалістичні картини посилюються подібними за ідейно-художньою спрямованістю епізодами в казці І.Франка та творами інших письменників („Щука” Л.Глібова):

В трибуналі засідали

Всі старі Цапи й Осли.

....................................

Та найстарший пан Осляка

Вже п’ять років як оглух.

Типовими представниками хижацької держави подані головні персонажі Лис Микита та Вовк Неситий.

В образі Вовка розкрито образ поміщика, який визнає лише єдиний закон: повне і беззаперечне задоволення всіх своїх хижацьких потреб. Ця риса характеру персонажа у творі передана через ненаситну жадобу, постійне відчуття голоду. Засліплений голодом, Вовк втрачає почуття обережності, здорового глузду (випадок з Бараном, з Кобилицею), висловлює цинічні за своєю сутністю бажання:

Вовк грабує! Убиває!

А що Вовк сумління має,

Що душа йому болить,

Що він серцем незрадливий,

Милосердний і чутливий,

То про це і не кажіть!

Я ж і чесний і побожний...

Якби світ був весь порожній,

Шлунок завжди повен був, -

Я б такий був добрий, вірний,

І лагідний, і покірний,

Я б усяке зло забув!

Інколи для поглиблення сатиричного зображення персонажа автор вдається до іронії. Так, опинившись у в’язниці, Вовк ремствує на свою долю:

Ні, вже, ні, я не утішусь,

Ще поплачу та й повішусь, -

Так Неситий говорив.

Спав Бурмило вже й Мурлика, -

То Неситий, з горя, з лиха,

Всі три миски каші з’їв.

Розбійницька сутність Вовка передається не лише через вчинки, монологи, а й через характеристику іншими персонажами, зокрема Лисом:

Він учитель мій у злім.

І коли на цій гілляці

Маю я тепер гойдаться,

То його заслуга в тім.

...................................

Е, мій дядьку, плюнь на нього!

Не боюсь я дурня того,

Найзлобнішого з істот.

Всіх би рад він взять на муки,

Та короткі в нього руки,

Всіх би зжер – не влізуть в рот!

Образ Лиса Микити набагато складніший, багатогранний. До певної міри цей характер парадоксальний, оскільки окремі його рисочки можуть розглядатися і як позитивні: меткий, критичний розум, спостережливість, люблячий батько. Але в цьому і полягає небезпека даного персонажа. Усі його здібності підпорядковані єдиній меті – за будь-яку ціну перемогти своїх більш сильних конкурентів, досягти політично-державної влади, щоб мати ще більші можливості для задоволення своїх хижацьких намірів. Автор стверджує, що саме такі типи і досягають влади: Лев призначає Лиса своїм першим помічником:

Як ти мудро вмів держатись,

Від біди оборонятись,

Так державу борони.

Що порадиш – цар накаже,

Що напишеш – цар не змаже,

Тільки чесно все чини!

Отже, в образі Лиса Микити показано тип буржуа, який в умовах Австро-Угорської монархії з її дещо затриманим розвитком капіталістичних стосунків прагнув досягти політичних та соціальних висот серед „сильних світу сього”.

Як бачимо, в казці представлені в цілому негативні соціальні типи. Однак є один, хоча й епізодичний персонаж, аналіз характеру якого дозволяє зробити висновки щодо авторської позиції: чим же можна перебороти зло, що протипоставити світу хижацтва, жорстокості, неправди й облудності. Справа в тому, що Лис легко перемагав усіх, бо кожен з них також був уражений певним пороком (зазнайство, пихатість, гонитва за наживою тощо). Лише один раз Лисові хитрощі не принесли йому бажаного результату, коли Півень не погодився сповідуватись йому, бо ні в чому не почував себе винним, ні в чому йому було каятись. Отже, правдиве, чесне життя може перемогти несправедливість, підступність, жорстокість.

Завершуючи розгляд казок І.Франка, слід навести висловлювання самого письменника щодо ідейної спрямованості збірки „Коли ще звірі говорили”: „І що ж ви скажете – цензура заборонила її всю, від початку до кінця! От які-то небезпечні ті звірячі історії для цілої російської держави”.

 

КАЗКИ М.ГОРЬКОГО ДЛЯ ДІТЕЙ

(1868 - 1936)

М.Горький неодноразово в своїй творчості звертався до казки, обумовлюючи свій інтерес до даного жанру, зокрема тим, що „дитина до десятирічного віку потребує розваг, і вимоги її біологічно законні. Вона хоче грати, вона грає всім і пізнає оточуючий її світ перше за все і легше за все у грі, грою”. Тому-то в його казках знаходимо найрізноманітніші виражальні засоби, притаманні фольклорним казкам різних видів, що викликає в дитини підвищений інтерес до читання, і водночас вони глибокі за своїм змістом, порушеними проблемами, представленими в них образами.

Цікаво, що ряд казок писалися М.Горьким безпосередньо на замовлення дітей, що також підкреслює ту відповідальність, з якою письменник ставився до дитячих бажань, запитів, потреб. Так, під час перебування в Італії (прозаїк брав активну участь у збиранні коштів для допомоги постраждалим від землетрусу в Мессіні) він одержав листа від дітей з Баїлова – передмістя Баку. Зокрема, один хлопчик Боря написав: „Дядечку Альошо! Я тебе люблю, чи є в тебе кінь, корова і бик? Напиши нам оповідання про горобенятко. І ще напиши нам якесь вигадане оповідання, щоб хлопчик ловив рибу. Я тебе цілую… Я б хотів тебе побачити”.

У 1910 році (у зв’язку зі смертю Льва Толстого) до М.Горького надійшов лист такого розпачливого змісту: „Любий Максиме Горький, усі письменники померли, ти один живий. Пришли мені казку і листа. Цілую тебе. Твій Іллюша”. У відповідь письменник надіслав листа, а також казку „Ранок”. Відповідь цікава тим, що автор намагається не лише заспокоїти вразливу дитину, а і вселити в неї оптимістичне переконання щодо безсмертя творів мистецтва, підтримати захоплення дитини художньою літературою: „Дорогий мій Іллюшо! Так, Толстой людина – помер, але видатний письменник – живий, він – назавжди з нами. Через декілька років, коли ти будеш дорослішим і сам почнеш читати прекрасні книги Толстого, ти, миле хлоп’я, з глибокою радістю відчуєш, що Толстой – безсмертний, він – з тобою, і ось – дарує тобі години насолоди його мистецтвом.

А ще, Іллюшо, є прекрасний письменник Володимир Короленко, і я раджу тобі: попроси тата, хай він прочитає вслух для тебе маленьке оповідання Короленка „Старий дзвонар”.

Дякую тобі за листа, надсилаю тобі казку, як ти просив, і декілька листівок з видами Капрі”.

Як письменник М.Горький завжди прагнув возвисити Людину, підкреслити її Величність, її здатність Творити. Це й обумовлювало гуманістичний характер усієї творчості письменника. Ці якості властиві і його казкам для дітей.

Ранок

За своїми типологічними властивостями казка близька до казок про тварин (тут зображена природа). М.Горький постійно вдається до прийому персоніфікації: усі природні явища розмовляють, поводять себе як люди: „Волны моря высоко поднимают белые головы, кланяются солнцу, как придворные красавицы своему королю, кланяются и поют:

- Приветствуем вас, владыка мира!”

Щоб посилити гуманістичний характер повіствування, М.Горький вносить одну композиційну особливість: у казці не один, як завжди, а два кульмінаційні моменти. Перший пов’язаний з тими почуваннями, якими пройняте все у природі до сонця як до носія життя. Другий, коли саме сонце, знаходячись на небі в ореолі своєї заслуженої слави, дивиться вниз на землю, яку воно колись бачило суцільною пустелею. А зараз же „ Проснулись люди, и вот они идут на свои поля, к своему труду, - солнце смотрит на них и улыбается: оно лучше всех знает, сколько сделано людьми доброго на земле, оно когда-то видело её пустынной, а ныне вся земля покрыта великой работой людей…” Це своєрідний гімн Людині-трудівникові, Людині-творцю!

Про Іванка-дурника

Казка написана в 1918 році, коли ще не завершилася 1 Світова війна, а вже розпочиналася громадянська, які в цілому призвели до загибелі понад 10 мільйонів людей.

Центральним образом є Іван-дурень, який, порівняно з образом у народних казках, дійсно заслуговує на подібну характеристику. Так, у селі всі знали Івана як надзвичайно недалеку людину, а тому ніхто не хотів наймати його в робітники. Та все-таки один селянин зглянувся на Івана. Одного разу цьому господареві необхідно було разом з дружиною поїхати до міста. Саме як господар він наказав Іванові „стеречь дверь” (прийом метонімії), а господиня наказує, щоб Іван слідкував за двома їхніми дітьми – хлопчиком і дівчинкою: розважав, годував тощо. Іван запевнив господарів, що все буде гаразд.

Коли діти прокинулися, Іван трохи погрався з ними. Але ті захотіли їсти. Тоді Іван починає готувати сніданок: затяг до хати величезну діжу, яку заповнив холодною водою, потім туди кинув сирі овочі, насипав борошна і почав усе це розмішувати. Діти, дивлячись на таку чудасію, захвилювалися, бодай з ними чогось подібного не вчинив Іван, а тому втікають від нього.

Не знайшовши дітей, Іван вирішує їх розшукувати, але ж треба і двері доглядати. То герой здіймає двері з петель, примощує їх на власних плечах і вирушає на пошуки дітей. У лісі він зустрічає Ведмедя і питається, чи той не бачив хлопчика і дівчинку. Ведмідь запевняє, що нікого не бачив, а його дітлахи вдома. Тоді Іван пропонує піти до Ведмедя додому і пересвідчитися, чи то не ті діти, яких він позшукує. Почувши таку пропозицію, Ведмідь не просто здивований, а наголошує, що в нього – ведмежата, а Іван все-таки розшукує людських дітей. На це Іван відповідає, що маленькі діти всі однакові і їх важко розрізнити.

Усе це характеризує Івана як дійсно дуже пришелепкувату людину. Саме такого читацького сприйняття і прагне письменник, щоб підвести читача до кульмінаційного діалогу між Іваном та Ведмедем:

- Ну и глупый же ты! – удивляется Медведь.

- А Иванушка спрашивает его:

- А ты умный?

- Я-то?

- Ну да!

- Не знаю.

- И я не знаю. Ты злой?

- Нет. Зачем?

- А по-моему, кто зол, тот и глуп. Я вот тоже не злой. Стало быть, оба мы с тобой не дураки будем!

Висновок напрошується мимоволі: людство загалом виглядає дурнуватим через власну озлобленість(пригадаймо час написання казки), а не на інтелектуальному індивідуальному рівневі.

Горобеня

Горобеня Пудик – це дитина років 3-4-х, адже її світосприйняття характеризується перестановкою причини і наслідку, він по-дитячому максималістськи мислить. Так, мати попереджає сина, щоб той не висовувався з гнізда (Пудик ще не вміє літати), бо сильний вітер – дерева гойдаються. Однак реакція Пудика виявилася несподіваною: „А зачем деревья качаются? Пусть перестанут, тогда ветра не будет…”

Іншим разом Пудик бачить, як іде людина і відмахується від мух:

„- Чисто крылья ему оборвала кошка, - сказал Пудик, - одни косточки остались!

- Это человек, они все бескрылые! – сказала воробьиха.

- Чушь! – сказал Пудик. – Чушь, чепуха! Все должны иметь крылья. Чать, на земле хуже, чем в воздухе!.. Когда я вырасту большой, я сделаю, чтобы все летали”.

Письменникові важливо підкреслити вік героя, адже саме в цьому віці відбувається найактивніше формування особистості людини. У зв’язку з цим увага казкаря зосереджується на тому, як поводить себе Пудик, що радить йому мати і як він на все це реагує. Горобчиха постійно попереджає, щоб той не висовувався з гнізда (це символ своєрідного невеличкого світу, в якому певний час перебуває дитина), бо можна випасти, а внизу маса небезпечного – перш за все кішка! Та Пудик не зважає на всі ці попередження матері і врешті-решт випадає з гнізда. На нього готова накинутися кішка, та мати рішуче кидається на порятунок своєї дитини. Та і Пудик з переляку активно затріпотів своїми слабосилими крильцятами, що допомогло здійнятися в повітря і долетіти до гілки дерева.

Це ключовий епізод твору, а тому слід розібратися, як до цього всього ставиться перш за все автор. Як нам видається, М.Горький не поспішає дорікати Пудикові за непослух (хоча, безумовно, дитина повинна звертати увагу на поради і підказки батьків!). Подібний висновок напрошується на підставі заключної репліки самого Пудика та авторського резюме:

„ Ну что ж! – сказал Пудик. – Всему сразу не научишься!

И все кончилось благополучно, если забыть о том, что мама осталась без хвоста…” – великий світ не можна пізнати, сидячи тільки у тісному „гнізді”, але при цьому неодмінні падіння, синці, шишаки тощо. І це висновок не лише Пудика. З ним солідаризується автор, бо в його репліці більше доброзичливої підтримки, ніж суворого осуду, переважає, хай висловлене і в іронічній формі, схвалення, ніж доросле батьківське невдоволення, викликане непослухом дитини.

Як бачимо, М.Горький заохочує прагнення дитини, незважаючи на всі існуючі при цьому об’єктивні труднощі, не боятися пізнавати світ, іти інколи на ризик, щоб утверджувати себе як активну внутрішньо незалежну, мислячу особистість.

ТВОРЧІСТЬ ОКСАНИ ІВАНЕНКО

(1906 - 1997)

1. Життєвий шлях письменниці.

2. Тематика казок, їхні художні особливості.

Література

1. Забіла Н. Казки і життя Оксани Іваненко // Іванен6ко О. Великі очі. – К., 1971.

2. Рослик М. Оксана Іваненко (До 60-річчя з дня народження) // Українська мова та література в школі. – 1966. - № 5.

3. Шкаровська І. Оксана Іваненко. – К., 1969.

4. Шкаровська І.Великий і щирий друг дітей // Іваненко О. Твори: В 5 т. Т. 1. – К., 1966.

Про свої потаємні мрії О.Іваненко говорила: „Я всім завжди казала, що хочу бути вчителькою, але потаємною моєю мрією було написати і надрукувати хоч одну-однісіньку книжку в житті. Та про це я не признавалась навіть Шурці, навіть бабусі. На щастя, ніхто не звертав уваги на те, що я пишу довжелезні „повісті”, „казки” і „вірші”.

Народилася майбутня письменниця в інтелігентній родині в Полтаві. Мати – вчителька у дитячому притулку, батько – редактор газети. Уже в 16 років Оксана Дмитрівна працює вихователькою дитячого дошкільного будинку.

У 1924 р. приїздить до Курязької (під Харковом) дитячої колонії, якою керував А.С.Макаренко. У цей час О.Іваненко навчається в Харківському інституті народної освіти (так у 20-х роках називалися колишні університети), який закінчила в 1926 р.

Про час роботи у колонії: „Колонія - найкращі спогади моєї юності. При мені під час молотьби, коли я стояла на станку подавала снопи в барабан, прийшов перший лист від Максима Горького з Італії. Я була в числі небагатьох гостей, як стара колоністка, коли Олексій Максимович приїхав до колонії у 1928 р. Зі мною ділився Антон Семенович своїми мріями про книгу „Педагогічна поема”, яку ще тільки задумав тоді”. (О.Іваненко послужила прототипом для образу Оксани Варської у творі А.Макаренка).

У 30-х роках О.Іваненко продовжує навчання (аспірантура при Науково-дослідному Інституті педагогіки, працює над дисертацією „Дитяча літературна творчість”). Але потяг до літературної діяльності стає все більш нестримним (у 1933 р. за активної участі О.Іваненко виходять альманахи „Травень”, „Жовтень”, де надруковано твори М.Йогансена, П.Усенка, Ю.Шовкопляса, П.Панча, перший твір для дітей М.Рильського „Річка”). Так поступово О.Іваненко все більше схиляється до літературної творчості.

 

Перед тогочасною радянською дитячою літературою стояла одна із проблем – ставлення до казки, визначення її ролі в житті радянської дитини, яку намагалися виховувати в матеріалістичному дусі. Так, педологи повністю заперечували право казки на існування. Вони намагалися повністю вилучити ці твори із дитячого читання. Мовляв, казка, фантастика, а значить, неправда, несумісні з новою радянською дійсністю. Ці твори не сприяють формуванню комуністичного ідеалу в дитини. Проти таких поглядів виступили не лише письменники, але і ряд науковців.

М.Горький про роль фантастики: „Тенденція розважати дитину не є недовір’ям, вона педагогічно необхідна, як засіб, як гарантія проти небезпеки засушити дитину „серйозним”, викликати в ній вороже ставлення до серйозного”.

Фізик Л.Ландау: „Я певен, що досі ще не створено справжньої казки, бо забувають про фантазію. А це основне”.

О.Іваненко завжди любила казку, відчувала хист до її творення. Так, завідувачка дитячого будинку, коли діти надокучали їй з проханнями почитати казки, відповідала їм: „Потрусіть тьотю Оксану, з неї посипляться казки”.

Більша частина казок письменниці об’єднані у збірках „Лісові казки” (1934) та „Великі очі” (1936). За тематикою ці твори можна поділити на дві групи: 1 – про природу; 2 – морально-етична спрямованість. Хоча такий розподіл досить умовний. До першої збірки входять казки: „Сонечко”, „Кульбабка”, „Джмелик”, „Зимова казка”.

Кисличка

(У лісі виросла дика яблунька, від якої мало користі. Це дуже засмучувало деревце. Але старий садівник пересадив її у свій сад, прищепив інший сорт і виростив прекрасні яблука).

Незважаючи на такий простий зміст, казка має декілька „шарів”.

Пізнавальний (ця риса в цілому не характерна для „казок про тварин”, зовнішні ознаки яких простежуються в казках збірки „Лісові казки”). Цей матеріал органічно вплітається в ”життя” персонажів, що робить його непомітним для твору: „І така весела стала вона (яблунька – В.С.) відтоді. Все б тріпотіла з вітром, розмовляла б з пташками, горнулася б листям до ласкавої липи. Восени листя облетіло, але це не було боляче і страшно. Стало так холодно, що захотілося спати. Вона й дрімала зиму під снігом”.

Інколи природничий матеріал зазнає переосмислення, що допомагає порушувати певні етичні та інші проблеми, характерні для твору: „З луків додому летіли золотисті оси. Вони дуже любили все солодке. Жодної квітки, жодної ягідки не минали. Звичайно, вони помітили яблучка на кисличці і покуштували їх. Але оси звикли всіх боляче жалити, тому не змовчали, як пташка. А сказали:

- Ну, на такій не затримаєшся!”

Виховний,але поданий не як надокучлива сентенція, не як нудне моралізаторство, а в художньо переконливий спосіб: „Знаєте, дітки, що? Ви ніколи не плачте! А то раз одна дівчинка гуляла в лісі з братиком, посварилась і гірко заплакала. Сльози кап-кап та на землю, та на насіннячко, що там лежало, та такі гіркі сльози! От і виросла з того насіннячка гірка та терпка кисличка”. Такий несподіваний початок казки та причини, чому виросла кисличка, знімає повчальність, залишаючи добре повчання. Подібний прийом спостерігаємо і в кінці казки (кільцева композиція): „Ах, яка яблунька, - прошепотіла дівчинка. – Мабуть, вона народилася, коли всі сміялися”.

Як бачимо, авторка ненав’язливо виробляє в дітей певні норми поведінки, моралі. Так, одна з важливих рис, яку намагається виховати своїм твором письменниця, є готовність до взаємодопомоги, взаємопідтримки: кисличка хоче приносити користь усім; липа, вітер, дятел підтримують її у горі; старий лелека приносить дідусеві щеплення для кислички.

Загальнолюдський (філософський): роздуми над тим, у чому полягає щастя, коли людина може стверджувати, що вона щаслива. Це можливе лише за умови, коли сам приносиш користь іншим, коли впевнений, що поруч з тобою немає тих, хто страждає, кому дуже зле зараз. Так, звірі, птахи, комахи розповідають дідусеві, що робиться в лісі, чи всі щасливі. „Ні, ні, діду! – раптом налетів вітер. – Не все спокійно, не всі щасливі.

І вітер розповів, як виросла в лісі кисличка, як прилетіла пташка і наговорила про якісь там яблука і як тепер через ті яблука кисличка плаче. Замислився добрий дідусь. Не любив він, щоб у його лісі хтось плакав”.

Тому дід (його образ де в чому нагадує образ доброго чарівника у фантастичних казках) просить усіх птахів, що летять у вирій, принести з чарівного саду чарівну гілочку (також фантастичний елемент). Лише до старого лелеки дід звертається з іншою пропозицією: „А, старий! – закричав йому дід з блакитної хатки. – І ти летиш! Сидів би зі мною на печі – було б тобі і тут тепло.

Ні, усміхнувся старий птах, - я чув, що ти наказував малим, та тільки я знаю найкраще в світі дерево, що росте в сонячній країні”.

Куди літав журавлик (природнича повість)

Твір не входить до збірки „Лісові казки”, але за проблематикою, жанрово-художніми особливостями примикає до творів цієї збірки.

(Журавлик, що народився тільки-но влітку, пізнає життя. Він з нетерпінням чекає осені, бо полетить у нові краї. Однак дід-журавель, мати не поділяють цієї радості, бо знають, що шлях буде складним і небезпечним. По дорозі до Єгипту журавлик знайомиться з чибісом, що залишається зимувати на острові Зміїному в Чорному морі; у бурю відбивається від зграї, але йому допомагають моряки. В Єгипті на журавлика також чекає багато пригод: леопард, крокодил. Нарешті птахи повертаються в рідні місця, несучи на крилах весну).

Сама авторка визначила жанр твору як природнича повість. Дійсно, в ній багато природничого матеріалу: спосіб життя журавлів та інших птахів; подано точний географічний маршрут перельоту (острів Зміїний – містечко Вилкове – Балканські гори – Варна – Стамбул тощо). При цьому письменниця не просто описує природу, а намагається підкреслити те, як її сприймає той чи інший персонаж: „Тут так чудесно! – підхопила і журавочка. – Мені подобаються і фініки, і кокосові горіхи, якщо знайдеш розбитий, а на полях скільки завгодно зерна дурро. Правда, я дуже, дуже злякалась, коли ми пролітали над пустинею. Ніколи не могла б жити там – самі тобі піски і тільки де-не-де купки пальм. Дід казав – це оазиси”.

Але і цей суто природничий матеріал у повісті набуває іншого звучання. Так, дід-журавель промовляє до журавлів перед початком перельоту: „Шановне товариство, - мовив він. Нас зібралося вже багато... Та перед відльотом я хочу нагадати всім, особливо молоді, про деякі закони і звичаї нашого пташиного життя. Адже під час перельотів особливо важливо, щоб усі знали: дисципліна, дотримування правил поведінки допоможуть нам зберегти себе, товаришів. Кожен мусить дбати за всіх, і всі повинні дбати за кожного. От наш великий старий закон. Ми не мусимо лишати товариша в біді... Кожен знає своє місце. Не забувайте, що коли ми летимо, на нас дивиться весь світ, і ми мусимо летіти тими красивими стрункими трикутниками-ключами, якими літали наші діди і прадіди”.

Виявляється, що летіти в такий спосіб журавлів примушує не інстинкт, а почуття відповідальності, дружби, краси.

Образ журавлика нагадує образ малої дитини (4-5 років): непосидючий, дещо неслухняний і в той же час допитливий, щирий. Пригоди, які випадають на його долю, наповнюють журавлика житейською мудрістю. Автор схвалює допитливість свого героя. Так, мати-журавлиха говорить:

„- Коли б ще він був слухняним і стриманим, а то ж він завжди всім цікавиться і щоразу потрапляє в якусь халепу...

- Отака неспокійна вдача! Невже він буде подібним до свого діда та батька? Тоді матері ще немало погорювати!”

І хоча мати тут нарікає на сина, бо якій матері не хочеться ба



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.239.160.86 (0.026 с.)