Методи діагностики інфекційних хвороб

 

Значення діагностики полягає в наступному:

· є основою для проведення раціонального та ефективного лікування хворого;

· дозволяє в більшості випадків передбачити можливі варіанти подальшого перебігу захворювання та його наслідків;

· дає змогу провести своєчасні та адекватні протиепідемічні й профілактичні заходи.

Діагностика ґрунтується на 2 основних принципах:

1.Повинна здійснюватися з урахуванням клініки і епіданамнезу.

2. Повинна бути протиепідемічною і профілактичною - рання діагностика потрібна не тільки для своєчасного лікування, але й проведення своєчасних протиепідемічних і профілактичних заходів, спрямованих на запобігання поширенню хвороби, профілактику внутрішньолікарняних інфекцій.

Діагностика ґрунтується на використанні клінічних і пара клінічних методів. До клінічних методів належать:

· анамнестичний метод, що включає скарги хворого, анамнез захворювання, анамнез життя та епідеміологічний анамнез;

· об''єктивне обстеження органів і систем хворого.

До пара клінічних відносяться методи специфічної та структурно-функціональної діагностики.

Клінічна діагностика базується на збиранні анамнезу (розпитуванні) та даних об’єктивного обстеження.

Cкарги хворого потрібно збирати ретельно, бо це в багатьох випадках дає змогу запідозрити ту чи іншу інфекційну хворобу. При наявності диспепсичних проявів (нудота, блювання, пронос) необхідно з'ясувати, з чим пов'язано їх виникнення, частоту блювання чи випорожнення, їх характер, об'єм, наявність патологічних домішок. Розпитують про місце та інтенсивність болю (голови, у животі, м'язах, суглобах), порушення сну тощо.

Анамнез хвороби

Анамнез - це з'ясування особливостей розвитку хвороби, визначення провідного симптому, визначення ускладнень. Іноді добре зібраний анамнез дозволяє встановити діагноз.

Анамнез хвороби необхідно збирати детально й активно. Не можна обмежитись лише розповіддю хворого, треба додатково розпитати його: про особливості початку хвороби, як у подальшому розвивалась хвороба, в якій послідовності і коли з'явились основні ознаки хвороби; яке лікування хворий отримував у домашніх умовах, тому що воно могло суттєво змінити клінічну картину.

Особливе значення в розпізнанні інфекційної хвороби має епідеміологічний анамнез, з допомогою якого можна встановити можливе джерело збудника, шлях зараження. З'ясовують можливі контакти з хворими з подібними клінічними ознаками: вдома, на роботі; перебування у відрядженні, за кордоном, спілкування з особами, які прибули з епідемічно несприятливої місцевості. Оскільки багато інфекційних хвороб належать до зоонозів, виясняють можливі контакти з тваринами (догляд за свійськими тваринами та випадки захворювання серед них, наявність щурів тощо). Намагаються отримати відомості про споживання харчових продуктів, з якими міг передатися збудник хвороби (при кишкових інфекціях). Необхідно встановити, коли і де вони були придбані, як давно і в яких умовах зберігались, які страви з них були приготовані, час і місце споживання, хто ще вживав сумнівні продукти і яке в них самопочуття. З'ясовують умови водопостачання, якість питної води і санітарний стан місцевості, де проживає хворий.; чи дотримується хворий правил особистої гігієни.

Важливе значення для діагностики мають: професія хворого, його вік, стан здоров'я до захворювання, пора року, географічні та кліматичні умови.

Необхідно запитати хворого, на які інфекційні хвороби він хворів у минулому. Як відомо, після багатьох з них залишається напружений і тривалий імунітет. Не меншу цінність становить інформація про профілактичні щеплення. Деякі вакцини повністю запобігають виникненню хвороби (кір, краснуха).

Враховують епідемічну ситуацію щодо підозрілого захворювання.

Ретельно зібраний анамнез дає можливість виключити чи підтвердити ймовірність виникнення тієї чи іншої інфекційної хвороби.

Анамнез життя передбачає уточнення про перенесені хвороби, наявність хронічних захворювань, туберкульозу, цукрового діабету. Важливе значення має алергоанамнез. Уточнюють побутові умови, умови праці та наявність шкідливих звичок.

Об'єктивне обстеження проводять для виявлення симптомів хвороби і включає огляд, пальпацію, перкусію та аускультацію.

Симптом - ознака патологічного стану або хвороби, яку можна визначити під час обстеження хворого, а також за допомогою лабор., інструментальних методів обстеження.

Синдром (симптомокомплекс) – група симптомів, поєднаних спільністю патогенезу.

Усі симптоми можна умовно поділити на 3 групи:

· провідні, вирішальні, специфічні, характерні тільки для певної хвороби.

(сардонічна посмішка при правцеві);

· опорні, факультативні. Можуть спостерігатися при деяких хворобах (забарвлення сечі, світлий кал, істеричність - при вірусних гепатитах, механічній жовтяниці, менінгіальні ознаки при менінгітах різної етіології);

· навідні - загальні, неспецифічні, недостатні для встановлення діагнозу (підвищена температура озноб, головний біль).

Важливо оцінити загальний стан хворого, колір і еластичність шкіри, визначити тургор м'яких тканин, температуру тіла, тяжкість стану хворого. Залежно від ступеня зневоднення, інтоксикації, висоти гарячки, змін свідомості, загальний стан хворого може бути дещо порушеним (задовільним), середньої тяжкості, тяжким і навіть дуже тяжким

(критичним).

Гарячка є частим проявом інфекційних хвороб. Розрізняють нормальну Т (36-37*), субфебрильну (37,1 -37,9), помірну гарячку (38-38,9), високу (39-40,9*С) і надвисоку (41*С і більше). Суттєве значення мають тривалість гарячки, коливання температури протягом доби.

Залежно від характеру температурної кривої, розрізняють типи гарячок:

· постійна – коливання між ранковою і вечірньою температурою в межах 1*С (черевний, висипний тиф, чума, кір);

· ремітивна або послаблена - добові коливання не перевищують 1-2*С(Ку-гарячка);

· інтермітивна, або переміжна - добові коливання вище 2-3*С, причому ранкова температура, як правило, знижується до норми;

· септична - добові коливання вище 3*С (сепсис, бруцельоз) з ознобом і проливним потом;

· зворотна - чергування періодів гарячки з без гарячковими періодами;

· хвилеподібна – температура поступово підвищується і так само повільно знижується (бруцельоз).

Звертають увагу на:

· свідомість (порушується у хворих менінгітом, енцефалітом, печінковій енцефалопатії);

· зовнішній вигляд та вираз обличчя (можуть бути дуже характерними при правцеві - сардонічна посмішка);

· положення тіла (опістотонус при правцеві, менінгіальна поза – запрокінута назад голова);

· поведінку (збудження при висипному тифі, агресивність при сказі);

· ЗМІНИ ШКІРИ:

Блідість – при спазмі судин, при кровотечі, депонуванні крові в судинах черевної порожнини (шок).

Гіперемія, переважно обличчя - при геморагічних гарячках псевдотуберкульозі, висипному тифі.

Жовтяниця- відкладення пігменту білірубіну в шкіру - при вірусному гепатиті, гемолітичної анемії.

Вологість шкіри - надмірне потовиділення, виникає під час критичного зниження температури тіла при бруцельозі, малярії, сепсисі.

Сухість шкіри зумовлена великими втратами рідини при холері.

Еластичність (тургор шкіри) визначають узявши шкіру в складку черевної стінки і розгинальної поверхні руки. В нормі складка швидко зникає, у разі зниження тургору (при зневоднені) довго не розпрямляється.

ВИСИПКА. Висипання можуть бути одним з опорних клінічних симптомів, які мають важливе значення в діагностиці. Це зумовлено тим, що строки появи висипки, її характер і локалізація притаманні певній інфекційній хворобі. Розрізняють наступні елементи висипки.

Енантема – висипка на слизових оболонках, яка є симптом захворювання (плями Філатова у вигляді манної крупи чи висівок на слизовій оболонці щік при кору).

Огляд слизових оболонок (губ, рота, глотки, очей, носа) має особливе значення. При дифтерії виявляють фібринозний нальот у ротоглотці, при вірусному гепатиті - жовтяничне забарвлення м'якого піднебіння, крейдяний язик при чумі, "малиновий" язик при скарлатині.

Висип на шкірі – екзантема:

Розеола – цятка розміром до 5 мм, блідо-рожевого або червоного кольору, округлої форми, рідше – неправильної. При натискуванні пальцем, розтягуванні шкіри розеола зникає, а потім через 20-30 сек знову з'являється. Утворюється внаслідок розширення судин шкіри. Зникають через 2-3 дня.

Пляма - елемент висипки, подібний до розеоли за кольором і механізмом утворення, але більших розмірів – від 5мм до 20мм.

Множинні розеоли діаметром до 1мм утворюють точкову висипку; якщо діаметр 5-10мм – то це дрібно плямиста висипка, якщо більші – крупно плямиста.

Еритема - великі ділянки понад 20мм гіперемійованої шкіри з нерівними краями. Утворюється внаслідок злиття крупно плямистої висипки чи самостійно (при бешисі)

Геморагії - плями різноманітної форми і розмірів, що утворюються внаслідок крововиливів у шкіру, не зникають при натискуванні. Точкові крововиливи називають петехіями. колір геморагій спочатку червоний, пурпурний або фіолетовий, потім послідовно стає жовто-зеленим, світло-коричневим і сірим. Виникають геморагії при ушкодженні ендотелію судин або підвищеній проникності та ламкості їх. Зникають безслідно дрібні через декілька днів, великі – через 2-3 тиж. геморагії можуть нашаровуватися на інші елементи висипки, що свідчить про тяжкий перебіг хвороби. Геморагічна висипка виявляється при менінгококовому сепсисі, висипному тифі, геморагічних гарячках, лептоспірозі.

Папула - вузлик, що злегка піднімається над шкірою, має м'яку чи щільну консистенцію, розміри від 1 до 20 мм Рожевого або червоного кольору. Залишає пігментацію та лущення. Утворюється внаслідок розширення судин і клітинної інфільтрації верхніх шарів шкіри. Може бути при краснусі.

Горбик – обмежений, щільний елемент рожево-червоного кольору, що виступає над шкірою, має розміри від 3-5 до 20мм. У наступному він некротизується, утворюючи виразку або залишає після себе рубець. Буває при лейшманіозі, грибкових ураженнях, туберкульозі.

Вузол – щільний утвір, що знаходиться глибоко в шкірі або підшкірній клітковині, круглої або овальної форми, діаметром від 1 до 5-10см. У процесі розвитку може виразкуватися і рубцюватися. Великі синьо-червоні вузли, болючі при пальпації, називаються вузлуватою еритемою. Утворюються внаслідок скупчення клітин.

Пухир – піднятий над шкірою порожнистий утвір круглої чи овальної форми з чіткими краями, розмірами від 5мм до 10см і більше. Здебільшого однокамерний, однак при злитті утворюються багатокамерні. Оболонка пухиря може бути напруженою або в'ялою, вміст – серозним або серозно-геморагічним (при бешисі, сироватковій хворобі).

Везикула – дрібний пухирець 1,5 – 5мм, заповнений серозним або серозно-геморагічним вмістом. При розкритті везикули поверхнева ерозія червоного кольору, але частіше пухирець підсихає з утворенням бурої або жовтуватої кірки. При вітрянці, герпесі.

Пустула - це пухирець з мутним гнійним вмістом. На його місці утворюється кірка, іноді рубчик.

Наслідками висипу можуть бути:

· пігментація – за нагромадження пігменту меланіну в клітинах базального шару епідермісу або утворення кров'яного пігменту гемосидерину. Має буре забарвлення різної інтенсивності;

· лущення. Лусочка з'являється внаслідок відторгнення клітин рогового шару епідермісу. Лущення може бути висівкоподібне (розміри лусочок до 1мм), пластинчате (1-5мм) або листоподібне (понад 5мм). Лусочки мають блідо-жовтий або блідо-сірий колір. З'являється лущення в період видужання від кору, скарлатини, псевдотуберкульозу тощо;

· кірка – утворюється при висиханні ексудату пухирців, пустул або виділень з виразок. Розрізняють кірки серозні, гнійні, геморагічні (при вітрянці, герпесі);

· виразка – глибокий дефект шкіри, розвивається внаслідок розпаду первинних інфільтративних елементів у глибоких шарах шкіри (при туляремії, сибірці);

· рубець – утворюється внаслідок розростання сполучної тканини на місці дефекту шкіри. Рубці мають різні розміри. Свіжі – рожево-червоні, блискучі, старі – де пігментовані або гіперпігментовані.

З інших клінічних проявів варто назвати симптоми ураження дихальної системи (нежить, кашель тощо), серцево-судинної системи (тахікардія, гіпотонія та ін.), а також виникнення синдромів:

· лімфаденопатія - збільшення лімфатичних вузлів. Звертають увагу на розмір, кількість, консистенцію, болючість, рухомість,спаяність (при СНІДі, інфекційному мононуклеозі);

· гепатолієнальний синдром - збільшення печінки і селезінки. Печінка і селезінка містять ретикулоендотеліальну тканину, яка бере участь в імунній відповіді. При патології одного з цих органів обов’язково реагує інший (при вірусному гепатиті, лептоспірозі);

· менінгіальний синдром при ураженні мозкових оболонок (менінгіт, менінгоенцефаліт). Запально-мозкові симптоми спричиняються подразненням больових рецепторів мозкових оболонок запальним ексудатом, токсинами, механічним подразненням за рахунок підвищення внутрішньочерепного тиску.

Менінгіальний або оболонковий синдром- різкий головний біль розпираючого характеру і на висоті його з'являється раптове, без нудоти, блювання, яке не приносить полегшення.

Енцефалітичні симптоми- паралічі, парези, косоокість, птоз, ураження лицевого, зорового і слухового нервів, патологічний рефлекс Бабінського;

· діарейний синдром при кишкових інфекціях.

У разі ураження тонкої кишки - ентеритичний синдром - випорожнення надмірні, рідкі, водянисті. Розвиваються бродильні процеси - кислий запах, пінистий кал з великою кількістю бульбашок газу. Випорожнення світлого, жовтого або зеленуватого забарвлення.

У разі ураження товстої кишки - колітичний синдром - випорожнення кашкоподібні або напіврідкі коричневого кольору, патологічні домішки - слиз, гній, кров. При тяжкому коліті – часта дефекація, причому з кожним випорожненням об’єм калових мас зменшується, а патологічні домішки продовжують виділятись і випорожнення складаються тільки зі слизу, крові, гною, що має назву "ректальний плювок". Пат домішки подразнюють внутрішній замикач ануса і виникають несправжні позиви. Можуть спостерігатися тенезми - болячі позиви на акт дефекації.

Після з'ясування скарг хворого, анамнезу і вивчення даних об'єктивного огляду формулюють попередній діагноз і складають план обстеження.