Основи профілактики інфекційних хвороб

Науково-технічний прогрес і економічне зростання дали змогу людству досягти значних успіхів у боротьбі з інфекційними хворобами. Видатною подією була ліквідація на планеті натуральної віспи, про що в 1980 році повідомила Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

В Україні давно немає чуми, поворотного тифу, до поодиноких випадків знижено захворюваність на поліомієліт, правець. Але внаслідок соціальних потрясінь і економічного спаду, зумовленого складнощами перехідного періоду, протягом останнього десятиріччя спостерігались епідемії дифтерії та холери, стрімко виросла захворюваність на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію.

Таким чином, інфекційні хвороби не тільки зберігають актуальність, але й спричинили появу нових проблем.

Відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я.

Профілактика інфекційних хвороб складається з таких розділів:

* здійснення оздоровчих заходів на державному рівні (підвищення матеріального благополуччя народу та якості медичної допомоги, санітарний контроль за будівництвом, умовами праці, побуту тощо);

* проведення медичних заходів, спрямованих на зниження інфекційної захворюваності та ліквідацію деяких хвороб (кору, краснухи, правцю та ін.);

* пропаганда санітарних знань і підвищення культури населення;

* попередження занесення інфекційних хвороб у країну.

 

Вчення про епідемічний процес

Щоб попередити появу інфекційних хвороб, треба знати закономірності їх розповсюдження та володіти ефективними методами недопущення можливих і ліквідації наявних захворювань. Вивченням поширення заразних хвороб серед людей та розробкою способів їх запобігання і викорінення займається епідеміологія.

Для існування мікробів необхідним є постійне відтворення себе в нових поколіннях. Впродовж еволюції живого світу багато видів мікроорганізмів (бактерії, віруси, найпростіші) пристосувались до життя в організмі людини або тварини, де вони знайшли необхідні умови для росту і розмноження. Але їх біологічний хазяїн є смертним. Перебування в організмі хазяїна може спричинити хворобу. Тому організм хазяїна намагається нейтралізувати збудника (за рахунок імунітету) і переважно звільняється від нього. Це і викликає потребу мікробу періодично змінювати біологічного хазяїна.

Таким чином, епідемічний процес – безперервний процес взаємодії мікро- та макроорганізму на популяційному рівні, який супроводжується поширенням специфічних інфекційних станів серед людей і забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

Інтенсивність епідемічного процесу буває різною. Розрізняють три її ступені:

- спорадична захворюваність – звичайний (мінімальний) рівень захворюваності, властивий конкретній інфекційній хворобі у певній місцевості або країні. Для багатьох інфекційних хвороб вона ототожнюється з поодинокими випадками захворювання;

- епідемія характеризується значним підвищенням рівня захворюваності порівняно із спорадичною (у 3-10 разів більше);

- пандемія – масове розповсюдження інфекційної хвороби, яка значно перевищує інтенсивність епідемії.

Стосовно тваринного світу термін "епідемія" і "пандемія" мають свої еквіваленти: "епізоотія", "панзоотія".

Виділяють поняття "спалах" – це групове захворювання (3 випадки і більше), яке виникло одночасно, пов'язане спільним джерелом і чинником передачі.

Вчення про епідемічний процес розробив видатний вчений Л.В.Громашевський.

Епідпроцес складається з трьох основних ланок – джерела збудника інфекції, механізму передачі та сприйнятливого організму, що послідовно відтворюються. Ці три ланки є водночас і його рушійними силами. Епідпроцес існує до тих пір, поки діють усі названі ланки. Якщо ж провести протиепідемічні заходи - знешкодити джерело збудника або розірвати механізм його передачі чи сприйнятливий організм зробити несприйнятливим, подальше поширення хвороби припиняється.

Джерело збудника інфекції

Джерело збудника, за Л.В. Громашевським, є об'єкт, який є місцем його природного перебування і розмноження. Це свого роду резервуар, у якому відбувається процес природного накопичення збудників і звідси вони можуть виділятися й заражати сприйнятливу людину або тварину.

Оскільки патогенні мікроорганізми пристосувалися до паразитування в організмі людини і тварин, то вони і можуть бути джерелом збудника інфекції. Лише деякі види мікроорганізмів вільно живуть у природі, а тому їх резервуар формується у довкіллі.

Залежно від джерела, усі інфекційні хвороби поділяються на антропонози, зоонози, сапронози.

При антропонозах джерелом є лише заражена людина – хворі та носії.

Хвора людина - більш небезпечна тому, що виділяє збудника у більшій кількості. Максимальна заразність при різних інфекційних захворюваннях припадає на різні періоди. При деяких (коклюш, висипний тиф, вірусний гепатит) – це кінець інкубаційного періоду, початковий період.

При більшості (черевний тиф, дизентерія, холера, висипний тиф) припадає на період розпалу.

При гострому перебігу організм звільняється від збудника завдяки імунітету ще до клінічного одужання (дизентерія, грип, кір).

При хронічній формі відбувається безпреривне або періодичне виділення збудника, яке може тривати роками (туберкульоз, токсоплазмоз).

Клінічне видужання не завжди збігається з очищенням організму від збудника і може виділення збудника тривати весь період реконвалесценції.

Епід.небезпеку більш представляють хворі легкими формами при несвоєчасній їх ізоляції.

Другим, особливо небезпечним джерелом є бактеріоносії – людина або тварина, в організмі якої патогенні мікроорганізми паразитують без клінічних проявів хвороби. Виявити їх можно тільки при лабораторному обстеженні. Виділяють категорії заразоносійства:

Здорове – без попереднього захворювання; частіше виявляють в епід.осередках холери, дифтерії, менінгококової інфекції, поліомієліту, скарлатини. Але і при здоровому б/н в організмі відбуваються певні зміни, переважно імунного характеру. тому воно свідчить про прихований, або безсимптомний інфекційний процес. Частіше воно короткочасне і не інтенсивне.

Реконвалесцентне – лише у частини видужуючих. Воно короткочасне (1-2 тиж) і не інтенсивне.

Транзиторне – збудник не приживається в організмі і виділяється одноразово, що свідчить про наявність імунітету після перенесеного захворювання або вакцинації.

Крім того, носійство буває: - гострим (до 1 міс),

- підгострим (до 3 міс),

- хронічним (більш 3 міс).

Особливе епідзначення мають б/носії та хворі, які належать до декретованої групи і пов'язані з виготовленням продуктів харчування, обслуговуванням дітей та ін. Вони можуть бути причиною спалахів інфекційних захворювань

Джерело при зоонозах

- тварини (лептоспіроз, бруцельоз, туляремія та ін.). Люди, які захворіли цими хворобами не стають джерелом, бо в людському колективі способи передачі зоонозних інфекцій не спрацьовують. Заразитись можна під час догляду за тваринами, їх забою, зняття шкури, розробці туші, споживання м'яса, молока; використання території, приміщень, забруднених хворими тваринами.

Такі зараження часто носять професійний характер. Найбільше значення серед тварин мають гризуни (лептоспіроз, туляремія та ін.), ссавці (вовки, лиси – сказ), птахи (сальмонельоз).

Деякі патогенні мікроорганізми можуть довго перебувати і накопичуватись у довкіллі, частіше у грунті – сапронози (мікози, газова гангрена та ін.)

 

МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ

Друга ланка епідпроцесу – механізм передачі – це переміщення збудника певним способом від джерела до сприйнятливого організму.

Він складається з трьох послідовних етапів:

1 – виділення з зараженого організму;

2 – перебування у довкіллі;

3 – проникнення у новий організм.

При сапронозах відсутній перший етап.

Механізм передачі залежить від локалізації збудника у зараженому організмі.

Типи механізмів передачі:

І. Фекально-оральний при кишкових інфекціях. Збудник виділяється з фекаліями, блювотними масами (при генералізації процесу – з сечею) і потрапляє через рот. Реалізується водним, харчовим, контактно-побутовим шляхами, розповсюджується побутовими ектопаразитами (мухами, тарганами).

Водний шлях. Вода забруднюється з грунту, при купанні людей, тварин. У систему водопостачання збудники проникають при пошкодженні труб, аварій, перебоїв води.

Розрізняють гострі епідемії (коли збудник потрапив у воду одноразово) і хронічні (при повторних забрудненнях). Трапляються спалахи за течією води.

Харчовий (аліментарний) шлях передачі.

Терміни перебування мікроорганізмів в продуктах залежать від властивостей самого мікроорганізму, а також від продукту, умов його зберігання та способів приготування. Добре розмножуються мікроорганізми у молоці, м'ясі,. Найбільше значення мають продукти (молоко, сметана, йогурт), які перед вживанням не проходять термічну обробку. У рідкому середовищі (молоці) збудник рівномірно розподіляється по всьому об'єму продукту. Для " молочних " спалахів характерний (як і для гострих водних) раптовий підйом захворюваності зі швидким зниженням, ураженням населення території, що постачається молоком з певного господарства чи магазину. Хворіють переважно ті, що споживали непряжене молоко, часто діти. Велика концентрація збудників у молоці призводить до важких форм захворювання.

Продукти тваринного походження можуть забруднюватися як за життя інфікованої тварини, так і посмертно (через забруднені руки, інвентар при розробці туші, транспортуванні).

Певну епіднебезпеку несуть овочі, кондитерські вироби.

Можливий контактно-побутовий шлях через брудні руки, іграшки, посуд, білизну тощо.

ІІ. Крапельний механізм

Повітря, яке видихує хворий захоплює частинки слизу з мікроорганізмами і виводить їх назовні у вигляді аерозолю. Найбільша кількість частинок аерозолю утворюється при чханні, кашлю, менше – при розмові. Чим дрібніша аерозоль, тим глибше вона проникає у органи дихання і тим довше утримується у повітрі. Крім того, тривалість утримування залежить від стану повітря (у нерухомому повітрі крапельки падають швидше), а також від вологості та електричного заряду, дії сонячної радіації. Передача інфекції можлива на відстані 2-3 м, тобто в межах кімнати. Лише віруси вітрянки й кору можуть поширюватися з потоком повітря в сусідні приміщення.

Особливості інфекцій, які поширюються крапельно:

- короткий інкубаційний період;

- належать до антропонозів;

- частіше реєструються в холодну пору року (скученність людей, відсутність провітрювання, при низькій температурі повітря мікроорганізми краще зберігаються, зниження рівня імунітету).

Пиловий шлях – продовження крапельного (для стійких збудників – туберкульоз, дифтерія). Мікроорганізми осідають на різних предметах, перетворюються на пил. При підмітанні підлоги, струшуванні одягу вони з пилом піднімаються у повітря.

ІІІ. Трансмісивний

здійснюється з участю кровосисних членистоногих тому, що збудники кров'яних інфекцій локалізуються у закритій кровоносній та лімфатичній системах.

Специфічні переносники, в організмі яких збудник накопичується, а іноді й проходить певний цикл розвитку передає інфекцію під час кровососання (малярійний комар), з фекаліями (воші - висипний тиф), через гемолімфу (кліщі - енцефаліт). Крім того кліщі передають інфекцію трансоваріально своєму потомству і стають резервуаром тривалого зберігання інфекції у природі.

Для кров'яних інфекцій характерно: чітка сезонність, пов’язана з активністю членистоногих та природна осередковість (реєструються в певній місцевості).

ІV. Контактний механізм

властивий для інфекцій зовнішніх покривів і здійснюється:

а) прямим контактом (у тому числі статевим)- венеричні хвороби, сказ;

б) непрямим (контактно-побутовим) уможливлює перенесення стійких збудників. З джерела вони потрапляють на різноманітні предмети вжитку (білизну, одяг, дверні ручки, ванну, взуття тощо), де довго зберігаються. При корості, дерматомікозах.

Вертикальний – різновид контактного, забезпечує перехід збудників від матері до плода через плаценту, а також під час пологів (вірусні гепатити В,С, ВІЛ)

Парентеральний шлях теж характерний для вірусних гепатитів В,С та ВІЛ – інфекції - передається під час парентеральних втручань, операцій, обстежень нестерильним медичним інструментарієм.

 

Сприйнятливість та імунітет

Третьою ланкою епідпроцесу є сприйнятливий організм, оскільки лише в ньому може розвинутись інфекційний процес у відповідь на вторгнення мікроорганіму

Сприйнятливість – це видова здатність організму реагувати на інфікування розвитком хвороби або носійства. Вона буває високою, яка відзначається особливостями збудників (патогенністю, адаптованістю до організму хазяїна, інфекційною дозою), а також залежить від організму хазяїна (стану імунітету). Тоді захворювання проявляються яскравими клінічними ознаками.

Разом з тим, людина має видову несприйнятливість, що передається за спадковістю.

Відповідно це – резистентність макроорганізму, тобто природна несприйнятливість. Вона базується на багатьох неспецифічних і специфічних факторах захисту.

Фактори неспецифічної резистентності: шкіра, слизові оболонки, миготливий епітелій, нормальна мікрофлора, лізоцим, шлунковий сік, фагоцитоз, гуморальні фактори (норм. антитіла, комплемент, лейкіни, інтерферон).

Специфічні фактори. Імунітет – властивість організму оберігати свою антигенну постійність впродовж життя.

 

ІМУНІТЕТ

Імунітет може бути природженим і набутим. Природжений імунітет у свою чергу буває видовим, завдяки якому люди не заражаються багатьма хворобами тварин, і материнським (пасивним), що зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, отриманих від імунної матері через плаценту або з грудним молоком. Саме цей імунітет оберігає дітей перших

3-6 міс життя від краснухи, кору та деяких інших інфекційних хвороб.

Після перенесеної інфекції виробляється природний (активний) імунітет. Набутий природний імунітет після хвороби може бути стерильним (коли збудник видалений з організму цілком) і нестерильний (при зберіганні збудника в макроорганізмі) – туберкульоз, бруцельоз, сифіліс.

Штучний імунітет створюється організмом активно, у відповідь на введену вакцину, або виникає пасивно, після введення імунної сироватки чи імуноглобуліну, що містять антитіла до певного збудника.

На формування імунітету впливають:

- індивідуальні особливості (у одних – імунітет формується, у інших – ні);

- вік (у дітей, осіб старечого віку – знижений);

- особливості харчування (нестача білків, вітамінів – знижує);

- клімат (у південних р-нах формується активніше);

- екологія (Чорнобильська аварія змінила реактивність людей).

Крім індивідуального, розрізняють колективний імунітет – імунний прошарок населення.

Колективний – несприйнятливість суспільства. Він створюється внаслідок перенесеної епідемії або масовій вакцинації і завдяки високого матеріального та культурного рівня. Вакцинацію можна вважати успішною, якщо після неї в колективі не менше 80% осіб набуває повноцінного імунітету. Тоді створюється достатній імунний прошарок населення (частка осіб, які несприйнятливі до певної інфекційної хвороби).