Відновлення водно-електролітного балансу (регідратація)

Регідратація – це важливий вид терапії при багатьох діарей них хворобах, при яких внаслідок блювання, частих рідких випорожненнях виникає зневоднення і порушення водно-електролітного балансу.

Для орального поповнення організму водою та електролітами застосовують ораліт, ре гідрон, цитроглюкосолан, які випускаються в пакетиках в порошках і розводяться водою перед вживанням.

Для внутрішньовенного введення застосовують полііонні розчини: трисіль, кварта сіль, ацесіль, лактасіль, хлосіль. До їх складу входять іони натрію, калію, хлору, бікарбонат ний, лактат ний або цитратний буфер. Хлосіль містить ще й солі кальцію і магнію. Стандартні полііонні розчини ізотонічні щодо плазми крові й завдяки цьому м'яко діють на організм, дають змогу швидко поповнити втрати та відновити водно-сольовий баланс в організмі. При тяжкому зневодненні сольові розчини починають вводити внутрішньовенно струминно, потім поступово, у міру поліпшення стану хворого, переходять на їх крапельне введення. Завершують відновлення водно-електролітного балансу за допомогою ораліту чи ре гідрону.

Якщо під час проведення регідратації у хворого з'явились ознаки гіперкаліємії (сповільнення пульсу, зниження артеріального тиску, парестезії, зміни на ЕКГ), слід продовжувати регідратацію розчином, що не містить іонів калію (дисіль).

Протилежним до регідратації є дегідратація, яка застосовується для виведення з організму надмірної кількості рідини, наприклад, при набряку мозку у хворого на менінгококовий менінгіт. Для дегідратації застосовують гіпертонічний (20%) розчин глюкози, концентровану плазму та ін.. сечогінні засоби (фуросемід, лазикс, гіпотіазид, манітол, сорбітом тощо).

Глюкокортикоїди (гідрокортизон, преднізолон, дексаметазон) мають виражену протизапальну та антиалергічну дію, тому показані при хворобах з надмірною запальною та алергічною реакцією організму (трихінельоз, бруцельоз, бешиха), а також при ускладненнях терапії (анафілактичний шок, сироваткова хвороба). Абсолютним показанням для призначення гормональних препаратів є гостра недостатність надниркових залоз, що може розвинутись при менінгококовій хворобі, дифтерії, тифах. поряд з цим, преднізолон та інші глюкокортикоїди можуть спричинити тяжкі ускладнення (шлункову кровотечу, порушення обміну речовин, остеопороз),що обмежує їх застосування і вимагає уважного спостереження за хворим.

Неспецифічні засоби зміцнення захисних сил (метил урацил, пентоксил, нуклеїнат натрію, прополіс, препарати вилочкової залози – тималін, такти він, тирозин, а також вітаміни А, С і групи В) застосовуються з метою підвищення опірності організму до збудників. Вітаміни проявляють протизапальний, дезінтоксикацій ний вплив і є важливими учасниками обмінних процесів.

При дисбактеріозі (при кишкових інфекціях) показані колібактерин, біфідумбактерин, біфікол, біфі-форм, лінекс та інші пробіотики, що виготовлені з представників нормальної мікрофлори людини. Вони мають виражені антагоністичні властивості щодо патогенних бактерій.

Фітотерапія заслуговує окремої уваги. Відвари і настої багатьох лікарських рослин виявляють протизапальну та антимікробну дію, зумовлюють потогінний, відхаркувальний, обволікувальний і в'яжучий ефект, усувають спазм гладких м'язових волокон, а тому ефективні при багатьох інфекційних хворобах. Так, протимікробними та антисептичними властивостями володіють квіти календули, ромашки аптечної, трава звіробою і шалфею,сильний потогінний вплив мають напари липового цвіту, листя і плодів малини, тому у хворих на тяжкий грип вони зменшують інтоксикацію і запобігають перегріву організму.

Апаратні методи фізіотерапії (УВЧ, УФО) широко застосовуються. Лазеротерапія призводить до стимуляції імунної системи, має протизапальну і знеболювальну дію.

Хворі з тяжкими формами мають перебувати у палаті чи відділенні інтенсивної терапії під цілодобовим спостереженням лікаря і медсестри.

 

 

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

До інфекційного хворого необхідний особливий підхід. По-перше, ці хворі можуть інфікувати оточуючих; по-друге, часто маємо справу з гострою патологією, де необхідні негайні заходи лікування, інколи у відділенні інтенсивної терапії чи реанімації.

Основні обов'язки палатної медичної сестри:

· доглядати за хворими і стежити за їх станом, температурою тіла, фізіологічними відправленнями та сном;

· своєчасно і чітко виконувати призначення лікуючого та чергового лікарів;

· контролювати дотримання хворими призначеної дієти й режиму;

· негайно повідомляти лікаря про погіршення стану хворого;

· надавати невідкладну допомогу хворому до прибуття лікаря;

· підтримувати протиепідемічний режим у палаті та відділенні;

· акуратно вести медичну документацію;

· берегти майно лікарні;

· керувати роботою молодшого медичного персоналу.

Для надання невідкладної допомоги відділення оснащено аптечкою з набором необхідних медикаментів згідно з регламентованим списком (адреналін, норадреналін, мезатон, еуфілін, строфантин, кофеїн, преднізолон, реополіглюкін тощо). Наркотичні засоби, психотропні речовини, які віднесені до списку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, на постах зберігаються у замкнених вогнетривких сейфах або металевих шафах, надійно прикріплених до підлоги чи стіни. Перелік таких постів визначається і затверджується наказом головного лікаря закладу. Ключі зберігаються в уповноваженої матеріально-відповідальної особи. Предметно-кількісний облік ведеться в журналі, що пронумерований, прошнурований і завірений круглою печаткою та підписом головного лікаря.

У першу чергу обслуговують тяжкохворих і тих, які щойно поступили. Висока температура й інтоксикація у хворих супроводжується різким зниженням апетиту, нудотою, блюванням, спрагою. Таким хворим показана велика кількість пиття частими, малими порціями водою, теплим чаєм з лимоном, морсами, соками. Навесні – більше вітамінних соків, відвар шипшини.

Вимірювання температури (як важливого методу обстеження) треба здійснювати 2 рази на день: натще – з 6 до 8 год і з 16 до 18 год. Вимірювати температуру тіла після їжі не бажано, оскільки вона буде дещо вищою. При гарячках температуру визначають через кожні 2-3 год.

Необхідно уважно стежити за діяльністю серцево-судинної системи. Раптове зниження температури тіла може спричинити колапс, у разі якого треба негайно викликати лікаря і здійснити наступне:

· забрати подушку з-під голови, опустити підголівник ліжка і підняти ножний кінець;

· дати міцного чаю або кави та прикласти грілку до ніг;

· за вказівкою лікаря ввести підшкірно 1 мл 10% розчину кофеїн-бензоату натрію і 2 мл 10% розчину сульфокамфокаїну;

· після поліпшення стану витерти хворого рушником, змінити білизну.

Допомога хворому з гарячкою:

· хворий повинен перебувати на ліжковому режимі;

· показана молочно-рослинна дієта, годують часто малими порціями;

· забезпечують часте пиття (чай, соки, молоко з медом, лужна мінеральна вода);

· вдатись до фізичних методів зниження температури тіла: холодні примочки на чоло (на 1 склянку холодної води додати 1 столову ложку оцту), грілки з холодною водою на ділянки сонних та стегнових артерій;

· за призначенням лікаря ввести внутрішньом'язово 2 мл 50% розчину анальгіну, 2 мл 1% розчину димедролу.

Ліжко хворого повинно бути зручним, матрац пружним, простирадло – без складок. Постільну білизну замінюють щотижня, а в разі значного забруднення – негайно.

Хворим без свідомості, при нетриманні сечі та калу під тазову ділянку кладуть поліетиленову плівку або клейонку, а зверху м'яку пелюшку.

Медична сестра повинна слідкувати за дотриманням призначеного режиму, пояснювати хворому його необхідність. Так, у разі передчасного вставання з ліжка й ходіння у хворого на черевний тиф може статися перфорація стінки кишки чи кишкова кровотеча.

Для профілактики пневмоній хворого необхідно частіше повертати в ліжку, провітрювати палати, давати кисень.

З метою попередження пролежнів – щоденно обтирати тіло рушником, змоченим теплою водою або столовим оцтом, частіше перевертати хворого, усувати складки на простирадлі, змазувати шкіру рослинною олією або 10% розчином камфортного спирту в місцях ділянки лопаток, крижів, сідниць, п'яток. При появі червоної плями на шкірі (початок формування пролежнів) необхідно протерти це місце 10% розчином камфорного

спирту або одеколоном, змінити положення тіла. Якщо з'явились пухирі та некроз шкіри це може призвести до сепсису. Пухирі обробляють 1% спиртовим розчином діамантового зеленого, після чого накладають суху пов'язку. При некрозі лікар видаляє змертвілу тканину, рану промиває 5% розчином калію перманганату, застосовуються мазеві пов'язки Зміна їх – 2-3 рази на день.

Тяжкохворим декілька разів на день протирають слизу ротової порожнини, язик, ясна і зуби ватним тампоном, змоченим 2% розчином натрію гідрокарбонату або розчином фурациліну 1: 5 000.

При появі гнійних виділень з очей, склеюванні вій – на очну щілину кладуть ватний або марлевий стерильний тампон, змочений в розчині фурациліну 1: 5 000. Через декілька хвилин іншим тампоном, зволоженим антисептичним розчином, протирають повіки від зовнішнього кута очної щілини (кожне око обробляють окремим тампоном).

При появі нудоти, блювання, болю в животі, метеоризму, проносу чи запору треба негайно повідомити лікаря.

При блюванні треба заспокоїти хворого, поставити відро біля ліжка, притримувати голову хворого за лоб долонею, після блювання дати хворому води прополоскати рот і витерти обличчя рушником. Якщо хворий дуже ослаблений чи без свідомості, необхідно повернути на бік його голову, зафіксувати в такому положенні за допомогою подушок, підставити до рота лоток, шию і груди закрити рушником, блювотиння показати лікарю.

При проносі треба оглянути випорожнення – частота, консистенція, колір, домішки крові та слизу та зробити відмітку в карті стаціонарного хворого. Тяжкохворого не можна залишати без догляду під час здійснення ним фізіологічних потреб, бо у будь-який момент може наступити запаморочення, втрата свідомості, сповзання з судна.

При запорі, що триває понад 2 доби – очисна клізма.

При метеоризмі призначають легко перетравлювану їжу без грубої клітковини (викючають чорний хліб. квасолю, капусту), дають відвар кропу та ентерособент (мікроскопічне активоване вугілля), роблять очисну клізму з напаром квітів ромашки, вставляють газовідвідну трубку в задній прохід (утримувати в прямій кишці не більше 2 год, щоб не утворився пролежень).

Медсестра слідкує за частотою сечовипускання, кольором і прозорістю сечі, вимірює діурез і заносить дані в карту стаціонарного хворого. У випадку затримки виділення сечі треба покласти теплу грілку на низ живота. Якщо це не допомогло, то роблять катетеризацію сечового міхура.

Харчування хворого у комплексному лікуванні займає важливе місце. Дієту призначає лікар.

Хворі повинні отримувати їжу не менше чотирьох разів на день у відведені години. При годуванні тяжкохворих необхідно підняти підголівник ліжка або покласти 2 подушки, лівою рукою підняти голову хворого, а правою подавати ложку з їжею до рота.Подавати страву через певні інтервали. Після годування – витерти лице серветкою чи рушником, опустити підголівник.

Непритомних хворих і пацієнів з бульбарним паралічем годують через зонд. Процедуру виконує лікар за допомогою прокип'яченого шлункового зонду, шприца Жане. Для годування використовують харчові суміши такі, як "Енпіти", продукти дитячого харчування "Малютка" та ін..

Щоб організм адаптувався до зондового годування, у перший день вводять лише половину добової дози, у наступні 2-3 дні об'єм суміші збільшують до енергетичної потреби хворого.

Методика годування через зонд

· змазати гліцерином закруглений кінець тонкого стерильного зонда і ввести в носовий хід, а далі в носоглотку, стравохід і шлунок, дотримуючись відповідних правил;

· приєднати до зовнішнього кінця зонда лійку або шприц Жане;

· влити в лійку (циліндр шприца) підігріту харчову суміш;

· влити туди ж прокип'ячену воду, щоб таким чином промити зонд;

· звільнити зонд від лійки чи шприца Жане і перекрити затискувачем його зовнішній кінець;

· смужками лейкопластиру приклеїти вільний кінець зонда до щоки.

Застереження: при просуванні зонда через носоглотку треба злегка притиснути його вказівним пальцем, обмотаним бинтом до задньої стінки глотки. Після цього перевірити, чи не потрапив кінець зонда у трахею. З цією метою до отвору зонда прикладають пушинку вати і дивляться, чи вона не коливається.

За клінічними показниками лікар може призначити парентеральне харчування – стерильний розчин глюкози, донорську плазму та альбумін, білкові гідролізати, суміші амінокислот тощо.

Для харчування інфекційних хворих через рот найчастіше застосовують такі дієтичні столи:

стіл № 2 при дизентерії, протозойних колітах, гарячкових станах, реконвалесцентам черевного тифу. Подаються страви у протертому або подрібненому вигляді, щоб зменшити механічне подразнення шлунково-кишкового тракту. Дієта фізіологічно повноцінна, багата на екстрактивні речовини, знижує можливість бродильних процесів. Дозволена різноманітна теплова обробка – відварювання, запікання, смаження без панірування;

стіл № 4 при інфекційних проносах (при харчових токсикоінфекціях, сальмонельозі, ешерихіозі, ротавірусному гастроентериті). Підбирають щадні для шлунка та кишок страви. Дозволено споживати каші, варену рибу, відварене м'ясо, кисель, желе тощо. Заборонено свіже молоко;

стіл № 5 при гострих і хронічних вірусних гепатитах. Обмежуються жири. Перевагу надають молочним і рослинним продуктам. Забороняються гострі та смажені страви й приправи, бульйони, юшка;

стіл № 7 при ураженні нирок. Обмежують вживання солі, білків, рідини;

стіл № 9 при цукровому діабеті. Обмежують вживання вуглеводів, зокрема цукру;

стіл № 13 при черевному тифі. Подається напіврідка, протерта їжа, легкозасвоювані продукти – протерті супи й каші, парові котлети, кефір, свіжий сир, сухарі;

стіл № 15 – повноцінне харчування без будь-яких дієтичних обмежень.

Основи деонтології.

У своїй роботі медичний працівник повинен керуватися принципом гуманізму, бажанням допомогти хворому. При роботі з хворими необхідно проявляти почуття такту, терпіння. Уважне, турботливе ставлення допомагає відновити душевний спокій пацієнта, вселити віру у видужання. Необхідно підбадьорювати хворих, поясняти доцільність і безпечність діагностичних процедур. Будь-яке навмисно кинуте слово чи навіть вираз обличчя, неуважність до пацієнта можуть завдати йому психічну травму. Дії медичних працівників повинні бути відповідальними. Так, халатність при виконанні маніпуляцій може призвести до інфікування пацієнтів ВІЛ-інфекцією, гепатитами В, С.

Лікар і медична сестра повинні інформувати одне одного, ділитися своїми спостереженнями, роздумами, як ліпше організувати догляд та виконання призначень хворому. Необхідно піддержувати тісний зв'язок з родичами пацієнта, повідомляти їх про стан пацієнта, дозволяти відвідування тяжкохворих пацієнтів.

Грубою деонтологічною помилкою буде обговорення з хворим неправильних дій медичного персоналу. Для критики лікарських помилок і недоліків обслуговування можна використовувати конференції та виробничі зібрання.

 

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА