Епідеміологічне обстеження осередку інфекційної хвороби

Епідемічний осередок – це місце перебування джерела збудника інфекції з навколишньою територією у тих межах, в яких заразний чинник може передатися. Розрізняють "квартирні", "вуличні" осередки та осередки в організованих колективах.

Епідеміологічне обстеження – це метод вивчення епідемічного осередку з метою виявлення причин і умов його виникнення, джерела збудника інфекції, шляхів і факторів його передачі, а також осіб з ризиком зараження та організації проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, спрямованих на локалізацію та ліквідацію осередка.

Епідеміологічне обстеження повинно проводитись у перші 24 год після отримання "Екстреного повідомлення на інфекційне захворювання…". Метод епідеміологічного обстеження включає:

· опитування хворих чи осіб, які його оточують (коли хворий непритомний чи уникає від відповіді на питання). Його мета – збирання епідеміологічного анамнезу;

· огляд осередку з метою виявлення умов, що сприяють реалізації механізму, шляхів передачі, виявлення чинника передачі. Проводять візуальне обстеження об'єктів оточення хворого з оцінкою їхнього санітарно-гігієнічного стану;

· відбирають проби для лабораторного обстеження (продукти, вода тощо), які могли бути чинниками передачі;

· вивчають медичні документи про облік і реєстрацію подібних інфекційних хвороб на території осередку, амбулаторні карти, історії хвороб, при зоонозних інфекціях – документацію ветеринарної служби.

На кожного інфекційного хворого заповнюють "Карту епідеміологічного обстеження осередку інфекційного захворювання" (ф. 357/0), складають і організують комплекс протиепідемічних заходів для ліквідації осередка й запобігання винекненню нових осередків.

 

 

ПРОФІЛАКТИЧНІ ТА ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ЗАХОДИ В ОСЕРЕДКУ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ

 

Щоб припинити подальше розповсюдження інфекції необхідні заходи, направлені на всі три ланки епідемічного процесу.

Заходи зі знешкодження джерела збудника

Інфекційних хворих виявляють частіше дільничні лікарі й педіатри. фельдшери ФАПу, лікарі КІЗу (кабінету інфекційних хвороб у поліклініках) та ін.

При виявленні інфекційного хворого необхідно:

- скласти екстрене повідомлення (ф. № 058/0) і передати в територіальну СЕС;

- ізолювати хворого чи провести госпіталізацію. Інфекційних хворих госпіталізують за епідеміологічними та клінічними показниками. До епідеміологічних показань належать: проживання в гуртожитку чи готелі, належність пацієнта до декретованої групи (працівники харчової галузі, водоканалу, дитячих дошкільних та лікувальних закладів тощо). За клінічними показниками: при тяжких формах перебігу та ускладненнями, а також хворі на особливо небезпечні хвороби, хворі черевним тифом, вірусним гепатитом, лептоспірозом, бруцельозом, дифтерією, менінгококовою хворобою, малярією та ін.

Основні вимоги до лікування в домашніх умовах:

* хвороба має легкий або середньотяжкий перебіг і не потребує постійного лікарського нагляду;

* пацієнта періодично буде відвідувати лікар, фельдшер або медична сестра;

* організовано забір і доставку в лабораторію матеріалу для дослідження;

* призначено та виконується необхідне лікування;

* організовано протиепідемічні заходи (поточна дезінфекція та ін.).

При госпіталізації хворих розміщують у спеціалізоване відділення, у палати чи бокси. Хворим не дозволяється заходити в інші палати та допоміжні приміщення, за винятком кімнат, коло яких визначено лікарем

- обов'язкове обстеження хворих в стаціонарі та призначення етіотропного лікування не тільки, щоб добитись клінічного видужання, але й повного звільнення організму від збудника;

- бактеріологічне обстеження пацієнта перед випискою. При деяких інфекційних хворобах (шигельоз, дифтерія) може зберігатися реконвалесценте носійство, що спонукає до повторного лікування і багаторазового обстеження;

- після виписування зі стаціонару при деяких інфекціях (черевний тиф, вірусні гепатити, холера та ін.) перехворілих спостерігають у КІЗі (диспансерне спостереження).

Заходи у відношенні бактеріоносіїв

Бактеріоносіїв намагаються виявити в оточенні хворого і під час масових обстежень населення (наприклад, в осередку холери). Обов'язково проводять бактеріологічне дослідження всіх осіб, які влаштовуються на роботу в дитячі і лікувальні заклади, інтернати тощо. При виявленні носіїв проводять:

- облік і реєстрацію;

- відсторонення від роботи осіб з декретованої групи;

- санацію (етіотропними засобами – антибіотиками);

- контрольне обстеження.

 

Заходи у відношені тварин – джерела інфекції

Спосіб знешкодження сільськогосподарських і домашніх тварин, які стали джерелом збудника, залежить від етіології хвороби та цінності самої тварини. В одних випадках тварини підлягають знищенню, в інших – їх лікують в умовах карантину. Цю роботу здійснює ветеринарна служба. У разі якщо джерелом є гризуни, проводиться дератизація дезінфекційною станцією після оформлення договорів на цю роботу із закладом, підприємством, мешканцями будинку.

 

ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА РОЗРИВ МЕХАНІЗМУ ПЕРЕДАЧІ

З метою знищення збудників інфекційних хвороб у довкіллі проводиться дезінфекція

(від лат. des – заперечення, infection – інфекція) – це способи знищення збудників інфекційних хвороб на об'єктах зовнішнього середовища. Розрізняють профілактичну і осередкову дезінфекцію. Профілактичну дезінфекцію здійснюють систематично в місцях ймовірної присутності патогенних мікроорганізмів (громадські туалети, вокзал).

Осередкова проводиться в осередках інфекційних хвороб, метою якої є не допустити розповсюдження інфекції, яка вже виникла. Осередкову розрізняють на поточну (проводять довколо хворого) і заключну (проводять одноразово в осередку після госпіталізації, виписування з інфекційної лікарні).

Усі сучасні методи дезінфекції поділяються на фізичні і хімічні. До фізичних належать такі способи, як механічний (миття, чищення щіткою, витрушування); термічний (обпалювання, прасування, спалювання, кип'ятіння, обробка в пароповітряній камері); радіаційний (сонячне проміння; ультрафіолетові промені, які генеруються за допомогою ультрафіолетових і ртутно-кварцевих ламп – для знезараження повітря).

Хімічну дезінфекцію здійснюють за допомогою різних речовин, що згубно діють на збудника. Хімічні дезінфектанти – це найпоширеніша група засобів. Вимоги до них: вибірковість дії – в малих концентраціях і в найкоротші терміни знищувати мікроорганізми і не бути шкідливими для людей і тварин; легка розчинність у воді, утворювати стійкі розчини; тривала стійкість під час зберігання; мала хімічна активність – не руйнувати об'єкти, що піддаються обробці.

До хімічних дезінфектантів належать:

· хлорвмісні засоби (дезактин, гіпохлорид натрію, дезам та ін.);

· йод, бром та їх сполуки (йодоформ, дибромантин);

· похідні фенолу (1-хлор-бета-нафтол);

· альдегіди (формальдегід, бета-пропіолактон);

· окисники (перекис водню, дезоксон);

· луги(їдкий натр, їлке калі

· Спирти (етиловий, пропіловий);

· поверхнево-активні засоби (мила карбонових кислот, амфосепт);

· інші сполуки (хлоргексидин, метацид).

Найчастіше вдаються до вологого методу дезінфекції з використанням дезінфекційних розчинів або аерозолів. Зануренням у дезрозчин дезінфікують білизну, посуд, іграшки; зрошенням – підлогу, панелі, меблі; протиранням – картини.

 

ДЕЗІНСЕКЦІЯ

При кров'яних інфекціях передача збудників відбувається кровосисними членистоногими. Розірвати такий механізм передачі можна шляхом знищення комах-переносників. Дезінсекція вивчає методи і засоби боротьби з членистоногими, які є переносниками збудників інфекційних хвороб (мухи, воші, блохи, комарі, москіти, кліщі), а також з комахами, що мають санітарне значення (таргани, клопи).

Дезінсекційні заходи поділяють на дві групи – профілактичні та знищувальні.

Метою профілактичних заходів є створення умов, які перешкоджають розмноженню членистоногих – утримання в чистоті помешкань і території, місць громадського користування, сміттєзбирачів, водоймищ; дотримання правил особистої і суспільної гігієни. З профілактичною метою закривають вікна сітками і вдаються до засобів індивідуального захисту від літаючих комах, кліщів.

Винищувальні дезінсекційні заходи спрямовані на знищення членистоногих на всіх стадіях їхнього розвитку і у всіх місцях їх існування.

Способи дезінсекції:

Механічні способи – звільнення предметів від членистоногих за допомогою пило всмоктувача, витрушування, виловлювання. Так, для вилову і знищення мух використовують мухоловки, липкий папір, хлопавки тощо.

Фізичні способи передбачають застосування високих температур (вогонь, гаряче повітря, водяна пара, окріп), зокрема спалювання малоцінних речей і сміття, прасування одягу.

Хімічні способи включають застосування отруйних речовин (хлорорганічні, фосфорорганічні, карбам ати, піретроїди та ін.). Крім того, є речовини, які відлякують членистоногих, - репеленти.

Біологічний спосіб передбачає використання хижаків, патогенних мікроорганізмів, найпростіших, що знищують комах у природних умовах. Так, для боротьби з личинками малярійних комарів використовують риби гамбузія, товстолобик, а також патогенні бактерії (препарат бактокуліцид) і гриби (боверин). Почали вдаватись до генетичних засобів (досягнення статевої стерильності комах опроміненням або хімічними агентами).

ДЕРАТИЗАЦІЯ –

комплекс заходів, спрямованих на знищення шкідливих гризунів, які можуть бути джерелом або переносниками інфекційних агентів. Вона належить до системи заходів неспецифічної профілактики інфекційних хвороб. Дератизаційні заходи поділяються на профілактичні та винищувальні. Профілактичні спрямовані на створення умов, що перешкоджають проникненню, поселенню і розмноженню пацюків і мишей у будівлях і на прилеглій території. До них належать загально санітарні (своєчасне видалення сміття, зберігання продуктів харчування у недоступних для гризунів місцях), санітарно-технічні (дотримання будівельних норм і правил із забезпеченням неможливості проникнення гризунів всередину споруд) та агротехнічні заходи (ретельне збирання врожаю, захист від гризунів фуражу тощо).

Методи винищувальної дератизації:

Механічний метод застосовують у помешканнях і на відкритих територіях. Він передбачає вилов гризунів за допомогою капканів, жироловок. Їх звичайно встановлюють біля входу в нору, у місцях, які гризуни найчастіше відвідують.

Хімічний метод полягає в отруєнні гризунів токсичними речовинами- ратицидами (від лат.rattus –пацюк). Цей метод реалізується такими способами: застосування отруєних принад (зоокумарин, ратид, цинку фосфід та ін.); запилення отрутами нір, ходів й інших відвідуваних гризунами місць; газація, при якій отруйні речовини попадають у легені гризунів(метилу бромід, сірчаний ангідрид). Газовий спосіб дератизації використовують у польових умовах (за допомогою гнучкої трубки вводять у нори) і на морських суднах.

Біологічний метод – застосування інших живих організмів, які призводять до

винищення гризунів. Використовують патогенні бактерії (сальмонели Мережковського та Ісаченка-Прохорова, бактерії штаму №5170), що додають до принади. Вони спричиняють у гризунів туфоподібні захворювання, від яких через 7-21 день значна частина цих тварин гине. До біологічного методу належить також використання природних ворогів гризунів – хижих ссавців і птахів, котів, собак, їжаків.

Дератизаційні заходи здійснюються дезінфекційними станціями або дезінфекційними відділеннями після оформлення відповідних договорів з різними закладами або мешканцями будинків.