Педагогічний контроль і оцінка як функція управління

Організований навчальний процес потребує контролю, а саме:

1. Своєчасно фіксувати недоліки, оперативно їх усувати, виявляти помилки, їх причини й на основі цього коригувати діяльність і стимулювати активність студентів загалом.

2. Контроль дає викладачеві можливість аналізувати якість засвоєння студентами навчального матеріалу, критично оцінювати його, вносити корективи, які спрямовані на покращення стану справи. Це досягається подальшою корекційною роботою викладача.

Що ми розуміємо під корекційною роботою?

· Посилення мотивації на засвоєння матеріалу, що вимагає повторення, роз'яснення його суті і значення.

· Необхідність пояснення помилок і їх причин, дати рекомендації щодо їх усунення.

· Схвалення за виконання конкретних завдань, які були спрямовані на засвоєння знань, за набуття відповідних умінь і виправлення або усунення недоліків.

Ефективність корекційної роботи викладача і студента залежить від форми контролю (це питання розглядається в курсі «Педагогіка вищої школи»).

Оцінка - встановлення відповідності кількісно-якісних характеристик роботи студента щодо певних вимог. Оцінка може бути моральною (схвалення або осуд роботи студента відповідно до етичних норм). Педагогічна оцінка - це визначення рівня засвоєння студентом знань, умінь і навичок відповідно до вимог навчальної програми.

Дієвість оцінки залежить від авторитетності суб'єкта оцінювання, тобто викладача, якості оцінки (її обґрунтованість, диференційованість), а також від ставлення студента до всіх елементів оцінювальної ситуації. Педагогічна оцінка тоді буде обґрунтована й об'єктивна, коли оцінне судження стосується мотивів діяльності студента, всієї системи його роботи.

Оцінка в балах - відмітка - це числовий аналог оцінки. Чотирьохбальна система оцінювання у вищі школі має позитивну сторону, бо проста при застосуванні. Проте є і негативний аспект: важко уникнути суб'єктивності при оцінюванні, складно диференціювати рівень підготовки студентів.

Функції контролю та оцінки:

· діагностична (контрольно-враховуюча оцінка якості навчально-професійної діяльності, виявлення сильних і слабких її сторін);

· прогностична (виявлення професійних настанов студентів, здатності їх виходу в практичну діяльність);

· нормативна (на основі узагальнення результатів визначаються змістовні та рівневі орієнтири для професійної моделі фахівця);

· навчальна (для активізації роботи студентів із засвоєння навчального матеріалу, для ліквідації помилок і прогалин у знаннях);

· виховна (контроль і оцінка організовує, дисциплінує, спрямовує діяльність студента на ліквідацію помилок, формує творче ставлення до навчального предмету, викликає бажання розвивати свої професійні здібності.

Завдання щодо вдосконалення педагогічного контролю:

1. Підвищувати контроль за виконанням студентами самостійної роботи протягом усього навчального року.

2. Сприяти розвиткові в студентів відповідальності за якість професійної підготовки, розвивати в них рефлексію, здатність до самоконтролю і самооцінки, підвищувати вимогливість до себе як до майбутнього фахівця. (Важко це зробити навіть у магістратурі, якщо не робили цього в студентські роки).

Основні вимоги до педагогічного контролю та оцінки:

· об'єктивність;

· систематичність;

· всебічність.

Ці вимоги не викликають ні в кого ніяких заперечень, але є такі нюанси, над якими потрібно замислюватися, зокрема:

1. Що ми перевіряємо в кожному конкретному випадку - знання, вміння, творчість? Наприклад, на Кубі 100-бальна система оцінювання студентів, до того ж перевіряються не тільки знання, а й почерк студентів (це ж викладачі!), культура оформлення роботи тощо.

2. Якщо перевіряємо знання, то які вимоги висуваємо до самого рівня засвоєння (репродуктивний, самостійність мислення, вміння пояснювати та ін.)? Чи враховуємо такі якості знань як конкретність і абстрактність, системність, узагальнення, гнучкість і дивергентність мислення?

3. Як співвіднести критерії оцінок (див. практичне завдання) з необхідністю враховувати індивідуальні особливості студента?

4. Як усунути при оцінюванні студента такі помилки сприймання як «ефект ореолу», логічні помилки («навчався погано, а відповідає на «відмінно»), поблажливість, тенденційність тощо? Зараз широко застосовуються тестові перевірки. Вважається, що так ми можемо уникнути суб'єктивності в оцінюванні. Але чи всі тести перевіряють знання та рівень їх засвоєння? Наприклад, американський учений А. Левітов виступає з критикою тестів для перевірки знань відповідно до сучасних вимог. Для прикладу можна розглянути підручник «Психологія і педагогіка» для студентів, які навчаються за спеціальністю «Соціальна робота» (М., 2002 р.), в якому вміщено багато тестів для перевірки знань студентів із психології. Можна погодитися, що за їх допомогою можна перевірити засвоєння студентами понятійного апарату. Але чи достатньо цього?

5. Система контролю та оцінки повинна сприяти розвиткові в студентів самоконтролю і самооцінки. Але чи має сучасний студент у цьому потребу? («Я вчив...», «Я двічі прочитав...»). А якщо дати можливість самому студенту оцінити свої знання, свою відповідь? Адже завтра це вчителі! Проте не всі можуть себе об'єктивно оцінити. Навіть бувають не згодні з об'єктивною оцінкою викладача.

6. Оцінка студента досить делікатна справа. Є цікаві роботи Б. Г. Ананьєва «Психологія педагогічної оцінки», Ш. О. Амонашвілі «Виховна і освітня функція оцінки учіння школяра» та ін.

7. Традиційний підхід до реалізації функції контролю та оцінки не дає можливості характеризувати рівень особистісного зростання майбутнього фахівця, який визначається лише гіпотетично на основі стану розвитку когнітивної сфери (переважно знання, частково вміння і навички їх практичного застосування). Але ж є для прикладу такі факти, коли студент - відмінник, а працювати з класом, знайти індивідуальний підхід до учня не може, не користується у вихованців авторитетом і, навпаки, навіть із оцінками «добре» і «задовільно» в дипломі може стати хорошим педагогом, вихователем, мати авторитет у дітей.

Через це актуальною стала проблема критеріїв і показників особистісного зростання студентів під час навчання у вищій школі. Настав час розробити психодіагностичну процедуру визначення (відповідно до професійної моделі) професійних якостей особистості майбутнього фахівця, особливо для майбутніх педагогів, яких чекає праця з дітьми і студентами. А то вищий педагогічний навчальний заклад готує «вчорашніх учителів для завтрашньої школи» [із преси].

Основними критеріями оцінки випускників вищої школи є відповідність підготовки студентів вимогам професійної діяльності, тобто випускник повинен бути професійно компетентним. Професійна компетентність - це здатність фахівця успішно виконувати обов'язки і завдання тієї посади, на яку він претендує. Якщо це посада вчителя або викладача вищої школи, то це виконання в єдності функцій навчання, виховання і розвитку.

Професійна компетентність асоціюється з успішною поведінкою фахівця в нестандартних ситуаціях, із неформальною взаємодією з партнерами (з тими, кого навчаємо), з розв'язанням складних проблем, із оперуванням суперечливою інформацією, з динамічними процесами. На жаль, і зараз основна увага у вищій школі спрямована на знання, уміння і навички студентів, а не на кваліфікаційні характеристики фахівця. Як наслідок, є факти купівлі диплому, недовіра за кордоном до наших документів про вищу освіту та додаткова перевірка рівня професіоналізму фахівця.

Педагогічна оцінка має значення у формуванні самооцінки студентів. Проте високі оцінки сприймаються як належні, а негативні викликають у багатьох студентів обурення. Вони реагують на це психологічним захистом. Негативна оцінка не приймається, а відкидається та може проектуватися на оцінку особистості викладача зниженням його авторитету («А хто він для мене?...»).

Проте є також і такі студенти, які не можуть психологічно захистити себе від негативної оцінки: у них погіршується настрій, знижується самооцінка, зникає інтерес до навчання. Тоді як бути в цій ситуації з об'єктивністю? Важливо, щоб студент сам побачив свої хиби. Для цього повинна бути конкретна мотивація, оцінюватися має відповідь студента, а не його особистість. Треба говорити про хороше, вказувати на позитивне («Хочеш посварити, знайди те, за що можна похвалити»). Негативною повинна бути оцінка результатів діяльності студента, а не звинувачення його як особистості.

Таким чином, загальні результати навчання студентів складаються з декількох окремих (часткових) результатів:

1) найбільш очевидний - це набування знань, умінь і навичок;

2) тренування (розвиток) загальних здібностей до навчання і самоосвіти;

3) емоційне враження від занять: задоволений собою або розчарований, упевнений або невпевнений у собі;

4) залишається слід на взаєминах із викладачем (задоволеність - незадоволеність один одним, прихильне або конфліктне ставлення).

Таким чином, успішність професійної підготовки фахівця з вищою освітою залежить від якості виконання всіх функцій управління.