Етапи становлення моральної свідомості та критерії моральної вихованості

Оце і є бути щасливим –

знайти самого себе.

 

Григорій Сковорода, укр. Філософ

 

Справжня гуманність означає

насамперед справедливість.

 

В. О. Сухомлинський, укр. Педагог

Єдність моральних знань і моральних почуттів, раціонального та емоційного складають моральну свідомість. Розвиток моральної свідомості в генетичному плані треба пов'язати з моральним змістом самосвідомості. Адже самооцінка вміщує не тільки знання про себе, а й ставлення до себе. До того ж емоційне ставлення до себе виявляється навіть раніше, ніж об'єктивне когнітивне усвідомлення. Як приклад, самооцінка дитини десь до 5 років має тільки емоційний характер («Я великий!»). Саме емоційність «Я» сприяє інтеріоризації етичних норм, сприйнятливості до вимог дорослих. Завдяки цьому усвідомлені вимоги набувають дієвості, втілюються в конкретні вчинки дітей.

У психології розроблена когнітивно-генетична модель розвитку моральної свідомості німецьким психологом Л. Кольбергом. Він виявив три рівні розвитку моральної свідомості дитини. Ці рівні можна застосувати також при аналізі моральної поведінки (і моральної свідомості) дорослої людини.

I рівень - доконвенційний. Норми для людини існують як зовнішні. Вона їх виконує лише під тиском авторитету або через страх покарання (характерно для дошкільного віку). Чи є дорослі з такою моральною свідомістю?

II рівень - конвенційний. Норми виконуються через бажання відповідати зразкам, щоб підтримувати з авторитетними людьми стосунки довіри, поваги, лояльності. Тут уже є почуття сорому, обов'язку і власної гідності (шкільний вік).

III рівень - постконвенційний (за Л. Кольбергом після 20 років і то не в усіх). Виконання норм визначається внутрішнім законом совісті. Людина діє за принципом гуманності, справедливості, відповідальності. Поведінка набуває рис природності, невимушеності.

Таким чином, поведінка людини залежить від рівня розвитку її моральної свідомості (єдності моральних знань, моральних почуттів і відповідно до цього рівня моральних вчинків). Залежно від цього розрізняють:

1. внутрішня вихованість;

2. зовнішня вихованість;

3. невихованість та ін.

Вихована людина - це гуманна людина, в якої в єдності розвинута моральна свідомість, моральні почуття (живе й поводить себе за законами совісті) і моральна поведінка.

Актуальні аспекти проблеми самовиховання студентів:

· постійна робота над своїм культурним розвитком і удосконаленням культури своєї праці;

· виховання стійкої громадянської позиції;

· культивування громадянських чеснот і відповідальності;

· посилення моральних засад встановлення міжособистісних взаємин і відносин особи та суспільства;

· розумне співвідношення індивідуального й колективного;

· формування суспільного ідеалу служіння народу як символу державності в демократичному суспільстві.

Професійне самовиховання майбутніх викладачів - активний професійний саморозвиток, засвоєння і присвоєння педагогічних цінностей, норм педагогічної взаємодії (вчитель - учень, викладач - студент), рефлексивний професіоналізм (усвідомлення себе, критична оцінка процесу професіоналізації, саморегуляція своєї поведінки тощо). У вищій школі форма соціальної поведінки (тобто виконання студентами норм і правил міжособистісних взаємин і ставлення до виконання соціальних службових обов'язків) реалізується, насамперед, через виконання соціальних ролей. У ставленні людей один до одного існує певна рольова субординація, хоча вона не виключає культуру взаємин.

У міжособистісних взаєминах (викладач - викладач, студент - студент) норми можуть визначатися самими учасниками взаємодії на основі їх моральної культури, їх індивідуальних моральних якостей і ставлення один до одного як особистості. Прикладом можуть бути такі якості, які зорієнтовані на технологію спілкування:

· професійна чесність - ділова вимогливість, самовіддача в роботі, уміння говорити правду «в очі»;

· організованість - взаємодія індивідуального і спільного, вміння структурувати й програмувати діяльність відповідно до правил і норм організації;

· товариськість - взаємна солідарність, повага й довіра, які утворюють спільність інтересів і цілей;

· моральна воля - розвинутий самоконтроль, уміння домагатися мети, завойовувати повагу людей;

· мужність - уміння переносити особисті неприємності та службові невдачі;

· совість - загострена почуття особистої відповідальності перед суспільством і людьми;

· великодушність - терпимість до хиб людей, уміти прощати образи, не бути злопам'ятним;

· оптимізм - віра в себе й людей, у свій моральний вибір і краще майбутнє;

· щедрість - безкорисливе надання допомоги людям, співчуття;

· відповідальність - єдність слова і діла, «смак» до ділового ризику; визначення себе причиною наслідку справи;

· скромність - ретельність, розумне використання влади, критичне ставлення до своїх заслуг і хиб;

· принциповість - уміння відстоювати свою і чиюсь позицію, якщо вона ділова; повага до думок інших тощо.

 

 

Основні напрями реалізації виховних функцій у вищому навчальному закладі та їх характеристика

Виховати людину інтелектуально,

не виховавши її морально - означає

виростити загрозу для суспільства.

 

Ф. Рузвельт, президент США

 

Повторимо, що норма декларується суспільством і усвідомлюється людиною як правило поведінки. Проте виконання норм залежить від організації життя на рівні культури побуту, культури взаємин, культури організації праці. Норми повинні бути привласнені, їх треба прийняти, визнати їх необхідність для себе і гідно виконувати. Тому у ВНЗ потрібна виховна робота.

Розглянемо напрями (шляхи) виховної роботи у вищому навчальному закладі.

І. Ілюстративний напрямок

Студенти повинні наочно бачити втілення соціальних норм у поведінці всіх людей, з якими вони зустрічаються у стінах вищої школи. Вищий навчальний заклад - храм науки, який повинен бути і храмом культури (деканат, кафедри, аудиторії, читальна зала, їдальня тощо).

Виховання - це вплив розвиненого характеру на характер, який формується, а характер - це душевний лад особистості. Тому вплив особистості вихователя на молоду душу є тією виховною силою, яку не можна замінити ні підручником, ні моральними сентенціями, ні системою покарань і заохочень (К. Д. Ушинський).

Роль викладача - бути зразком виконання обов'язків і дисципліни; бути носієм педагогічних цінностей і культури; підтримування ділових і міжособистісних взаємин, гуманного ставлення і до студентів, і до оточуючих людей. Треба пам'ятати, що молоді вчителі (вчорашні студенти) копіюють у своєму ставленні до учнів ставлення до них викладачів вищої школи. Викладачі повинні бути носіями духовних цінностей, високоморальні й професійні.

Педагогічні вимоги до студентів також повинні мати культурну форму - це порада, прохання, ділове розпорядження, рекомендації, запрошення до дії, побажання і зрідка наказ. Як приклад: «Я була б задоволена, якщо Ви...», «Мені дуже хотілося б...», «Прошу Вас не запізнюватися...», «Пробачте, але мені заважає Ваша неуважність...» тощо. Отже, передумовою виховання майбутніх фахівців є наявність прийнятних для цього гуманних міжособистісних взаємин, насамперед у системі «студент - викладач», до того ж сам викладач повинен бути носієм моральних цінностей і керуватися ними при організації педагогічного процесу. «Якщо ми чогось потребуємо, то це хороших учителів. Де таких людей бракує, там уся інша шкільна суєта в країні - п’яте колесо у возі» (І. Г. Песталоцці).

ІІ. Декларативний напрямок

Декларативний напрямок - це вербалізація норм, роз'яснення сутності правила, аргументація його користі, пояснення правила, доказовість його необхідності.

Можливо, наші студенти не знають ні норм, ні правил їх виконання? (Прикладом може бути пояснення викладача студентам у «час пік» поблизу службового ліфта, хто кому повинен поступатися місцем). У ВНЗ є курси етики, психології, педагогіки та ін., які повинні роз'яснювати правила культури поведінки: потрібно працювати чесно; потрібно привітатися, коли входиш в аудиторію (навіть із запізненням!); під час лекції не заважати працювати однокурсникам і викладачу тощо. Слід, напевно, пояснювати також, чому саме так треба себе поводити, навіщо існують норми і правила взаємин.

Зміст педагогічної роботи:

1) розкривати соціальну значущість соціальних норм поведінки шляхом етичних консультацій (порад із етичних питань);

2) виявляти особистісний смисл соціальної норми;

3) з'ясувати своє особистісне ставлення до соціальної норми;

4) аналізувати будь-яке порушення норми;

5) відслідковувати міру оволодіння студентами культурними нормами спілкування з викладачами та між собою.

Аргументація, роз'яснення - це альтернатива примусу чи наказу. Вона становить сутність гуманних міжособистісних взаємин викладачів і студентів. Проте цінності, життєві смисли не можуть передаватися тим же шляхом, що й знання. Є єдиний шлях - через приклад власних переживань {механізм зараження почуттями). Тут виховання відбувається через власний приклад ставлення викладача до соціальних цінностей, до оточуючих людей.

Імідж викладача як емоційний його образ здійснює значний вплив на взаємини зі студентами, на ефективність сумісної праці (Д. Б. Ельконін, Г. С. Костюк, В. А. Семиченко, П. Р. Чамата та ін.)

До методів морального (емоційного) впливу викладача на студентів належать:

1. Моральний приклад - вміння викладача застосувати моральні норми і правила поведінки у взаєминах зі студентами і колегами, ділитися власним досвідом. Наслідування до того ж є важливим соціально-психологічним засобом поширення норм моралі та їх переростання в традиції і звички. Поведінка викладача має бути реально сприйнятим моральним орієнтиром для студентів, а його уміння та звички - індикаторами його моральних позицій і переконань.

2. Іміджування - уміле моральне звеличування добропорядних вчинків студентів, моральний захист тих, хто діє чесно й принципово.

3. Здійснювати функцію активізації та фасилітації емоційного життя студентів.

4. Експресивно виражати свої власні переживання, виявляти емпатійність, щиро приймати переживання студентів.

Етичним інструментарієм практичного втілення норм у життя є правила (етикет), встановлений порядок поведінки у вищій школі (в аудиторії, бібліотеці тощо). Наприклад, соціальна норма «поважай людину». Правила її реалізації такі: враховуй присутність поряд іншої людини, не завдавай їй клопоту; гідно стався до неї (проси вибачення, проявляй увагу, говори компліменти тощо).

Діловий етикет - це сукупність правил спілкування, поведінки людей у процесі сумісної професійної діяльності, а також форми поводження з оточуючими, види звертань один до одного, манери й навіть прийнята форма ділового одягу.

Чи знають студенти правила поведінки в університеті як офіційній організації для дорослих людей? Приклад: Студент запізнився. Йому дозволено ввійти. Він йде до першого ряду, піднімає студентів і сідає в центр. Викладач перервав лекцію, чекає, поки він розміститься.

Зараз етикет поведінки серед людей не складний, але він є і повинен бути. Його дотримання становить культуру поведінки людини. Проте етикет (знання правил) без душі перетворює людину в маніпулятора (Див.: Шостром Э. Анти-Карнеги, или человек-манипулятор. -М., 1992), позбавленого індивідуальності, цілісності та душі. Маніпулятор ставиться до людей як до речей, але й сам одночасно стає річчю. Маніпуляції небезпечні й руйнівні для міжособистісних взаємин. Євангеліє від Матвія: «Що за користь людині, якщо вона завоює увесь світ, але втратить власну душу?»

Таким чином, норми і правила поведінки повинні засвоюватися разом із почуттями. Лише тоді за нормою і правилом відкривається цінність людини, реальне ставлення до неї. Цей творчий синтез і дає можливість не загубити власну душу. Але щоб це не відбулося, потрібно підніматися від конкретного бачення ситуації (тут і зараз) до високого рівня узагальнення, до абстракції, до символів.

Вчинок - це і є символ, знак, повідомлення про ставлення особистості до особистості. Наприклад, привітання до людини. А про що може свідчити наша посмішка (чи усмішка), потиск рук, уклін голови? Інший приклад. Хлопчик 3-х років у трамваї стоїть, обхопивши ногу свого батька. Йому тут же пропонують місце. Він відповідає: «не сяду: я -чоловік!» Про що свідчить його відповідь і вчинок? Або чому чоловіки пропускають жінку вперед у дверях? Вона - символ краси, материнства.

Провідна роль у моральному вихованні студентів повинна належати методу дискусій на гіпотетичні моральні теми як найважливіша форма засвоєння «мови моралі», розрізнення добра від зла, поняття справедливості, свободи, істини, повага людської гідності та ін. (П. Хернст, Л. Кольберг, А. Харріс). Ефективною є також методика ділових ігор у курсах гуманітарних наук, що є поглибленням «теорії дискусій», зокрема переміщення акценту на її організаційний момент. Проте формування суспільної та індивідуальної поведінки лише вербальними засобами є принципово неможливим. Конче потрібний синтез думки, слова та дії. Ще вихователі Стародавнього світу знали: «Слова навчають, приклади захоплюють».