Особливості педагогічного конфлікту

Неввічливість між рівними – це

невихованість, із боку ж начальника –

це тиранія.

 

Попе де Вега, іспанський поет

 

Із двох, хто свариться, більше винен

той, хто розумніший.

 

Й. В. Гете, німецький поет

Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення) - зіткнення інтересів осіб і груп, їхній ідей, протилежних поглядів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань тощо. В основі конфлікту можуть лежати реальні або ілюзорні, усвідомлені й неусвідомлені протиріччя, спроба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів. Це найчастіше буває тоді, коли протиріччя загострюються, емоції кожного захоплюють розум і спотворюється сприймання і розуміння того, що відбувається. Конфлікт уже не регулюється, а вирішується. Поведінка кожного учасника конфлікту характеризується напругою, потрібна концентрація внутрішніх сил і духовних ресурсів. І чим складніший конфлікт, тим більше душевних сил він потребує. Рівень напруги конфлікту визначає і спосіб його вирішення.

За характером є такі конфлікти:

· міжособистісні;

· міжгрупові;

· між індивідом і групою;

· внутрішньоособистісні.

За змістом конфлікти бувають:

· ідеологічні;

· професійні;

· психологічні;

· амбіційні;

· етичні;

· побутові.

Ознаки педагогічного конфлікту:

· контакти зводяться до мінімуму;

· кожен відстоює свої цінності, які не збігаються в суб'єктів конфлікту;

· виникає психологічний антагонізм між викладачем і студентом;

· кожен намагається «брати верх», перемогти, не враховуючи інтереси іншого;

· об'єктивні причини конфлікту переносяться на особу, з якою конфліктують, тобто набувають суб'єктивного характеру.

Конфлікти дидактичної взаємодії мають місце тоді, коли, по-перше, оцінка викладача виступає знаряддям покарання студента; по-друге, коли за однакові помилки, наприклад, у контрольній роботі, викладач виставляє різні оцінки.

Є конфлікти, спричинені хибною тактикою педагогічної взаємодії:

· неоднакове ставлення викладача до студентів;

· порушення педагогічної етики та грубощі;

· приниження гідності;

· підкреслювання своєї правоти;

· погроза студентам перед екзаменами та заліками;

· категоричність у судженнях;

· відсутність індивідуального підходу, незнання індивідуальних особливостей і, як наслідок, негативний психічний стан студентів, боязкість, тривожність, напруга, втомленість тощо.

Як ставитися до конфлікту? Довгий час ставлення було негативним, але без конфлікту немає розвитку. Конфлікт примушує людину працювати, шукати шляхи його вирішення. Особистість зростає в боротьбі сама з собою.

Конфлікт - це зіткнення особистісних смислів. Проте конфлікт - це страховка проти застою, передумова переборення консервативних поглядів і догматичних думок. Боротьба зі злом формує сильну особистість. Конфлікт буває корисним тоді, коли він допомагає вийти його учасникам на новий етап особистісного розвитку, на новий рівень розвитку міжособистісних стосунків.

В. О. Сухомлинський так пише про конфлікти в школі: «Конфлікт між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом - велике лихо школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо - і конфліктів не буде. Уміння уникати конфлікту - одна зі складових педагогічної мудрості вчителя. Застерігаючи від конфлікту, педагог не лише зберігає, але й створює виховну силу колективу».

3.3.3. Умови запобігання та шляхи вирішення педагогічного конфлікту у взаєминах викладачів і студентів

Сварки не тривали б так довго, якби

винен у них був хтось один.

 

Ф. Ларошфуко, французький письменник

 

Майже завжди доводилося жалкувати,

що сварку не припинили на самому

початку.

 

Л. М. Толстой, російський письменник

 

Для того, щоб попередити конфлікт потрібно запобігати помилкам викладачів у стилі керівництва студентами:

1) невміння правильно сформулювати мету управління;

2) невміння враховувати вікові та індивідуальні особливості студентів;

3) недостатній кругозір викладача;

4) нетактовність, а іноді навіть грубощі в стосунках зі студентами;

5) невміння стимулювати поведінку і діяльність студента як покаранням, так і заохоченням;

6) неправильне реагування на критику;

7) викладач намагається не помічати конфлікту, не контролює вирішення питання;

8) пристосовується до вимог конфліктуючих, не бажає псувати стосунки. Однак умовляння, потурання викликають у студентів насмішки, такого викладача перестають поважати.

Розглянемо два найтиповіші способи ставлення викладача до конфлікту зі студентами:

1) Активне ставлення до конфлікту. Викладач визнає конфліктну ситуацію та діє відповідно до власних моральних принципів і переконань, але ігнорує індивідуальними особливостями конфліктуючих. Через це серед студентів росте негативне ставлення до викладача.

2) Творче ставлення до конфлікту. Викладач поводить себе відповідно до ситуації, шукає вихід із неї. Одночасно ретельно аналізує ситуацію, прислухається до критики, розуміє її причини, виявляє об'єктивні чинники конфлікту, навіть звертається до арбітра.

Під час вирішення конфлікту треба навчитися поважати, возвеличувати, розуміти, приймати, вислуховувати Іншого, враховуючи його думку, вміти з ним взаємодіяти.

Прийняти позицію іншого - це не означає повністю з не* погодитися. Прийняти - це побачити думку іншого, яка відрізняється від нашої, визнати, що інший має право на власну точку зору, на свою позицію, і ввібрати його позицію у свій внутрішній світ.

Конфліктна ситуація не завжди переходить у конфлікт. Для цього потрібен ініціатор конфлікту. До конфліктних особистостей належать люди з неадекватною самооцінкою (завищеною і заниженою). Конфліктне людина вперта, запальна. Викладач повинен учити членів студентського колективу не конфліктувати через дрібниці.

Викладачу треба пам'ятати також про особливості юнацького віку. Юнацький вік характеризується підвищеною емоційністю, пристрасністю, моральною уразливістю, образливістю. До цього треба додати малий життєвий досвід (у вирішенні виробничих конфліктів). У студентів виникає образа, підвищується тривожність, негативний психічний стан викликає спалах негативних емоцій, порушується самоконтроль за поведінкою.

Іноді конфліктна поведінка може бути наслідком незадоволення собою, потреби в самоствердженні, а іноді думок про свою винятковість. В інших, навпаки, конфліктність є наслідком почуття неповноцінності, потреби в самоствердженні будь-яким засобом, яка задовольняється утвердженням своєї думки (хоча вона й помилкова навіть коли це усвідомлюється).

Форми конфліктної поведінки студента:

1) порушення трудової дисципліни;

2) грубощі, зухвала поведінка;

3) незгода і критика будь-яких пропозицій викладача;

4) ігнорування педагогічних вимог, ухиляння від виконання завдань.

Як наслідок, у студентів на 70% знижується розумом працездатність. Більшість перестає працювати, виконувати навчальні завдання.

Завдання викладача полягає в тому, щоб побачити конфлікт у момент його зародження, не дати йому дійти до зіткнення між його суб'єктами, творчо використовувати різноманітні педагогічні технології вирішення конфлікту.

Стадії розвитку конфлікту:

1. суперечність у поглядах, думках і оцінках;

2. незадоволення;

3. протидія («не буду!»); протиборство - всі сили спрямовані на іншу людину, розриваються теперішні зв'язки, виникає образа, зневага тощо; виникає інцидент - зіткнення неприємного характеру (викладач іде до декана, скарга, відмова від спілкування тощо).

Для вирішення конфлікту є два основні шляхи: 1) через зміну об’єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантаження, змінити розклад занять тощо); 2) через зміну власної суб'єктивної позиції чи позиції студентів щодо ситуації конфлікту. Проте важливо шукати шляхи задоволення інтересів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси. Способи подолання причин конфлікту:

· деологічні - знімаються консенсусом (згодою);

· амбіційні- підкреслити значущість особистості іншої людини;

· етичні - керуватися нормами етикету, правилами внутрішнього розпорядку.

За К. Томасом є 5 стратегій поведінки в конфліктних ситуація, які в стилях поведінки викладача проявляються так:

Стиль конкуренції (протиборство і тиск) - цей стиль використовує активна, вольова, самостійна, раціональна людина, яка звикла вирішувати проблеми власним шляхом. Проте такий викладач до того ж виходить, насамперед, із власних інтересів. Цей стиль можна використовувати за таких умов:

· коли результати вирішення проблеми дуже важливі, а інші варіанти не дадуть позитивного результату, у чому викладач упевнений, через це вирішує проблему власним шляхом;

· коли рішення треба приймати досить швидко, а студенти довіряють викладачу.

Стиль співдружності, співтворчості (співробітництво). До цього стилю найчастіше вдається викладач ініціативний. Він відстоює свої інтереси, а його активність спрямована на пошук шляхів одержання результатів, які важливі для обох сторін. Це найбільш ефективна стратегія поведінки учасників вирішення проблеми. Проблема вирішується разом, узгоджено.

Стиль компромісу - цей стиль ефективний у ситуаціях, коли обидві сторони мають однакові інтереси стосовно вирішення проблеми або інші підходи не будуть ефективними. Він є ефективним також, коли сторони зацікавлені в збереженні дружніх стосунків і кожна сторона орієнтується на певні поступки одна одній.

Стиль ухилення (уникання) - застосовують викладачі пасивні, хоча й досить раціональні. Проте вони не хочуть створювати в стосунках зі студентами напруженості і свідомо ухиляються від вирішення проблеми.

Вони просто дають можливість це зробити самим студентам, одразу погоджуючись із пропозицією (думкою) студентів. Викладач здатний поступатися власними інтересами, коли має потребу у визнанні, у співпраці зі студентами. Коли можна застосовувати такий стиль? Якщо є протиріччя за таких умов:

· коли проблема не дуже важлива для обох сторін;

· коли викладач не володіє достатньою інформацією длявирішення проблеми;

· коли потрібен викладачу час, щоб одержати необхідну допоміжну інформацію;

· якщо викладач упевнений, що студенти мають більше шансів, щоб вирішити проблему правильно.

Стиль пристосування (відступ, поступка) - цей стиль найчастіше використовує викладач конформного типу. Педагог одразу відмовляється від своєї думки й ніколи її не відстоює. Коли доцільно звертатися до такого стилю? Якщо є проблеми за таких умов:

· коли стосунки зі студентами важливіші, ніж вирішення проблеми;

· коли пропозицію викладача ніхто не підтримує, хоча вонаефективніша;

· коли проблема важливіша для студентів, а не для викладача, то студенти можуть здобути цінний життєвий досвід («На помилкам навчаються»).

Таким чином, під час вирішення проблемної ситуації викладав повинен швидко зорієнтуватися: що це за проблема, наскільки вона важлива, який прийом застосувати для знаходження оптимального засобу її вирішення та одержати консенсус (згоду). Ефективною може бути, зокрема, така педагогічна тактика викладача: спочатку підняти студента до рівня рівного, потім вказати йому можливий шлях вирішення проблеми, ініціювати його активність, наділивши студента роллю суб'єкта ситуації і визнати його достойний вихід із протиріччя, а самому залишатися одночасно в тіні.

Проблеми виникають і в студентському колективі, а для її вирішення нерідко запрошуються куратори. Завдання полягає в тому, що під час розв'язання проблеми виходити з колективних інтересів, а не вузько-прагматичних лише однієї людини. Звичайно, під час обговорення проблеми іноді треба обмірковувати різні погляди, різну інформацію, Проте важливо, щоб куратор мав свою думку й власну оцінку. Це важлива також для студентів, особливо якщо викладач авторитетний. Сумісне обговорення проблеми (на паритетних началах) дає можливість студентові реалізувати своє «Я», набути самостійність, самоствердитися. Що треба робити при виникненні конфліктної ситуації?

· Зберігати самовладання, витримку.

· Дати можливість партнеру висловити претензії («випустити пару»).

· Не «підливати олії у вогонь», не вступати в суперечку, не переходити на оцінку суб'єкта як особистості, не загрузнути в критиці.

· Висловити прохання партнеру, сформулювати зміст претензії і кінцевий результат, якого він прагне.

· Чітко та об'єктивно висловлювати свою позицію щодо очікувань партнера.

· Намагатися дотримуватися рівності, обмірковуючи проблеми.

· Якщо помилилися, визнати помилку, але спокійно, без самоприниження та з гідністю.

· Прийняти пропозицію і домовитися про майбутнє.

· Намагатися підтримувати баланс ділових стосунків у конструктивних межах.

Найбільш ефективною формою спілкування в конфліктній ситуації є діалог викладача і студента (особливості діалогічного спілкування ми розглядали в попередній лекції).

Чого не треба робити при виникненні конфліктної ситуації?

1. Не можна ставитися до партнера дуже критично або вороже.

2. Не приписувати йому негативних рис або поганих намірів.

3. Не демонструвати свою перевагу і зверхність.

4. Не обвинувачувати.

5. Не обрушувати на нього лавину претензій.

6. Не дозволяти собі бачити ситуацію лише зі свого боку.

7. Не ставити ультиматум: «Якщо Ви не зробите це, то...»

Якщо конфліктна ситуація своєчасно не вирішується, вона переростає в конфлікт. Поведінка викладача в ситуації педагогічного конфлікту зі студентами повинна бути вже іншою.

Що треба пам'ятати викладачу при виникненні педагогічного конфлікту зі студентами?

1. За вирішення конфлікту відповідає викладач.

2. Якщо викладач йде на розширення конфліктної ситуації, то здебільшого ініціатором виникнення конфлікту був сам викладач.

3. У конфлікті завжди є об'єкт інтересу двох суб'єктів. Зіткнення розгортається навколо цього об'єкта: S₁ - О - S₂. Об'єкт може бути адміністративний, психологічний, етичний, ідеологічний (різне ставлення до цінностей) або амбіційний (через статус).

4. Із конфліктами викладачу належить справлятися самостійно (не скаржитися!).

5. Коли інформація про конфлікт передається іншому, можливі спотворення, суб'єктивні оцінки, помилки. Все це поглиблює напруженість конфліктної ситуації.

6. Треба пам'ятати, що поведінка викладача під час конфлікту - це модель поведінки майбутнього вчителя у вирішенні конфліктів з учнями.

7. Під час обговорення конфлікту на групових зборах крім визнанні своєї помилки й того погляду, який справедливий, на перше місце поставити інтереси студента (- ів).

8. Володіє конфліктом той, хто володіє аргументацією.

Засоби вирішення конфліктів:

1. Картографія конфлікту: визначення проблеми, його учасників хто чого побоюється, які потреби відстоюються. Кожен висловлює свою точку зору, вислуховує інших, виникає можливість сформулювати новий варіант вирішення проблеми, який задовольняє всіх.

2. Вироблення альтернативних варіантів виходу з конфлікту, які. аналізуються. Обирається той, який справедливий для всіх, який достатній для задоволення потреб кожного.

3. Переговори проходять поетапно:

а) підготовчий - збір фактів, їх аналіз;

б) процес переговорів;

в) їх завершення, прийняття згоди.

4. Посередництво - запрошується третя особа, яка в конфлікті не бере участі та є об'єктивною.

Функції посередника:

· вирішувати проблему без звинувачень, виправдувань, порушення етики та привести конфліктуючі сторони до згоди;

· вислуховувати учасників конфлікту; кожна сторона повинна повторити те, що було вже сказано, і висловити своє ставлення де конфлікту;

· вирішення конфлікту, а для цього треба вислухати, які умови пропонує кожна сторона для досягнення згоди та обрати найкращу.

Посередник допомагає обом сторонам добитися того, чого вони бажають. Це прямі методи вирішення конфліктів.

Профілактикою виникнення конфліктів є розвиток рефлексивно поведінки, емпатії, навчання вмінню співробітничати з іншими переборення власної впертості тощо.

Якщо причиною конфлікту є негативне (часто несправедливе ставлення студента до викладача, чи можна змінити його на краще? Як існують засоби корекції взаємних оцінних ставлень у системі «студент - викладач»? Оцінка, «виставлена» викладачеві, звичайно, не завжди об'єктивно підбиває реальний рівень його професійної обізнаності, педагогічної майстерності або людських якостей. Однак реалії педагогічної взаємодії такі, що саме ця оцінка може визначати систему ставлень і ефективність педагогічного впливу загалом. Викладачеві тут не зайве дотримуватися відомого: перш ніж планувати систему педагогічної взаємодії, треба викликати в студента позитивне (прихильне) ставлення до себе, сподобатися йому. Між вихователем і вихованцем має виникнути атракція, тобто привабливість, потяг один до одного, що супроводжується позитивними емоціями.

Ефективність педагогічної взаємодії забезпечується передусім авторитетністю викладача - високим ступенем значущості (референтності) для студентів його педагогічних проявів. У соціальній психології для позначення групи, з якою людина вважає себе пов'язаною щонайтісніше й авторитет якої вважає для себе обов'язковим, вживається поняття «референтна група» - саме сюди входять найбільш авторитетні педагоги (чинники, які визначають авторитетність викладача, зглядаються в наступній темі). Тут лише зазначимо, що невисокий рівень професіоналізму педагога, зокрема необ'єктивність оцінювання студентської роботи, не є визначальним чинником негативного ставлення студентів до нього. Причини часто містяться в емоційно-афективній сфері викладача. Можна порадити прості правила Д. Карнегі, які також у педагогічній практиці допоможуть викликати симпатію і повагу студентів.

Осьвони:

1. Виявляйте щире зацікавлення ними.

2. Посміхайтеся!

3. Не бувайте, що для людини її ім'я звучить найсолодше й гордо будь-якою мовою.

4. Будьте уважними слухачами. Спонукайте інших говорити про них самих.

5. Допомагайте людям реалізувати їхнє прагнення до усвідомлення власної значущості й робіть це щиро.

До цього можна додати: зберігайте впевненість у собі за будь-якої ситуації; будьте завжди чесними й щирими в спілкуванні зі студентами; любіть і поважайте своїх вихованців; «Нам подобаються всі, кому ми подобаємося» (Д. Майєрс); розширюйте соціальні контакти зі студентами, цікавтеся їхнім життям; не приховуйте свого почуття гумору; не забувайте про зовнішній вигляд, намагайтеся бути завжди охайним.

Конфлікт, який не має вирішення, дуже рідкісне явище, хоча люди часто саме так його оцінюють, щоб виправдати свою некомпетентність. Такі конфлікти породжуються ситуаціями психологічного (або соціального) характеру - слабкість, лінощі та ін. Треба здійснити великі зусилля, щоб піднятися і над собою, і над обставинами. Якими професійними якостями та вміннями повинен володіти педагог для успішного вирішення конфлікту? Серед них найважливішими є такі:

· передбачати наслідки свого педагогічного впливу;

· бачити проблему, протиріччя;

· соціально-психологічна проникливість, уміння правильно оцінити конфліктну ситуацію («надситуативне бачення ситуації»), сформувати неупереджене уявлення про сторони конфлікту;

· визнавати автономію особистості студента;

· сприймати іншого як носія свого внутрішнього індивідуального світу;

· апелювати до свідомості студента;

· генерувати ідеї у відповідь на конкретні пропозиції студента, з повагою приймати будь-яку його думку;

· розвивати самостійність у судженнях студента та здатність самостійно шукати вихід зі становища;

· враховувати емоційний стан студентів, співпереживати йому в момент конфлікту;

· зберігати почуття власної гідності;

· надавати педагогічним вимогам культуровідповідну форму (прохання, ділове розпорядження), порада («Можна Вам порадити...»); рекомендація («Можна Вам запропонувати...»); побажання («Мені б хотілося...»); запрошення до дії чи до обговорення проблем.

Педагогічна вимога повинна включати можливість потенційного вибору в широких межах її виконання («Ви могли б здати самостійну роботу не сьогодні (завтра), а наступного тижня, коли виконаєте»). Проте бувають і випадки, коли в суперечці стикаються сутності, життєві смисли, виробничі інтереси, які багато чого значать для обох сторін: від вирішення таких суперечностей залежить і подальша діяльність, і плани на майбутнє Тоді поведінка кожної сторони стає напруженою, від кожного вимагаються душевні зусилля тощо. Іноді навіть порушуються межі тактовності.

Покращення трудової дисципліни не можна досягнути лише адміністративними методами. При демократизації освіти вимоги до студентів посилюються, але засоби впливу на них змінюються: застосовуються не авторитарні методи, а логіка переконання, аргументації, власний приклад. Саме тому підвищуються вимоги до інтелекту викладача, його ерудиції, психолого-педагогічної підготовки, у тому числі і вміння вирішувати конфлікти.