Завдання до практично-семінарського заняття № 6



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Завдання до практично-семінарського заняття № 6



«Психологічний аналіз уміння студентів»

 

Питання для опрацювання:

 

1. Коли студент стає суб'єктом власної навчальної діяльності?

2. Обґрунтувати, чому навчально-професійна діяльність є провідною діяльністю в студентському віці? Які зміни в структурі особистості студента відбуваються під її впливом?

3. Дайте психологічний аналіз висловлювання Гегеля: «Обставини або мотиви панують над людиною лише тією мірою, якою вона сама дозволяє їм це». Як співвіднести психологію мотивації учіння та психологію свободи? Як реалізує себе психологія свободи?

4. Проаналізувати (з погляду структури діяльності) учіння студента.

5. Який зміст поняття «вміння вчитися»? З яких дій студента складається його вміння вчитися?

6. Критерії ефективності учіння. Які причини неуспішності студентів і шляхи їх подолання?

7. Які можливості для розвитку самостійного творчого мислення студентів у процесі навчання?

8. Поясніть положення: «Творчість - це не здібність людини, це її сила, її внутрішній потенціал» (В. В. Давидов).

9. Доведіть, що «навчатися і не розмірковувати над вивченим - даремно витрачати час. Розмірковувати не навчаючись - згубно» (Конфуцій).

10. Організовуючи навчання, що насамперед повинен забезпечити викладач: мету чи мотив? Чому?

11. Чим відрізняється засвоєння матеріалу від учіння?

12. Чи буде студент старанно вчитися, якщо в нього відсутні і пізнавальна потреба, і професійна мотивація?

Самостійна робота студента:

 

І. Опрацювати першоджерела (конспект, тезиси):

1. Аврамчук Л. А. Формування активної пізнавальної діяльності студентів // Педагогіка і психологія. - 1997. - №3. - С. 122-125.

2. Буряк В. Умови та засоби самоосвіти студентів // Вища освіта України. - 2002. - №6. - С. 18-22. 3. Дружинин В. Н. Психология творчества // Психологический журнал. - Т. 26, №5. - 2005. - С. 101-109.

3. Заика Е. В. Психологические вопросы организации самостоятельной работы студентов // Практична психологія та соціальна робота. - 2002. - №5. - С. 3-19; №6. - С. 21-32.

4. Зинченко В. П. Наука о мышлении // Психологическая наука и образование. - 2002. - №1. - С. 5-18.

5. Зорин С. С. Формирование творческого потенциала у школьников и студентов // Мир образования. - 2005. - №1. - С. 142-148.

6. Зубалій Н. П. Психологічний аналіз структури позитивного ставлення до учіння студентів // Наук, записки: 3б. наук, праць. - Вип.40. -К.:НПУ, 2001.- С. 221-223.

7. Изюмова С, А., Чмыхова Е. В. Влияние индивидуально-психологических особенностей на обучаемость студентов // Инновации в образовании. - 2001. - №2. - С. 54-63.

8. Кудрявцев А.С. Что значит грамотно мыслить // Инновации в образовании. - 2003. - №4. - С. 32-37.

9. Кудрявцев В. Т., Уразалиева Г. К. Предпосылки личностного роста в развивающем образовании // Вопросы психологии. - 2005. - №4. -

10. С. 52-62.

11. Лапкин М. М., Яковлева Н. В. Мотивация учебной деятельности и успешность обучения студентов вузов // Психологический журнал. -1996.-№4. - С. 134-140.

12. Лукина В. С. Исследование мотивации профессионального развития // Вопросы психологии. - 2004. - №5. - С. 25-33.

13. Рябченко В. Деякі концептуальні проблеми навчання і виховання студентів у сучасних вищих навчальних закладах України // Вища освіта України. - 2005. - №3. - С 40-44.

14. Селиванов В. И., Гаврилина С. А. Взаимосвязь воли и самоконтроля в учебной деятельности студентов // Психологический журнал.-1991.-Т. 12, №5. - С. 44-50.

15. Спасский А. С. Структура удовлетворенности учебой студентами вуза // Инновации в образовании. - 2001. - №1. - С. 50-59.

16. Утлик Э. П. Умение учиться // Инновации в образовании. -2004.-№1.-С. 104-112.

17. Шайдур І. Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів // Рідна школа. - 2000. - №3. - С 54-55.

Додаткова література:

 

1. 1. Арыдин В. М., Атанов Г. А. Учебная деятельность студентов // Справочное пособие для абитуриентов, студентов, молодых преподавателей. -Донецк: «ЕАИ-пресс», 2000. - 80 с.

2. Заика И. В. Психологические основы организации самостоятельной работы студентов. - Харьков: ХПИ, 1991. - 74 с.

3. Зайцева І. В. Мотивація учіння студентів: Монографія. - Ірпінь, 2000.-191 с.

4. Макаренко Н. В., Вороновская В. И., Панченко В. М. Связь индивидуальных психофизиологических свойств с успешностью обучения в вузе // Психологический журнал. - 1991. - №6, т. 12. - С. 98-104.

5. Мостова І. Першокурснику: поради психолога. - К.: Тандем, 2000. - 76 с.

6. Никитина Г. В., Романенко В. Н. Формирование творческих умений в процессе профессионального обучения. - СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1992. - 268 с.

7. Рабинович П. Д., Нуждина М. П. Зависимость успеваемости студентов от их характерологических особенностей // Вопросы психологии. - 1987. - №6. - С. 112-115.

8. Роджерс К., Фрейберг Д. Свобода учиться- М.:Смысл, 2002-527 с.

9. Сухов П. Ю. Учимся учиться. - Л.: Лениздат, 1990. - 175 с.

10. Тарева Е.Г. Технология формирования у студентов рационального стиля учебной деятельности // Инновации в образовании. -2001.-№6.-С. 75-87.

11. Формирование учебной деятельности студента / Под ред. В. Я. Ляудис. - М.: Изд-во МГУ, 1979. - 240 с.

 

II. Визначити основні поняття теми та виписати їх із поясненням у тематичний словник.

III. Виконати завдання та відповісти на запитання:

1. Закінчити речення:

2. «Я - об'єкт учіння, коли...»; «Я - суб'єкт учіння, коли...».

3. Сформулюйте свої принципи ефективного засвоєння студентами педагогічної майстерності.

4. Який девіз може допомогти студенту в його навчанні?

5. Оцініть, будь-ласка, якою мірою Вам вдалося реалізувати свій творчий потенціал за час навчання у вищій школі?

6. Чи може творча людина бути егоїстичною, з дефіцитом духовності?

 

Модуль 3. ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА ЯК МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ З ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

Тема 3.1. ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

 

Конспект лекції

 

План

3.1.1. Сучасні вимоги до особистості фахівця з вищою освітою та завдання виховання студентів.

3.1.2. Мета і зміст виховання студентської молоді.

3.1.3. Психологічні механізми формування якостей особистості та аналіз відповідних функцій виховання.

3.1.4. Етапи становлення моральної свідомості та критерії моральної вихованості.

3.1.5. Основні напрями реалізації виховних функцій у вищому навчальному закладі та їх характеристика.

Основні поняття теми:виховання, моральна свідомість, вчинок національна самосвідомість, моральний вибір, моральність, духовність, цінність, ціннісні орієнтації, совість, внутрішня свобода, інтелігентність.

 

Велич народу, його внесок в

історію людства визначається

не могутністю держави, не

розвитком економіки,

а духовною культурою.

 

М. О. Бердяєв, вітчизняний філософ

 

 

3.1.1. Сучасні вимоги до особистості фахівця з вищою освітою та завдання виховання студентів

Односторонній спеціаліст - це

або грубий емпірик, або вчений

шарлатан.

 

М. І. Пирогов, укр. медик і педагог

 

Проблема виховання майбутніх фахівців із вищою освітою набуває зараз особливої актуальності. Річ у тім, що технічний прогрес автоматично не веде до духовного прогресу. Сьогодні метою суспільства (а тому і всіх ланок освіти) повинно стати духовне вдосконалення людини задля переходу людства на новий виток еволюційного розвитку: від людини розумної до людини духовної.

У зв'язку з цим підвищується значущість виховання молодого покоління. Проте зараз у всіх ланках освіти існує невиправдана автономність навчання і виховання. Завдання сьогодення - змінити національно-світоглядну місію школи - від школи знання і наукової поінформованості до школи культури і духовності.

Вища школи як храм науки повинна бути і храмом високої культури. Майбутній фахівець із вищою освітою повинен опанувати як систему професійних знань, умінь і навичок, так і набути високу культуру, стати представником передової частини суспільства - еліти. Він повинен бути інтелігентом, тобто не тільки «знаючим, розуміючим», але й з високою культурою поведінки.

Реалізувати це завдання можливо лише за умови єдності трьох складових освіти - навчання, розвитку і виховання. Проте є деяка різниця в ролі навчання і виховання в становленні особистості фахівця:

1. Навчання діє на індивідуально-виконавчий зміст діяльності, формує знання, уміння і навички. Виховання ж формує ставлення, смисли діяльності. Якщо ж навчання не спирається на смисли діяльності, які повинні бути сформовані вихованням, то воно малоефективне в становленні особистості.

2. Для навчання певним чином притаманні примуси. Наприклад, якщо отримаєш «незадовільно», не буде стипендії або не одержиш диплом. Діє навіть суперництво («Я ж не гірший за інших»). У вихованні ж повинні діяти й діють дещо інші психологічні механізми. Наприклад, вивчити тему (щоб одержати позитивну оцінку) - не обов'язково означає любити цей предмет; не порушувати дисципліну (бо можуть покарати) - не є проявом поваги до викладача як людини.

У діяльності викладача навчання і виховання нероздільні (Г. С. Костюк). Тому навчання, освіта - це основний, хоч і не єдиний шлях виховання. Виникає питання: як поєднати навчання і виховання в цілісному процесі становлення особистості фахівця?

Завдання виховання завжди включає в себе завдання організації спеціальної провідної діяльності, яка слугує виховній меті. У студентському віці - це навчально-професійна діяльність, яка включає в себе взаємодію трьох взаємопов'язаних блоків:

1. Операційно-дійовий блок - це система цілей, дій і операцій, які формують професійні знання, уміння і навички.

2. Блок потреб, мотивів і інтересів - це двигун діяльності, спонукальна сила, яка надає діяльності енергії.

3. Блок міжособистісного та ділового педагогічного спілкування викладача і студентів.

Зміни, що відбуваються в одному з блоків, викликають зміни в інших. Вони можуть бути конструктивними або деструктивними.

Навчально-професійна діяльність - нова для студентів. Щоб вона виконувала провідну роль і у вихованні особистості, потрібно знайти предмет, який би відповідав особистісним потребам, або треба виховувати нові потреби, які здатні породжувати мотиви майбутньої професійної діяльності.

«Завдання не лише передавати знання, але й вигострювати совість (а це результат виховання). Совість - це орган сенсу життя і діяльності особистості» (В. Франкл).

Виховання в широкому значенні слова - сукупність впливів, що забезпечують передачу соціокультурного досвіду - моральних норм і цінностей. На сучасному етапі вищої освіти виховання, у широкому розумінні, розглядається у двох аспектах: виховання творчої особистості майбутнього фахівця (педагога, медика, інженера та ін.) і виховання і високоморальної, толерантної особистості з високими громадянськими

якостями.

Вимоги соціуму до освіченої людини як особистості визначаються історичним його розвитком. Наприклад, від особистості російського дворянина XIX століття вимагалися такі якості:

· відповідальність за те, що відбувається в державі;

· поважне ставлення до людей;

· пріоритет етичного (морального) значення вчинку перед його практичними результатами;

· бездоганне володіння собою;

· упевненість у своїй привабливості (висока самоцінність);

· певний «кураж», хоробрість із відтінком манірності [О. С. Муравьева «Как воспитывали русского дворянина»].

О. І. Солженіцин дає таку характеристику представнику інтелігенції 20-х років XX століття: «Це відкрито світлий інтелект, це вільний і необразливий гумор, це легкість і широта думки, невимушеність розмови. Це вихованість, вишуканість смаків, гарна мова - плавно узгоджена, без засмічуваних словечок. В одного трохи музикування, в іншого - живопис, і в усіх - духовний відбиток на обличчі».

Тепер в Україні також є спроби визначити освітянський стандарт для випускника школи і фахівця з вищою освітою. Так, у Законі України "Про вищу освіту" визначено, що спеціаліст з вищою освітою повинен мати професійні, світоглядні й громадянські якості. На це спрямовує також «Національна доктрина розвитку освіти в Україні»: «Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей і молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору та діяльності, спрямованої на процвітання України».

Це завдання конкретизовано в проекті «Програми розвитку освіти в Україні на 2005 - 2010 рр.»:

1. Формування творчої, духовно багатої особистості, з національною свідомістю, патріотичними почуттями.

2. Сучасна освіта повинна працювати на вищі досягнення людини, що пов’язані з розвитком її особистісного потенціалу. Повинна відбуватися гармонізація професійного й духовного оптимуму суб'єкта.

Таким чином, соціальна культура була та є центром і середовищем розвитку особистості. Виховному процесу треба надати національної спрямованості. Освіта в нашій країні повинна утверджувати українські національні ідеї, сприяти розвитку української культури, національної свідомості і самосвідомості. Для молодої української держави дуже важливим є виховання в молодого покоління почуття любові до України й відповідальності за її долю, національної гідності і патріотизму.

Виховання як засіб і процес досить важливе для суспільства, оскільки сполучає минуле, сучасне й майбутнє, передаючи духовні надбання від одного покоління до іншого. Процес виховання працює насамперед на майбутнє. Воно набуває особливої ваги, бо є важливим засобом збереження національної тотожності й самобутності.

Тому проблемі виховання молоді завжди приділялася велика увага. Так, Я. А. Коменський зазначає: «Зневага до виховання є загибеллю людей, родин, держав і всього світу».

П. Щербань пише: «...скільки разів ми чуємо балачки про наше відродження. Що ж відроджується? Українська нація? Національний дух? Рідна мова, освіта, економіка, народні традиції, християнська мораль? Відроджуються насамперед злидні, а з ними розбрат, самозневага і самоїдство, заробітчанство, злочинність, пияцтво, проституція і самогубство».

Таким чином, краща форма боротьби з бездуховністю й агресивністю - протиставити їм духовність і культуру нації, народу, культуру його поведінки і праці. Треба починати не з буття, а національно свідомості, одухотворення життя і трудового процесу. Саме тому виховання молоді (у тому числі й майбутніх фахівців із вищою освітою) зараз набуває особливої актуальності.

Виховання - це процес, за допомогою якого молоде покоління засвоює соціальні (духовні) цінності попередніх поколінь.

Головними принципами українського національного виховання є принципи демократизації і гуманізації освіти, єдність національного і загальнолюдського. Проте проголошення принципу демократизації освіти не означає, що учень або студент має повну свободу й не має ніяких обов'язків і відповідальності ні перед ким. Абсолютної свободи не існує для людей, які живуть разом у гурті, бо вона перетворюється в «безумство гибельной свободы» (О. С. Пушкін), «у свавілля» (Ф. М. Достоєвський). Філософ О. Ільїн висловлює думку, що свободу можна розглядати тільки в системі суспільних цінностей, соціальних норм буття:

1) свобода віри не є свобода фанатизму;

2) свобода совісті не є свобода від совісті;

3) свобода любові не є свобода і право на розпусту;

4) свобода творчості не є свобода ліні і безвідповідальності;

5) свобода переконань не є свобода безпринципності та ін.

Хто так розуміє свободу, той заслуговує, щоб у нього її забрали. На жаль, у нас продовжують виховувати молодь як «вільну» від будь-яких обов'язків перед сім'єю, колективом, суспільством і Україною.

Що обмежує зовнішню свободу людини в суспільстві?

По-перше, соціальні норми, вимоги, закони, які чітко сформульовані й існують у вигляді вербально запрограмованих нормативів (правила етики) поведінки для кожного члена певної спільноти (суспільства).

По-друге, кожна людина повинна розуміти необхідність норм і мати внутрішній контроль над їхнім виконанням, здатність регулювати свої потреби, пристрасті, протиставляти їм духовну силу. За нормою повинно відкриватися ціннісні ставлення особистості до особистості.

Які висновки щодо завдань виховання можемо зробити з цих положень?

1. Людина повинна жити в системі тих цінностей, яку хочемо в неї сформувати. Виховувати гуманну людину негуманними методами -абсурд. Моральність може виховуватися тільки створенням умов, «всередині яких людина звикає вчиняти й діяти морально так само невимушено, як і вмиватися ранком» (Є. Ільєнков). (Як приклад, результати опитування дітей 5-6 років. На запитання «Чи можна бійкою вирішувати суперечку?» 100% відповіли: «Ні!», але лише 3% з них пояснили: «Якщо битися, то іншому буде боляче», решта ж 97% - «Не можна битися, бо покарають або дадуть здачу!»)

2. Закони - це обмеження, які необхідні також і в моральній сфері, проте вони повинні розвивати самообмеження. Якщо є лише заборона - відбувається вибух, напруження (лаксація). Людина намагається відкинути цю вимогу. Тому треба вчити молодь, що є добро, а що є зло.

 

 

3.1.2. Мета і зміст виховання студентської молоді

 

Душа - єдина на землі держава,

де є свобода чиста, як озон.

Кордон душі проходить над світами,

а там нема демаркаційних зон.

 

Ліна Костенко, укр. Поетеса

 

Кінцева мета виховання - навчити людину переборювати саму себе, адже особистість формується в боротьбі сама з собою. «Молодь загине, якщо не будемо працювати над вихованням моральних ідеалів» (Владика Кирило).

Розглянемо деякі складові змісту виховання в ракурсі завдань реформування освіти в Україні, головною цінністю якої має стати Людина, зверненість її до духовності, суспільних і національних цінностей, до моральності та культури.

Дух і душа реальні, хоча в психології їм немає визначення. Але ще Платон визначав: предметом психології є душа. Як справедливо зазначає НІ. О. Амонашвілі: «Виникли цілі науки, для яких зникли поняття дух і душа: атеїзм, раціоналізм, критицизм, матеріалізм та ін.» Проте в повсякденному вжитку ми часто звертаємося до цих понять. Наприклад, «Під час практичних занять ...можна було поговорити [з учителями] про все відкрито, душа в душу» (О. Гончар).

Дух створюється боротьбою життя та смерті (пригадаємо, наприклад, кадри з фільму «У бій ідуть лише старики»: пілот садить на землю літак і вмирає), добра і зла (у концтаборах намагалися зламати дух радянських солдатів приниженням), альтруїзму та егоїзму (наприклад, поважне ставлення до іншої людини). Християнська метафора Духу є любов. Дух - джерело любові. Дар мого духу іншій людині є душа. Душа повинна жити духом. Душа виявляється безпосередньо в наших почуттях. «Устремління духу проявляється через мову Серця, через почуття. Прислухатися до серця, значить вникати у волю свого ДУХУ» (Ш.О. Амонашвілі).

Предметом роздумів над суттю Духу можуть бути такі вирази: сильні духом, духовна щедрість, духовна близькість, духовний відбиток на обличчі, духовна краса, духовне спілкування, непохитний духом, енергія духу, духовна жадоба, духовний злет, духовний спадок, духовне натхнення, а також: занепад духом, духовна убогість, духовне насильство, духовна слабкість, духовне варварство, духовна спокуса, духовне рабство, духовна порожнеча, духовна смерть, духовний маразм, бездуховність та ін.

Міцність духу - це перемога духовного над вчинками, у переборенні голосу плоті, вміння стримувати себе, володіти своїми пристрастями. Міцність духу - це внутрішня сила, вона в роздумах, в | аналізі своїх почуттів і вчинків. Міцність духу в здатності залишатися внутрішньо вільним (Владика Кирило).

Культура суспільства неможлива без розвинутої особистісної свободи, яку надає нам духовність. «Мы рождены для вдохновенья, Для звуков сладких и молите» (О. С. Пушкін).

Що таке духовність? Духовність - це світське поняття, яке виникло від слова «дух». Сучасні психологи (та вчені інших галузей) трактують це поняття як «згусток психічної енергії», як силу самовизначення, як енергію поривань до кращого, до самовдосконалення в усіх сферах життя.

Духовність - це зверненість до загальнолюдських цінностей, це духовна близькість людини до інших людей, до Батьківщини, до народу, це залучення до національної культури, традицій.

Онтологія духу (філософське вчення про буття) зафіксована в традиціях, мові, мистецтві, у релігії, у народній пам'яті та в нормах стосунків «Я - Ти». Таким чином, природа духу є свобода або бути самим собою. Духовний світ людини виявляється саме у відчутті внутрішньої свободи, у натхненні, у пристрастях, у творчості. Згадаємо слова з Гімну України: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, і покажем, що ми, браття, козацького роду...».

Виховання національної самосвідомості громадян є глибинною життєвою необхідністю. «Національність є індивідуальне буття, поза яким неможливе існування людства» (М. Бердяєв).

Національна самосвідомість- це відчуття людиною гордості за належність до своєї нації, вміння мислити на основі образів національної культури, засвоєння традицій і звичаїв свого народу, спрямованість своїх дій і вчинків відповідно до національних інтересів.

Функції національної самосвідомості:

· збереження духовності, збагачення та розвиток інтелектуального потенціалу нації;

· стимулювання самопізнання, віднаходження вихідної точки - повернення до своїх коренів, національно-родинних традицій і звичаїв;

· формування духовної основи й мудрості життя - почуття обов'язку та відповідальності перед попередніми й прийдешніми поколіннями;

· виховання поваги до історії рідного краю, усвідомлення значення і місця українців серед інших народів, що живуть в Україні, та в планетарно-культурному контексті;

· самотворення і самореалізація особистості, максимальний вияв її творчого й морально-духовного потенціалу;

· самопізнання особистістю власного «Я», пізнання свого роду й народу, меж національних особливостей і характерологічних відмінностей, ментально-духовного призначення своєї життєдіяльності та сенсу свого існування взагалі;

· пошук відповідей на запитання: хто ми, якого роду-племені діти, якими були й чому такими стали, що вміли й чого навчилися?

Людина перебуває в координатах соцієтального простору нескінченного ланцюга поколінь «і мертвих, і живих, і ненароджених» (Т. Г. Шевченко). Щоб пізнати себе, треба усвідомити своє місце на цій життєвій матриці, віднайти свою точку опертя, надати життю ментального сенсу - набути соціально-етнічної ідентичності.

Завдяки національним особливостям особистість здатна зберегти спадкоємність традицій і звичаїв свого народу, продовжити шлях його соціально-культурного розвитку. Багато хто з людей визначає традиції як основну ознаку своєї національної приналежності. Тепер постала нагальна потреба оживити й відродити в душі кожного пам'ятні звичаї нашого народу, дивосвіт його фольклору, довести до кожного, що ми не просто українці, ми - нація, народ зі своєю багатовіковою історією, мовою, культурою.

При недостатній сформованості національної самосвідомості виникає оманливе, ілюзорне відчуття «меншовартості», «другорядності» рідної мови, культури, врешті самого себе, що породжує комплекс національної і громадської неповноцінності; відсутність почуття власної гідності й гордості. Це нерідко призводить до збочення з правильного життєвого шляху - люди стають егоїстами, обивателями, пристосуванцями, різного роду перевертнями.

Національний маргинал - денаціоналізована особа, відірвана від живого, рідного ґрунту. Як переконливо доводять численні соціально-психологічні дослідження, проведені в багатьох країнах світу, така людина є вельми сприйнятливим, чутливим об'єктом для навіювання меркантильно-бездуховних, агресивно-деструктивних позицій і всілякого аморально-злочинного психологічного маніпулювання. Національне не може бути відчужене від особистості без руйнування морально-духовних і основ психіки (П. Кононенко).

Психологічні дослідження засвідчують, що однією зі складових особистісної кризи є «втрата соціальної ідентичності, звичної тотожності і себе, свого «Я» з певними соціальними об'єктами-орієнтирами -І суспільством, професією, способом життя, мовою, національністю, політичною позицією і багато чим іншим».

Знищення індивідуальної, соціальної, національної самосвідомості призводить до деперсоналізації, яка породжує дегуманізацію і деморалізацію: індивіди, суспільні верстви, цілі народи втрачають відчуття прав і обов'язків, гідності й честі, історичної ролі та місії, високі принципи життєдіяльності (П. Кононенко).

Студентські роки є визначальним етапом у генезі національної свідомості та самосвідомості, адже саме в цей період молода людина добивається найвищого інтелектуально-духовного рівня пізнання світу, ідентифікує себе як суб'єкта національно-державотворення, наповнює конкретним ментальним змістом образ власного «Я», розвиває почуття етнічної ідентичності.

Формування національної і громадянської самосвідомості студентської молоді передбачає:

· засвоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури);

· розвиток прихильності до розбудови національної державності;

· виховання патріотизму, любові до рідної землі й свого народу, готовності до трудового й героїчного подвигу в ім'я України;

· усвідомлення причетності до національно-культурного творення, свого місця і ролі в ньому;

· утвердження власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю;

· плекання національної ідеї не лише як атрибуту національної самосвідомості, суто духовного феномену, а як поштовху до практичних справ.

«Якщо б об’єднання людства за мовою і взагалі за народністю було можливе, воно було б загибеллю для загальнолюдської думки, як заміна багатьох почуттів одним, хоч би це було не дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші люди, для народності - інші народності. Послідовний націоналізм є інтернаціоналізм» (О. Потебня).

Чи можна ставити питання про первинність національного або загальнолюдського? Це два невід’ємних елементи цілісної системи існування людства, механізму його функціонування. Людська сутність у психіці кожної людини - ментальність, духовність, культура - розвиваються як національні за формою та змістом.

Людину невідомого походження, в якої немає ні батьків, ні родичів, народна мудрість називає «без роду й племені». У традиціях українського народу було реконструювання ланцюга предків, знання «родинного дерева» до сьомого коліна, прагнення неодмінно мати в сім'ї кількох дітей -надії, віри та майбутньої оперті в старості. На жаль, сьогодні мало усвідомлюється зв'язок зі своїми предками, наші сучасники, за нерясними винятками, слабко ідентифікують себе з минулим своєї родини. Знання родоводу обривається дуже швидко, і тим самим втрачається духовна основа життя - зменшується відповідальність за збереження і зміцнення ментальних традицій роду. А мудрість життя полягає в продовженні свого роду, свого імені - народити й виплекати дитину, передати їй духовну спадщину минулих поколінь, забезпечуючи цим її вічність.

У давнину про смерть людини сповіщали церковні дзвони як засвідчення доброї слави її земного життя. Це спонукувало земляків небіжчика замислитись: «А хто я?», «Який я?», «Який слід на Землі залишу після себе?», «Як згадуватимуть мене люди після моєї кончини?» Відбувався активний процес самоусвідомлення і самопрезентації («Що люди скажуть»), формувалось почуття обов’язку і відповідальності перед нинішнім, минулим і прийдешнім поколіннями: самореалізуватися передусім як Людині, як Батькові-Матері, залишити по собі добру пам'ять. Родинно-національна ж розмитість, навпаки, призводить до нівелювання, втрати свого справжнього «Я». Тому й поставлено виховне завдання: виховувати духовно багату особистість.

Духовність гармонізує особистість, усуває протиріччя з середовищем, дає можливість зосередитися на розв’язанні професійних завдань, обирати на цій основі засоби самоствердження, творчої самореалізації.

Проблема духовного зростання особистості - це проблема набування нею внутрішньої свободи. Людина стає вільною від зовнішнього примусу, але не вільна від свого власного «Я»: я мушу, я не можу по-іншому, я повинна.

Внутрішня свобода як усвідомлена необхідність. Вона визначає власні особистісні цінності, поведінкові орієнтири. Внутрішня свобода дає можливість спиратися на знання умов і передбачати результати.

Внутрішня свобода - це

· свобода обґрунтованого вибору та відповідальності за свій вибір (відповідальність тут і зараз, а також відповідальність за віддалені наслідки);

· свідомо взятий на себе обов’язок перед вищими цінностями; свідомий вибір для реалізації своїх творчих потенційних можливостей.

Л.С. Виготський у «Педагогічній психології» зазначав: «Не потрібно перетворювати моральність у внутрішню поліцію духу. Не робити що-небудь через страх покарання так само аморально, як і робити. Будь-яке невільне відношення до речі, будь-який страх і залежність уже означає відсутність морального почуття. Моральне в психологічному змісті завжди вільне. Результатом соціалізації має бути набуття моральних норм, а не страх покарання за їх порушення. Вони повинні сприйматися як природне й неминуче».

Таким чином, людина не може бути тільки споживачем, вона повинна бути активним творцем культури.

Почуття внутрішньої свободи пов'язано з почуттям власної гідності, з почуттям самоцінності. Самоцінність- це те, наскільки я вважаю себе гідним поваги, уваги оточуючих людей, навіть незалежно від результатів діяльності в цей момент. «Страх - негативна емоція. Але є єдиний позитивний страх - страх втратити почуття власної ігідності» (Чингізхан).

Приниження гідності дуже боляче сприймається людиною (для прикладу наведемо висловлювання з самоаналізу студентки Тані Д.: «Коли під час пробного уроку в школі методист почала робити мені зауваження, ніби під час відповіді на занятті в університеті, у цей момент відчула: «Я - НІХТО»). «Коли б'ють по одній чесній особі, всі чесні і люди повинні відчувати і біль, і обурення, і муку потоптаної людської гідності» (Л. М. Андрєєв).

Духовність розкривається через особистісні цінності. Особистісна цінність - все те, що людина цінує, що для неї є значущим, що становить сенс її життя. Ціна не тотожна цінності.

В. Франко: «Життя кожної людини унікальне в тому, що його ніхто не може повторити...Проте серед сенсів життя є і такі, в яких є щось спільне, а отже, є сенси, які властиві людям певного суспільства, які поділяються безліччю людей протягом історії. Ці смисли і є те, що розуміється під цінностями».

На кожному етапі історичного розвитку суспільством створюється специфічний набір (структура) цінностей. Вони сприяють перетворенню соціальних норм та ідеалів в особистісні принципи життєдіяльності кожної людини. Але є і загальнолюдські цінності, проголошені ще Ісусом Христом, які неминущі, існують багато століть і спрямовують життя людей на доброчинність.

Є державні цінності, найголовніша серед яких - незалежність України; національні, які складають ментальність, дух нації (насамперед, це рідна мова); громадянські цінності; цінності сімейного життя; цінності особистісного життя (Див.: Практичне заняття).

Поняття «особистісні цінності» або «ціннісні орієнтації особистості» відображає факт входження суб'єкта в соціальні зв'язки та відношення, включення в духовну систему цінностей суспільства. Вони виступають для суб'єкта у вигляді ідеалів, настанов, переконань і внутрішньої позиції, тобто у вигляді спрямованості особистості на цілі й засоби діяльності.

Ціннісні орієнтації відображають ставлення людини до соціальної дійсності та зумовлюють широку мотивацію її поведінки. В основі їх функціонування лежить ціннісний підхід, відповідно до якого всі явища навколишньої дійсності - цінності, тобто вони відображаються у свідомості людини як можливість за допомогою них задовольняти свої потреби та інтереси.

Сутність вибору цінностей і настанова, за якою цей вибір здійснюється, і складають сенс життя. За християнськими цінностями абсолютним сенсом людського життя є творити добро. Прикладами християнських чеснот, які тісно переплітаються з українськими народними цінностями є щедрість, доброзичливість, поміркованість, лагідність, працелюбність, прощення та ін. Ці цінності і складають серцевину національної свідомості. Завданням освіти і вихованняє відновлення цих цінностей, бо духовне відродження нації неможливе без духовного виховання кожної людини. Проте не менш важливо долати також і окремі негативні національні риси, зокрема індивідуалізм, що виявляється в безпідставній переоцінці власної особистості та думки, у наданні пріоритету особистим інтересам і амбіціям, а не суспільно-національним. Б. Грінченко говорив: «Наше українське невміння єднатися, солідаризуватися давно вже відоме. У нас що не город, то й партія. І вже чи зробила, чи не зробила що тая «партія», а вже скільки перемінила і в кожний час існування свого завжди клопочеться про нові зміни». Українська нація - інтровертована, схильна до творення культури, однак їй не вистачає сили волі, наполегливості довести задуми до логічного завершення.

Таким чином, цінність - усвідомлений і прийнятий людиною загальний сенс свого життя. Реалізація соціальних норм і цінностей у житті визначаємо як моральність людини. Моральність - це орієнтація в людських цінностях і обстоювання їх у житті. Вона виявляється в якостях особистості, які визначаються нормою міжособистісних взаємин. Моральність - це усвідомлення соціального смислу своїх вчинків (навіщо?) і здатність діяти відповідно до власних рішень. Моральність є сферою вільного й відповідального вчинку. Джерела моральності розпочинаються з Біблії. Моральність, моральна система цінностей - це одна з вічних категорій, яка не була спотворена в радянські часи й для багатьох не втратила свій істинний смисл.

«Моральні якості чудової людини мають більше значення для його покоління та історичного процесу, ніж чисто інтелектуальні досягнення. Ці останні самі залежать від величі Духу, величі, яка зазвичай залишається невідомою» (Т. Едісон).

Моральність - це соціальний аспект індивідуальності. Рівень набуття людиною моральності й визначає культуру її поведінки в суспільстві. Високоморальна людина має високу культуру поведінки. Висока культура поведінки разом із високим рівнем розвитку інтелекту, тобто освіченістю визначається як інтелігентність. «Національна інтелігенція - мозок і совість нації» (П. Щербань).

Чи буде людина інтелігентною, якщо має:

· тільки велике накопичення знань і умінь, володіє професійним досвідом;

· тільки має професійні здібності (наприклад, художні);

· тільки поводить себе морально, але неосвічена?

Ці якості або нейтральні щодо інтелігента, або людина має лише моральну поведінку, але не має освіченості. Тільки набування знань разом із знаходженням духовності й високої моральності народжує інтелігента. Інтелігент не демонструє свою інтелігентність, він нею дихає як повітря



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.186.43 (0.028 с.)