Завдання вивчення дисципліни

ЗМІСТ

Вступ

Практичне заняття 1

Сутність економіки природокористування, предмет і завдання курсу…...……5

Практичне заняття 2

Еколого–економічні засади природокористування……………….……..……..14

Практичне заняття 3

Економічні збитки та механізм їх формування………………………………...26

Практичне заняття 4

Природні ресурси в суспільному розвитку……………………….…………...38

Практичне заняття 5

Статистика природних ресурсів………………………………….……………...43

Практичне заняття 6

Економічний механізм управління раціональним природокористуванням…45

Практичне заняття 7

Економічна ефктивність природоохоронних заходів………………….…...….63

Самостійна робота, домашні завдання

Питання для самоконтролю

Перелік використаних джерел

ВСТУП

Мета вивчення дисципліни

 

Навчальна дисципліна «Економіка природокористування» надає студентам необхідні знання з раціонального й ефективного використання природно–ресурсного потенціалу, управління природокористуванням, методів визначення економічної ефективності природоохоронних заходів, оцінки економічних збитків від антропогенного порушення навколишнього середовища, формування фінансово–економічного механізму охорони навколишнього середовища. Навчальною базою перед вивченням курсу є наступні дисципліни «Вступ до фаху», «Загальна екології», «Економічна теорія», «Екологія людини» та інші.

Метою дисципліни є формування у студентів системи знань з економічного управління природокористуванням, використання еколого–економічних важелів і інструментів охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, опанування уміннями визначати екологічну й економічну ефективність природоохоронних заходів, оцінювати збитки від забруднення навколишнього середовища, а також формування вмінь проводити дослідження, які пов’язані з удосконаленням фінансово-економічного механізму раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

 

 

Завдання вивчення дисципліни

 

У процесі вивчення дисципліни „Економіка природокористування” (лекційний матеріал, практичні завдання, консультації, наукова та індивідуальна роботи) у студентів повинно сформуватися еколого-економічне мислення, що є невід’ємною складовою сучасної моделі освіти в умовах ринкової економіки; оволодіння методами, інструментами та прийомами визначення еколого-економічної ефективності природоохоронних заходів, економічних збитків від забруднення навколишнього природного середовища та розмірів їх відшкодування.

Після вивчення навчальної дисципліни студенти повинні знати:

- сутність екологічного природокористування;

- формування механізмів природокористування в ринковій економіці;

- вивчення економічних аспектів взаємодії суспільства і природи;

- сучасні протиріччя між потребами соціально-економічного розвитку і можливостями екосистем;

- обґрунтування важелів для коригування неефективності ринку при використанні екологічних благ;

- основні еколого–економічні показники;

- методи економічного обґрунтування оптимальних напрямів соціально-економічного розвитку з врахуванням екологічних обмежень;

- пошук шляхів підвищення еколого-економічної ефективності народного господарства;

- фінансово–економічний механізм природокористування.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 1

Сутність економіки природокористування, предмет і завдання курсу

План

Поняття, види і особливості природокористування.

Поняття і завдання дисципліни «Економіка природокористування»

Навколишнє середовище як об’єкт пізнання.

 

Теоретичні відомості

На противагу іншим мешканцям Землі, людина пов'язана з природою не тільки безпосередньо, але й опосередковано - через виробництво. Виробництво протиставляє суспільство природі, забезпечує його відносну незалежність від неї. Одяг і житло. їжа і тепло з часом перестають бути тільки дарами природи, а стають результатом людської праці. Чим більше люди панують над природою, тим краще розуміємо і відчуваємо нерозривний зв'язок з нею.

Людина, засоби виробництва та природа знаходяться у взаємодії один з одним і створюють я цієї умови еколого-економічну систему. У цій системі мають місце три види зв'язку. По-перше, економічні зв'язки (відносини), що виникають між людьми у процесі виробництва, яке завжди є перетворенням природи. По-друге, технологічні зв'язки між людьми, засобами виробництва і природним оточенням, наприклад, у процесі видобування корисних копалин та вилучення відходів виробництва. І по -третє, екологічні зв'язки між окремими елементами природи, за допомогою яких останні взаємодіють один з одним уже без участі людини, хоча інколи і за умови її посереднього сприяння, наприклад, теж саме забруднення. Таким чином, людство не може існувати, не використовуючи природні ресурси, а це впливає на кількість і якість природного середовища, вносить в нього зміни.

Зміни в природному навколишньому середовищі, які пов'язані з діяльністю людини, називаються антропогенними.

Процес експлуатації природних ресурсів з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства називається природокористуванням. Гра­ниці природокористування дуже рухомі і залежать від усіляких діянь на приро­ду. Природокористування може бути раціональним і нераціональним.

Природа та її ресурси є середовищем, об'єктом, результатом життя і господарчої діяльності людей, які приводять як до позитивних, так і до негативних наслідків. Тому необхідна правильна, раціональна організація природо­користування.

Під раціональним (оптимальним) природокористуванням розуміють вивчення природних ресурсів, їх ощадлива експлуатація, охорона та відтворен­ня з урахуванням не тільки нинішніх, але й майбутніх інтересів розвитку госпо­дарства країни та збереження здоров'я населення.

Раціональне природокористування - це свідоме регулювання природогосподарчих зв'язків на економічній основі. Вони базуються на всебічному обліку і оцінці природних ресурсів. їх регулюванні і використанні в господарчому механізмі.

Поняття «раціональне природокористування» складається з трьох основ­них елементів - економічна ефективність використання, охорона і відтворення.

Економічна ефективність використання означає отримання максимальної кількості високоякісного продукту за умови мінімальних витрат на виробництво і економне витрачання самого ресурсу.

Найважливішим показником ефективності євихід продукції на одиницю використаного ресурсу за умови визначеного рівня виробничих витрат.

Охорона природних ресурсів та навколишнього середовища передбачає проведення попереджувальних і профілактичних заходів у процесі виробництва, здійснення дій з охорони технологічних процесів, які в нього входять, та за­ходів з відновлення властивостей і якості ресурсів природи, що були порушені внаслідок господарчої діяльності.

Критеріями оцінки природоохоронних заходів є показники залучення ресурсів до господарчого обігу з цільовим призначенням, нормативи якості сере­довища та ресурсів, показники нормальної і фактичної продуктивності ресурсів, розміри збитку господарству країни, стан здоров'я населення.

Відношення природних ресурсів означає відновлення обсягів експлуатованих ресурсів та їх запасів, відновлення втрачених властивостей і якості.

Критерії вирішення проблеми відтворення - це ступінь дефіцитності ресурсів і задоволення ресурсами потреб виробництва, а також стан екологічного оточення.

Раціональне природокористування характеризується з агальними принципами, а саме:

- принципом оптимальності;

- принципом взаємозалежності суспільства і природи;

- принципом екологізації виробничої діяльності;

- принципом збереження просторової цілісності природничих систем, що обумовлено Природою різноманіття та обігом речовин у процесі господарчого їх використання;

- принципом народногосподарського підходу до організації природокори­стування.

Таким чином, раціональне природокористування - це економне, береж­ливе спрямування суспільних заходів, що призначені для планомірного збере­ження та розширеного відтворення природо-ресурсного потенціалу, поліпшен­ня виробничих умов родючості грунтів, продуктивності водних ресурсів, лісу, атмосферного повітря, інших факторів та чинників виробництва.

На жаль, сучасний стан природокористування може бути охарактеризова­ний як нераціональний, бо він призводить до виснаження (іноді до зникнення) природних ресурсів, навіть таких, що відновлюються, до посилення забруднен­ня навколишнього середовища.

Необхідно прагнути, щоб природокористування було більш раціональним; спиратись на знання, закони та особливості різних природних систем; працюва­ти в напрямах підтримки рівноваги в екосистемах; використовувати можливості науково-технічного прогресу. Тому природокористування - наука, яка розробляє загальні принципи здійснення всякої діяльності, що пов'язана з викорис­танням природних ресурсів та впливом на них. Але нині виникає потреба еко­номічно оцінювати дії та наслідки природокористування.

Сучасні дослідження показали, що економічний механізм природокорис­тування повинен забезпечити виконання умови:

N(a+b)≤P, (1.1)

де N - чисельність населення;

a і b - особисте та виробниче споживання природних ресурсів на 1 особу;

Р - відновлена кількість природних ресурсів.

Для досягнення даної умови необхідно поєднати знання природокористування з економічними, тому це підштовхнуло до появи науки економіка природокористування.

Мета науки і дисципліни "Економіка природокористування" - отримання знань, що необхідні для практичного використання; формування наукової системи понять у галузі взаємодії суспільства і природи, виховання гуманістичного світовідчуття особистості, прищеплення екологічних переконань та придбання навичок і вмінь працювати за умов ринкових відносин, навчитись ощадливо ставитись до природних багатств. Це сприяє формуванню активної життєвої позиції громадян України у сфері охо­рони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

Економіка природокористування базується та тісно пов'язана з цілою низкою різних наук: екологією, геологією, екологічним правом, природокористуванням, блоком технологічних дисциплін (технологія гірничих робіт, техно­логія геологорозвідувальних робіт, технологія підземної розробки корисних ко­палин, загальна хімічна технологія та інші), біологією, хімією, філософією, економікою, математикою, статистикою, менеджментом, економічною геогра­фією тощо.

Економіка природокористування - міждисциплінарна наука, сфера дія­льності якої направлена на отримання та використання нових знань у сфері економічного регулювання взаємовідносин між соціально-економічним розвит­ком суспільства і використанням природних ресурсів.

Предметом економіки природокористування є дослідження механізму суспільних відносин щодо охорони навколишнього середовища і залучення природних ресурсів у процес розширеного відтворення на основі досягнень науко­во-технічного прогресу і дотримання об'єктивних законів розвитку біосфери.

Об'єктом економіки природокористування виступають різні за рівнем і масштабом еколого-економічні системи. Треба мати на увазі, що об'єкта економіки природокористування - природні умови середовища проживання людини, що постійно змінюються. І рівень використання суспільством навколишньо­го природного середовища.

Принципи економіки природокористування (сформульовані в документах II Всесвітньої конференції з навколишнього сере­довища і розвитку (Ріо. 1992):

- принцип альтернативних витрат:

- забруднювач (користувач) - платить;

- вимога вибору найкращої з доступних технологій;

- принцип сталого розвитку;

- принцип обережності;

- право на доступ до екологічної інформації і на участь у прийняті рішень.

Економіка природокористування. висвітлює дві групи пов'язаних між со­бою питань:

1. Як економічніше та ефективніше використовувати необхідні ресурси у виробництві і споживанні?

2. Які методи запобігання або ліквідації забруднення навколишнього середовища більш економічні?

Названі вище питання допомагають виділити завдання, які вирішує чи намагається вирішити наука економіка природо користування.

Основні завдання економіки природокористування:

- визначення перспективних напрямів розвитку суспільного виробництва з урахуванням стану якості навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів, ступінь задоволення потреб населення;

- прогнозування стану якості навколишнього природного середовища, що включає економічні наслідки впливу виробництва на природне середовище;

- визначення шляхів і методів підвищення ефективності використання природних ресурсів;

- врахування економічної оцінки природних ресурсів під час розробки балансу національного багатства;

- екологічно обґрунтоване планування капітальних вкладень на фінансування заходів з охорони навколишнього середовища та визначення соціально-економічної ефективності екологічних витрат:

- еколого-економічна оцінка виробництва, будівництва та технічного переозброєння підприємств і галузей;

- посилення режиму економії і виробничо-господарської дисципліни за рахунок економного використання матеріалів, сировини, паливно-енергетичного та інших природних ресурсів;

- комплексне використання сільськогосподарської сировини і вторинних ресурсів виробництва з метою посилення охорони навколишньою середовища від забруднення;

- розробка економічних методів стимулювання зниження матеріало- і енергомісткості виробництва;

- розробка фінансово-кредитного механізму охорони і раціонального використання матеріально-сировинних ресурсів та охорони надр, водних, земельних і лісових ресурсів, рослинного і тваринного світу, зниження забруднення атмосферного повітря, водоймищ і ґрунту відходами промисловості, транспор­ту, будівництва, сільського та комунального господарств:

- облік екологічних факторів під час формування регіональної оцінки.

Важливість і актуальність для всього людства вирішення завдань економі­ки природокористування підтверджується міжнародним документом – Кіотським протоколом. який ратифікувала в 2004 році й Україна. Кіотський протокол спрямований на регулювання антропогенного впливу у світі, що, у свою чергу, допоможе вирішувати екологічні проблеми в міжнародному масштабі.

Довкілля (навколишнє середовище) — це необхідний і доступний для буття людства простір, що піддається впливу суспільства, яке у ньому живе. Середовище частково дає природа, а також створює сама людина. Форми впливу лю­дини на природу різноманітні: прямий, побічний, комбінований, несвідомий та свідомий, що в свою чергу поділяється на цілеспрямований та планомірний.

Прямий вплив виражається в безпосередньому впливі людини на ті чи ін­ші природні ресурси. Наприклад, орання землі, рубання лісу, ловля риби, видо­буток корисних копалин та ін. Кінцевий висновок - зменшення природних за­пасів. За умови прямого впливу можна розрахувати що і в якій кількості буде вилучено із природного середовища; намітити заходи, які необхідно здійснити, щоб компенсувати відновлювані та як раціональніше використати не відновлю­вані природні ресурси.

Побічний вплив на природу є наслідком прямого впливу. Наприклад, під час рубання лісу з'являються умови для виникнення вітрової і водної ерозії ґрунтів, поступово порушуються береги водоймищ, погіршуються умови життя птахів, тварин, рослин, водного світу. На цей випадок треба приймати заходи зі зменшення побічних ефектів. Однак у разі такого виду впливу не завжди можна передбачити і врахувати ці наслідки. Особливо безпечно те що ці наслідки можуть з'явитися через деякий час і навіть перевершити розміри прямого впливу на навколишнє середовище.

Частіше вплив буває комбінований, тобто змішані прямий з побічним. Не можна здійснити видобуток корисних копалин не порушивши землю та ін. Усвідомлюючи результати дій людини на природне середовище, формуються цілі виробництва і плани на майбутнє, де прогнозно враховуються такі наслідки та намічаються заходи з запобігання-зменшення негативного впливу людини на природу. Іноді це відбувається несвідомо, Що означає не прийняття своєчасних заходів з відвернення збитків природному оточенню. Такі ситуації підкреслю­ють ще раз важливість екологічної освіти, сучасного еколого-економічного ми­слення всіх членів суспільства.

Суспільство пов'язане з природою своїм походженням, існуванням і майбутнім. Слід пам'ятати, що природа впливає на розвиток суспільства, яке розвиваючись теж впливає на неї. У зв'язку з цим проводяться постійні дослі­дження, пошук методів вирішення еколого-економічних проблем, щоб уникну­ти протиріч, що виникають при цьому.

Академік В. І. Вернадський вивчав навколишнє середовище і в 20-30-ті роки XX століття ввів сучасне поняття "біосфера". Він показав її важливість для розуміння сутності фактично всіх явищ, які відбуваються на поверхні Землі.

Біосфера — це цілісна оболонка Землі, у межах якої існує життя.

Вчений Ф. Рамад у своїх наукових роботах підкреслює, що "біосферу можна зобразити як частину планети, яка включає сукупність живих істот і в якій можливе постійне життя".

Товщина біосфери 20-30 км, а використовується лише 100 м глибини океа­ну і 5000 м над рівнем моря.

Основним елементом біосфери є жива речовина - сукупність її живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів, людини). Жива речовина складається здебільшого з кисню (70 %), вуглецю за масою (15 %) і водню за об'ємом (10,5 %). Жива речовина біосфери безперервно створюється, перетворюється і руйнується, залучаючи в кругообіг великі маси мінеральних речовин. Об'єм живої речовини, що відтворюється, щорічно складає близько 10 % загального об'єму біологічної маси. Тому треба пам'ятати, що природні можливості біо­сфери не є безмежними.

У біосфері рослинна і тваринна маси розділені нерівномірно, що залежить від кліматичних, географічних, ґрунтових та інших умов. Так, маса зелених рослин суші займає за об'ємом 97 %, а тваринних і мікроорганізмів — 3 % від зага­льної маси мешканців біосфери.

Біосфера - це унікальний банк генетичних ресурсів, які потребують уважного до себе ставлення та серйозних наукових досліджень з виведення нових порід тварин, мікроорганізмів, рослин тощо. Біотехнологічними процесами за­ймаються в основному розвинуті країни, тому що для такої роботи потрібна значна наукова база та фінанси.

Якщо біосферу розглянути знизу вверх, то вона складається з літосфери, гідросфери та атмосфери.

Літосфера представляє собою верхню тверду оболонку земної кулі. Звичайно літосферою називають земну кору. Потужність кори 30 - 70 км під континентами і 5 - 20 км під океанами. Вона складається з осадових гірських порід.

Еколого-економічне вивчення літосфери обумовлено тим, що вона є джерелом усіх мінеральних ресурсів (паливно-енергетичних, рудних, гірничо-хімічних, гідромінеральних, природних будівних матеріалів і нерудних корисних копалин). Видобування та використання мінеральних ресурсів часто призводить до глобальних екологічних криз. Це треба пам'ятати і регулювати техногенне навантаження на природу, створювати ресурсозберігаючі технології з урахуванням екологічних вимог, зводячи до мінімуму забруднення та руйну­вання навколишнього природного середовища.

Гідросфера представляє водну оболонку Землі. Вода - комплексний природний ресурс, що складається з води Світового океану (94 %), підземних вод (4 %), льоду та снігу (2 %), води річок, озер і боліт (0,4 %).

Ресурси прісних вод на нашій планеті розподілені нерівномірно. На долю Європи - регіону з найбільш високим рівнем концентрації виробничих сил –приходиться 7,56 % сумарного річного стоку, а на Азію — 32,29 %.

Атмосфера - газоподібна зовнішня оболонка Землі, яка має шарувату структуру. 80 % маси атмосфери складає тропосфера, границі якої знаходяться в межах - 16-18 км над екватором і 8-10 км у полярних широтах. Вище знахо­диться стратосфера висотою до 50 км (приблизно до 20 % усієї маси атмосфе­ри). Між тропосферою і стратосферою розташовано перехідний шар - тропо­пауза. Вище стратосфери розташовані мезосфера, термосфера і екзосфера. У глибинах стратосфери під дією сонячного світла утворюється озоновий ек­ран, який надійно захищає живі істоти від космічного випромінювання і ультрафіолетових сонячних променів. Сьогодні досить часто говорять про при­родне явище - парниковий ефект, як передвісник глобальної катастрофи. Сам по собі нинішній ефект загрози людству не несе, але зміни у природі все таки відбуваються.

Не слід забувати, що природа є не тільки природним ресурсом та екологічним благом, а й елементом продуктивних сил. Щоб здійснювати раціональне природокористування необхідно розглядати навколишнє середовище як ціліс­ний природний капітал, тобто до біосфери відноситись як до складної екосистеми, де все повинно знаходитись у гармонії, і під час її використання застосо­вувати системний підхід. Навколишнє середовище - це динамічно відкрита си­стема, що реагує на зміни навколо себе. Нині здійснюється пошук шляхів гармонійного, взаємопов'язаного розвитку технології виробництва і природокористування. Такі напрями розвитку базуються на глобальній концепції В.І. Вернадського про те, що під впливом наукових досягнень і людської праці біосфера переходить у ноосферу - сферу розуму.

Ноосфера (мисляча оболонка) — це нова стадія розвитку біосфери, стадія розумного контролю відношень між суспільством і природою, коли діяльність людини стає силою, що направляє розвиток і природу.

Сучасні знання про біосферу повинні обов'язково враховуватись при розробці системи раціонального використання природних ресурсів та проведення природоохоронних заходів. Це необхідна умова для досягнення динамічного, рівноважного і сталого розвитку.

Практичні завдання

Завдання 1

Складіть порівняльну таблицю відмінностей раціонального і нераціональ­ного природокористування.

Таблиця 1.1 -Відмінності раціонального і нераціонального природокористування

Напрями природокористування	Раціональне природокористування	Нераціональне природокористування
1 Використання
2 Охорона
3 Відтворення

 

Завдання 2

При розгляді проблем навколишнього природного середовища треба керуватись простими вимогами екологічної моралі:

- кожний вид рослин, тварин, птахів та мікроорганізмів є рівноправним;

- природне право на життя, повну особисту свободу і визнання цього іншими - людьми, тваринами, рослинами;

- не допускати порушення гармонії природи, повне відновлення якої неможливе.

Поясніть, як Ви розумієте ці вимоги. Доповніть ці вимоги екологічної моралі.

 

Завдання З

Кожна країна вирішує проблеми екології, спираючись на міжнародний досвід. До важливих документів, що формують міжнародні екологічні керівні принципи, які є основою для екологічної політики та створюють фундамент для відповідної діяльності, належить "Декларація про навколишнє середовище та розвиток" (Ріо-де-Жанейро).

- Прочитайте основні принципи Декларації.

- Поясніть з коментарем кожний принцип.

- Які принципи, на Вашу думку, пріоритетні для України? Чому?

 

Декларація про навколишнє середовище та розвиток (Ріо-де-Жанейро)

Конференція ООН з питань навколишнього середовища та розвитку, що проходила в Ріо-де-Жанейро з 3 по 14 червня 1992 року, підтверджуючи Декларацію Конференції ООН з питань оточуючого людину середовища, яка була прийнята в Стокгольмі 16 червня 1972 року, і прагнучи її розширити з метою встановлення нового і рівноправного глобального партнерства через вихід на новий рівень кооперації держав, базових суспільних секторів і людей, діючи в напрямі виконання міжнародних угод, які враховують інтереси всіх і захища­ють цілісність глобальної системи екології та розвитку, визнаючи цілісність і взаємозв'язок природи на Землі - нашої оселі, проголошує:

Принцип 1. Людина стоїть у центрі уваги сталого розвитку. Вона має право на здорове і продуктивне життя в гармонії з природою.

Принцип 2. Відповідно до уставу ООН і принципу міжнародного права, держави ма­ють суверенне право на експлуатацію власних ресурсів Згідно з власною полі­тикою щодо навколишнього середовища та розвитку, і несуть відповідальність за забезпечення того, що діяльність у межах їх юрисдикції чи контролю не за­вдає шкоди навколишньому середовищу інших держав чи територій поза ме­жами державної юрисдикції.

Принцип З. Право на розвиток повинно реалізуватися таким чином, щоб справедливо задовольняти потреби теперішніх та майбутніх поколінь стосовно навколиш­нього середовища і розвитку.

Принцип 4. Для того, щоб досягти сталого розвитку, охорона навколишнього середо­вища повинна становити невід'ємну частину процесу розвитку і не може роз­глядатися ізольовано від нього.

Принцип 5. Усі держави і люди повинні об'єднувати свої зусилля задля вирішення надзвичайно важливої проблеми - викорінення бідності з метою зменшення рі­зниці в рівнях життя і кращого задоволення потреб більшості людей світу, що є незаперечною вимогою сталого розвитку.

Принцип б. Особливому становищу та потребам країн, що розвиваються, зокрема най­менш розвинених та найбільш екологічно вразливих, повинен надаватися спе­ціальний пріоритет. Міжнародні заходи у сфері навколишнього середовища та розвитку повинні також ураховувати інтереси та потреби всіх країн.

Принцип 7. Держави повинні співпрацювати в дусі глобального партнерства для збе­реження, охорони та відновлення здорового і цілісного стану екосистеми Землі. Держави мають спільні, але при цьому диференційовані обов'язки з огляду на різні частки участі у глобальній екологічній деградації. Розвинені країни усвідомлюють відповідальність, яка покладається на них за умов міжнародного прагнення до сталого розвитку, зважаючи на вплив, який вони чинять на глобальне навколишнє середовище, а також ураховуючи технології та фінансові ре­сурси, якими вони володіють.

Принцип 8. Для того, щоб досягти сталого розвитку та вищої якості життя для всіх людей, держави повинні зменшувати кількість нестабільних моделей виробни­цтва та споживання і відмовлятися від них, сприяючи належній демографічній політиці.

Принцип 9. Держави повинні об'єднувати свої зусилля щодо зміцнення процесу наро­щування внутрішніх можливостей для сталого розвитку шляхом поліпшення наукового розуміння процесів, що відбуваються, обміну науковими і технічни­ми знаннями, а також шляхом прискорення розроблення, запозичення, поши­рення та передання технологій, у тому числі нових та інноваційних технологій.

Принцип 10. Екологічні проблеми найкраще вирішуються за участю всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожен індивідуум по­винен мати належний доступ до інформації щодо навколишнього середовища, якою володіють органи державної влади, у тому числі до інформації, що стосу­ється небезпечних речовин, матеріалів та видів діяльності, а також повинен ма­ти можливість брати участь у процесах прийняття рішень. Держави мають сприяти обізнаності та участі громадськості і полегшувати ці процеси, роблячи інформацію широкодоступною. Повинна бути забезпечена реальна можливість розгляду справ у адміністративному чи судовому порядку, у тому числі справ щодо відшкодування збитків та захисту прав.

Принцип 11. Держави повинні прийняти ефективне законодавство щодо охорони навколишнього середовища. Екологічні стандарти, цілі та пріоритети управління ма­ють бути адекватні екологічній ситуації та умовам розвитку, до яких вони застосовуються. Стандарти, що застосовуються в одних країнах можуть бути не­прийнятними та невиправданими з економічної та соціальної точки зору в ін­ших, зокрема у країнах, що розвиваються.

Принцип 12. Держави повинні об'єднувати свої зусилля для заснування відкритої між­народної системи економічної підтримки, що сприятиме економічному зрос­танню та сталому розвитку в усіх країнах, а також для кращого вирішення про­блем, пов'язаних з екологічною деградацією. Передбачені торговельною полі­тикою екологічні заходи не повинні бути засобом свавільної та необґрунтованої дискримінації чи прихованого обмеження щодо міжнародної торгівлі. Слід уникати односторонніх дій стосовно захисту від екологічної небезпеки поза межами юрисдикції країни-імпортера. Екологічні заходи, спрямовані на вирі­шення міждержавних чи глобальних екологічних проблем, мають по мірі мож­ливості, ґрунтуватися на міжнародному консенсусі.

Принцип 13. Держави повинні розробляти внутрішні законодавчі акти щодо юридичної відповідальності за забруднення та іншу шкоду, завдані навколишньому сере­довищу, а також стосовно компенсацій постраждадим. Держави повинні також невідкладно та рішуче об'єднати свої зусилля для подальшого розроблення міжнародних законодавчих актів щодо юридичної відповідальності та компен­сацій за несприятливі наслідки, які виникли в результаті діяльності в межах їх­ньої юрисдикції чи контролю, або за нанесення екологічної шкоди територіям поза їхньою юрисдикцією.

Принцип 14. Держави повинні ефективно співпрацювати, щоб перешкоджати чи запобі­гати перенесенню, переміщенню або передаванню до інших держав будь-яких видів діяльності, речовин або матеріалів, які спричиняють серйозну екологічну деградацію чи приносять шкоду здоров'ю людини.

Принцип 15. З метою охорони навколишнього середовища держави, відповідно до їх можливостей, повинні широко застосовувати запобіжні заходи. Там, де існує загроза серйозної чи непоправної шкоди, брак чи відсутність безпечних науко­вих фактів не повинні служити причиною відкладання впровадження економіч­но обґрунтованих заходів для запобігання екологічній деградації.

Принцип 16. Органи державної влади повинні докладати всіх зусиль для сприяння ін­тернаціоналізації витрат на охорону навколишнього середовища і використан­ню економічних інструментів, ґрунтуючись на принципі, за яким суб'єкт, вин­ний у забрудненні, повинен, як правило, компенсувати витрати на ліквідацію забруднення з належним урахуванням суспільного інтересу і без порушення умов міжнародної торгівлі та інвестування.

Принцип 17. Одним з інструментів державної політики повинно бути оцінювання впли­ву на навколишнє середовище, здійснюване стосовно пропонованих видів дія­льності, які, як передбачається, можуть мати значний шкідливий вплив на на­вколишнє середовище і тому підлягають розгляду компетентним органом дер­жавної влади.

Принцип 18. Держави повинні негайно інформувати інші країни про екологічні катаст­рофи та інші надзвичайні ситуації, що можуть спричинити раптовий шкідливий вплив на навколишнє середовище цих країн. Світове співтовариство повинно докладати всіх зусиль для надання допомоги країнам, які постраждали від цього.

Принцип 19. Держави повинні завчасно та своєчасно повідомляти і надавати відповідну інформацію державам, яким загрожує небезпека, про діяльність, що може знач­но вплинути на навколишнє середовище, який виходить за межі окремих країн, а також повинні консультуватися з цими державами на ранній стадії і з повною відвертістю.

Принцип 20. Жінки відіграють життєво важливу роль в управлінні навколишнім середо­вищем та розвитком. Тому їх повноцінна участь є необхідною для досягнення сталого розвитку.

Принцип 21. Творча наснага, ідеали та мужність молоді всього світу повинні бути мобі­лізовані на розбудову глобального партнерства з метою досягнення сталого розвитку та забезпечення кращого майбутнього для всіх.

Принцип 22. Людство та його спільноти, а також інші локальні співтовариства відігра­ють життєво важливу роль в управлінні навколишнім середовищем та розвитком завдяки їх знанням і традиціям. Держави повинні визнавати та належним чином підтримувати їх неповторність, культуру та інтереси, а також створювати мож­ливість їх ефективної участі в досягненні сталого розвитку.

Принцип 23. Навколишнє середовище, природні ресурси та населення території, яке пе­ребуває під гнітом, пануванням та окупацією, повинні бути захищені.

Війни за своєю суттю мають деструктивний вплив на сталий розвиток. То­му держави під час збройних конфліктів повинні дотримуватися міжнародного права стосовно охорони навколишнього середовища і об'єднувати, по мірі не­обхідності, свої зусилля щодо його подальшого розвитку.

Принцип 25. Мир, розвиток та охорона навколишнього середовища є взаємозалежними і нероздільними.

Принцип 26. Держави повинні вирішувати всі свої екологічні суперечності мирним шляхом та відповідними засобами згідно з Уставом ООН.

Принцип 27. Держави та люди повинні сумлінно та в дусі партнерства співпрацювати в реалізації принципів, закладених у цій Декларації, а також у подальшому вдос­коналенні міжнародного права для сприяння сталому розвитку.

 

Розділіться на малі групи, розгляньте по 5-6 різних принципів, сформуйте на їх основі завдання і напрями екологічної політики України.

Питання для обговорення

1 Що таке антропогенні зміни? Наведіть приклади.

2 Яка наука називається "природокористування"?

3 Коли природокористування раціональне, а коли нераціональне?

4 Які характерні риси раціонального (оптимального) природокористування?

5 Які показники характеризують основні елементи раціонального природокористування?

6. Наведіть приклади нераціонального природокористування.

7. У чому суть економічного механізму природокористування?

8. Які основні цілі дисципліни "Економіки природокористування"?

9. Що таке дисципліна "Економіка природокористування"?

10. Чому дисципліна "Економіка природокористування" є міждисциплінарною?

11. Поясніть, що є предметом та об'єктом дисципліни "Економіка природокористування"?

12. Які завдання вирішує "Економіка природокористування"?

13. У чому сутність екологічної освіти?

14. Наведіть аргументи, що підтверджують необхідність екологічних знань.

15. Що таке біосфера? Перелічіть її складові.

16. Розкрийте зміст і значущість кожної складової біосфери.

17. Що таке ноосфера?

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 2

План

Теоретичні відомості

Вперше умова стійкого розвитку економіки була сформульована Джоном Хартвіком у 70-х роках.

Правило Хартвіка: стійкий розвиток можна забезпечити інвестуючи всю ренту від природних ресурсів, обумовлену як різниця між ринковою ціною ресурсу й граничними витратами його видобутку у відтворений капітал.

Надалі це правило було розвинене й сформульоване як вимога збереження сукупного капіталу суспільства за рахунок інвестування не тільки у відтворювальний капітал, але й в утворений та охорону навколишнього середовища.

На жаль, наші у