Класифікація педагогічних технологій

Практичне заняття № 11-12

1. Якісні характеристики сучасних педагогічних технологій.

У сучасній педедагогічній науці представлені найрізноманітніші технології, бо кожен автор і виконавець вносить в педагогічний процес щось своє, індивідуальне.

Найбільш популярними сучасними технологіями є: традиційне навчання, проблемне навчання, ігрові технології, особистісно орієнтовані технології, розвивальне навчання, колективний спосіб навчання, критичне мислення, технології програмного навчання, інтерактивного навчання, проектна технологія, модульне навчання, творче виховання, технологія стилів, технологія переорієнтації дитячої поведінки, технології раннього розвитку та інші.

Серед сучасних освітніх технологій, неабиякої популярності набувають психологічні технології, зокрема, технології особистісно орієнтованого навчання, розроблені відомими психологами: В.В. Давидовим, В.О. Маляко, І.С. Якиманською, О.Г. Асмоловим, Т.М. Титаренком, А.В. Петровським, І.Д. Бехом. Цю технологію було розроблено в 30-х роках ХХ ст.

Л.С. Виготським. У центрі особистісно орієнтованих технологій – учень. За Л.С. Виготським, в основі цієї технології лежить навчання орієнтоване на розвиток дитини як на основну мету.

Ідеї Л.С. Виготського в подальшому були розкриті Л.В. Занковим, Д.Б. Ельконіним, В.В. Давидовим. Основна увага зверталася на розвиток інтелектуальних здібностей дитини. Зокрема, система розвиваючого навчання, була розроблена Л.В. Занковим, і спрямована на високий загальний розвиток особистості, створення основи для всебічного гармонійного розвитку (гармонізація змісту) розуму, волі, почуттів, уміння жити серед людей, формування творчої особистості. Ідея гармонізації вимагає: поєднати в методиці раціональне і емоційне, факти і узагальнення, колективне та індивідуальне, інформаційне і проблемне, пояснювальний і пошуковий методи.

Головна задача педагога, який працює в парадигмі особистісно-орієнтованої технології не стільки в тому, щоб відкрити учневі світ, а, більшою мірою, в тому, щоб відкрити учня світу. Саме ця технологія здатна забезпечити розвиток, саморозвиток, самостійність дитини, вільну реалізацію її природних задатків.

Серед особистісно-орієнтованих технологій слід відзначити ті, які широко використовуються, активно розвиваються, а також ті, що ще малознайомі багатьом педагогам, зокрема, розвивальне навчання, інтерактивне навчання, робота в малих групах, навчання як дослідження, навчальне проектування, створення ситуації успіху, розвитку творчості учня, позитивна технологія, ЧПКМ та інші.

На сучасному етапі розвитку суспільства впровадження інноваційних технологій у процесі навчання є досить актуальним. Інновація – це процес якісної зміни чого-небудь, а також результат цієї зміни – нововведення. Класифікацій нововведень за типами досить багато. Нововведення у навчально-виховному процесі, на думку Л.В. Туріщевої, можуть бути предметно-цільовими та організаційно-управлінськими.

Технологія в загальному розумінні цього слова – наука про майстерність, про те, як краще досягти бажаного результату.

Педагогічна технологія – це науково обґрунтована модель діяльності вчителя, яка містить опис алгоритму дій у розв’язання певної навчально-виховної проблеми.

Педагогами сформульовано основні вимоги до особистісно-зорієнтованих технологій:

· Навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб’єктивного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

· Виклад знань у підручнику повинен бути спрямований не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а також на постійне перетворення набутого суб’єктного досвіду кожного учня;

· У процесі навчання необхідне постійне узгодження суб’єктного досвіду учня із науковим змістом здобутих знань;

· Активне стимулювання учня до самоцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку самовираження в ході оволодіння знаннями;

· Конструювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учневі вибирати його зміст, вид і форму при виконанні завдання4

· Виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно;

· Необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, а й головним чином процесу учіння;

· Освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку учня, як суб’єкта своєї діяльності.

 

Характеристика сучасних педагогічних технологій

 

Виділяють такі виховні педагогічні технології:

1. традиційна;

2. педагогічної підтримки;

3. педагогіка співробітництва;

4. створення ситуації успіху;

5. колективного творчого виховання;

6. формування творчої особистості.

 

Традиційна.

 

Загальна характеристика педагогічних технологій містить такі структурні елементи:

· мета;

· концептуальна частина – філософські та психолого-педагогічні ідеї, що лежать в її основі;

· змістова частина – опис особливостей змісту освіти чи виховання, що використовуються в даній технології;

· процесуальна частина – власне технологічний процес: етапи педагогічного процесу, форми, методи, прийоми та засоби діяльності вчителя та учня.

 

Мета – навчання і виховання задається державними документами.

Концептуальні положення традиційного навчання стають зрозумілими, коли ми розглядаємо основні принципи педагогіки, закладені Я.А. Коменським:

1) науковість;

2) доцільність;

3) послідовність і систематичність;

4) доступність;

5) міцність;

6) свідомість і активність;

7) наочність;

8) зв’язок теорії з практикою;

9) врахування вікових особливостей.

 

Зміст освіти у традиційній масовій школі склався ще в період індустріалізації, науково-технічного поступу і досі є технократичним.

Позиція вчителя: командир, ведучий, суддя-субєкт діяльності.

Позиція учня: об’єкт діяльності, об’єкт впливу.

 

 

Методи:

· повідомлення готових знань;

· вправи за зразком;

· індуктивна логіка викладу;

· репродуктивне відтворення на основі механічної пам’яті.

 

 

Педагогіка співробітництва.

Людина є мірилом всіх речей

Протагор.

Цільові орієнтації:

Перехід від педагогіки вимог до педагогіки відносин.

Гуманно-особистісний підхід до дитини.

Єдність навчання і виховання.

 

Особливості змісту і методики:

Гуманно особистісний підхід до дитини.

Дидактичний, активізуючий і розвиваючий комплекс.

Концепція виховання.

Педагогізація оточуючого середовища.

Формування позитивної Я - концепції особистості

Усі діти талановиті.

У кожній дитині- чудо; чекай його!

Гуманно-особистісна технологія Ш.О. Амонашвілі

Даруй себе дітям!

Цільові орієнтації:

Сприяти становленню, розвитку і вихованню в дитині благородної людини шляхом розкриття її особистісних якостей.

Облагороджування душі і серця дитини.

Розвиток і становлення пізнавальних сил дитини.

Забезпечення умов для розширеного і поглибленого об`єму знань і умінь.

Ідеал виховання-самовиховання.

Особливості методики:

Гуманізм- мистецтво любові до дитини, дитяче щастя, свобода вибору, радість пізняння.

Індивідуальний підхід-вивчення особистості, розвиток здібностей.

Майстерність спілкування.

Резерви сімейної педагогіки.

Навчальна діяльність:

оцінка діяльності дітей.

урок-ведуча форма життя дітей.

 

 

Технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів

 

Ігрові технології

 

Педагогічні ігри

Щодо галузі діяльності:

фізичні

трудові

психологічні

інтелектуальні

соціальні

Щодо характеру педагогічного процесу:

навчальні

творчі

розвиваючі

виховуючі

комунікативні

пізнавальні та ін.

Щодо ігрової методики:

предметні

рольові,

імітаційні,

сюжетні,

ділові,

драматизація

Щодо предметної галузі:

математичні,

біологічні,

хімічні,

театральні,

трудові,

спортивні,

фізичні,

екологічні,

музичні,

літературні,

туристичні і т.д.

Щодо ігрового оточення:

без предметів,

настільні,

вуличні,

з предметами,

кімнатні,

комп’ютерні і т. д.

 

 

Проблемне навчання.

Знання – це діти здивування і зацікавленості.

Луї де Братль.

Цільові орієнтації:

Придбання знань, умінь, навичок.

Засвоєння способів самостійної діяльності.

Розвиток пізнавальних і творчих здібностей.

Особливості методики.

Проблемні методи засновані на створенні проблемних ситуацій, активної пізнавальної діяльності учнів, яка складається з пошуку і вирішення складних питань, які вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами явище, закон.

Два види проблемних ситуацій: психологічна, педагогічна.

Методичні пройоми створення проблемних ситуацій:

учитель підводить учнів до протиріччя і пропонує знайти самим спосіб його вирішення,

викладає різні точки зору на одне і теж питання,

пропонує різні позиції розгляду явища,

ставить конкретні питання,

визначає проблемні теоретичні і практичні завдання.

спонукає робити порівняння, узагальнення, висновки.

 

Помилки:

Фонетичні- виправллення одразу;

мовні- не випр. (лише ті, які заважають розумінню).

 

Колективний спосіб навчання

 

(Ривин О. Г., Дяченко В. К.)

 

7. Комп`ютерні технології.

 

Екологія і діалектика

 

Цільові орієнтації:

Ранній і всебічний розвиток дітей.

Розвиток екологічного і діалектичного мислення.

Завершення загальноосвітнього етапу навчання 9-м класом.

Перехід на старшому ступені на профільне навчання (ліцей), яке забезпечує серйозну професійну підготовку.

Забезпечення високого культурного рівня випускників.

2.“Діалог культур”

 

(Біблер В.С., Курганов С.Ю.)

Цільова орієнтація.

Навчити дитину читати і рахувати в межах 10 до 5-ти років.

 

Цільові орієнтації:

Всебічний загальний розвиток особистості.

Створення основи для всебічного гармонійного розвитку.

Особливості методики:

Основна мотивація навчальної діяльності- пізнавальний інтерес.

Залучити учнів до різновидів діяльності, використовуючи дидактичні ігри, дискусії і такі методи навчання які спрямовані на збагачення уяви, мислення, пам’яті,мови.

 

Принцип модульності.

Він визначає підхід до навчання, відображений у змісті, організаційних формах і методах. Відповідно до цього принципу, навчання будується на окремих функціональних ядрах-модулях, призначених для досягнення конкретних дидактичних цілей.

Педагогічні вимоги, за допомогою яких реалізують цей принцип: навчальний матеріал треба конструювати таким способом, щоб він цілковито давав змогу кожному студенту Досягнути сформульованих дидактичних цілей; матеріал потрібно подати настільки завершеним блоком, щоб була змога конструювати єдиний зміст навчання (що відповідає комплексній дидактичній меті) з окремих модулів; відповідно до специфіки навчального матеріалу треба інтегрувати різні види і форми навчання, що спрямовані на досягнення запланованої дидактичної мети.

Цей принцип передбачає організацію вивчення знань у дискретно-непеуервному колі за наперед заданою модульною програмою, як такою, що складається з логічно завершених доз навчального матеріалу (модулів) зі структурованим змістом кожного модуля та системою опорних оцінок.

Принцип модульності допомагає підвищити рівень диференційованого навчання, яке враховує індивідуальні особливості студентів і спрямоване на оптимальний інтелектуальний розвиток кожної особистості засобами структурування змісту навчального матеріалу, добору відповідних до типологічних особливостей студентів форм, прийомів і методів навчання.

Доцільно сформулювати такі ознаки модульної технології навчання:

■ завдання навчального процесу формулюють у діяльнісному аспекті і висувають перед студентами на початку навчання;

■ насамперед - обгрунтування навчальних завдань, організація контролю за засвоєнням цих завдань, підготовка навчального матеріалу, що дає змогу студенту розв'язувати поставлені завдання;

■ створення можливостей для поєднання різних видів навчальної та науково-педагогічної діяльності (переважає навчальна діяльність студентів, індивідуальне учіння, що передбачає досягнення обов'язкового результату навчання);

■ роль науково-педагогічного працівника — діагностика, консультація, мотиватор, постачальник інформації;

■ методи і засоби навчання обирають таким чином, щоб вони сприяли комплексному досягненню цілей навчання і контролю за засвоєнням змісту конкретної теми та курсу загалом;

■ діяльність студента: активна участь студента в процесі роботи з навчальним матеріалом; під час підготовки завдань конкретного модуля кожний студент має змогу вибирати найбільш прийнятний для нього спосіб учіння, оптимальний темп (місце) оволодіння навчальним матеріалом, студенти отримують свободу пристосування часу занять і змісту модуля до їхніх індивідуальних потреб;

■ критерії оцінювання навчальних досягнень студенти отримують одночасно із завданнями навчального модуля; контрольні завдання покликані поліпшити рівень особистого засвоєння знань кожним студентом; студент отримує залік, якщо його відповіді засвідчують нормативний рівень засвоєння; контрольні запитання мають на меті оцінити ступінь засвоєння знань, умінь і навичок, закріпити здобуте, діагностувати труднощі; оцінка результатів конкретного студента не залежить від рівня результатів групи;

■ недостатнє засвоєння змісту модулів можна помітити на кожному етапі навчання, тому курс засвоюється довершеними порціями, у разі невдачі на конкретних етапах навчання студент повинен повторно вивчити окремий модуль, а не весь курс.

Варто зазначити, що технології навчання, виховання, управління пов'язані з педагогічними технологіями, освітніми технологіями загальною ідеєю відповідної освітньої концепції, педагогічними парадигмами, змістовим наповненням функцій. Педагогічна техніка відображає рівень майстерності педагога. Від того, як і якими прийомами навчання він володіє, залежить ступінь розвитку суб'єктів навчання (виховання). Саме ці положення свідчать про зближення теорії з практикою.

Технології - це застосування методики в конкретних умовах, тому про ефективність застосування будь-яких освітніх технологій можна говорити лише в контексті конкретних суб'єктів навчально-виховного процесу.

Отже, технології є об'єктивним процесом еволюції освіти. Педагогічна технологія - системний, концептуальний, нормативний, варіативний опис діяльності педагога та студента, скерований на досягнення загальноосвітньої мети.

Жодна технологія не є універсальною, тому кожна з них вимагає вироблення власного технологічного підходу до її використання в конкретних ситуаціях. Структуру і зміст інноваційних педагогічних технологій проектують з урахуванням того, що ефективність навчання у професійному навчальному закладі визначають і за рівнем кваліфікації науково-педагогічних працівників, і за їх ціннісним спрямуванням.

Що ж таке технологічний підхід у навчанні? Яка мета та умови впровадження різних технологій у практику роботи конкретного навчального закладу та як вони впливають на педагогічну творчість учителя? Яким чином учителю вибрати технологію, яка дасть змогу максимально використати власний творчий потенціал і досягнути найоптимальніших результатів навчання? Саме ці проблеми розглянуто в нашій пращ.

Пошук нових технологій навчання і продуктивне, ефективне їх впровадження у навчально-педагогічний процес різних типів навчальних закладів сприятиме забезпеченню високої кваліфікаційної підготовки майбутніх фахівців.

 

 

Практичне заняття № 11-12

1. Якісні характеристики сучасних педагогічних технологій.

У сучасній педедагогічній науці представлені найрізноманітніші технології, бо кожен автор і виконавець вносить в педагогічний процес щось своє, індивідуальне.

Найбільш популярними сучасними технологіями є: традиційне навчання, проблемне навчання, ігрові технології, особистісно орієнтовані технології, розвивальне навчання, колективний спосіб навчання, критичне мислення, технології програмного навчання, інтерактивного навчання, проектна технологія, модульне навчання, творче виховання, технологія стилів, технологія переорієнтації дитячої поведінки, технології раннього розвитку та інші.

Серед сучасних освітніх технологій, неабиякої популярності набувають психологічні технології, зокрема, технології особистісно орієнтованого навчання, розроблені відомими психологами: В.В. Давидовим, В.О. Маляко, І.С. Якиманською, О.Г. Асмоловим, Т.М. Титаренком, А.В. Петровським, І.Д. Бехом. Цю технологію було розроблено в 30-х роках ХХ ст.

Л.С. Виготським. У центрі особистісно орієнтованих технологій – учень. За Л.С. Виготським, в основі цієї технології лежить навчання орієнтоване на розвиток дитини як на основну мету.

Ідеї Л.С. Виготського в подальшому були розкриті Л.В. Занковим, Д.Б. Ельконіним, В.В. Давидовим. Основна увага зверталася на розвиток інтелектуальних здібностей дитини. Зокрема, система розвиваючого навчання, була розроблена Л.В. Занковим, і спрямована на високий загальний розвиток особистості, створення основи для всебічного гармонійного розвитку (гармонізація змісту) розуму, волі, почуттів, уміння жити серед людей, формування творчої особистості. Ідея гармонізації вимагає: поєднати в методиці раціональне і емоційне, факти і узагальнення, колективне та індивідуальне, інформаційне і проблемне, пояснювальний і пошуковий методи.

Головна задача педагога, який працює в парадигмі особистісно-орієнтованої технології не стільки в тому, щоб відкрити учневі світ, а, більшою мірою, в тому, щоб відкрити учня світу. Саме ця технологія здатна забезпечити розвиток, саморозвиток, самостійність дитини, вільну реалізацію її природних задатків.

Серед особистісно-орієнтованих технологій слід відзначити ті, які широко використовуються, активно розвиваються, а також ті, що ще малознайомі багатьом педагогам, зокрема, розвивальне навчання, інтерактивне навчання, робота в малих групах, навчання як дослідження, навчальне проектування, створення ситуації успіху, розвитку творчості учня, позитивна технологія, ЧПКМ та інші.

На сучасному етапі розвитку суспільства впровадження інноваційних технологій у процесі навчання є досить актуальним. Інновація – це процес якісної зміни чого-небудь, а також результат цієї зміни – нововведення. Класифікацій нововведень за типами досить багато. Нововведення у навчально-виховному процесі, на думку Л.В. Туріщевої, можуть бути предметно-цільовими та організаційно-управлінськими.

Технологія в загальному розумінні цього слова – наука про майстерність, про те, як краще досягти бажаного результату.

Педагогічна технологія – це науково обґрунтована модель діяльності вчителя, яка містить опис алгоритму дій у розв’язання певної навчально-виховної проблеми.

Педагогами сформульовано основні вимоги до особистісно-зорієнтованих технологій:

· Навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб’єктивного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

· Виклад знань у підручнику повинен бути спрямований не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а також на постійне перетворення набутого суб’єктного досвіду кожного учня;

· У процесі навчання необхідне постійне узгодження суб’єктного досвіду учня із науковим змістом здобутих знань;

· Активне стимулювання учня до самоцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку самовираження в ході оволодіння знаннями;

· Конструювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учневі вибирати його зміст, вид і форму при виконанні завдання4

· Виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно;

· Необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, а й головним чином процесу учіння;

· Освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку учня, як суб’єкта своєї діяльності.

 

Класифікація педагогічних технологій

 

Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментальнозначущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:

 

1. За рівнем застосування:

- загально педагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);

- предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

- локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

- 2. За провідним чинником психічного розвитку:

- біогенні (провідна роль належить біологічним инникам);

- соціогенні (переважають соціальні чинники);

- психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

3. За філософською основою:

- матеріалістичні та ідеалістичні;

- діалектичні та метафізичні;

- наукові та релігійні;

- гуманістичні й антигуманні;

- антропософські (грец. anthropos - людина і sophia - мудрість) і теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);

- вільного виховання та примусу Тощо.

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

- асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

- біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r - поведінка) (за основу взято теорію научіння);

- розвивальні (r'рунтуються на теорії розвитку здібностей);

- сугестивні (засновані на навіюванні);

- нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістичному програмуванні);

- гештальттехнології (нім. Gestalt - цілісна форМа, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:

- авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);

- дидактоцентристські (центровані на навчанні);

- особистісно-орієнтовані (гуманно-особисті сні, технології співробітництва, технології вільного виховання).

6. За орієнтацією на особисті сні структури:

- інформаційні (формування знань, умінь, навичок);

- операційні (формування способів розумових дій); - емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);

- технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

- евристичні (розвиток творчих здібностей);

- прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

. 7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:

- структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв'язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);

- інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

- ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;

- комп'ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основ і взаємодії «вчитель - комп'ютер - учень» за допомогою інформаційних, трейнінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);

- діалогові технології (пов'язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень учитель», «учитель - автор,>, «учень - автор,> та ін.);

- тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв'язання типових завдань у процесі навчання - тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, розв'язання управлінських задач).

 

Педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані на реалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого і різнопрофільного навчання.

 

Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціального досвіду:

1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорія формування понять;

2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;

3) сугестопедична концепція навчання, яка обґрунтовує комплексне використання у навчальних цілях вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє над запам'ятовуванню;

4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;

5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.

 

На основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології навчання, які по-різному поєднують слово і наочність. Теорія проблемного навчання покладена в основу технологій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості. Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними параметрами. У

зв'язку з цим важливо мати цілісну систему заcoбiв опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.