Аналіз законів та закономірностей побудови та застосування нових педагогічних технологій на якісному рівні.

 

 

Головні тенденції, які притаманні сучасній освіті в Україні, можна визначити тільки аналізуючи процеси, що відбуваються в державі як складній соціально-економічні системі, а також у єдності з розвитком міжнародної освітньої сфери. Розвиток системи освіти, згідно з однією із суттєвих ознак системних утворень, впливає на всі підсистеми, в тому числі й на управління, що в свою чергу відбивається на його закономірностях.

 

До основних тенденцій розвитку освіти на сучасному етапі державотворення можна віднести:

* пріоритетність загальнолюдських цінностей і водночас неприпустимість національного нігілізму;

* активізація суспільних і державних зусиль для виведення освіти на рівень міжнародних стандартів і досягнень в цій сфері;

* розвиток освіти на основі новітніх психолого-педагогічних технологій;

* відхід від принципів авторитарної, заідеологізованої педагогіки. Нівелювання природних індивідуальних особливостей всіх, хто навчається;

* радикальна перебудова управління сферою освіти через її демократизацію, децентралізацію, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами.

Однак, після прийняття Державної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття) очікуваних змін державної освітньої політики не відбулося. Отже, сучасність як ніколи потребує реформування освітнього процесу. Сьогодні виникла потреба суспільства у новій людині, яка буде здатною до самостійних, відповідальних творчих дій, у людині з креативним, вільним від догм мисленням. На думку М.М. Поташника: “Щоб мати гарні шанси на успіх в демократичному оновленні сучасної школи, потрібно створити необхідність демократизації. Ця необхідність пояснюється об’єктивною потребою суспільства в новій людині, здатній до самостійних, відповідальних дій, людині інтелектуальній, яка живе в складному, повному потреб суспільстві і з готовністю кваліфіковано їх вирішувати.

Швидке старіння наукової інформації, новий зміст освіти, поява нових технологій, реформування соціально-економічної системи створили в суспільстві ситуацію, коли стало неможливо навчатися чогось один раз на все життя і тим самим заклали потребу в освітян постійно поглиблювати й оновлювати свої знання. Вміння й навички. Таким чином склалися передумови, що зумовили потребу нових підходів до підготовки сучасного керівника ЗНЗ.

Завдяки змінам в суспільній свідомості з’явилися нові цінності в освіті – пріоритети саморозвитку. Самовдосконалення, самоосвіти над передачею знань, умінь та навичок, звідси – і інтересів особистості над навчальним планом і навчальними прогарами.

Керівник має усвідомити, що домінантою сучасного освітнього процесу є творча функція, яка віддає пріоритет формуванню творчої особистості.

Діяльність, яку організовує керівник, вважається творчою якщо її продукт характеризується новизною. Тому перед керівником стоїть завдання організувати роботу вчителів, яка б була спрямована на здобуття учнями нових знань, тобто організувати творчий навчальний процес на підставі широкого поля активності та самостійності самих учнів. У цьому і проявляється сучасна стратегія реформи освіти, де учень є не об’єктом навчання, а суб’єктом пізнання. Лише за таких умов знання стають дієвими, функціональними, не відірваними від життя.

Все це вимагає від керівника проектування та впровадження нових технологій в організацію управління школою. Такі технології мають забезпечувати поєднання репродуктивних методів отримання інформації з методами проблемного пошуку рішення. Нові технології відрізняються від традиційних максимальною індивідуальністю та оптимальним управлінням керівника, що потребує певних змін в організації всього керівного процесу.

Одним із чинників, який впливає на творчу діяльність керівника, є своєчасне отримання наукової та методичної літератури.

На сьогодні, ведуться численні дискусії про те, якою має бути освіта ХХІ століття. За останні роки в освітній системі відбулися істотні структурні зміни. Зумовлені розвитком Інтернету та його зростаючим впливом на всі сторони діяльності суспільства. Сучасний рівень розвитку комп’ютерної техніки та програмного забезпечення надає широкі можливості щодо модернізації та підвищення ефективності навчання. Тому на сучасному етапі інформатизацію освіти треба розглядати як один із найважливіших засобів реалізації нової державної освітньої парадигми, яка задекларована в Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті та програми “Учитель”.

Важливим завданням для кожного керівника стає набуття навичок використання сучасних інформаційних та комунікативних технологій в своїй діяльності. Варто зазначити, що грецьким словом “технологія” завжди називали ті види діяльності, завдяки яким люди успішно досягали поставленої мети щодо задоволення своїх потреб.

Освіта має постійно адаптуватися до суспільного розвитку, використовуючи попередній досвід, транслювати його здобутки, головні цінності, досягнення. Перебудова системи освіти з метою надання їй більшої гнучкості, урізноманітнення навчальних програм, забезпечення переходів з одних напрямків освіти до інших, зокрема від професійно-технічних до загальноосвітніх, дозволять адекватно реагувати на вимогу привести пропозицію освіти у відповідність до попиту на ринку праці.

Сучасні тенденції, закони і закономірності, наукові підходи, принципи, зміст і технології, що визнаються пріоритетними в управлінні ЗНЗ в умовах здійснення інноваційної діяльності, покладені в основу теорії менеджменту освітніх інновацій, як науки про управління людськими і матеріальними ресурсами в закладі освіти на засадах інвестицій та інновацій, в результаті якого якісно покращуються основні показники їхньої діяльності. Суб’єктом управління виступають керівники ЗНЗ; об’єктом – освітні інновації, в тому числі й педагогічні, що здійснюються в освітніх організаціях (в т.ч. й ЗНЗ) та відносини між учасниками інноваційної діяльності.

Основною метою менеджменту освітніх інновацій є реалізація сукупності організаційно – управлінських, соціально-економічних та соціально-культурних цілей, які розроблені нами за аналогією з розкриттям мети інноваційного менеджменту.

Основними цілями менеджменту освітніх інновацій ми визначаємо:

- організаційно-управлінські: створення якісно нової системи управління ЗНЗ; створення єдиного інформаційного поля для учасників навчально-виховного процесу; вироблення системи оцінювання ефективності діяльності всіх структурних компонентів ЗНЗ; розробка системи контролю та зворотного зв’язку; розробка ринкових механізмів взаємодії суб’єктів педагогічної діяльності; якісна побудова зв’язку в системі “освіта-наука-виробництво”;

- соціально-економічні: завоювання іміджу інноваційним ЗНЗ; суттєве оновлення матеріальних фондів ЗНЗ; накопичення бази даних про педагогічні інновації, сприйнятливі членами педагогічного колективу; створення привабливого інвестиційного клімату; створення здорового конкурентного середовища;

- соціально-культурні: підвищення доходів учасників інноваційного процесу; побудова «відкритої системи»; пріоритет гуманних відносин між учасниками навчально-виховного процесу; закріплення демократичних засад у всіх сферах діяльності; інтеграція у міжнародний освітній простір; підвищення кваліфікаційного рівня співробітників у між курсовий період; підняття рівня ділової активності членів колективу.

На основі проблемного аналізу об’єкта і предмета дослідження нами виявлено, що сучасними науковими підходами в управлінні інноваційною діяльністю у ЗНЗ є системно-синергетичний, цілісний, гуманістичний, діалектичний, концептуальний підходи; пріоритетними принципами – демократизм, гуманізм, національна спрямованість, відкритість, інноваційність.

Характерним для управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ є реалізація саме принципу інноваційності, який характеризується нами як наявність у керівників спрямованості на необхідність постійного оновлення освітнього процесу внаслідок застосування освітніх інновацій і забезпечується організаційно-управлінськими, фінансово-економічними та психолого-педагогічними змінами.

До організаційно-управлінських змін в управлінні ЗНЗ, що виникають внаслідок здійснення інноваційної діяльності, віднесено:

- модульну структуру управління закладом освіти (за видами діяльності - виховна, навчальна, управлінська; за формами управління – формальна (державна), неформальна (громадська); за суб’єктами і об’єктами управління – керівник ЗНЗ, керівник інноваційного проекту в ЗНЗ, учасники інноваційної діяльності);

- організаційно-структурні, економічні‚ психологічні‚ діагностичні, інформаційні форми і методи управління‚ які створюють умови для оперативного, ефективного, оригінального і нестандартного прийняття керівником управлінського рішення;

- проектно-інвестиційну модель управління, в якій керівник ЗНЗ постійно підтримує діяльність авторів й учасників інноваційних проектів, що здійснюються на різних етапах інноваційного процесу у школі і забезпечує вирішення найважливіших проблем освіти на даному етапі її розвитку;

- управління за цілями;

- максимально можливе залучення органів громадськості до управління, демократизацію та децентралізацію управління, розвиток самоуправління шкільної молоді;

- економічне стимулювання педагогів – новаторів;

- підтримку конкуренції та підприємництва;

- різноманітність та рівноправність усіх форм організації інноваційної діяльності;

- максимальне використання надбань світової науки та техніки в галузі освіти [].

До фінансово-економічних змін віднесено економічні засади взаємодії об’єктів інноваційної діяльності, функціонування в межах наявних ресурсів; до психолого-педагогічних - повну реалізацію можливостей учасників навчально-виховного процесу та їх рівність, пріоритет загальнолюдських цінностей, вільний доступ до результатів, своєчасний і гнучкий контроль за основними критеріями діяльності, реальність вимог і стандартів.

У теорії сучасної педагогіки даний принцип розглядається як спільність в організації управління інноваційними освітніми процесами, що охоплює всі їх етапи та зумовлює їх успішність і ефективність. До таких принципів віднесено: принцип організованої інноваційної зміни станів системи освіти; принцип переходу від стихійних механізмів перебігу інноваційних процесів до свідомо керованих; принцип інформаційної, матеріально-технічної, кадрової забезпеченості; реалізації основних етапів інноваційних освітніх процесів; принцип прогнозування зворотних або незворотних структурних змін в інноваційному соціально-педагогічному середовищі; принцип посилення стійкості інноваційних освітніх процесів; принцип прискорення розвитку інноваційних процесів у системі освіти.

Ці принципи орієнтують систему освіти на необхідність свідомої діяльності під час переходу від одного стану системи до іншого, досконалішого. Застосування принципу організованої інноваційної зміни станів системи освіти передбачає певну систему діяльності, яка охоплює етап підготовки до зміни стану системи освіти й етап реалізації цих змін.

Підготовка до змін у системі освіти передбачає висунення, обґрунтування головної мети запланованих змін, визначення засобів і умов, за допомогою яких цю мету буде реалізовано. Найскладнішим і найважливішим є забезпечення змін у системі освіти відповідними засобами: новими підручниками, методичними розробками, підготовленими кадрами, необхідним матеріально-технічним устаткуванням. Цей принцип є одним із базових при здійсненні різноманітних реформ і модернізацій.

Реалізація принципу переходу від стихійних механізмів перебігу інноваційних процесів до свідомо керованих передбачає визначення і відпрацювання ефективного механізму свідомого управління зміною станів. Створення дієвого механізму має відбуватися у різних напрямах. Один із низ пов’язаний із поєднанням процесів створення нового, його освоєння педагогами і застосування на практиці в одному навчальному закладі, яким може бути школа як керована інноваційна система.

* Принцип інформаційної, матеріально-технічної, кадрової забезпеченості передбачає обов’язкове інформаційне, матеріальне, кадрове забезпечення інноваційних процесів на кожному з основних етапів. Зокрема, створення педагогічних інновацій вимагає достатнього потенціалу творчих людей у колективі, здатних виступити їх авторами чи співавторами. Це потребує відповідної матеріально-технічної бази – наявності комп’ютерної техніки, іншого сучасного обладнання.

* Принцип прогнозування зворотних або незворотних структурних змін в інноваційному соціально-педагогічному середовищі враховує закон незворотної дестабілізації педагогічного інноваційного середовища, а також його цілісність та адаптаційні можливості. Інноваційне середовище без таких можливостей не може існувати і під натиском педагогічних інновацій руйнується. Тому закономірними є консервативні дії, які притаманні освітянам. Прийняття або неприйняття нового розглядається з позиції якісного стану інноваційної системи, можливості або неможливості її збереження, усталеності і здатності до саморозвитку.

* Дія цього принципу спрямована на недопущення стихійних, непередбачуваних змін, що можуть значно затримати реалізацію інноваційних процесів. Тому управління ними мають охоплювати передбачення, прогнозування змін, які можуть відбутися із вторгненням педагогічного нововведення в інноваційне середовище.

* Щодо принципу посилення стійкості інноваційних освітніх процесів, то він виявляється в тому, що при переході від стихійних процесів до керованих повинна посилюватися і стійкість інноваційних процесів, їх здатність до своєрідного самозахисту, само адаптації.

* Принцип прискорення розвитку інноваційних процесів у системі освіти розкриває ефективність організації та механізми реалізації інноваційних процесів. Він означає прогресування інноваційних змін унаслідок їх раціональних запроваджень у практику освітніх закладів.

Дана сукупність принципів, що діють в управлінні інноваційними процесами в системі освіти, визначеними І.М.Дичківською, доповнена Л. І. Даниленко.

Зокрема, принцип інноваційності в управлінні ЗНЗ характеризується різними проявами, а саме, як підтримка інноваційної ініціативи, творчості, самодіяльності і самостійності об’єктів управління.

Підтримка інноваційної ініціативи об’єктів управління забезпечується керівником ЗНЗ у разі подання на педагогічну раду будь-яким педагогічним працівником, у тому числі і науковим консультантом, або групою працівників, відповідної наукової чи науково-методичної розробки у вигляді педагогічної інновації, який, як правило, має вигляд педагогічної технології, педагогічної системи, підручника, посібника, методики тощо.

Розробник педагогічної інновацій, або той, хто готується до її впровадження в конкретний заклад освіти має написати відповідний нормативно-методичний документ (заявку на експеримент), переконати членів адміністрації і педагогічної ради у її ефективності, витратити достатньо часу, професійних й інтелектуальних можливостей для її описання й рецензування. Це, в свій час, потребує серйозного ставлення виконавців до розробки педагогічної інновації, яка з часом стає для них основою подальшої творчої діяльності і не дає можливості працювати на менш продуктивному рівні.

Ініціювати педагогічну інновацію можуть не лише педагогічні працівники, а й керівники ЗНЗ, керівники органів управління освітою. У коли інноваційну діяльність ініціюють керівники, то позиція керівника ЗНЗ є виконавською, узгоджувальною; її підтримка відбувається на засіданні колегіального органу управління закладом освіти – ради школи. Такі інновації віднесені за нашою класифікацією до масштабних і потребують обов’язкової наявності попереднього експерименту й апробації з позитивними експертними висновками, наказу відповідного органу управління освітою.

Підтримка творчості з боку керівника ЗНЗ забезпечується під час проведення систематичних конкурсів на кращу науково-методичну розробку серед педагогічних працівників школи та виставок, що проводять предметні чи галузеві методичні об’єднання, творчі об’єднання вчителів школи, а також участі в районних, міських, обласних, загальнодержавних професійних конкурсах і виставках. Сьогодні цей рух набуває своєї вагомості і практично немає загальноосвітніх навчальних закладів, які б не були зацікавлені у проведенні таких управлінських заходів. Під час таких конкурсів і виставок можна очікувати не лише на підвищення представницької ролі закладу освіти і педагогічних працівників, а й на отримання відповідної інвестиції з боку спонсорів, інвесторів, керівників органів управління освітою.

Підтримка самодіяльності об’єктів управління з боку керівника ЗНЗ можлива за умов сформованої команди педагогів-однодумців, спрямованих у своїй професійній діяльності на досягнення спільної мети – всебічного розвитку особистості учня і формування його конкурентоздатності.

Створення неформальних об’єднань учителів і учнів в школі надає більшої можливості в утвердженні самостійних рішень. Такими об’єднаннями в інноваційних ЗНЗ є “творчі педагогічні майстерні, “педагогічні клуби ”, “учнівський парламент ” тощо.

Підтримка самостійності об’єктів управління забезпечується керівником ЗНЗ у формі наказу чи розпорядження по школі, в якому передається частина управлінських повноважень відповідній групі педагогічних працівників для виконання будь-яких нових зобов’язань. Як правило, такими зобов’язаннями є завдання розробки чи впровадження педагогічних інновацій, а групами, які є частково самостійними (можливо навіть з окремим розрахунковим рахунком у банку) є групи проектантів педагогічних інновацій, які підпорядковуються безпосередньо науково-методичній раді, працюють спільно з науковим консультантом, науковими установами. Практично кожна група творчих учителів може стати самостійним об’єктом управління в ЗНЗ з частковою функцією суб’єкта управління.

Таким чином, принцип інноваційності в управлінні ЗНЗ реалізується через підтримку з боку керівника школи інноваційної ініціативи об’єктів управління, їхньої творчості, самодіяльності та самостійності.

Застосування принципу інноваційності в управлінні ЗНЗ в усіх його проявах спрямовує керівників ЗНЗ (директорів, заступників, наукових консультантів, завідуючих методичних об’єднань, керівників інноваційних проектів та інших категорій педагогічних працівників, які здійснюють управлінську діяльність на різних рівнях управління) на демократизацію процесу управління; забезпечує внесення якісно нової зміни в мету і структуру управління, основні завдання, функції, форми, методи, засоби і формує нові.

Їх завдання посилюються постійним аналізом діяльності ЗНЗ на предмет його відкритості, як соціально-педагогічної системи; підтримкою педагогів-новаторів не лише соціальними і психологічними методами заохочення, а й матеріальними за рахунок набутих інвестицій; створенням правових, організаційних та психологічних умов для здійснення експериментальної діяльності; залученням різних інвесторів; входженням у міжнародні освітні інноваційні проекти; входженням до загальної (локальної) мережі Інтернет; створенням конкурентоспроможного освітнього середовища; підготовкою конкурентоспроможних випускників, адаптованих до життя у швидко змінюваному суспільстві тощо.

Реалізація принципу інноваційності в управлінні ЗНЗ вносить якісні зміни у всі складові освітнього процесу (мету, основні завдання, функції, форми, методи, засоби) і формує нові. А саме:

- метою управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ стає створення конкурентноздатного освітнього середовища, підготовка конкурентоспроможних випускників, адаптованих до життя у швидко змінюваному суспільстві;

- організаційною структурою управління – проектно-модульна, яка є багаторівневою, розгалуженою за напрямами діяльності (виховна, навчальна, управлінська) та формами організації діяльності членів педагогічного й учнівського колективів (формальна, неформальна), структурованою за об’єктами управління, до яких залученні члени громадськості, автори інноваційних програм чи проектів, керівники творчих груп педагогів (творчої педагогічної майстерні, інноваційних проектів тощо) та лідерів учнівської молоді, спроможних самостійно генерувати і розробляти інноваційну ідею, отримувати за неї інвестиції;

- змістом – реалізація спрямовуючих на розвиток управлінських функцій, колегіальних форм й економічних методів управління; створення правових, організаційних і психологічних умов для здійснення експериментальної діяльності; залучення різних інвесторів; участь у міжнародних освітніх інноваційних проектах; створення комп’ютерної мережі Інтернет;

- завданнями – спрямування на постійне переведення соціально-педагогічної системи у якісно новий стан (від більш “закритої” до більш “відкритої” системи); постійна соціальна, матеріальна і психологічна підтримка педагогів – новаторів; створення правових, організаційних і психологічних умов забезпечення експериментальної діяльності; залучення різних інвесторів; участь у міжнародних освітніх інноваційних проектах; підключення до комп’ютерної мережі Інтернет; розширення та поглиблення функціональних обов’язків учасників навчально-виховного процесу.

У ході аналізу проблем управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ на засадах законів перебігу освітніх інновацій (Н.Р.Юсуфбекової) та коректив, внесених до них Л.І. Даниленко, В.Ф.Паламарчук, виявлені та описані закономірності обов’язкового впливу освітньої інновації на результат діяльності закладу освіти та інтелектуальні, матеріальні і часові витрати учасників освітнього процесу:

- будь-яка освітня інновація, що впроваджується в заклад освіти привносить суттєву зміну у кінцевий результат його діяльності;

- будь-яка освітня інновація при впровадженні в заклад освіти вимагає додаткових інтелектуальних, матеріальних і часових витрат учасників навчально-виховного й управлінського процесів.

 

Вказані закономірності в управлінні інноваційною діяльністю в ЗНЗ описуються Л.І. Даниленко через пряму залежність інноваційної діяльності та якістю освітнього процесу, матеріальним, фінансовим, інтелектуальним добробутом організації і її учасників та обернену залежність інноваційної діяльності і часом, витраченим учасниками навчально-виховного й управлінського процесів на виконання додаткових функціональних обов’язків, інтелектуальними витратами її учасників. Друга залежність характеризується витратами учасників інноваційної діяльності, які є різними на різних етапах існування інновації.

 

Перша група закономірностей управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ підтверджується:

- зростанням професійної майстерності педагогічних працівників (учителів, керівників);

- створенням різноманітних творчих груп учителів;

- підвищенням рівня навчальних досягнень учнів та їхнього творчого потенціалу;

- збільшенням кількості структурних компонентів у структурі ЗНЗ;

- збільшенням управлінських функцій у керівника;

- збільшенням кількості інвестицій, покращенням матеріально-фінансового стану ЗНЗ.

 

Друга група закономірностей характеризує, що здійснення інноваційної діяльності зменшує час, затрачений учнями на оволодіння теоретичними знаннями, практичними вміннями і навичками керівниками та педагогічними працівниками на виконання своїх функціональних обов’язків.

В теорії педагогічної інноватики йдеться про поліструктурність інноваційної школи. Російськими вченими визначено шість організаційних структур управління інноваційною діяльністю в школі (діяльнісна, суб’єктна, рівнева, змістова, життєвого циклу, управлінська); європейськими вченими – п’ять організаційних моделей школи (відбіркова, постановочна, змішаних здібностей, інтеграційна, інноваційна); Л.І. Даниленко виокремлює три (адміністративно-функціонально, конкурентно-представницьку, проектно-інвестиційну).

Зокрема, діяльнісна структура являє собою сукупність таких компонентів, як:

· мотиви – мета – завдання – зміст – форма – методи – результати;

· суб’єктна – включає інноваційну діяльність усіх суб’єктів розвитку школи;

· рівнева – відображає взаємопов’язану інноваційну діяльність суб’єктів на міжнародному, регіональному, міському, районному і шкільному рівнях;

· змістова – передбачає народження, розробку і освоєння новацій в навчанні, виховній роботі, організації навчально-виховного процесу, в управлінні школою;

· життєвого циклу – циклічний характер кожного нововведення;

· управлінська – передбачає взаємодію чотирьох видів управлінських дій: планування – організацію – керівництво –контроль.

 

Основним завданням відбіркової моделі є – надання максимально якісної освіти найбільш здібним учням і достатню всім іншим, постановочна модель – створює умови для організації предметно-урочної диференціації; модель змішаних здібностей – реалізує принцип оптимального інтелектуального фону; інтеграційна модель – забезпечує особистісний розвиток учнів; інноваційна модель – має модульну організацію діяльності всіх членів освітнього процесу.

Проектно-інвестиційна модель управління ЗНЗ діє в менеджменті освітніх інновацій і забезпечує постійний його розвиток. Вона характеризується проектно-модульною організаційною структурою в управлінні ЗНЗ, яка є інноваційною і має: вертикально-горизонтальні зв’язки замість вертикальних; двокомпонентну структуру методичної роботи; інтегровану систему цільових і технологічних функцій та громадських й адміністративних форм між управлінськими ланками.