Майнові права громадян і юридичних осіб.

Зміст майнових прав громадян визначається ст. 26 Ци­вільного кодексу України («Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи»). Фізична особа здатна мати усі майнові пра­ва, що встановлені актами цивільного законодавства. З майновими правами також пов'язане право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.

Зміст майнових прав юридичної особи визначається змістом цивільної правоздатності юридичної особи (ст. 91 Цивільного кодексу України). Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права і обов’язки, як фізична особа, крім тих, які можуть належати лише людині.

Юридична особа набуває майнових цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Підставами виникнення майнових цивільних прав та обов'язків у юридичних та фізичних осіб є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, вина­ходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяль­ності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Фізичні та юридичні особи здійснюють свої майнові цивільні права:

- вільно, на власний розсуд;

- можуть відмовитися від свого майнового права;

- можуть за договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом;

- мають право звернутися до суду за захистом свого май­нового права та інтересу;

- мають право на відшкодування збитків, яких їм завдано у результаті порушення їх цивільного права.

Об'єктами майнових цивільних прав фізичних та юридич­них осіб є речі, у тому числі гроші (грошові кошти) та цінні папери, інше майно (окрема річ, сукупність речей), майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності, інформація.

Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування.

Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у ци­вільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивіль­ного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) нале­жать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на зе­мельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їхпризначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, об­ м еження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а такожмайнові права та обов'язки.

Зміст майновихправ фізичної та юридичної особи конкретизується також у таких положеннях Цивільного кодексу України:

- фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати;

- закріплюється статус підприємницьких товариств, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками — господарські товариства (повне товариство, командитне то­вариство, товариство з обмеженою або додатковою відпові­дальністю, акціонерне товариство) або виробничі коопера­тиви:

- підприємство є єдиним майновим комплексом, що ви­користовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності,

- юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном;

- юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним осо ­ бам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, пере­творення) або в результаті ліквідації.

 

7.6. Право власності та його захист. Форми і види власності.

Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦКУ).

Право власності

включає в себе:

 

Володіння – фактичне володіння річчю поєднане з наміром вважати річ своєю, перебування речі у своєму господарстві

Користування – вилучення з речі корисних властивостей. Головне повноваження власника.

Розпорядження – можливість вирішити юридичну і фактичну долю речі.

Власник має право вчинити будь-які дії щодо свого майна, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності; діяльність власника може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним.

Формами власності згідно із Конституцією України та Цивільним кодексом України є:

Права власності

 

Українського народу Приватна Державна Комунальна

Органи державної влади та місцевого самоврядування

Фізичні та юридичні особи

Органи державної влади

Територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування

 

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної морської економічної зони. Ст. 324 ЦКУ

Будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.   Ст. 325 ЦКУ

Майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.   Ст.326 ЦКУ

Майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.   Ст. 327 ЦКУ

Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом (Ст. 318 ЦКУ)

 

7.7. Інтелектуальна власність. Набуття та здійснення прав інтелектуальної власності. Система інтелектуальної власності.

Особливе місце у цивільному праві посідає право інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншими законами.

Право інтелектуальної власності становить особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.

До об'єктів права інтелектуальної власності законодавство відносить: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконавство; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності.

Права інтелектуальної власності.

Особисті немайнові Майнові

1. Право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності. 2. Право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності. 3. Інші особисті немайнові права інтелектуальної власності.

1. Право на використання об’єкта права інтелектуальної власності. 2. Виключне право дозволяти використовувати об’єкт права інтелектуальної власності. 3. Виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. 4. Інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, установлених ЦК України, іншим законом чи договором.

Особа, яка має виключне право дозволу використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з використанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта, а у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належить творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену законом чи договором.

Кожна особа має право звернутися до суду щодо захисту свого права інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може винести рішення, зокрема про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності, на збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного оборогу товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, рахуючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора. Існують різні строки дії прав промислової власності:

- патенти на винаходи і нові сорти рослин – 20 років;

- патент на промисловий зразок 10 років, може бути продовжений – + 5 років;

- свідоцтво на знак для товарів і послуг, може бути продовжений – 10 років + 10 років.

Після закінчення строку дії авторського права чи права промислової власності твір чи об’єкт власності стають спільним надбанням.

 

7.8. Авторське і суміжні права.

 

Авторське право – це сукупність майнових та особистих немайнових прав щодо творів літератури, науки та мистецтва.

Законом України "Про авторське право та суміжні права" охороняються особисті немайнові і майнові права авторів і їх правонаступників, пов'язані з створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва, і право виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.

Джерелами авторського права є Конституція України, закон "Про власність"(ст.13.14). які встановлюють, що об'єктами права власності є твори науки, мистецтва, вони є об'єктами права інтелектуальної власності, ст.5 Закону "Про авторське право" дає перелік об'єктів авторського права авторського та їх загальні ознаки:

1) творчий характер;

2) виражений в об'єктивній формі.

Суб'єктами авторського права можуть бути: автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати в силу закону, договору, спадкування.

Авторське право автора називають первісним, а авторське право правонаступників
похідним, закон визнає також спільне співавторство. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери "С" у колі, імені особи і року першої публікації твору.

Суміжні права - це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та права організації мовлення, пов'язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права, які належать іншим особам. Об'єктами суміжних прав є:

- виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;

- записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;

- трансляція в ефір, по кабелю.

Авторські і суміжні права захищаються законом "Про авторське право та суміжні права". Потерпілі у разі порушення авторського і суміжного прав мають право вимагати:

1. Відшкодування збитків, завданих порушенням, у тому числі втраченої вигоди.

2. Вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків.

3. Виплати компенсацій в розмірі від 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати замість відшкодування збитків чи стягнення прибутку. Остаточну суму визначає суд.

4. За порушення авторського чи суміжного прав суд стягує з порушника штраф у розмірі 10% від суми, присудженої судом на користь позивача. Потерпілі мають право поряд з матеріальною шкодою вимагати відшкодування моральної шкоди в розмірі, що визначається судом.

 

7.9. Право промислової власності. Право на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.

Право промислової власності – це результати науково – технічної творчості, які можуть бути використані на користь людини в будь-якій її доцільній діяльності.

Винахідництво є одним з видів творчої діяльності; це одна з необхідних стадій у "процесі" перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Відносини, пов'язані з винахідництвом, регулюються правом промислової власності або патентним правом, так як основним правоохоронним документом, яким захищаються об'єкти промислової власності є патент.

Патентне законодавство України досить активно розвивається, оскільки така форма охорони творчої діяльності відповідає вимогам ринкової економіки. Основним джерелом законодавства України про промислову власність є закони: "Про власність", "Про основи державної політики в сфері науки і науково - технічної діяльності" 1991р "Про науково - технічну інформацію" 1993р., "Про охорону прав на винахід і корисні моделі" 1993р "Про охорону прав на промислові зразки" 1993р., "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" 1993р., "Про охорону прав на сорти рослин" 1993р., "Про тваринництво" 1993р.. "Положення про державне відомство України" 1992р.

Важливим джерелом патентного права є міжнародні договори, до яких приєдналась Україна: Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, договір про патентну кооперацію.

Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові знаки.

Винахідництво - один із найбільш масових видів творчості, результати якого істотно впливають на рівень виробництва, якість продукції і охороняється законами України.

Винахід - це технічне рішення у будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового виробництва. Він має такі ознаки:

- має винахідницький рівень, тобто це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець ще не знає;

- є промислово придатним, якщо його можна використовувати у промисловості, сільському господарстві, в системі охорони здоров'я та інших галузях;

- технічна можливість його застосування на практиці і корисність винаходу.

Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. Корисна модель визнається новою, якщо вона є частиною рівня техніки. До корисної моделі застосовують всі вимоги, окрім винахідницького рівня.

Промисловий зразок - це нове художньо - конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом. Об'єкти промислового зразка: форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

Суб'єктом будь-якого результату творчої праці можуть бути як громадяни України, так і інші особи, незалежно від віку та кількості осіб. Цим суб'єктом може бути фонд винаходів України. Але суб'єктом патентних прав можна стати лише після відповідної кваліфікації даної пропозиції компетентним органом держави.

Патент - це техніко-юридичний документ, який засвідчує визначення заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і права власності на зазначені об'єкти. Оформлення прав на винаходи здійснюється належним чином: через оформлення заявки до Держпатенту України. Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дня подання заявки. На корисну модель - 5 років + подовження на 3 роки. На промисловий зразок - 10 років + подовження на 5 років. Право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки захищаються:

1) з приводу видачі патенту в адміністративному порядку протягом 6-ти місяців:

2) у судовому порядку розглядаються спори про авторство на винахід, встановлення власника патенту, порушення майнових прав власника патенту, укладання та виконання ліцензійних договорів, право попереднього користування, винагороду винахіднику, компенсації.

Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються власнику патенту.

 

7.10. Поняття цивільного правочину та цивільного договору.

 

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків(ст. 202).

Цивільним кодексом передбачається загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не повинен суперечити Цивільному кодексу, актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

2. Учасники правочину повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення суб’єкта має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Форма правочину вчинена відповідно до закону.

5. Правочин має бути спрямований на реальне здійснення правових наслідків.

6. Правочин, здійснений батьками щодо неповнолітніх дітей, не повинен суперечити правам та інтересам дітей.

Форми правочину:

а) усна;

б) письмова(якщо підписаний сторонами, обмін телеграмами, електронною поштою між юридичними особами, правочин фізичних осіб на суму, яка не перевищує у 20 і більше разів неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

в) нотаріально-посвідчений (заповіт)

г) державна реєстрація правочину у випадках, встановлених законом.

Невиконання вимог правочину тягне за собою недійсність правочину.

Розрізняють:

1. Нікчемні (абсолютно недійсні) правочини і заперечні (відносно недійсні ) правочини.

Нікчемний правочин недійсний з моменту його здійснен­ня, тому судове рішення про визнання його недійсним не потрібне. До нікчемних правочинів відносять: протиправні й аморальні правочини; позастатутні правочини юридичних осіб; правочини, не засвідчені нотаріально, якщо закон ви­магає тільки такої форми правочину; правочини з особами у віці до 14 років.

2. Фіктивні й удавані правочини.

Фіктивний правочин — це дія, що від­бувається для виду, без наміру створити, змінити чи при­пинити цивільні права чи обов'язки.

Удаваний правочин прикриває правочин, який у дійсності сторони уклали. На­приклад, видано довіреність на управління автотранспорт­ним засобом, хоча в реальності він був проданий власнику довіреності.

Заперечний правочин може бути визнаний недійсним у судовому порядку за умови доведеності фактів, що свідчать про пороки правочину. До заперечних правочинів нале­жить: правочини з особами у віці від 14 до 18років; з об­межено дієздатними; з особами що перебували в момент укладання правочину в стані тимчасового розладу психіки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Розгалужена система договорів є надійною основою ді­лових відносин. У сучасному цивільному праві розрізняють такі види договорів:

1.За моментом початку дії розрізняють консенсуальні та реальні договори. Дія консенсуального договору почи­нається з моменту укладення угоди учасниками договору. Наприклад, права та обов'язки продавця і покупця вини­кають у момент укладення договору купівлі-продажу.

2.За наявністю вигоди у контрагентів розрізняють оплатні та безоплатні договори. Якщо виконання договору приносить майнову вигоду обом контрагентам, договір є оплатним. Такі, наприклад, договори купівлі-продажу, оренди, підряду. Якщо договір приносить майнову вигоду тільки одному з контрагентів, він є безоплатним: наприклад, договір дарування.

3.Залежно від розподілу прав і обов'язків між сторона­ми розрізняють односторонні та двосторонні договори. У першому з них один контрагент має тільки права, а ін­ший — тільки обов'язки. Такий, наприклад, договір по­зики: позикодавець має право вимагати повернення нада­ної в борг суми, а позичальник зобов'язаний її повернути. У двосторонньому договорі права та обов'язки мають обидві сторони.

4.За містом регульованої діяльності розрізняють майнові й організаційні договори. Майновий договір спрямований на безпосереднє одержання майна чи блага. Такими є більшість цивільно-правових договорів. Організаційний договір призначений для створення передумов одержання майнової вигоди, наприклад, договір про соціальну діяльність.

5. Головні та додаткові договори. Додатковий договір не може існувати без головного договору. З виконанням головного договору припиняється дія додаткового договору. Наприклад, договір позики є головним, а договір застави з забезпечення виконання договору позики – додатковим.

6. Попередні та основні договори. Попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються у певний строк укласти основний договір на умовах, встановлених попереднім договором.