Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глава 10. Основи соціального права України

Поиск

Поняття права соціального захисту та соціального забезпечення.

Ст.1 Конституції України проголосила нашу державу правовою соціальною державою, яка повинна визнавати та забезпечувати основні соціальні права людини і громадянина.

Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Одним із елементів соціального захисту громадян є соціальне забезпечення (ст..46).

Розвиток і вдосконалення державної політики, спрямованої на забезпечення соціальних прав громадян, неможливий без відповідної галузі права – права соціального захисту.

Право соціального захисту – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина.

Одним із елементів соціального захисту громадян є соціальне забезпечення.

Соціальне забезпечення – це передбачена законодавством система матеріального забезпечення й обслуговування непрацездатних громадян.

Види соціального забезпечення:

1) пенсії;

2) соціальна допомога (наприклад, державна допомога сім’ям з дітьми);

3) пільги (надання права безкоштовного проїзду в громадському транспорті окремим категоріям громадян);

4) утримання непрацездатних громадян у будинках для старих та інвалідів.

Соціальне забезпечення здійснюється за рахунок спеціальних фондів державного бюджету.

 

Правові основи загальнообов’язкового соціального страхування

Загальнообов’язкове соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

  • пенсійне страхування;
  • страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
  • медичне страхування;
  • страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
  • страхування на випадок безробіття;
  • інші види страхування, передбачені законами України.

Джерела соціального страхування: закони України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням чи похованням”. З 2004р. вступили в дію Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та „Про недержавне пенсійне забезпечення”.

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах держаної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:

1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві;

2) необхідності догляду за хворою дитиною;

3) необхідності догляду за хворим членом сім’ї;

4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає цю дитину;

5) карантину, накладеного органами санітарно-епідемічної служби;

6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу;

7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

8) санаторно-курортного лікування.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу).

Застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) при народженні дитини надається одноразова допомога.

Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім’ї, які перебували на її утриманні:

1) дружини (чоловіка)

2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків – за умови, що вони не мають працездатних батьків), а студентів та учнів середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів з денною формою навчання – до 23 років;

3) батька, матері;

4) діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:

1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;

2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;

3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

5) у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних із таким сп’янінням;

6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.

 

Пенсійне забезпечення

 

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють пенсійне забезпечення в Україні, є Конституція України, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення” (два останні вступили в дію з 2004 року).

Згідно зазначеного закону система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів:

· перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі солідарна система, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом;

· другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі – накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат та оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених цим законом.

· третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян-роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

· громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли пенсійного віку, визнані інвалідами у встановленому законом порядку;

· особи, яким була призначена пенсія (крім соціальних пенсій), за умови, що вони не отримують пенсій з інших джерел.

 

10.4. Види пенсій за Законом України “Про пенсійне забезпечення”

 

Пенсія щомісячна грошова виплата, призначувана непрацездатним громадянам, є основним видом їх соціального забезпечення.

Порядок призначення і виплати пенсій регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення” (5 листопада 1991р.) та деякими іншими законами.

Види пенсій:

1) трудові пенсії. Підставами для призначення трудової пенсії є досягнення певного віку (його звуть пенсійним) і наявність певного стажу роботи. Різновиди трудових пенсій:

- пенсія за віком. За загальним правилом, право не пенсію за віком мають чоловіки, що досягли 60 років, і жінки, що досягли 55 років. Друга умова для призначення пенсії за віком – наявність загального трудового стажу: 25 років для чоловіків і 20 років – для жінок. Ряд категорій працівників має право на пенсію за віком на пільгових умовах: у таких випадках пенсійний вік і виробничий стаж знижуються;

- пенсія за вислугою років. Пенсія за вислугою років призначається, як правило, незалежно від досягнення певного віку. Головна умова – наявність спеціального виробничого стажу. Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що надає право на пенсію за віком. Право на пенсію за вислугою років мають військовослужбовці та працівники органів внутрішніх справ, державні службовці, деякі інші категорії працівників:

- пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, яка спричинила повну або часткову втрату здоров’я внаслідок:

а) трудового каліцтва або професійного захворювання;

б) загального захворювання (в т.ч. каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

- Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утримуванні. При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.

2) соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацездатним громадянам, крім інвалідів з дитинства. при відсутності права на трудову пенсію:

1) інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи;

2) особам, які досягли віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років;

3) дітям – у разі втрати годувальника;

4) дітям – інвалідам віком до 16 років. У ст. 93 Закону є певне протиріччя стосовно пенсій інвалідам з дитинства.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 233; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.11.13 (0.008 с.)