Особисті немайнові права та обов’язки подружжя.

 

Сімейний кодекс закріплює права подружжя на:

1) материнство і батьківство. Небажання чи нездатність мати дитину може бути причиною для розірвання шлюбу;

2) повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок і уподо­бань;

3) фізичний і духовний розвиток, одержання освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та від­починку;

4) заміну прізвища після реєстрації шлюбу. У цьому разі ОРАЦС видає нове свідоцтво про реєстрацію шлюбу;

5) розподіл між собою обов'язків у родині та спільне рішенняпитань життя родини на підставі рівності;

6) вільний вибір місця проживання;

7) припинення шлюбних відносин.

Обов’язки подружжя:

1) спільно опікуватися побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

2) спільно піклуватися про матеріальне забезпеч сім'ї;

3) вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її здоров'я і народження здорової дитини: дружині-матері — умови для поєднання материнства та здійсненням нею інших прав і обов'язків.

8.7. Майнові права та обов’язки подружжя.

 

Сімейний кодекс України встановлює два режими майнових відносин подружжя:

1. Особиста приватна власність дружини і чоловіка;

2. Спільна сумісна власність подружжя.

Особиста приватна власність поширюється на:

1) майно, що належало йому, їй до шлюбу;

2) майно отримане під час шлюбу в дарунок чи у спадщину;

3) майно, придбане за особисті його, її кошти;

4) речі індивідуального користування, навіть якщо вони придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;

6) кошти, отримані у відшкодування матеріальної чи моральної шкоди;

7) страхові кошти;

8) плоди і доходи (дивіденди) від речей, що знаходяться в особистій приватній власності.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення до­машнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) само­стійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пе­нсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесе­ні до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Речі для професійних занять (му­зичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), при­дбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спі­льної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження власністю.

 

8.8. Права та обов’язки подружжя по утриманню.

Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одно­го. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є не­працездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що дру­гий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Вважається непрацездатним - таким, хто потребує матеріальної допомоги, той із подружжя,
якийдосяг пенсій­ного віку, встанов­леного законом, або є інвалідом І-ІІІ груп	якщо зарплата, пенсія, доходи від вико­ристання його майна, інші доходи не за­безпечують йому прожиткового міні­муму, встановленого законом.

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке ви­никло у неї (нього) за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має пра­во на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом 1 року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дру­жина може надавати матеріальну допомогу.

Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу.

Дружина, чоловік взаємно зобов’язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, то той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання.

Не має права на одержання аліментів чоловік або дру­жина, чия поведінка в шлюбі була негідною або він (вона) став непрацездатним у зв'язку зі скоєнням ним навмисного злочину.

 

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей.

 

Батько та мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей незалежно від того, чи проживають вони в шлюбі, чи шлюб припинено.

Розрізняють особисті немайнові та майнові права та обов’язки батьків і дітей.

Права батьків на:

1) особисте виховання дитини;

2) безперешкодне спілкування з дітьми;

3) самозахист дитини та звернення до суду;

4) Визначення місця проживання дитини (з 10 років за згодою батьків і дитини, з 14 років дитина визначає самостійно місце проживання);

5) Відібрання дитини у особи, що утримує її незаконно.

Обов’язки батьків щодо дітей:

1) забрати дитину з пологового будинку;

2) зареєструвати народження дитини;

3) присвоїти дитині прізвище, ім’я, по батькові;

4) виховувати дитину;

5) піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток;

6) поважати дитину, не піддавати дитину експлуатації, фізичним покаранням, не принижувати гідність дитини.

Майно батьків і дітей може бути сумісним і роздільним.

Права та обов'язки батьків і дітей з матеріального утри­мання є взаємними. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей, що навчаються (до 23 років), непрацездатних повнолітніх дітей, що потребу­ють матеріальної допомоги. З іншого боку, повнолітні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги.

Як правило, обов'язки з матеріального утримання ви­конуються добровільно. У разі ухилення від цього обов'язку з батьків, з дітей у судовому порядку можуть стягуватися аліменти.

Батьки можуть бути звільнені від сплати аліментів, якщо доход дитини набагато перевищує їхні доходи і цілком забезпечує всі потреби дитини. Виплата аліментів може бути припинена за договором про передачу дитині права власності на нерухоме майно.

Повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, якщо вони непрацездатні та потребують матеріальної допомоги. Такий обов'язок не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і не відновлені в батьківських правах.

 

 

Позбавлення батьківських прав.

 

Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків може мати різні правові наслідки, один із них – позбавлення батьківських прав. Згідно зі ст. 164 Сімейногокодексу матір табатька суд може позбавити батьківських прав, якщо вона (він):

а) не забрали дитину з пологового будинку без поважної причини, протягом шести місяців не виявляли до неї батьківського піклування;

б) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

в) жорстокоповодяться з дитиною;

г) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

д) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; примушують її до жебракування та бродяжництва;

е) засуджені за вчинення умисного злочину стосовно дитини.

Новий Сімейний кодекс передбачив можливість відібрати дитину в батьків без позбавлення їх батьківських прав. Таке може статися за рішенням суду не тільки у названих вище випадках, а також у випадках, якщо проживання дитини з батьками небезпечні для життя, здоров'я і морального виховання.

У виняткових випадках, у разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю дитини органи опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. Тоді дитину передають другому з батьків, бабі, діду, родичам або органові опіки та піклування. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від батьківського обов'язку щодо утримування дитини.

 

Усиновлення

Усиновлення – це прийняття усиновителем у свою ро­дину особи на правах сина чи дочки, здійснене на підставі судового рішення.

Усиновленою може бути неповнолітня дитина, а у виняткових — повнолітня особа, що не має матері, батька або позбавлена їхнього піклування.

Усиновителем може бути повнолітня дієздатна особа, старша від усиновленої не менше ніж на 15років (при усиновленні повнолітньої особи — на 18 років). Не має права бути усиновителем особа, позбавлена батьківських прав, що зловживає спиртними напоями чи наркотичними речо­винами, не має постійного місця проживання і постійного доходу.

Громадяни України, що бажають усиновити дитину, беруться на облік відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування, а іноземні громадя­ни —Центром усиновлення дітей. Категорично забороне­на посередницька і комерційна діяльність з усиновлення дітей.

Переважне право на усиновлення має громадянин України:

- в сім'ї якого виховується дитина;

- який усиновляє кількох дітей, які є братами, сестрами;

- який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновляється;

- який є родичем дитини;

- переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

3 моменту здійснення усиновлення припиняються всі права й обов'язки між батьками та родичами за походженням особи, яку усиновили, а виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між усиновлювачем та усиновленою ним особою.