Поняття приватного та публічного права

Поняття приватного та публічного права

Вислів давньоримського юриста Ульпіана дозволяє вважати, що основа градації права на приватне і публічне - є предмет правового регулювання, тобто інтерес:

а) загальнозначимих (публічний) інтерес, інтереси суспільства, держави в цілому;

б) інтереси приватних осіб.

Сутність приватного права виражена в його принципах - незалежності та автономії особистості, визнання захисту приватної власності, свободи договору. Приватне право - це право, що захищає інтереси особи в його взаєминах з іншими особами. Воно регулює сфери, безпосереднє втручання у які регулюючої діяльності держави є обмеженим. Індивід самостійно вирішує, чи використовувати йому свої права чи утриматися від дозволених дій, укладати договір з іншими особами або вступити в інший спосіб.

Інша річ сфера дії публічного права. У публичноправового відносинах держави сторони виступають як юридично нерівноправні. Однією з таких сторін завжди виступають держава або її орган (посадова особа), наділений владними повноваженнями. У сфері публічного права відносини регулюються виключно з центру, яким є державна влада.

Система публічного та приватного права обумовлена ​​їх природою, особливостями національної правової системи. З урахуванням цього і представлена ​​публічна і приватно-правова система (див. додаток

Звичайно, безумовної публічно-правовий або приватно галузі не існує. Публічно-правові елементи присутні в приватному праві, а приватноправові в публічному. Будь-яка норма права в будь-якій галузі права - якщо мова йде не про довільне встановлення, а дійсно про норму права як конкретної вимоги принципу формальної рівності - об'єднує в собі (і повинна об'єднувати за принципом формально-правової рівності) обидва початку: публічно-правове та приватно -правову. При всій важливості та принциповості розподілу права на приватне і публічне, критерії такого поділу неоднозначні, а межі досить умовні і розмиті.

Представлена ​​в нормі права і в праві в цілому загальна воля (загальне благо, інтерес) - це і є правовий спосіб і правова форма обліку, узгодження, поєднання публічних і приватних інтересів у відповідній сфері та галузі нормативно-правового регулювання.

Правомірний інтерес (тобто визнаний і захищається правом інтерес) - це результат узгодження і компромісу різних конфліктуючих інтересів на основі критерію їх відповідності вимогам загальноправовий принцип формальної рівності.

Загальний інтерес - все правомірне з усіх конфліктуючих інтересів всіх відповідних суб'єктів.

Таким чином, правомірні приватні та публічні інтереси захищаються (і повинні захищатися) всіма нормами, нормами всіх галузей права.

Деякі автори визначають приватне право як сукупність правових норм, які охороняють і регулюють відносини приватних власників у процесі виробництва і обміну, їх інтереси як вільних суб'єктів ринку. Це визначення, на мій погляд, дещо однобічний - воно характеризує приватне право лише з економічного боку.

Публічне ж право становлять норми, що закріплюють і регулюють порядок діяльності органів державної влади та управління, формування і роботи парламентів, інших представницьких та урядових установ, здійснення правосуддя, боротьбу з посяганнями на існуючий лад.

2.Европейська система приватного права. Східно-європейська система цивільного права

Для цієї системи характерним є відсутність чіткого розподілу права на приватне і публічне. Причому, сказане стосується не тільки періоду існування, так називаного, соціалістичного права, але і практично всієї історії розвитку права в країнах цієї групи.

У зв'язку з цим у цивільному праві дуже сильний вплив публічно-правових елементів, надання державним установами пільг і переваг і відповідно обмеження (аж до повної ліквідації) права приватної власності.

Джерелами цивільного права, як правило, є кодекси. Однак останні супроводжуються величезною кількістю підзаконних актів, що нерідко змінюють і доповнюють Цивільний кодекс і інші кодифіковані акти.

Для юриспруденції характерна слабість юридичних традицій і почуття права (правосвідомості), що часом веде до превалювання в регулюванні торгового (цивільного) обороту так званих організаційно-правових коштів.

Система побудови цивільних кодексів близька до пандектної, але з деякими варіаціями (наприклад, за сферу цивільно-правового регулювання виводиться сімейне право, але вводиться право авторське й ін.).

Помітний вплив на структуру і зміст цієї системи права зробило візантійське (греко-римське) право, пряма чи завуальована рецепція якого мала місце в країнах цієї групи.

Східноєвропейська система цивільного права існувала і понині зберігає значення в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії, Білорусії і т.д.

 

Центральноєвропейська система цивільного права

Ця система цивільного права формувалася паралельно з романською і німецькою системами, унаслідок чого має ряд загальних рис, як з першої, так і з другий.

Зокрема, для неї характерна наявність цивільних кодексів у державах, що відносяться до цієї групи; превалювання законодавчих актів над судовою практикою. У більшості випадків структура Кодексів тяжіє до пандектної системи, утім, не відтворюючи в точності останню (як правило, сімейні відносини виводяться за сферу дії цивільного кодексу).

На відміну від західноєвропейських систем права, відсутнім є розподіл права на публічне і приватне, а в цивільному праві істотна увага приділяється публічно-правовим елементам.

Помітну роль у формуванні цієї системи цивільного права зіграв опосередкований характер рецепції римського права. Тут вона відбувалася шляхом запозичення ідей і рішень із законодавства західноєвропейських країн, де цей процес базувався на вивченні й аналізі першоджерел і засвоєнні в такий спосіб "духу римського права".

Центральноєвропейська система цивільного права поширена в Угорщині, Словаччині, Словенії, Польщі, Чехії, Хорватії і т.д.

Цивільне право як галузь права.Предмет,метод та функції цивільного права.

Цивільне право як галузь права — це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які грунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Основну роль при визначенні цивільного права як галузі права відіграють його предмет, метод, функції та принципи.

ПРЕДМЕТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством України регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Не всі особисті немайнові та майнові відносини є цивільними, а лише ті, що базуються на трьох засадах: 1). юридичній рівності 2). вільному волевиявленні учасників цих відносин 3). майновій самостійності

Майновими є відносини, які виникають щодо майнових благ товарного. Майнові відносини, в свою чергу, поділяються на дві групи:

речові відносини - вказують на належність особам певних майнових благ, на те, що ці особи можуть володіти, користуватися і розпоряджатися ними;

відносини товарного обороту - в межах яких відбувається рух (перехід від однієї особи до іншої майнових благ (купівлі-продаж та ін.).

Особистими немайновими є відносини об’єктом яких виступають немайнові блага, які не мають майнового еквіваленту.

Поділ особистих немайнових відносин на

пов’язані з майновими (відносини авторства, винахідництво і т.д);

не пов’язані з майновими (відносини щодо честі, гідності та ділової репутації, життя, здоров’я, ім’я та ін.).

Види юридичних осіб.

Види юридичних осіб

І За порядком створення:

1) юридичні особи приватного права

2) юридичні особи публічного права

ІІ За метою створення:

1) для здійснення підприємницької діяльності (комерційні);

2) для здійснення некомерційної діяльності (некомерційні).

ІІІ За видом власності на якій створюється юридична особа:

1) приватні юридичні особи;

2) державні юридичні особи;

3) комунальні юридичні особи

 

Органи юридичної особи.

Органи юридичних осіб, залежно від їх видів, можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Так, відповідно до ст.14 Закону «Про підприємства в Україні» управління підприємством здійснюється згідно з його статутом на основі поєднання прав власника по господарському використанню свого майна і принципів самоуправління трудового колективу.

Керівник підприємства наймається власником або уповноваженим ним органом і з ним укладається контракт. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства.

Вищим органом таких видів господарських товариств, як акціонерне, з обмеженою або додатковою відповідальністю є загальні збори акціонерів. Виконавчими органами є правління або дирекція, які діють як колегіальний орган юридичної особи. Правління обирається загальними зборами.

В кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах - також правління. Правління кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, що не віднесені до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Припинення юридичних осіб.

Види припинення. І За порядком здійснення та правовими наслідками:

1) реорганізація; 2) ліквідація.

Обов’язки особи, що прийняла рішення про припинення:

1) негайно письмово повідомити орган, що здійснює держ реєстрацію;

2) призначають за погодженням з органом державної реєстрації комісію з припинення юр-ної особи;

3) перехід повноважень щодо управління справами юр-ної особи до комісії;

4) комісія поміщає в друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог;

5) комісія вживає усіх заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх

Способи реорганізації: злиття, приєднання, поділ, перетворення.

ІІ За ініціатором припинення: добровільне;

примусове.

 

ВИДИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Цінні папери можуть випускатися в: 1)документарній; 2)без документарній формі відповідно до закону.

 

ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ.

Потреба тлумачення змісту правочину може бути викликана різними обставинами: включенням до тексту правочину терміна, який неоднозначно трактується сторонами; неузгодженістю окре­мих частин правочину; помилковим включенням до тексту право­чину сполучника «і» замість «або» тощо.

Тлумачення має проводитися на підставі буквального значення слів, які були використані сторонами; порівняння усіх частин пра­вочину. Якщо цього буде замало, справжня воля особи може бути виявлена з врахуванням мети, яку вона прагнула досягти, змісту попередніх переговорів, усталеної практики взаємин сторін, зви­чаїв ділового обороту, подальшої поведінки сторін, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Тлумачення правочину судом може проводитися у позовно­му провадженні за позовом однієї із сторін або в окремому провадженні, якщо із заявою до суду про тлумачення правочину звернулися обидві сторони.

Зміст права власності.

Право володіння — це юридична можливість фактичного впливу на річ. У зв'язку з тим, що володіння буває законним — таким, що грунтується на законі, і незаконним — протиправним, іноді у літературі з цивільного права зазначають, що такий поділ може стосуватися володіння взагалі, тобто і володіння як елементу права власності1. Проте оскільки йдеться про право володіння, то воно завжди може бути лише законним. Поняття "незаконне володіння" може застосовуватись лише до фактичного володіння.

зміст права власності в цілому має включати такі елементи:

1) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на свій розсуд);

2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його),

3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо).

У свою чергу змістом права здійснення права власності є: право володіння, право користування, право розпорядження тощо.

 

Сервітут:поняття та види.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню.

 

84.

Володіння — це можливість власника утримувати річ, яка на законних підставах йому належить. Одна з правопідстав права власності.

Ведучи мову про володіння як правову категорію необхідно розрізняти "право володіння" як елемент права власності та як вид права на чужі речі (відповідно до концепції ЦК) і "володіння" або ж ближче до традицій української правничої термінології -"посідання" як особливе (окреме) речове право. Володіння (посідання) як самостійне речове право являє собою фактичне володіння речами, поєднане з наміром володіти ними для себе.Таким чином, володіння (посідання) містить два елементи: об'єктивний (фактичне володіння майном) і суб'єктивний (намір володіти ним для себе).При цьому фактичне володіння речами має бути стабільним (тобто існувати протягом досить тривалого часу) і безперервним. Слід зазначити, що це поняття тлумачиться вельми широко. Зокрема у цивілістиці з часів римського права традиційно вважається, що фактичне володіння речами має місце не тільки тоді, коли річ безпосередньо знаходиться у володільця, а й у будь-якому випадку, коли володілець не втрачає контролю над об'єктом володіння.

Власне кажучи, лише законне і незаконне добросовісне володіння підпадають під поняття "володіння" ("посідання") як інститут речового права. Незаконне недобросовісне володіння річчю є не правовим Інститутом, а лише фіксацією факту порушення права власності (спроби привласнення чужого майна).

85.

Емфітевзис —це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.. Характерною рисою емфітевзису є вимога використання чужого майна за цільовим призначенням, що складає \ обов'язок емфітевти (користувача). Суть суперфіцію полягає в тому, що власник виділяє земельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію — фізичній або юридичній особі — для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших будов або споруд без- і коштовно або за відповідну винагороду. Як і емфітевзис, суперфіцій є довгостроковим, відчужуваним і успадковуваним правом, можливість здійснення якого обмежена використанням за цільовим призначенням.Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди. Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності.

86.

Суперфіцій - це довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи безвідплатно особі для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд, на які в останньої виникає право власності.

Суб'єктами с уперфіціарних відносин є власник земельної ділянки, яка надається під забудову, і особа, яка має право використання зазначеної ділянки для забудови (суперфіціарій ). Суперфіцій може належати одночасно двом і більше особам При цьому, безумовно, саме суперфіційне право поділу не підлягає, а лише передбачається можливість спільного користування земельною ділянкою, наданою під забудову одночасно двом і більше особам. Підставами встановлення суперфіцію є договір між власником ділянки І майбутнім забудовником про встановлення суперфіцію і заповіт. Об'єктом суперфіцію є право користування земельною ділянкою для будівництва певних видів споруд чи будівель з можливістю для суперфіціарія набути право власності на них.

Суперфіціарій (землекористувач) має право:

- використовувати ділянку для забудови відповідно до договору про суперфіцій та вимог закону (ст.413 ЦК);- набувати право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови;

Суперфіціарій (землекористувач) зобов'язаний:

-вносити інші платежі, встановлені законом. Зазначені обов'язкові платежі визначаються окремими актами законодавства і не включаються до сум плати за користування, яка належитьвласнику ділянки.

- почати використовувати земельну ділянку для забудови до спливу трирічного строку з моменту встановлення суперфіцію. В іншому разі можливе припинення суперфіцію з цієї підстави (ст.416 ЦК);

- у разі припинення суперфіцію на вимогу власника земельної ділянки знести будівлі та привести ділянку до стану, в якому вона була до надання її у користування (ч. 1 ст.417 ЦК).

87.

Сукупність умов, які необхідні для настання цивільно-правової відповідальності, називають складом цивільного правопорушення.За загальним правилом цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов (підстав):- протиправність; - шкода; - вина; - причинний зв’язок між протиправною поведінкою і наслідками. Протиправною є поведінка, яка порушує норму права або умови укладеного між контрагентами договору. Протиправними можуть бути не лише дії, а й бездіяльність. Наприклад, ветеринар не надав своєчасно допомоги худобі, яка захворіла; зберігач не потурбувався, щоб захистити майно від дощу. Шкода може бути заподіяна і правомірними діями. Так, правомірними вважаються дії, пов’язані із здійсненням прав та виконанням обов’язків Протиправність є неодмінною умовою настання цивільно-правової відповідальності, тому її називають юридичною підставою відповідальності. Під шкодою в цивільному прав розуміють загибель, втрату або зменшення певного майнового або немайнового блага. Вина — це психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків.

88.

Право колективної власності

Колективна власність охоплює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також інших колективних організацій.Члени таких організацій об'єднують свою працю (підприємницьку діяльність) і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони безпосередньо або через створювані органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів. Чинним законодавством значно розширено коло суб'єктів колективної власності. Стосовно такого специфічного об'єкта права власності, як земля, коло суб'єктів обмежене колективними сільськогосподарськими підприємствами, сільськогосподарськими кооперативами, садівницькими товариствами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами.Трудовий колектив державного підприємства може бути суб'єктом права колективної власності.Окрему групу об'єктів права колективної власності становить майно, належне кооперативам (колективним сільськогосподарським підприємствам). За своїм правовим режимом до цієї групи належить майно споживчої та сільськогосподарської кооперації, а також майно колективних сільськогосподарських підприємств.До характерних особливостей права колективної власності кооперативу слід віднести визначення часток (паїв) членів кооперативів (КСП) у майні, що належить кооперативу. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції господарського управління колективним майном.

89.

Власність - це певні матеріальні блага, які мають комусь належати. Що ж до державної власності, то у неї є свої суб'єкти, які мають право володіти, користуватись та розпоряджатись цією власністю.Державною власністю також визнається майно, що забезпечує діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України та утворюваних ними органів. Це положення має дуже важливе значення, тому що ці посади є виборними і одні й ті самі особи не будуть перебувати на посадах все життя, будуть інші особи, що прийдуть їм на зміну. Отже, майно, яким користується, володіє та розпоряджається Президент, члени Кабінету Міністрів, є власністю держави, а не окремих осіб, які займають зазначені посади на період, визначений Конституцією та Законами України.

До державної власності відносяться будь-які матеріальні речі (в основному це майно, установи, певні стратегічні об'єкти), які покликані забезпечувати діяльність державних органів, забезпечувати економічний та соціально-культурний розвиток як всієї держави, так і окремих територій, і ці блага не мають бути власністю інших осіб, суб'єктів права власності. Державна власність виникає різними способами (за юридичними підставами), значення яких є неоднаковим. Далі я наведу різні способи виникнення права державної власності і дам їм характеристику.

Одним з способив виникнення права державної власності є угоди у сфері внутрішнього і зовнішнього товарообігу (оплатні і безоплатні). Вони забезпечують перехід у державну власність матеріальних благ від інших власників (недержавних підприємств та організацій, окремих громадян). Право державної власності виникає також за рахунок подарованого окремими громадянами майна, успадкованого майна, коштів від випуску лотерей, облігацій державної позики, цінних паперів.Право державної власності виникає також внаслідок застосування реквізиції та конфіскації, стягнення штрафів за правопорушення. Ще однією підставою набуття права державної власності є набуття права власності на бездоглядну домашню тварину.

наступною підставою виникнення права державної власності є набуття права власності на скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Державна власність може виникати в будь-який з первісних чи похідних способів, але у держави є підстави для набуття нею права власності в такі способи, в які це право не може виникнути в інших власників - фізичних або юридичних осіб.

90.

Законом "Про власність" право повного господарського відання було передбачено лише відносно державної власності. Однак на практиці виникла проблема визначення правового режиму майна,наданого, зокрема, засновниками в управління господарського товариства.

Оскільки майно не передавалося у власність такого підприємства, а лише надавалося йому для здійснення статутної діяльності, то природно виникло припущення, що воно має належати приватному підприємству, господарському товариству тощо на праві повного господарського відання. Право оперативного управління — це засноване на праві власності іншої особи і наданому нею повноваженні право володіння, а також обмежені права користування і розпорядження майном в цілях і межах, встановлених власником.Як і право господарського відання, право оперативного управління є похідним від права власності і більш обмежене порівняно з ним. Воно також вужче, ніж право господарського відання.Якщо право господарського відання містить усі 3 правомочності — володіння, користування і розпорядження, то право оперативного управління, зазвичай охоплює одночасно лише 2 — володіння і користування або володіння і розпорядження.

91.

Прáво комунáльної влáсності — сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття та реалізації територіальними громадами безпосередньо або через органи місцевого самоврядування права власності на об'єкти права комунальної власності (майно необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території), встановлюють гарантії захисту даного права територіальних громад, правові підстави і порядок його припинення. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Суб'єктами права комунальної власності, як різновиду права державної власності, були визнані адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

До об'єктів права комунальної власності належить: майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств;

92.

У власності Автономної Республіки Крим є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить Автономній Республіці Крим.В інтересах АРК право власності здійснюють органи влади Автономної Республіки Крим. Управління майном, що є у власності Автономної Республіки Крим, здійснюється органами влади Автономної Республіки Крим, а у випадках, передбачених законом, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, може здійснюватися іншими суб’єктами»;

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна, майна, що є у власності Автономної Республіки Крим або в комунальній власності.

93.

Державні підприємства, установи та інші державні організації, наділені правом повного господарського відання, правом оперативного управління, отримують певну сукупність прав та обов'язків, яка дає змогу їм здійснювати функції власника. При цьому власником майна державних підприємств, установ залишається держава, адже ще за часів римського права утвердився постулат: у однієї речі може бути лише один власник'. Однак дія такого принципу має ефективність лише тоді, коли власник спроможний самостійно і безпосередньо здійснювати правомочності власника, в тому числі займатися господарською чи іншою діяльністю. Тим часом, держава не може самостійно здійснювати правомочності власника. Не завжди це можуть і окремі громадяни. Вони можуть об'єднуватися у колективні утворення, передаючи їм своє майно та здійснюючи виробничо-господарську діяльність. Тому людство активно вело пошук оптимальних правових форм, які б гармонійно забезпечували інтереси як власників, так і господарюючих суб'єктів- невласників.У світовій практиці сформувалися різні моделі відмежування від права власності права управління нею та введення так званої розщепленої власності. Великим досягненням світової цивілізації стала поява акціонерних товариств, завдяки яким з'явилася можливість зосереджувати великі капітали за рахунок об'єднання фінансів як багатих комерсантів, так і широких верств населення, що в свою чергу забезпечувало швидке здійснення великих виробничих проектів.

94.

Приватизацією державного майна визнається відчуження майна, яке перебуває у державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до згаданого закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Однак відчуження майна, що перебуває у власності територіальних громад, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями у процесі приватизації) здійснюється органами місцевого самоврядування на підставі законодавства про приватизацію державного майна. Якщо на початкових етапах приватизації державного майна основною її метою було створення значного прошарку нових власників за рахунок передачі державного майна фізичним і недержавним юридичним особам, то на сучасному етапі приватизації, об'єктами якої стають великі та середні підприємства, акцент робиться на забезпечення в процесі приватизації підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та необхідності залучення коштів на структурну перебудову економіки, тобто інвестування вітчизняної економіки за рахунок коштів, (а) отриманих від покупців в процесі приватизації і (б) вкладених покупцями у об'єкти приватизації у післяприватизаційний період відповідно до умов угод приватизації.

95.

Право власності може належати як одній особі (роздільне право власності), так і кільком особам одночасно (спільне право власності). Право спільної власності не розпо-всюджується на власність юридичної особи і членів трудового колективу юридичної особи. Адже відомо, що майно юридичної особи відокремлене від майна держави чи іншого засновника юридичної особи, а також від майна працівників, які уклали трудовий договір з цією юридичною особою. Не виникає також права спільної власності і в тому випадку, коли кілька осіб користуються річчю, право власності на яку належить третій особі. Наприклад, землеволодільці користуються землею, яка належить державі.

Право спільної власності може виникнути лише тоді, коли кілька осіб набу-вають права власності на одну і ту ж річ або сукупність речей. Причому кожний із співвласників має свою част-ку в праві на все спільне майно і ця частка стосується всього комплексу прав і обов'язків щодо цього майна. Кожний співвласник повинен співставляти свою пове-дінку відносно спільного майна з волею інших співвлас-ників, оскільки його частка у власності не створює абсо-лютного права ні на яку реальну частину майна. Це пра-во на майно взагалі. По своїй суті право спільної власності є таким же, як і право роздільної власності. Але всяке розпорядження майном, що перебуває в спільній власності, може бути здійснено лише при загальній згоді всіх власників, при-чому кожний користується однаковим голосом, незале-жно від розміру належної йому частини: незгода одного припиняє розпорядження інших. В цьому плані право спільної власності є одним із видів обмежень права вла-сності; право кожного обмежується правом інших. Від-бувається взаємне обмеження. Визначення права спільної влас-ності: це право двох або більше осіб на один об'єкт.

Право спільної власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з набуттям кількома особами права власності на конкретно визначене майно, а також закріплюють, охороняють і регулюють права цих осіб по володінню, користуванню і розпорядженню цим майном.

96.

Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Стану. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (ЗАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові відносини такого фактичного подружжя відповідні норми шлюбно-сімейного законодавства про спільність майна не поширюються. Спори щодо майна, набутого чоловіком і жінкою в період фактичних шлюбних відносин, мають вирішуватися відповідно до норм цивільного законодавства про спільну власність. Звичайно, в сучасних умовах в Україні принцип роздільності майна подружжя є неприйнятним. Навпаки, у світовій практиці спостерігається тенденція до розширення сфери дії принципу спільності у регулюванні майнових відносин між подружжям, що є, зокрема, результатом жіночого руху за рівні права з чоловіками. Принцип спільності краще захищає інтереси особливо тих жінок, які займаються домашнім господарством, вихованням дітей.Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути акції, облігації та інші цінні папери, придбані за спільні кошти, їх вклади у статутних фондах господарських товариств, дивіденди та інші доходи, одержувані від такого майна, а також виграші від придбаних на спільні кошти лотерейних квитків. Режим спільності має поширюватися і на авторську винагороду, авторський гонорар, право на одержання яких виникло під час шлюбу.

97.

Одним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою. Оскільки економічною основою кожного суспільства є власність у різних її формах, то одним із найголовніших об'єктів державного захисту виступає саме право власності. Дослідження поняття "захист права власності" завжди посідало важливе місце в юридичній науці взагалі і в цивілістичній зокрема, адже на захист права власності прямо чи опосередковано спрямовані норми багатьох галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного та ін.). "Цивільні права охороняються законом", встановлюється загальноохоронний принцип, який гарантується усією правовою системою.

Цивільно-правовий захист права власності — це система активних заходів, що їх застосовують власник, компетентні державні чи інші органи, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення по