Дії та результати дій як об’єкт цивільних прав.

Об'єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій або ж

результати робіт (ст.177 ЦК).

Послуга є різновидом правомірних дій і трактується як діяльність,

здійснювана з метою виконання цивільного обов'язку і не пов'язана зі

створенням матеріального блага.

 

Послуги, що надаються один одному учасниками цивільного обігу,

різноманітні, послуги фактичного характеру (перевезення), послуги

юридичного характеру (діяльність повіреного), послуги, Що містять

елементи фактичного і юридичного порядку (діяльність експедитора).

Об'єктом правовідносин може бути також результат дій (результат робіт).

У цьому разі під роботами слід вважати дії, спрямовані на досягнення

матеріального результату, що може полягати в створенні речі, її

переробці чи обробці тощо. Результат роботи заздалегідь визначений у

договорі сторін і визначається насамперед особою, що замовила виконання

роботи. Що ж стосується способу виконання роботи, то він за загальним

правилом визначається виконавцем.

 

3 9.Результати творчої інтелектуальної діяльності як об’єкти цивільних прав.

До об'єктів цивільних прав належать результати інтелектуальної, творчої

діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності (ст. 199 ЦК).

Зокрема, продуктами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а також способу стецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а також способу

відтворення.

На перший погляд видається, що в ЦК результати інтелектуальної, творчої діяльності розглядаються як вид нематеріальних благ (ст.199 міститься в гл. 15 ЦК, яка називається "Нематеріальні блага"). Проте правова природа цього виду об'єктів цивільних прав, безсумнівно, є складнішою, ніж об'єктів матеріальних прав, про що свідчить позначення їх (знов-таки в ЦК) як Інтелектуальної власності і вміщення книги четвертої ЦК "Право інтелектуальної власності" після книги "Право власності та інші речові права". У зв'язку з цим більш правильною видається оцінка результатів інтелектуальної, творчої діяльності як комплексного за своїм характером об'єкта, який включає як немайнові, так і майнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо). При цьому необхідно враховувати, що за загальним правилом результати інтелектуальної, творчої діяльності лише тоді стають об'єктами цивільних прав, коли вони отримують матеріальне втілення (рукопис, картина, книга, креслення) або іншим чином виражаються в об'єктивній формі (відеозапис, фонограма тощо), тобто стають доступними для сприйняття іншими особами. Водночас не можна ототожнювати результати Інтелектуальної, творчої діяльності і речі, в яких вони втілені матеріально, як об'єкти цивільних прав. Наприклад, право власності на картину переходить до покупця, у той час як авторське право зберігається за художником, малярем, що створив цю картину.

Варто також звернути увагу на особливості легітимації як об'єктів цивільних прав результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Зокрема твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами цивільних прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції — з моменту кваліфікації їх як результатів Інтелектуальної праці у встановленому порядку відповідними компетентними органами.Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти праваІнтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язкивідповідно до книги четвертої ЦК та інших законів, що регулюютьвідповідні цивільні відносини.

Поняття й ознаки правочинів. УМОВИ ДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ

Правочин - це поведінка суб'єкта, тобто «дія» і «недія». Але якщо дія є правочином зав­жди, то «недія» (бездіяльність) - лише тоді, коли це передбачено законом або договором. Другою ознакою правочину є його вольовий характер. Оскільки спрямованість поведінки особи засвідчує її волю, пра­вочин є поведінкою вольовою. Кожен учасник правочину діє за своєю волею і відповідно до своїх інтересів. Третьою ознакою правочину є те, що він вчиняється головно щодо того, що стосується майбутнього.

Четвертою ознакою правочину є те, що він може стосуватися лише того, здійснення чого є можливим. Ніхто не може бути зо­бов'язаний вчиняти неможливе. П'ятою ознакою правочину називають його правозгідність. Дії, які у всіх ситуаціях є злом (наклеп, наїзд на пішохода, під­пал будинку), хоча також призводять до виникнення відповідних цивільно-правових наслідків, не є правочином. Метою правочину є той матеріально-правовий інтерес, який сто­рона прагне задовольнити завдяки правочинові і який задовольняє, вчинивши його.

УМОВИ ДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ .

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності- загальна вимога. До суб’єктів правочину можуть ставитися також інші (спеціальні) вимоги (ст. 712 ЦК постачальником за договором поставки може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності; ст. 284 ЦК страховиком за договором страхування може бути лише юридична особа, яка отримала ліцензію на здійснення страхової діяльності).

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника право чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч.4 ст. 203 ЦК правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Зміст правочинів. Тлумачення змісту правочинів.

Стосовно правочину, форма - це спосіб існування змісту, діло­вий папір.

«Форма волевиявлення - це форма угоди»3. Це твердження вважалося аксіомним, перекочовуючи із одного видання до іншого, заполонило радянську і пострадянську цивілістичну лі­тературу.

Воно склалося на підставі статті 42 ЦК 1963 р. «Форма право-чинів», у якій йшлося про укладення правочинів усно або в пись­мовій формі (простій чи нотаріальній), про особливу поведінку особи та про мовчання.

При підготовці проекту Цивільного кодексу України до третьо­го читання ця цивілістична аксіома була переглянута: форма і спо­сіб волевиявлення - нетотожні поняття: друге є ширшим за зміс­том. Відповідно було змінено назву статті 205 ЦК: «Форма право­чину. Способи волевиявлення».

У статті 205 ЦК названо чотири способи волевиявлення. З них до «форм» віднесено лише два: усний та письмовий. Отже, для по­дальшого зачислення конклюдентних дій та мовчання до форм правочину не буде уже щонайменшої підстави.

Оскільки форма - це зовнішній вид, варто було б монопо­лізувати вживання цього слова виключно до письмового спо­собу волевиявлення і цим завершити термінологічну інвента­ризацію.

Але і без цього науковий прогрес у трактуванні співвідношення «способу волевиявлення» та «форми правочину» є очевидним.

ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ.

Потреба тлумачення змісту правочину може бути викликана різними обставинами: включенням до тексту правочину терміна, який неоднозначно трактується сторонами; неузгодженістю окре­мих частин правочину; помилковим включенням до тексту право­чину сполучника «і» замість «або» тощо.

Тлумачення має проводитися на підставі буквального значення слів, які були використані сторонами; порівняння усіх частин пра­вочину. Якщо цього буде замало, справжня воля особи може бути виявлена з врахуванням мети, яку вона прагнула досягти, змісту попередніх переговорів, усталеної практики взаємин сторін, зви­чаїв ділового обороту, подальшої поведінки сторін, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Тлумачення правочину судом може проводитися у позовно­му провадженні за позовом однієї із сторін або в окремому провадженні, якщо із заявою до суду про тлумачення правочину звернулися обидві сторони.