Строки захисту цивільних прав



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Строки захисту цивільних прав



 

1. Залежно від суб'єкта встановлення строків (термінів):

• законодавчо встановлені — тобто ті, які закріплено в законах та/або інших нормативно-правових актах;• договірні — строки (терміни), що встановлюються за домовленістю сторін;• судові — це строки (терміни), які встановлюються судом.

2. За правовими наслідками:• правостворюючі — строки (терміни), пов'язані з виникненням певних правовідносин;• правозмінюючі — строки (терміни), спрямовані на зміну правовідносин;• правоприпиняючі — строки (терміни), пов'язані з припиненням правовідносин.

3. За самостійністю визначення:• імперативні — строки (терміни), які строго визначені законом та не можуть бути змінені за згодою осіб (наприклад строки набувальної давності);• диспозитивні — строки (терміни), які хоча й передбачені законом, проте можуть бути змінені за згодою сторін.

4. За характером визначеності:• абсолютно визначені строки (терміни) вказують на точний момент чи період часу, з яким пов'язуються юридичні наслідки;• відносно визначені строки (терміни) характеризуються меншою точністю і вказують лише приблизні орієнтири, наприклад, у розумний строк, у строк, необхідний для виконання, негайно тощо;• невизначені строки (терміни) мають місце у разі, якщо законом чи договором взагалі не встановлено будь-якого часового орієнтиру, хоча й передбачено, що відповідні правовідносини мають часові межі. Наприклад, деякі договори може бути укладено безстроково, але зрозуміло, що такі правовідносини, все ж таки, колись припиняться.

5. За поширенням:• загальні строки (терміни) мають загальне значення та стосуються всіх без винятку суб'єктів та всіх однотипових випадків;• спеціальні строки (терміни) встановлюються для винятків із загального правила і діють лише у випадках, що передбачено в законі.

Проте найбільш вагоме значення має розподіл строків на строки (терміни) здійснення цивільних прав, строки (терміни) виконання цивільних обов'язків та строки (терміни) захисту цивільних прав.

Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав — строки, впродовж яках володілець суб'єктивного права може реалізувати ті можливості, які закладено в суб'єктивному праві.

Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на такі:1) строки існування цивільних прав — це строки дії суб'єктивного права в часі. Введення часових обмежень означає, що законодавець свідомо обмежує деякі з прав для узгодження цивільного обігу, наприклад, майнові права автора існують упродовж життя автора та 70 років після його смерті;

 

2) преклюзивний строк — це період, із закінченням якого припиняється цивільне право як таке. Він надає уповноваженій особі строго визначений час для реалізації свого права і припиняє це право у разі його невикористання чи неналежного використання. Цей строк встановлюється для спонукання особи до здійснення свого права, в іншому ж випадку це право припиняється або ж переходить до інших осіб. Це свого роду санкція за нездійснення свого суб'єктивного права, оскільки його нездійснення певною мірою заважає подальшому нормальному розвитку суспільних відносин. Такими строками є 6 місяців для прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК), 3 місяці з моменту закінчення договору про зберігання у ломбарді (ст. 968 ЦК), 1 місяць для нерухомого та 10 днів для рухомого майна, протягом яких особа має переважне право купівлі частки спільної часткової власності (ст. 362 ЦК) тощо;

 

3) претензійний строк — строк, упродовж якого уповноважений суб'єкт вправі, а іноді й зобов'язаний звернутися до безпосередньо зобов'язаної особи для врегулювання спору, що виник між ними перед зверненням до суду за захистом свого порушеного права;

 

4) гарантійний строк — період часу, впродовж якого продавець, виготівник чи інший послугонадавач гарантує придатність товару (речі) чи послуги для використання за звичайним призначенням, а набувач (користувач) вправі вимагати безоплатного усунення виявлених недоліків, заміни товару (послуги) чи застосування інших встановлених законом чи договором наслідків. Близькими до гарантійного строку є термін служби (для товарів чи робіт тривалого користування) і термін придатності (для продуктів харчування, медикаментів тощо).

 

61. Строки захисту цивільних прав:

Строк захисту цивільних прав — це строк, упродовж якого особа, право якої порушено, оспорено чи не визнано, може вимагати примусового здійснення чи захисту свого права.

Залежно від того, яким чином здійснюється захист, розрізняють: строки судового захисту (позовна давність); строки адміністративного захисту; строки самозахисту; строки оперативного захисту.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Значення позовної давності полягає у наданні потерпілому строго визначеного, проте цілком достатнього строку для захисту його права. Після збігу строку позовної давності потерпілий позбавляється можливості примусового (судового) захисту свого права, але саме порушене право зберігається.

Строки позовної давності поділяють на загальний та спеціальні.

Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки та поширюється на всі правовідносини, окрім тих, щодо яких встановлюється спеціальний строк. Позовна давність імперативно встановлюється в законі і не підлягає відміні чи зменшенню за згодою сторін. Однак за взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом.

 

 

62. Поняття, ознаки та види речових прав:Речові права - це права, що забезпечують задоволення інтересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання. Серед ознак таких прав слід назвати: по-перше, ці права мають обмежений зміст (у порівнянні з правом власності); по-друге, їх об'єктом виступає переважно нерухоме майно; по-третє, для них характерне право слідування за річчю; по-четверте, права на чуже майно мають похідний від права власності характер; по-п'яте, їх види та зміст повністю визначаються законом. Види речових прав на чуже майно: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

 

63. Поняття права власності. «Тріада» правомочностей власника і межі їх здійснення: .Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють приналежність матеріальних благ конкретним суб'єктам (в тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ). Право власності в суб'єктивному значенні — це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом. У п. 1 ст. 209 ЦК правомочності власника розкриваються за допомогою традиційної для російського громадянського права "тріади" правомочностей: володіння, користування і розпорядження. Під правомочність володіння розуміється заснована на законі (тобто юридично забезпечена) можливість мати у себе дане майно , утримувати його в своєму господарстві (фактично володіти ним, числити на своєму балансі і т. п.). Правомочність користування являє собою засновану на законі можливість експлуатації, господарського чи іншого використання майна шляхом вилучення з нього корисних властивостей, його споживання. Воно тісно пов'язане з правомочність володіння, бо в більшості випадків можна користуватися майном, тільки фактично володіючи ним. Правомочність розпорядження означає аналогічну можливість визначення юридичної долі майна шляхом зміни його приналежності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення і т. д.) .

 

64. Класифікація підстав виникнення права власності: Первісні й похідні. До первісних належать підстави, за допомогою яких право власності на річ виникає вперше чи незалежно від права попереднього власника на цю річ, чи незалежно від його волі. Похідні підстави мають місце тоді, коли право власності одного суб’єкта встановлюється на підставі права попереднього власника. До первісного набуття права власності на нерухоме майно, зокрема, можна віднести:1) набуття права власності на новостворене майно, в тому числі на об’єкти незавершеного будівництва (ст. 331 ЦК України.); 2) перероблену річ (ст. 332 ЦК України); 3) безхазяйну річ (ст. 335 ЦК України); 4) набуття права власності за набувальною давністю (344 ЦК України); 5) визнання права власності на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України); 6) набуття права власності на нерухоме майно територіальною громадою у зв’язку з відмовою попереднього власника від права власності (ст. 347 ЦК України). До похідного набуття права власності на нерухоме майно, з-поміж іншого, можна віднести: 1) набуття права власності за договором (ст. 334 ЦК України); 2) у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності (ст. 345 ЦК України); 3) унаслідок спадкування (ст. 1216 ЦК України); 4) переходу майна при реорганізації та перетворенні юридичної особи (ч. 2 ст. 104, ст.ст. 107-109 ЦК України)

 

 

65. Спільна часткова власність:Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК спільна часткова власність — це власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Майно належить усім співвласникам одночасно. Тому, наприклад, зменшення майна внаслідок його пошкодження тягне за собою наслідки щодо всіх співвласників, а не одного чи кількох із них. Кожен зі співвласників несе збитки пропорційно до своєї частки у праві власності на майно. Частка, яка належить співвласникові у праві власності на майно, отримала назву ідеальної частки. Поряд з цим у праві існує поняття реальної частки. Остання розглядається як частка не у праві, а безпосередньо в майні (речі). Ч. 1 ст. 358 ЦК містить загальне правило відповідно до якого право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники володіють та користуються майном спільно, не порушуючи вза- ємні права. Вони можуть володіти майном з урахуванням часток, які належать їм у праві власності на майно або незалежно від цього. Втім, кожен зі співвласників може вимагати надання йому у користування тієї части- ни спільного майна у натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. При неможливості цього він має право отримати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Кожен зі співвласників має право розпорядження своєю часткою у праві спільної власності. Як вже зазначалося, основною рисою, притаманною спільній частковій власності, є визначення часток співвласників у праві на майно. Це дає змогу кожному зі співвласників самостійно розпоряджатися своєю часткою за власним бажанням -продати, подарувати, обміняти, передати у спадок тощо.

 

 

66. Спільна сумісна власність:Право спільної сумісної власності — це спільна власність Двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності. Першою ознакою права спільної власності є наявність єдиного об’єкта. У ч. 1 ст. 355 ЦК зазначено, що об’єктом права спільної власності є майно.Суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлене законом. Співвласники здійснюють право спільної сумісної власності разом, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є в спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений такою особою без повноважень або з перевищенням повноважень, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника (ст. 369 ЦК). Співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є в спільній сумісній власності втому самому порядку, що встановлені для виділу частки зі спільної часткової власності (ст. 364, 370 ЦК). Так само, як і при спільній частковій власності, провадиться виділ частки для звернення стягнення на неї за вимогою кредитора (ст. 366, 371 ЦК), а також поділ майна, що є в спільній сумісній власності. При цьому вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Проте за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (ст. 372 ЦК).

 

 

67. Припинення права спільної власності. Право привілеєвої купівлі частки у спільній власності:Норми глави 25 ЦК передбачають припинення права масності з таких підстав: 1) відчуження власником свого майна, 2) відмова відправа власності можлива відповідно до ст. 347 ЦК, яка встановлює, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. 3) припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати (ст. 348 ЦК) 4) знищення майна (ст. 349 ЦК), яке може бути результатом дій власника, інших осіб, а також подій (використання майна, у результаті якого воно повністю і назавжди втрачає свої властивості); знищення майна незалежно від волі власника (наприклад, у результаті випадку, непереборної сили, неправомірних дій інших осіб). 5) припинення права власності у зв’язку з викупом майна у власника відповідно до положень ст. 350 ЦК.

Право привілеєвої покупки має місце тоді, коли співвласник за своєю волею вирішив продати свою част­ку в праві спільної власності. Право привілеєвої купівлі не застосовується при від­чуженні частки шляхом укладання договорів дарування, довічного утримання, міни. Це можна пояснити тим, що співвласнику не байдуже, хто набуде права на його частку.

 

 

68. Поняття, ознаки та види права спільної власності:Право власності двох або більше осіб на одну і ту ж річ або сукупність речей називається правом спільної власності. Право спільної власності характеризується такими ознаками: 1) множинність його суб’єктів (цим воно відрізняється від права власності юридичної особи, де суб’єктом права власності виступає одна особа – юридична особа); 2) єдність його об’єкта (майна) (право власності суб’єктів спільної власності поширюється не на якусьь частину речі (майна), а на всю річ (майно) в цілому. Пошкодження, знищення, або втрата якоїсь частини речі (майна), що є об’єктом права спільної власності, не припиняє її на боці жодного із співвласників. Відповідно до ч.2 ст. 355 ЦК України розрізняється два види права спільної власності: 1) право спільної часткової власності із визначенням часток; 2) право спільної сумісної власності без визначення часток.

 

69. Право державної власності: Держа́вна вла́сність — привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення. 1. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. 2. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. 3. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

 

 

70. Право комунальної власності:Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає таке визначення суб'єктивного права комунальної власності: це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування1. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. 2. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

 

 

71. Форми права власності в Україні:ЦК України передбачають такі форми власності: право власності Українського народу; право приватної власності; право державної власності; право комунальної власності. Право приватної власності — це така форма власності, суб'єктами якої є фізичні та юридичні особи. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить дер­жаві Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійсню­ють відповідно органи державної влади. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місце­вого самоврядування. Комунальна власність сьогодні є окремою формою влас­ності, її не слід розглядати як різновид державної власності. Суб'єктом права ко­мунальної власності є безпосередньо територіальна громада, що здійснює свої повноваження безпосередньо або опосередковано через утворені нею органи місцевого самоврядування.

 

 

72. Поняття, види способів захисту права власності та інших речових прав: Захист права власності - це сукупність передбачених зако­ном цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпе­чують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а, по-друге, застосовуються для поновлення порушених правовід­носин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нор­мальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які за­подіяні власнику. Виділяються речово-правові та зобов´язально-правові засоби захисту права власності. До речово-правових позовів відносяться: 1)вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); 2)вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням (негаторний позов); 3)вимоги власника про визнання права власності. До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про: 1) відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору; 2) повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення); 3) про визнання правочинів недійсними; 4) про захист права власності в деліктних зобов´язаннях; 5) про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін.

 

73. Речово-правові способи захисту права власності: речово-правові — ті, що спрямовані на захист речових прав та не пов'язані із якимись конкретними зобов'язаннями, а спрямовані на відновлення належних особі речових прав, або ж усунення перешкод чи сумнівів у використанні цих прав (віндикаційний позов, негаторний позов, позов про визнання права власності, вимога про виключення майна з-під арешту (вилучення майна з опису), визнання недійсним правового акта, що порушує право власності тощо).

 

74. Віндикаційний та негаторний позов: Під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу неволодіючого власника чи особи, яка володіла цим майном на законних підставах (титульний володілець), до фактичного володільця про повернення утримуваного ним майна в натурі. Право на віндикацію належить власникові або титульному володільцеві, який втратив фактичне володіння річчю. Як відповідач виступатиме особа, яка фактично без належних підстав утримує майно. Предметом віндикації є вимога про повернення майна з незаконного володіння. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з незаконного чужого володіння. Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України) . Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду. Сторони негаторного позову. Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

 

 

75. Зобов´язально-правові способи захисту права власності: Зобов'язально-правові — ті, що є певними видами зобов'язань та спрямовані, переважно, не на безпосереднє, а на побічне відновлення речового права, внаслідок виконання певного зобов'язання. Відносяться позови про: 1) відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору; 2) повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення); 3) про визнання правочинів недійсними; 4) про захист права власності в деліктних зобов´язаннях; 5) про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін.

 

 

76. Загальна характеристика речових прав на чуже майно: Під речовим правом на чуже майно слід розуміти визначену договором з власником або законом міру можливої поведінки управо - моченої особи по здійсненню обмежених за обсягом (у порівнянні з правом власності) правомочностей речового характеру (володіння, користування і розпорядження) стосовно речей, які їй не належать. Закон відносить до речових прав на чуже майно: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій) (ч. 1 ст. 395 ЦК).

 

 

77. Сервітути: поняття, зміст та види: Сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) з певною метою і у встановлених межах. Призначення сервітуту - дозволити суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, щодо якої встановлено сервітут. Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі та суб'єкт сервітутного права на неї - сервітурія. Об'єктом сервітуту є нерухомість, яка належить на праві власності іншій (не тій, що претендує на сервітут) особі. ЦК визнає існування двох видів сервітутів - земельних (або ж предіальних) та особистих (персональних). Підставою для поділу є спосіб визначення особи сервітуарія. Якщо сервітут встановлюється щодо визначеного майна в інтересах певної особи, то він є особистим (персональним). Якщо на користь власника (володільця) визначеного майна (але не конкретно визначеної особи) - земельним (предіальним).

 

78. Право власності і абсолютні права, право власності і майнові права, право власності і зобов’язання: Пра́во вла́сності (в об'єктивному розумінні) — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Абсолютні права — суб'єктивні права, носіям яких (фізичним і юридичним особам) протистоїть невизначене коло певним чином зобов'язаних осіб. А. п. реалізуються в абсолютних правовідносинах. Абсолютними є правовідносини власності, авторства на твори науки, літератури і мистецтва, на винаходи, промислові зразки, відносини з приводу таких духовних благ, як життя, здоров'я, честь, гідність тощо. Майнові́ права́ — це права фізичних чи юридичних осіб, які повязані з майном, відмінні від права власності. Зобов'я́занням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

 

 

79. Припинення права власності з незалежних від власника причин: Припинення права власності незалежно від волі власника може бути 2 різновидів: а) припинення права власності з об'єктивних причин (загибель речі, загублений речі власником; сплив строку набувальної давності); б) припинення права власності внаслідок волевиявлення інших суб'єктів права (примусовий викуп майна, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, реквізиція, конфіскація тощо). При цьому має дотримуватися положення Конституції: "Ніхто не може бути позбавлений права власності інакше, як за рішенням суду".

 

 

80. Особливості підстав набуття права власності юридичними особами приватного права: Підстави виникнення права власності юридичних осіб перелічені у ст. 21 Закону «Про власність», але до їх розкриття слід ставитися, враховуючи законодавство про кооперацію, господарські товариства, підприємства, оренду, приватизацію та ін. Однозначно можна стверджувати, що ці підстави залежать від видів юридичних осіб. Право власності підприємницьких юридичних осіб, до яких належать господарські товариства, кооперативи, об'єднання підприємств (господарські об'єднання), колективні підприємства, виникає насамперед шляхом об'єднання майна засновників (учасників) через внесення ними вкладів (паїв), продажу акцій, а також від подальшого здійснення ними своєї діяльності — виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт тощо. Зовсім інші джерела виникнення права власності мають непідприємницькі організації (релігійні, громадські), що формуються з членських, благодійних внесків за рахунок діяльності підприємств, які ними створюються, та ін. Однією з підстав виникнення права власності юридичних осіб згідно із ст. 21 Закону «Про власність» є добровільне об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань. Порядок об'єднання майна різниться залежно від видів господарських товариств. У відкритих акціонерних товариствах про таке об'єднання майна можна говорити досить умовно, бо власність цих товариств створюється шляхом випуску цінних паперів (акцій), які придбаються шляхом укладення договорів з кожним акціонером, а не акціонерів між собою. В товариствах з обмеженою відповідальністю та інших видах господарських товариств, а також у закритих акціонерних товариствах відбувається об'єднання майна учасників (засновників).

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.223.5 (0.018 с.)