Оспорювані правочини. поняття та види

 

оспорюваний правочин – це правочин, який на момент вчинення породжує притаманні дійсному правочину правові наслідки, але ці наслідки носять нестійкий характер, отже на вимогу заінтересованих осіб такий правочин може бути визнаний судом недійсним на підставах, встановлених законом.

 

До оспорюваних правочинів ЦК відносить правочини вчинені:

 

1. неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності ст. 222 ЦК;

 

2. фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності ст. 223 ЦК;

 

3. дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними ст. 225 ЦК;

 

4. юридичною особою, без відповідного дозволу (ліцензії) ст. 227 ЦК;

 

5. під впливом помилки ст. 229 ЦК; під впливом обману 230 ЦК;

 

6. під впливом насильства ст. 231 ЦК;

 

7. у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною ст. 232 ЦК;

 

8. під впливом тяжкої обставини ст. 233ЦК.

 

Поняття та види представництва

 

Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Повноваження комерційного представника може бути підтверджено письмовою угодою між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю. Одночасне комерційне представництво різних сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, передбачених законом. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Договірне представництво — це представництво, що ґрунтується на волі особи, яку представляють і яка особисто визначає повноваження представника, як правило, шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору доручення. Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, котру він представляє, виокремлюють два види довіреності:

1) загальна довіреність;

2) спеціальна (у тому числі разова) довіреність.

Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру.

Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу.

Характерними ознаками законного представництва, по-перше, є те, що представник і його повноваження встановлюються нормативними актами (цивільними, господарськими, сімейними). По-друге, особа, яку представляють, не бере участі в призначенні представника і не може особисто скасувати чи змінити повноваження представника, оскільки ці повноваження визначені законом. Різновидом законного представництва є і так зване статутне представництво.

За статутним представництвом представниками виступають уповноважені організації, яким їхнім статутом чи положенням надано право представляти інтереси цих організацій. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, правоуповноваженою на це її установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.

Представник зобов'язаний вчиняти правочини особисто. Але він може передати свої повноваження повністю або частково іншій особі, якщо це передбачено законом чи договором між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яку представляє.

 

Представник, який передав свої повноваження на іншу особу, повинен сповістити про це особу, яку представляють, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (замісника). При невиконанні цього обов'язку на особу, яка передала повноваження, накладається відповідальність за дії замісника як за власні.

 

Передоручення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю, строк якої не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої її видано.

 

Підстави винекнення преставництва. передоручення

Право на вчинення дій від імені іншої особи може ґрунтуватися на різних юридичних фактах, з якими закон (ч. З ст. 237 ЦК) пов'язує виникнення повноваження.

 

Такими юридичними фактами (підставами виникнення повноважень) можуть бути:

 

1) договір (наприклад, договір доручення);

 

2) закон (батьки є представниками своїх малолітніх дітей за законом);

 

3) акт органу юридичної особи (призначення на певну посаду, пов'язану із здійсненням представницьких дій);

 

4) інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства (наприклад, факт спільного ведення господарства, спільності майна - при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах іншого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається - за винятком тих, що виходять за межі дрібних побутових).

 

Залежно від значення волевиявлення для встановлення правовідносин представництва і виникнення повноваження розрізняють такі види представництва:

 

1) добровільне (договірне) представництво - те, що грунтується на волевиявленні представника;

 

2) обов'язкове або ("представництво за законом") - представництво на підставі безпосереднього припису закону.

 

З них найбільш поширеним є представництво на підставі договору. Йому присвячена більшість норм глави 17 ЦК ("Представництво") та значна кількість норм глави 68 ЦК ("Доручення").

Передоручення є передачею представником своїх повноважень іншій особі (заміснику) частково або в повному обсязі. Передоручення здійснюється шляхом видачі представником довіреності заміснику або укладення з ним договору у формі, в яких відповідно до закону мають вчинятися довіреність або договір.

 

Вимоги до форми довіреності, що видається в порядку передоручення, передбачені в ч. 2 ст. 245 ЦК, згідно з якою довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених ч. 4 ст. 240 ЦК.

 

Форма договору, що укладається в порядку передоручення, має відповідати формі, в якій вчинено договір, на якому грунтується представництво. Наприклад, передача повноважень представника за договором доручення, укладеного в письмовій формі, має бути здійснена шляхом укладення в простій або нотаріальній формі договору в порядку передоручення.

 

Передоручення допускається тільки в трьох випадках: а) коли це прямо встановлено договором між представником та особою, яку представляють; б) якщо це встановлено в силу прямої вказівки закону; в) якщо це не передбачено в договорі, але в силу обставин, які склалися для представника (хвороба, відрядження тощо) він вимушений в інтересах охорони інтересів особи, яку представляють, застосувати передоручення.

Довіреність

Довіреність - це письмовий документ, що видасться особою, яку представляють (довірителем), іншій особі (представнику) для представництва перед третіми особами.

 

Довіреність за своєю природою є одностороннім правочином. Його укладення, у свою чергу, має наслідком виникнення повноважень представника на вчинення правочинів та пов'язаних з ними інших юридичних дій стосовно третіх осіб. Здійснення визначених довіреністю повноважень або відмова від їх здійснення є правом представника. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними особами. Особи, які не є дієздатними у повному обсязі (наприклад, неповнолітні), можуть видавати довіреності на вчинення тих правочинів, які вони мають право вчиняти з урахуванням обсягу їх дієздатності. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа, тому вона може бути надана їй безпосередньо.

 

Як правило, довіреність укладається у письмовій формі. Довіреність від імені юридичної особи повинна мати обов'язкову письмову форму, скріплюється її печаткою і видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 ЦК).

 

Залежно від обсягу повноважень, що надаються представнику особою, яку він представляє, можна відокремити три види довіреності: загальну (генеральну), спеціальну і разову.

 

Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на вчинення широкого кола правочинів та пов'язаних із ними юридичних дій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи).

 

Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу. Якщо той, кого представляють, уповноважує на здійснення якою-небудь одного правочину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю (іноді її відокремлюють у самостійний вид довіреності). До спеціальної можна віднести довіреність, яка видається експедиторові на укладення правочинів стосовно вантажів.

 

Разова довіреність видається представнику на укладення одного правочину. Після здійснення дій представника, пов'язаних з його укладенням, разова довіреність втрачає силу.